На роспу́тті кобза́рь сиди́ть
Та на ко́бзі гра́е;
Круго́мъ хло́пці та дівча́та —
Якъ макъ процвіта́е.
Гра́е кобза́рь, виспівуе,
Вимовля́ слова́ми,
Якъ Москалі, Орда́, Ляхи́
Би́лись съ козака́ми;
Якъ збіра́лась грома́донька
Въ неділеньку въ-ра́нці;
Якъ хова́ли коза́ченька
Въ зеле́німъ байра́ці.
Гра́е кобзарь виспівує —
Ажъ ли́хо сміе́тця....
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
|
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
|
»Встае́ хма́ра зъ-за Лима́ну,
А друга́я съ по́ля;
Зажури́лась Украіна —
Така́ іі́ до́ля!
Зажури́лась, запла́кала,
Якъ мала́ дити́на.
Ніхто́ іі́ не ряту́е....
Коза́чество ги́не;
Ги́не сла́ва, ба́тьківщина;
Нема́е де дітись;
Вироста́ють нехри́щені
Коза́цькиі діти;
Коха́ютця невінчані;
Безъ попа́ хова́ють;
Запро́дана Жида́мъ віра,
Въ це́ркву не пуска́ють!
Якъ та га́личъ по́ле кри́е,
Ляхи́, унія́ти
Наліта́ють, — нема́ кому́
Пора́доньки да́ти.
Обізва́вся Налива́йко —
Не ста́ло Кривчи́ни!
Обізва́всь коза́къ Павлю́га —
За не́ю поли́нувъ!
Обізва́всь Тара́съ Тряси́ло
Гірки́ми сліза́ми:
»Бідна моя́ Украіно,
»Сто́птана Ляха́ми!«
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
|
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
|
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
|
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
|
»Обізва́всь Тара́съ Тряси́ло
Віру рятува́ти,
Обізва́вся, оре́лъ си́зий,
Та й давъ Ляха́мъ зна́ти!
Обізва́вся панъ Тряси́ло:
»А го́ді жури́тьця!
»А ходімъ лишъ, панибра́ти,
»Съ Поляка́ми би́тьця!«
»Вже не три дні, не три но́чи
Бъе́тця панъ Тряси́ло.
Одъ Лима́на до Труба́йла
Тру́помъ по́ле кри́лось.
Изнемігся коза́ченько,
Тя́жко зажури́вся,
А пога́ний Конецьпо́льский
Ду́же звесели́вся;
Зібра́въ шля́хту всю до-ку́пи,
Та й ну частува́ти.
Зібра́въ Тара́съ коза́ченьківъ —
Пора́ди проха́ти:
»Ота́мани това́риши,
»Брати́ моі, діти!
»Да́йте мині пора́доньку,
»Що бу́демъ роби́ти?
»Бенкету́ють вра́жі Ляхи́
»На́ше безголо́въе.«
— »Неха́й собі бенкету́ють,
»Неха́й на здоро́въе!
»Неха́й кля́ті бенкету́ють,
»По́ки со́нце за́йде,
»А нічъ-ма́ти дасть пора́ду, —
»Коза́къ Ляха́ зна́йде.«
»Лягло́ со́нце за горо́ю,
Зірки́ засия́ли,
А козаки́, якъ та хма́ра,
Ляхівъ обступа́ли.
Якъ ставъ місяць середъ не́ба,
Ревну́ла гарма́та;
Проки́нулись Ляшки́-панки́ —
Нікуди втіка́ти!
Проки́нулись Ляшки́-панки́
Та й не повста́вали:
Зійшло́ со́нце — Ляшки́-панки́
По́котомъ лежа́ли.
»Черво́ною гадю́кою
Несе́ Альта вісти,
Щобъ летіли крюки́ съ по́ля
Ляшківъ-панківъ істи.
Налетіли чо́рні крюки́
Вельмо́жнихъ буди́ти;
Зібра́лося коза́чество
Бо́гу помоли́тись.
Закря́кали чо́рні крюки́,
Вийма́ючи о́чи;
Заспіва́ли коза́ченьки
Пісню тіі́ но́чи, —
Тіі́ но́чи кріва́воі,
Що сла́вною ста́ла
Тара́сові, коза́честву,
Ляхівъ що приспа́ла.
»Надъ річкою, въ чи́стімъ по́лі
Моги́ла чорніе;
Де кровъ текла́ коза́цькая,
Трава́ зеленіе.
Сиди́ть во́ронъ на моги́лі
Та зъ го́лоду кря́че....
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
|
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
|
Умо́вкъ Кобза́рь суму́ючи, —
Щось ру́ки не гра́ють.
Круго́мъ хло́пці та дівча́та
Слізоньки́ втира́ють.
Пішо́въ кобза́рь по у́лиці —
Зъ журби́ якъ загра́е!
Круго́мъ хло́пці навпри́сядки,
А вінъ вимовля́е:
»Неха́й бу́де отта́кечки!
Сидіть, діти, у за́пічку,
А я зъ журби́ та до ши́ньку.
А тамъ знайду́ свою́ жінку,
Знайду́ жінку, почасту́ю.
Зъ воро́женьківъ покепку́ю.«
|
