Твори Григория Квітки-Основяненка/I/Григорий Квітка-Основяненко
| Твори Том перший Григорий Квітка-Основяненко (Юл. Романчук) |
Салдатський патрет ▶ |
|
Григорий Федорович Квітка уродив ся 18. листопада 1778. року в селї Основі під Харковом, маєтности свого батька, і від того села прозвав ся опісля Основяненком. Він походив зо знатного роду: єго дїд і прадїд були полковниками козацких полків, а старший брат належав до перших маґнатів харківских і був через 25 лїт маршалком дворяньства харківскої ґубернїї. В домі старого Квітки, як і у инших тогдїшних панів в Харківщинї, чути ще було рідну мову і панували, при всїй виставности, прості звичаї, а тілько по-малу переймали ся звичаї чужі, паньскі, яким особливо рада була гордовита мати Грицька.
Грицько був з-малку хирний, слабував на золотуху (скрофлї) і ослїп, — та прозрів, маючи пять років, в часї поїздки з ма́терію до сусїдного манастиря. Науку побирав з-разу дома від черця, а потім в манастирскій школї; взагалї ж він, як і всї паньскі дїти того часу, учив ся небагато. Під впливом домашнього вихованя, довгої недуги, обставин виздоровленя і частого приставаня з черцями, межи котрими був єго рідний дядько, ігумен Куряжского манастиря, набрав склонности до чернечого житя і вже в 12-ім роцї забажав вступити в манастир, — але батько і мати здержали єго. В 15-ім роцї житя батько, по тогдїшньому звичаю, записав єго до войска, а в 18-ім роцї він мав вже капітаньску ранґу, хотя оставав дома і лиш деколи виїзджав до старшого на поклін або на бенкет. В батьківскім домі пізнав україньского фільософа Сковороду та може й від него переймив моралїзуючий спосіб оповіданя. В 23-їм роцї житя вступив в Куряжский манастир, положений близько Харкова в красній околици; там сповняв точно обовязки чернечі, робив з власної волї і найпростїйші роботи, але мав притім досить свободи і приходив нераз до вітцївского дому. В черцї не постригав ся, а по чотирох роках покинув зовсїм манастир і вернув до дому, тілько глубока набожність, яка у него була впрочім ще з-малку, лишила ся вже й через цїле житє.
Небавком здоровє єго зовсїм поправилось. Він вступив знов на оден рік (1806.) до войска, а притім зачав навикати до сьвітових утїх, любив бувати в веселих товариствах і сам оказував веселий гумор, дарма що через нещасливий припадок, коли приготовляв штучні огнї для домашньої забави, попалив собі лице і стратив лїве око. Дома забавляв ся музикою, пригриваючи собі на флєтї. Коли в Харкові отворено унїверситет (1805. р.), зачало там обявляти ся більше духове і товариске житє; оно і причинило ся немало до розвою Квітки. При унїверситетї отворено єго заходами пізнїйше біблїотеку. Люблячи дуже театр, він устроював аматорскі вистави, а по заснованю сталого театру в Харкові (1812. р.?) став небавком єго директором. В р. 1816. [?] за єго заходом, а в части і єго коштом, засновалась висша дївоча школа (»Институтъ для образованія бѣднѣйшихъ благородныхъ дѣвицъ«), тогди він покинув театр і обняв верховну управу тої школи. Того-ж року зачала в Харкові виходити місячна часопись »Украинскій Вѣстникъ«, і Квітка став одним з трйох редакторів єї, але по роцї покинув редакцію, коли єго вибрано повітовим маршалком харківского дворяньства. На тім становищи він оставав, що три роки все на-ново вибираний, через дванацять лїт, проживаючи за той час в Харкові. Около 1831. року осїв знов в Основі, замешкуючи там малий домок (прочу спадщину по батьку відступив братови за невеликі гроші), а хотя в 1832-ім роцї поставлено єго »совѣстнымъ судіею« Харкова а в р. 1840. іменовано предсїдателем палати карного суду, однак він все тілько доїзджав на службу з села. Аж в остатних роках житя замешкав знов в Харкові і там умер 8. серпня 1843. р.
Через Інститут »благородныхъ дѣвицъ« познайомив ся Квітка в 1817. р. з Артемовским-Гулаком і оставав з ним в приязни до самої смерти, а відтак з тамошньою учителькою Анною Вульф, дуже осьвітною дївицею, з котрою і оженив ся около 1821. р. Пізнїйше, коли слава єго стала голосна, горнулись коло него тогдїшнї україньскі писателї Метлиньский, Аѳанасєв-Чужбиньский і инші, в-кінци познакомив ся з Гребінкою і переписував ся з Шевченком.
Квітка писав з-разу по россійски дрібнїйші статьї до журналів, особливо до »Украинского Вѣстника«, пізнїйше за принукою жінки також повісти і драми. По україньски став писати аж в трицятих роках: першим єго (але тілько частково україньским) драматичним твором була комедия »Шельменко, волостний писар« (1831. р.), а першою друкованою повісткою »Салдатський патрет« (1833. р.). Відтак написав по україньски ще 14 повістей (і казок) і 4 драматичні твори (оден з них, комедия »Бой-жінка«, доси не виданий друком), в сих послїдних однакож лише декотрі особи говорять по україньски а инші по россійски. Майже всї єго повісти появились також в россійских перекладах, нераз навіть скорше як в україньскім первотворі; декотрі були переложені також на француску і польску мову. Як россійскими так особливо україньскими творами він придбав собі в цїлій Россії славу, але і стягнув на себе багато напастей, котрі єму нераз затроювали житє.
Квітка був перший україньский писатель, що став писати прозою і писав о поважних річах та в поважний спосіб, коли перше на Українї звичайно думано, що україньска мова спосібна тілько до жартобливого і сьміховинного писаня. Одні твори єго витискають жалібні сльози, другі викликують сердечний сьміх. Знаючи добре нарід, він описує вірно єго житє і єго почуваня, але не осьвічує всїх сторін того житя, а сьвіт і людей представляє нераз лїпшими та красшими, нїж они суть дїйстно. Межи рускими писателями повістей Квітка займає коли не перше то одно з найперших місць. Найбільшу славу має повість »Маруся«.
Окрім повістей і драм Квітка написав по україньски ще поучаючі »Листи до любезних земляків« і коротку »малороссійску історію« для народу. Надруковані були лише »Листи«, та они приложені були до тогдїшних часів і місцевих обставин, нинї отже не мають вже значіня.