Перейти до вмісту

Твори (Дніпрова Чайка, 1919–1920)/1/Самоцвіти

Матеріал з Вікіджерел
Твори
Кн. I

Дніпрова Чайка
Самоцвіти
Київ: Видавниче товариство «Дзвін», 1919
 
Самоцвіти.
 
М. Вороному, самоцвітові Українського письменства.
 

Як хмара, як покрів гробовий, лежав над Вкраїною гніт стародавній.

У хмарі прочнулась і нишком росла громовина — копичилась грізная сила.

І ось — блискавиці заграли, ревнули громи, а вітри — гуррікани роздерли той покрів мертенний. Ще, жахом обвіяна, стогне земля, улита крівавим дощем, але вже гроза одгреміла і танучи плинуть в безладді розірвані хмари.

І ось — в предчутті свого сонця, освячена жертвами, окроплена кровію, слізьми обмита, воскресла заплакана Мати.

Врочисто вітайте воскреслу Владарку!

Будуйте будинок нового життя!

Бийте, ломіть без жалю і нагання усі старовинні здобутки неволі: тюрми, кайдани, глибоки льохи, високії мури, тісні закамарки старого життя!

У-щент, до підвалин руйнуйте!

Хай гине в руїнах все темне, лихе, все трухляве, гниле та мерзотне.

Та тільки, — руйнуючи, добре подбайте та з грузу коштовні оздоби уважно эбірайте.

Грубі ґраніти — в підвалини міцні, дерево, цеглу та мармур — у стіни, мід'ю та крицею добре скрепляйте будівлю, вікна виводьте високі-високі, а двері широкі щоб сонце проймало будівлю, щоб вхід туди вільний усякому був.

Не жалуйте праці, не жалуйте коштів, несіть подарунки та добре пильнуйте, щоб часом в руїні під навалом грузу не зникли коштовні оздоби колишні.

Шукайте, пильнуйте: срібло та злого і в смітті дзвенить, самоцвіти й крізь бруд зашекріють.

Знайшовши, обвіявши порох, несіть обережно і радо в новую будівлю: будуєм-бо ми не тільки фортецю, не тільки оселю гостинну — будуємо храм віковічний, храм величі, щастя й краси.

Пильнуймо-ж оздоб дорогих!

Шануймо свої самоцвіти!