Твори (Котляревський, 1922)/Том 1/Енеїда/Частина V
| ◀ Частина IV | Твори. Том 1. Енеїда під ред. Богдан Лепкий Частина V |
Частина VI ▶ |
|
|
1.Біда не по деревах ходить,
І хтож її не скоштував?
Біда біду, говорять, родить,
Біда для нас — судьби устав!
Еней в біді — як птичка в клітці,
Заплутався, мов рибка в сітці, —
Терявся в думах молодець.
Ввесь світ, здавалось, зговорився,
Ввесь мир на його напустився.
Щоб розорить його вкінець.
2.Еней ту бачив страшну тучу,
Що на його війна несла;
В ній бачив гибель неминучу
І мучивсь страшно, без числа.
Як хвиля хвилю проганяла,
Гак думка думку пощибала, —
К Олимпським руки простягав,
Надеждою хоть підкреплявся,
Но переміни він боявся
І дух його ізнемогав.
3.Ні ніч його не вгамувала,
Він о війні все сумував;
І вся коли ватага спала,
То він по берегу гуляв,
Хоть з горя сильну ізнемігся.
Мов простий, на піску улігся,
Та думка спати не дала.
Скажіть — тоді чи дуже спиться,
Як доля против нас яриться
І як для нас фортуна зла?
Все горе і свою напасть,
Чрез тебе сили набіраєм,
Без тебеж мусілиб пропасть.
Ти ослабівших укріпляєш,
В тюрмі невинних утішаєш,
Здодіїв снищами страшиш;
Влюбленних ти до-купи зводиш,
Злі замисли к добру приводиш:
Пропав — од кого ти біжиш!...
5.Енея мислі турбували,
Но сон таки своє бере:
Плесні сили в кім охляли,
В тім дух не швидко, та замре.
Еней заснув і бачить снище:
Пред ним стоїть старий дідище,
Обшитий ввесь очеретом;
Він був собі ковтуноватий,
Сідий, в космах і пелехатий,
Зігнувсь, підпершися ціпком.
6.„Венерин сину! не жахайся,“
Дід очеретяний сказав:
„І в смуток дуже не вдавайся,
„Ти гіршії біди видав;
„Війни крівавой не страшися,
„А на Олимпських положися,
„Вони все злеє оддалять.
„А що мої слова до діла —
„Лежить свиня під дубом біла
„І тридцять білих поросят.
7.„На тім то берлозі свиноти
„Іул построїть Албу-град,
„Як тридесять промчаться годи,
„3 Юноною як зробить лад.
„Єднаковож сам не плошайся,
„3 Аркадянами побратайся:
„Вони Латинцям вороги;
„Троянців з ними як з'єднаєш,
„Тоді і Турна осідлаєш,
„Все військо вибєш до ноги.
8.„Вставай, Енею! годі спати!
„Вставай і Богу помолись,
„Мене ти мусиш также знати:
„Я Тибр старий! — ось придивись
„Я тут водою управляю,
„Тобі я вірно помагай,
„Я не прочвара, не упир.
„Тут буде град над городами —
„Поставлено так між богами...“
Сказавши це, дід в воду нир.
9.Еней пробуркався, схопився
І духом моторніший став;
Водою Тибрською умився,
Богам молитви прочитав.
Велів два човни знаряжати
Т сухарями запасати,
І воїнів туди сажать, —
Як млость пішла по всьому тілу:
Свиню уздрів під дубом білу
І тридцять білих поросят.
10.Звелів їх зараз поколоти
І дать Юноні на обід,
Щоб цею жертвою свиноти
Себе ізбавити од бід.
Потім в човни метнувсь хутенько,
Поплив по Тибру вниз гарненько —
К Евандру помочі просить;
Ліси, вода, піски зумились,
Які це два човни пустились
З одвагою по Тибру плить.
11.Чи довго плив Еней — не знаю,
А до Евандра він доплив;
Евандр, по давньому звичай,
Тоді для празника курив,
З Аркадянами веселився,
Над варенухою трудився,
І хміль в їх головах бродив.
І тільки що човни уздріли,
То всі злякалися без міри,
Один к Троянцям підступив.
12.„Чи по неволі, чи по волі?“
Кричить Аркадський їм горлань:
„Родились в небі ви, чи долі?
„Чи мир нам везете, чи брань?“
„Троянець я, Еней одважний,
„Латинців ворог я присяжний,“
Еней так з човна закричав:
„Іду к Евандру погостити,
„На перепутті одпочити,
„Евандр цар добрий, я чував.“
13.Евандра син, Паллант вродливий,
К Енею зараз підступив,
Оддав поклон дружелюбивий,
До батька в гості попросив.
Еней з Паллантом обнімався
І в його приязнь засталявся.
Потім до лісу почвалав,
Де гардував Евандр з попами,
Зо старшиною і панами.
Еней Евандрові сказав:
14.„Хоть ти і Грек, та цар правдивий,
„Тобі Латинці вороги;
,Я твій товариш буду щирий,
„Латинці і мені враги.
„Тепер тебе я супплікую
„Мою уважить долю злую
„І постояти за Троян.
„Я — кошовий Еней Троянець,
„Скитаюсь по миру, мов ланець,
„По всім товчуся берегам.
15.„Прийшов до тебе на одвагу,
„Не думавши, як приймеш ти;
„Чи буду пити мед, чи брагу?
„Чи будем ми собі брати?
„Скажи, і руку на в завдаток,
„Котора, бач, не трусить схваток
„І самих зліших нам врагів.
„Я маю храбрую дружину
„Терпівших гіркую годину
„Од злих людей і од богів.
16.„Мені найбільше доїдає
„Рутульський Турн, собачий син;
„І лиш гляди, то і влучає,
„Щоб згамкати мене, як блин.
„Так лучче в сажівці втоплюся,
„І лучче очкуром вдавлюся,
„Ніж Турнові я покорюсь.
„Фортуна не в його кишені;
„Турн побува у мене в жмені:
„Дай поміч — я з ним потягнусь!“
17.Евандр мовчав і прислухався,
Слова Енеєві ковтав;
То ус крутив, то осміхався,
Енеєві одвіт цей дав:
„Еней Анхизович, сідайте!
„Турбації не заживайте,
„Бог милостив для грішних всіх;
„Дамо вам війська в підпомогу
„І провіянту на дорогу,
„І грошеняток з якийсь міх.
18.„Не поцурайтесь хліба-соли,
„Борщу скоштуйте, галушок;
„Годуйтесь, кушайте доволі,
„А там з труда до подушок.
„А завтра, як начне світати,
„Готово військо виступати,
„Куди ви скажете, в поход;
„3а мной не буде остановки,
„Я з вами не роблю умовки:
„Люблю я дуже ваш народ.“
19.Готова страва вся стояла,
Спішили всі за стіл сідать;
Хоть деяка позастивала,
Що мусіли підогрівать.
Просілне з ушками, з грінками,
І юшка з хляками, з кишками,
Телячий лизень тут лежав;
Ягни і до софорку кури,
Печені різної три ґури,
Багацько ласих тож потрав.
20.Де їсться смачно, там і пється, —
Од земляків я так чував;
На ласеє куток найдеться,
Еней з своїми не дрімав.
І правда, гості доказали,
Що жить вони на світі знали:
Пили за жизнь, за упокой;
Пили здоровя батька з сином,
І ґоль-ґоль-ґоль, мов клин за клином,
Кричать заставив на розстрой.
21.Троянці пяні розбрехались
І чванилися без пуття,
З Аркадянками женихались,
Хто так, а хто і не шутя.
Евандр точив гостям розкази:
Хвалив Іраклові прокази,
Як злого Кака він убив;
Якії Как робив розбої
І що для радости такої
Евандр і празник учредив.
22.Всі к ночі так перепилися,
Держались ледве на ногах;
І на ніч в город поплелися,
Які іти були в силах.
Еней в керею замотався,
На задвірку хропти уклався,
Евандр же в хату рачки ліз;
І там під прилавком зігнувшись
І цупко в бурку завернувшись,
Захріп старий во ввесь свій ніс.
23.Як ніч покрила пеленою
Тверезих, пяних — всіх людей;
Як хріп Еней од перепою,
Забувши о біді своєй —
Венера без спідниці, боса,
В халатику, простоволоса
К Вулкану підтюпцем ішла;
Вона тайком к Вулкану кралась,
Неначе з ним і не вінчалась,
Мов жінкой не його була.
24.А все то хитрість єсть жіноча,
Новинкою щоб підмануть;
Хоть гарна як, а все охоча
Іще гарнішою щоб буть.
Венера пазуху порвала
І так себе підперезала,
Що вся на виставці була:
Косинку нарошно згубила,
Груднину так собі одкрила,
Що всякогоб з ума звела.
25.Вулкан-коваль тоді трудився,
Зевесу блискавку кував;
Уздрів Венеру, затрусився,
Із рук і молоток упав.
Венера зараз одгадала,
Що в добрий час сюди попала,
Вулкана в губи зараз — черк!
На шию скочила, повисла,
Вся опустилась, мов окисла,
Білки під лоб — і світ померк...
26.Уже Вулкан розмяк, як каша,
Венера те собі на ус:
За діло ну: бере, бач, наша!
Тепер під його підобюсь.
„Вулкасю милий, уродливий!
„Мій друже вірний, справедливий!
„Чи дуже любиш ти мене?“
„Люблю, люблю, божусь кліщами,
„Ковадлом, молотом, міхами,
„Все рад робити для тебе!“
27.І прилабузнивсь до Киприди,
Як до просителя писець.
Їй корчив різні милі види,
Щоби достать собі ралець.
Венера зачала благати
І за Енеєчка прохати,
Вулкан йому щоб допоміг:
Енеєві зробив би збрую
Із сталі, міді, золотую —
Такую, щоб ніхто не зміг.
28.„Для тебе?... ох, моя ти плітко!“
Вулкан задихавшись сказав:
„Зроблю не збрую — чудо рідке,
„Ніхто якого не видав;
„Палаш, шишак, панцир зо щитом —
„Все буде золотом покрито.
„Як тульськії кабатирки;
„Насічка з черню, з образками
„І з кунштиками, і з словами,
„Скрізь будуть брязкальця, дзвінки.“
29.А щож — не так тепер буває
Проміж жінками і у нас?
Коли чого просити має,
То добрий одгадає час
І к чоловіку пригніздиться,
Прищулиться, приголубиться,
Цілує, гладить, лескотить,
І всі сустави розшрубує,
І мізком так завередує,
Що цей для жінки все творить.
30.Венера в облако обвившись,
Махнула в Пафос оддихать,
Од всіх в світелці зачинившись,
Себе там стала розглядать.
Краси помяті розправляла,
В волоссі кудрі завивала,
Ну пятна водами мочить.
Венера, як правдива мати,
Для сина рада все оддати,
З Вулканом рада в кузні жить.
31.Вулкан до кузні дочвалавши,
Будить зачав всіх ковалів;
Свинець, залізо, мідь зібравши,
Все гріти зараз ізвелів.
Міхи престрашні надимають,
Огонь великий розпаляють
Пішов тріск, стук од молотів.
Вулкан потіє і трудиться,
Всіх лає, бє, пужа, яриться,
К роботі приганя майстрів.
32.І сонце злізло височенько,
Уже час сьомий ранку був,
Уже закушував смачненько;
Хто добре пінної лигнув;
Уже онагри захрючали,
Ворони, горобці кричали,
Сиділи в лавках крамарі;
Картьожники же спать лягали,
Фіндюрки щоки підправляли,
В суди пішли секретарі.
33.А наші з хмелю потягались,
Вчорашній мордував їх чад;
Стогнали, харкали, смаркались,
Ніхто не був і світу рад.
Не дуже рано повставали
І льодом очі протирали,
Щоб освіжитись на часок.
Потім взялись за оковиту
І скликали річ посполиту —
Поставить, як іти в поход.
34.Тут скілька сотень одлічили
Аркадських жвавих парубків
І в ратники їх назначили;
Дали їм, в сотники панів,
Дали значки їм з хоругвою,
Бунчук і бубни з булавою,
Списів, мушкетів, палашів,
На тиждень сала з сухарями,
Барильце з срібними рублями,
Муки, пшона, ковбас, коржів.
35.Евандр Палланта підозвавши,
Такі слова йому сказав:
„Я рать Енею в поміч давши,
„Тебе начальником назвав.
„А доки в паці будеш грати?
„3 дівками день і ніч ганяти
„І красти голубів у всіх?
„Одважний Жид грішить і в школі, —
„Іди лиш послужи на полі;
„Ледащо син — то батьків гріх.
36.„Іди служи, годи Енею,
„Він зна воєнне ремесло;
„Умом і храбрістю своєю,
„В опрічнеє попав число.
„А ви, Аркадці — ви не труси,
„Давайте всім і в ніс, і в уси,
„Паллант мій — ваш єсть отаман,
„За його бийтесь, умірайте.
„Енеєвих врагів карайте,
„Еней мій сват, а ваш гетьман.
37.„А вас, Анхизович, покорно
„Прошу Палланта доглядать;
„Воно хоть парубя, неспорно,
„Уміє і склади читать,
„Та дурень, молоде, одважне,
„В бою як буде необачне,
„То може згинуть неборак;
„Тоді не буду жить чрез сил
„Живцем полізу я в могилу,
„Ізгину, без вода мов рак.
38.„Беріте рать, ідіте з Богом,
„Нехай Зевес вам помага!“
Тут частувались за порогом,
Евандр додав такі слова:
„Зайдіть к лидійському народу,
„Вони послужать вам в пригоду,
„На Турна підуть воювать.
„Мезенпй їх тіснить, зжимає,
„На чинш нікого не пускає, —
„Готові зараз бунт піднять.“
39.Пішли, розвивши короговку,
І сльози молодіж лила:
Хто жінку мав, сестру, ятровку,
У инших милая була.
Тоді найбільш нам допікає,
Коли зла доля однімає,
Що нам всього миліше єсть.
За милу все терять готові:
Клейноти, животи, обнови.
Одна дорожче милой — честь!
40.І так, питейним підкрепившись,
Утерли сльози із очей;
Пішли, марш сумно затрубивши;
Перед же тип сам пан Еней.
Їх первий марш був до байраку, —
Прийшовши стали на биваку,
ЄнеЙ порядок учредив.
Паллант по армії дижурив,
Трудивсь, всю ніч очей не жмурив;
Еней тож по лісу бродив.
41.Як в північ самую глухую
Еней лиш тільки став дрімать,
Побачив хмару золотую,
Свою на хмарі гарну мать.
Венера білолика, красна,
Курносенька, очима ясна
І вся як з кровю молоко;
Духи од себе ізпускала
І збрую чудную держала, —
Явилась так перед синком.
42.Сказала: „милий, на, Енею.
„Ту збрую, що кував Вулкан;
„Коли себе устроїш нею,
„То струсить Турн, Бова, Полкан;
„До збруї що не доторкнеться,
„Все зараз ламнеться і гнеться,
„Її і куля не бере;
„Устройсь, храбруй, коли, рубайся
„І на Зевеса полагайся,
„То носа вже ніхто не втре.“
43.Сказавши, аромат пустила:
Васильки, мяту і амбре;
На хмарі в Пафос покотила.
Еней же збрую і бере,
Її очима пожирає,
На себе панцир натягає,
Палаш до бона привязав;
На-силу щит підняв чудесний, —
Нелегкий був презент небесний!
Еней роботу розглядав:
44.На щиті, в самій середині,
Під чернь, з насічкой золотой,
Конала муха в павутині,
Павук торкав її ногой.
Пооддаль був малий Телешик:
Вій плакав і лигав кулешик
До його кралася змія
Крилатая, з сімю главами,
З хвостом в верству, страшна, з рогами,
А звалася — Жеретія.
45.Вокруг же щита на заломах,
Найлуччі лицарські діла
Були бляховані в персонах
Іскусно, живо, без числа:
Котигорох, Іван Царевич,
Кухарчич, Сучич і Налетич,
Услужливий Кузьма-Демян;
Кощій з прескверною ягою,
І дурень з ступою новою,
І славний лицар Марципан.
46.Так пан Еней наш знаряжався,
Щоб дружби Турну доказать;
Напасть на ворогів збірався,
Знанацька копоти їм дать.
Но зла Юнона не дрімає,
На вильот умисли всі знає, —
Упять Ірисю посила:
Як можна, Турна роздрочити,
Против Троянців насталити,
Щоб викоренив їх до тла.
47.Ірися — виль, скользнула з неба,
До Турна в північ шусть в намет;
Він дожидавсь тоді вертепа,
Хлистав з нудьги охтирський мед.
К Лависі од любви був в горі,
Топив печаль в питейнім морі.
Так в армії колись велось:
Коли влюбився, чи програвся,
То пуншу хлись — судьба поправся!
Веселля в душу і влилось!
48.„А що?“ Ірися щебетала:
„Сидиш без діла і клюєш?
„Чи це на тебе лінь напала?
„Чи все Троянцям оддаєш?
„Коту гладкому не до мишки:
„Не втне, бачу, Панько Оришки!
„Хтоб сподівавсь, що Турн бабак!...
„Тобі не хист з Енеєм биться;
„Не хист з Лавинієй любиться,
„Ти, бачу, здатний бить собак.
49.„Правдивий воїн не дрімав,
„Без просипу же і не пє;
„Мудрує, дума, розглядає,
„Такий і ворогів побє.
„Ну, к чорту, швидче охмеляйся,
„Збірать союзних поспішайся,
„На нову Трою напади.
„Еней в чужих землях блукає,
„Дружину в поміч набірає,
„Не оплошай тепер — гляди!...“
50.Сказавши, столик ізвалила,
Шкереберть к чорту все пішло;
Пляшки і чарочки побила,
Пропало все, як не було.
Зробився Турн несамовитий,
Ярився, лютував неситий,
Троянськой крови забажав.
Всі страсти в голову стовкнулись,
Любов і ненависть прочнулись:
„На штурм, на штурм!“ своїм кричав.
51.Зібрав і кінних, і піхотних
І всіх для битви шикував;
І розбишак самих одборних
Під кріпость задирать послав.
Два корпуса до-купи звівши,
А на зикратого сам сівши,
На штурм їх не веде, а мчить;
Мезап, Талес в другім отряді
Пішли од берега к ограді,
Побить Троянців всяк спішить.
52.Троянці в кріпості запершись,
Єнея ждали вороття;
З нещастям тісно пообтершись,
Біду встрічали, мов шутя.
Побачившиж врагів напори,
У башт прибавили запори
І на валу всі залягли;
В віконця з будок виглядали
І носа вон не виставляли,
Шептались і люльки тягли.
53.У них поставлено в громаді:
Коли на їх пан Турн напре,
То всім сидіть в своїй ограді,
Нехай же штурмом вал бере.
Троянці так і учинили:
На вал колоддя накотили
І різний приправляли вар —
Олію, дьоготь кипитили,
Живицю, оливо топили,
Хто лізтиме, щоб лить на твар.
54.Турн в міру к валу приступивши,
Скрізь на зикратому гасав;
В розсипку кінних розпустивши,
Сам, як опарений, кричав:
„Сюди, трусливії Троянці,
„На бій, шкідливії поганці!
„Зарились в землю, мов кроти!...
„Де ваш Еней — жіночий празник?
„Пряде з бабами набалдашник!
„Не лепсько виглянуть сюди?...“
55.І всі його так підкомандні
Кричали, лаяли Троян;
Робили глузи їм досадні,
Гірш нівечили, як циган.
Пускали тучами к ним стріли,
А деякі були так смілі,
Що мали перескочить рів.
Троянці уха затикали,
Рутульців лайки не вважали,
Хоть битись всякий з них готів.
56.Турн з серця скреготав зубами,
Що в кріпості всі ні-гугу;
А стін не розібєш лобами,
Зпосилку гнися хоть в дугу.
Злість, кажуть, сатані сестриця, —
Хоть може це і небилиця,
А я скажу, що може й так:
Од злости Турн те компонує,
Мов сатана йому диктує,
Сам чорт заліз в його кабак.
57.Од злости Тури осатанівши,
Велів багаття розводить,
І військо к берегу привівши,
Казав троянський флот спалить,
Всі принялися за роботу, —
На злеє всякий ма охоту! —
Огні помчалися к водам.
Хто жар, хто губку з сірниками,
Хто з головней, хто з фітілями
Погибель мчали кораблям.
58.Розжеврілось і закурилось,
Блакитне полумя взвилось;
Од диму сонце закоптилось,
Курище к небу донеслось.
Боги в Олимпі стали чхати:
Турн їм ізволив тимфи дати,
Богинь напав від чаду дур;
Дим очі їв, лилися сльози,
З нудьги скакали так, як кози,
Зевес сам був, мов винокур.
59.Венеруж за душу щипало,
Що з флотом поступили так;
Од жалю серце замірало,
Що сяде син на міль, як рак.
В жалю, в сльозах і в гіркім смутку
Богиня сіла в просту будку.
На передку сів купидон;
Кобила їх везе кривая,
Цибелла де жила старая.
Щоб цій язі оддать поклон.
60.Цибелла, — знають во всіх школах,
Що матіррю була богів, —
Із молоду була не промах,
Колиж як стала без зубів,
То тільки на печі сиділа,
З кулешиком лемішку їла
І не мішалася в діла.
Зевес їй оддавав повагу
І посилав од столу брагу,
Яку Юнона лиш пила.
61.Венера часто докучала
Зевесу самою бридней,
За те в немилость і попала,
Що нільзя показать очей.
Прийшла Цибеллу умоляти
І мусіла їй обіщати
Купити збитню за алтин,
Щоб тільки Зевса умолила, —
Вступиться за Троян просила,
Щоб флота не лишився син.
62.Цибелла же була ласуха,
Для збитню рада хоть на все:
До тогож страшна говоруха,
О всякій всячині несе.
Стягли її на-силу з печі,
Взяв купидон к собі на плечі,
В будинки к Зевсу і поніс.
Зевес свою уздрівши неню,
Убгав ввесь оселедець в жменю,
Насупив брови, зморщив ніс.
63.Цибелла перше закректала,
А послі кашлять начала,
Потім у пелену смаркала
І дух упять перевела.
„Сатурнович, змилосердися.
„3а рідную свою вступися!“
К Зевесу шокала стара:
„Безсмертних смертні не вважають
„І тільки що не бють, а лають, —
„Осрамлена моя гора!“
64.„Мою ти знаєш гору Іду
„І ліс, де з капищем олтар?
„3а них несу таку обиду,
„Якой не терпить твій свинар!
„На зруб я продала Троянцям,
„Твоїм молельщикам, підданцям,
„Дубків і сосен — строїть флот.
„Твої уста судьбам, веліли,
„Були щоб Ідські брусся цілі,
„Нетліннії од рода в род.
65.„Зиркниж тепер на тибрські води,
„Дивись, як караблі горять!
„Їх палять Турнові уроди,
„Тебе і всіх нас кобенять.
„Спусти їм — то таке закоють,
„І власть твою собі присвоють
„І всім дадуть нам кісіля;
„Сплюндрують ліс, розриють Іду;
„Менеж, стару, убють, мов гниду,
„Тебе прогонять відсіля.“
66.„Та не турбуйтесь, пані-матко!“
Зевес з досадою сказав:
„Провчу я всіх — і буде гладко;
„Анахтем вічний — Турн пропав!“
Зиркнув, мигнув, махнув рукою
Над Тибром, чудною рікою —
Всі вростіч караблі пішли;
Як гуси, в воду поринали,
Із караблів — сирени стали
І різні пісні подняли.
67.Рутульське військо і союзне
Дріжало од таких чудес;
Злякалось племя все окружне,
Мезап дав драла і Талес.
Пороснули і Рутуляни,
Як од дощу в шатер цигани,
А тільки Турн один оставсь,
Утікачів щоб переняти,
Щоб чудо їм розтолкувати,
По всіх усюдах сам совавсь.
68.„Ребятушки, — кричав, — постійте!
„Цеж ласка божая я для нас;
„Одкиньте страх і не робійте,
„Прийшлось сказать Енею: пас!...
„Чого вогнем ми не спалили,
„То боги все те потопили,
„Тепер Троянці в западні.
„Живцем в землі їх загромадим,
„Разком на той світ одпровадим,
„Богів це воли, вірте мні.“
69.Великії у страха очі...
Вся рать неслась, хто швидче зміг.
Назад вертатись неохочі,
Всі бігли, аж не чули ніг.
Оставшись Тури один маячив,
Нікого вкруг себе не бачив,
Стьогнув зикратого хлистом.
І шапку на очі насунув,
Бо всі лопатки в лагер дунув,
Що коник аж вертів хвостом.
70.Троянці ізза стіп дивились,
Пан Тури як з військом тягу дав;
Перевертням морським чудились,
На добре всяк те толкував.
Но Турнові не довіряли,
Троянці правило це знали:
В війні з врагами не плошай:
Хоть утіка — не все женися;
Хоть мов і трусить — стережися:
Скиксуєш раз — тоді прощай!
71.Для ночі вдвоє калавури
На всіх поставили баштах,
Ліхтарні вішали на шнури,
Ходили рунди по валах.
В обозі Турна тихо стало
І тільки-тільки що блищало
Од слабих блідних огоньків.
Браги троянські почивали,
Од трусів вилазки не ждали;
Оставмож цих хропти соньків.
72.У главной башти на сторожі
Стояли Евріал і Низ;
Хоть молоді були, та гожі
І кріпкі, храбрі, як харциз;
В них кров текла хоть не троянська,
Якась чужая — бісурманська,
Та в службі вірні козаки.
Для бою їх, спіткав прасунок,
Пішли к Енею на вербунок;
Булиж обидва земляки.
73.„А що як, викравшись помалу,
„Забратися в рутульський стан?“
Шептав Низ в ухо Евріалу:
„То каші наварилиб там!...
„Тепер вони сплять з перепою,
„Не дриґне ні один ногою,
„Хоть всім їм горла переріж.
„Я думаю туди пуститься,
„Перед Енеєм заслужиться
„І сотню посадить на ніж.“
74.„Як — сам? мене оставиш?“
Спитався Низа Евріал:
„Ні! перше ти мене удавиш,
„Щоб я од земляка одстав!
„Від тебе не одстану зроду,
„3 тобою рад в огонь і в воду,
„На сто смертей піду з тобой.
„Мій батько був сердюк опрічний,
„Мовляв — нехай покой му вічний: —
„Умри на полі, як герой.“
75.„Пожди і пальцем в лоб торкнися“,
Товаришові Низ сказав:
„Не все вперед — назад дивися,
„Ти з лицарства глузд потеряв.
„У тебе мати єсть старая,
„Без сил і в бідності, слабая,
„То і повинен жить для ней:
„Одна оставшись без приюту,
„Яку потерпить муку люту,
„Таскавшись між чужих людей!
76.„От я — так чисто сиротина,
„Росту, як при шляху горох;
„Без нені, без отця дитина,
„Еней отець, а неня — Бог...
„Іду хоть за чужу отчизну,
„Не шаль нікому, хоть ізслизну,
„А память вічну заслужу.
„Тебеж до жизни рідна вяже,
„Убють тебе — вона в гріб ляже;
„Живи для неї, я прошу“.
77.„Розумно, Низ, ти розсуждаєш,
„А о повинності мовчиш,
„Которую сам добре знаєш,
„Меніж зовсім другу твердиш.
„Де общеє добро в упадку,
„Забудь отця, забудь і матку,
„Лети повинність ісправлять;
„Як ми Енею присягали,
„Для його служби жизнь оддали,
„Тепер не вільна в жизні мать.“
78.„Іноси!“ — Низ сказав, обнявшись
Со Евріалом земляком,
І за руки любенько взявшись,
До ратуші пішли тишком.
Іул сидів тут з старшиною, —
Змовлялись, завтра як до бою
Достанеться їм приступать.
Як ось ввійшли два парубійки,
У брам змінившися од стійки,
І Низ громаді став казать:
79.„Був на часах я з Евріалом,
„Ми пильнували супостат:
„Вони тепер всі сплять повалом,
„Уже огні їх не горять.
„Дорожку знаю я окромну, —
„В нічну добу, в годину сонну,
„Прокрастись можна поуз стан
„І донести пану Енею,
„Як Турн злий з челяддю своєю
„На нас налазить, мов шайтан.
80.„Коли зволяєтесь — веліте
„Нам з Евріалом попитать;
„Чкурнем — і поки сонце зійде,
„Енея мусим повидать.“
„Якаж одвата в смутне время!
„Так не пропало наше племя!“ —
Троянці всі тут заревли,
Одважних стали обнімати,
Їм дякувать і цілувати,
І красовулю піднесли.
81.Іул, Енеїв як наслідник,
Похвальну рацію сказав,
І свій палаш, що звавсь побідник,
До боку Низа привязав.
Для милого же Евріала
Не пожалів того кинжала,
Що батько у Дидони вкрав,
І посулив за їх услугу
Землі, овець і дать по плугу,
В чиновні вивесть обіщав.
82.Цей Евріал був молоденький:
Так, годів з девятнадцять мав;
Де усу буть, пушок мякенький
Біленьку шкуру пробивав;
Та був одвага і завзятий,
Силач, козак лицарковатий,
Но пред Іулом прослезивсь.
Бо з матіррю він розставався,
Ішов на смерть і не прощався, —
Козак природі покоривсь.
83.„Іул Енеєвич! не дайте
„Пань-матці вмерти од нужди,
„Їй будьте сином, помагайте
„І заступайте від вражди,
„Од бід, напраснини, нападку;
„Ви сами мали пані-матку,
„То в серці маєте і жаль;
„Я вам старую поручаю,
„За вас охотно уміраю“, —
Так мовив чулий Евріал.
84.„Не бійся, добрий Евріале“,
Іул йому цей дав одвіт:
„Ти служиш нам не за пропале,
„На смерть несеш за нас живіт,
„Твоїм буть братом не стижуся
„І пеню заступать кленуся,
„Тебе собою заплачу:
„Пайок, одежу і кватиру,
„Пшона, муки, яєць і сиру
„По смерть в довольстві назначу.“
85.І так, одважна наша пара
Пустилася в рутульський стан.
На те і місяць вкрила хмара,
І поле вкрив густий туман.
Було це саме о-півночі;
Рутульці спали, скільки мочі, —
Сивуха сну їм піддала;
Роздягтися, порозкладались,
В безпечності не сподівались
Ні од кого ніяка зла.
86.І часовії на мушкетах
Поклавшись, спали на заказ;
Хропли всі няні на пікетах,
Тут їх застав послідній час!
Переднюю побивши стражу,
Полізли в стан варити кашу.
Низ тут товаришу сказав:
„Приляж к землі ти для підслуху,
„А я задам Рутульцям духу;
„Гляди, щоб нас хто не спіткав.“
87.Сказавши, першому Раменту
Головку буйную одтяв;
Не дав зробить і тестаменту,
К чортам його на вік послав.
Цей на руках знав ворожити,
Кому знав скільки віку жити,
Та не собі він був пророк.
Другим ми часто пророкуєм,
Як знахурі, чуже толкуєм,
Собіж шукаєм циганок.
88.А послі Ремових він воїв
По одному всіх подушив
І блюдолизів, ложкомоїв
Вирах, в дребезги перемізжив.
Намацавшиж самого Рема,
Потиснув, мов Хому Ярема,
Що й очі вискочили преч:
Вхвативсь за бороду кудлату
І злому Трої супостату
Макітру одділив од плеч.
89.Вблизі тут був намет Серрана,
На цього Низ і наскакав;
Він тільки то роздягсь з каптана
І смачно по вечері спав.
Низ шаблею мазнув по пупу,
Зад з головою сплющив в купу,
Що із Серрана вийшов рак;
Бо голова між ніг вплелася,
А задня вгору піднялася, —
Умер фигурно неборак!
90.І Евріал, як Низ возився.
То не гулявши, простояв;
Він также к сонним докосився,
Врагів на той світ одправляв.
Колов і різав без розбору
І як ніхто не мав з ним спору,
То поравсь, мов в кошарі вовк;
І виборних, і підпомощних,
І простих, і старших вельможних —
Хто ни попавсь, того і товк.
91.Попався Ретус Евріалу,
Цей не зовсім іще заснув;
Приїхавши од Турна з балу,
Пальонки дома ковтонув
І тільки-тільки забувався,
Як Евріал к йому підкрався
І просто в рот кинжал уткнув,
І приколов його, як квітку,
Що баби колють на намітку, —
Тут Ретус душу ізригнув.
92.Наш Евріал остервенився,
Забув, що на часок зайшов,
В намет к Мезапу був пустився.
Там можеб смерть собі найшов;
Но повстрічався з другом Низом,
З запальчивим, як сам, харцизом.
Цей Евріал а удержав.
„Покиньмо кров врагам пускати.
„Пора нам відсіль уплітати“,
Низ Евріалові сказав.
93.Як вовк овець смиренних душить,
Коли в кошару завіта,
Курчатам тхір головки сушить,
Без крику мізок висмокта;
Як добре время угодивши
І сіркою хлів накуривши,
Без крику крадуть слимаки
Гусей, качок, курей, индиків
У Гевалів і Аммаликів,
Що роблять часто і дяки, —
94.Так наші смілії вояки
Тут Мовчки проливали кров;
Од ней краснілися, мов раки,
За честь і к князю за любов.
Любов к отчизні де героїть,
Там сила вража не устоїть,
Там грудь сильніша од гармат,
Там жизнь — алтин, а смерть — копійка,
Там лицар — всякий парубійка,
Козак там чортові не брат.
95.Так порався Низ з Евріалом,
Дали Рутульцям накарпас;
Земля взялась од крови калом
Поляк піднявсяб по сам пас,
Но наші по крові бродили,
Мов на торгу музик водили
І убірались на простор, —
Щоб швидче поспішить к Енею
Похвастать храбрістю своєю
І Турнів розказать задор.
96.Уже із лагеря щасливо
Убрались наші смільчаки;
Раділо серце нетрусливо,
Жвяхтіли мокрі личаки,
Із хмари місяць показався
І од землі туман піднявся,
Все віщувало добрий путь.
Як ось Волсент гульк із долини
З полком латинської дружини...
Біда! як нашим увильнуть?
97.Дали як-раз до лісу тягу,
Бистріше бігли од хортів;
Спасались бідні на одвагу,
Від супостатів, ворогів.
Так пара горличок невинних
Летять спастись в лісах обширних
Од злого кібчика когтей.
Но зло, назначене судьбою,
Слідитиме скрізь за тобою,
Не утечеш за сто морей.
98.Латинці до лісу слідили
Одважних наших розбишак
І часовими окружили,
Що з лісу не шмигнеш ніяк;
А часть розсипавшись по лісу,
Піймали одного зарізу:
То — Евріала молодця.
Тоді Низ на вербу збірався,
Як Евріал врагам попався,
Мов між вовків плоха вівця.
99.Низ — глядь і бачить Евріала,
Що тішаться ним вороги;
Важка печаль на серце пала,
Кричить к Зевесу: „помоги!“
Копє булатне направляє,
В Латинців просто посилає,
Сульмону серце пробива.
Як сніп, на землю повалився,
Не вспів і охнуть, а скривився,
В послідній раз Сульмон зіва.
100.Вслід за конєм стрілу пускає
І просто Тагові в висок,
Душа із тіла вилітає,
На жовтий пада труп пісок.
Волсент утратив воїв пару,
Клене невидимую кару
І в ярості, як віл, реве:
„За кров Сульмонову і Тага
„Умрещ, проклята упиряга!
„За ними вслід пошлю тебе."
101.І замахнувсь на Евріала,
Щоб знять головку палашем;
Тут храбрість Низова пропала,
І серце стало кулішем.
Біжить, летить, кричить що сили
„Пеккатум робиш, фратер милий,
„Невинному морс задаєш:
„Я стультус, лятро, розбишака.
„Неквіссімус і гайдамака;
„Постій! невинную кров ллєш.“
102.Но замахнувшись, не вдержався —
Волсент головку одчесав;
Головка мов кавун качався;
Язик невнятно белькотав.
Уста коральні посиніли,
Румяні щоки поблідніли,
І білий цвіт в лиці пожовк;
Закрилися і ясні очі,
Покрились тьмою вічной ночі,
На віки милий глас умовк.
103.Уздрівши Низ труп Евріала,
Од ярости осатанів;
Всіх злостей випустивши жала,
К Волсенту просто полетів.
Як блискавка проходить тучу,
Він так пробіг врагів між кучу
І до Волсента докосивсь;
Схватив його за чуб рукою,
Меч в серце засадив другою,
Волсент і духу тут пустивсь.
104.Як искра пороч запаливши,
Сама з ним вкупі пропада —
Так Низ Волсентія убивши,
І сам лишився живота;
Бо всі на його і напали,
На смерть звертіли і зімяли
І голову зняли з плечей.
Так кончили жизнь козарлюги,
Зробивши славнії услуги
На вічність памяти своєй.
105.Латинці зараз ізробили
Аби-як мари із дрючків;
На них Волсента положили
І понесли до земляків.
А буйні голови поклали
В мішок і теж з собой помчали,
Мов пару гарних дубівок.
Но в лагері найшли різниці,
Лежали битих мяс копиці,
Печінок, легкого, кишок.
106.Як тільки що восток зардівся,
Світилка Фебова зійшла —
То Турн тоді уже наївся,
Упять о битві помишляв.
Велів тревогу бить в клепало,
Щоб військо к бою виступало —
Оддать Троянцям з баришком
За зроблену вночі потіху;
Для більшогож з Троянців сміху
Велів взять голови з мішком.
107.Свогож держася уговору,
Троянці в кріпості сидять,
Забилися, мов миші в нору,
Лукаву кішку як уздрять.
Но дать одпор були готові
І до остатней каплі крови
Свою свободу боронить
І нову Трою защищати,
Рутульцям перегону дати
І Турна лютість осрамить.
108.На перву Рутулян попитку
Троянці так дали в одвіт,
Що Турн собі розчухав литку,
Од стиду скорчило живіт.
Звелів з досади, гніву, злости,
На глум підняти мертві кості,
На щогли голови наткнуть
Нещасних Низа з Евріалом
Перед самим троянським валом,
Щоб цим врагів своїх кольнуть.
109.Троянці зараз одгадали,
Чиї то голови стремлять;
Од жалю сльози попускали,
Таких лишившись парубят.
Об мертвих вість скрізь пронеслася,
Вся рать троянська потряслася
І душі смутку предались.
Як мати вість таку почула,
То тільки вічно не заснула.
Бо зуби у неї стялись.
110.А одійшовши, в груди билась,
Волосся рвала з голови,
Ревла, щипалася, дрочилась,
Мов ум змішався у вдови;
Побігла з криком вокруг вали
І голову коли пізнала
Свого синочка Евруся,
То на валу і розплаталась,
Кричала, ґедзалась, качалась,
Кувікала, мов порося.
111.І диким голосом завила:
„0 сину! світ моїх очей!
„Чи яж тебе на те родила,
„Щоб згинув ти од злих людей?
„Щоб ти мене — стару, слабую,
„Завівши в землю цю чужую,
„На вічний вік осиротив?
„Моя ти радість і одрада,
„Моя заслона і ограда, —
„Мене од всіх ти боронив.
112.„Тепер до кого прихилюся,
„Хто злую долю облегчить?
„Куди в біді я притулюся?
„Слабу ніхто не приглядить!
„Тепер прощайте всі поклони
„Що получала во дні они
„Од вдов, дівчат і молодиць
„3а дивні брови соболині.
„3а очі ясні соколині,
„Що здатний був до вечерниць.
113.„Колиб мені твій труп достати
„І тіло білеє обмить,
„І з похороном поховати,
„До ями з миром проводить.
„0 боги! як ви допустили,
„Щоб і одинчика убили
„І настромили на віху
„Його козацькую головку?
„Десь світ вертиться цей без толку,
„Що тут дають і добрим тьху.
114.„А ви, що Евруся згубили!
„Щоб ваш пропав собачий рід.
„Щоб вашіж діти вас побили,
„Щоб з потрухом погиб ваш плід!...
„0х, чом не звір я, чом не львиця,
„Чом не скажена я вовчиця —
„Щоб мні Рутульців розідрать,
„Щоб серце вирвать з требухою,
„Умазать морду їх мазкою,
„Щоб маслаки їх посмоктать?..“
115.Цей галас і репетування
Троян всіх в смуток привело:
Плаксивеє з синком прощання
У всіх з очей слізки тягло.
Асканій більше всіх тут хлипав
І губи так собі задрипав,
Що мов на його сап напав.
К старій з поклоном підступивши,
На оберемок ухвативши,
В землянку з валу потаскав.
116.А тут кричать та в груби сурмлять,
Свистять в свистілки, дмуть в роги,
Квилять, брат брата в батька луплять,
В наскок яряться вороги!
Тут ржання кінське з тупотнею,
Там різний гомін з стукотнею,
Скрізь клопіт, халепа, сто-лих!
Так в мідні клекотить гарячий,
Так в кабані кричить піддячий, —
Як кажуть, хоть винось святих.
117.Гей музо, панночко цнотлива,
Ходи до мене погостить!
Будь ласкава, будь неспесива,
Дай поміч мні — стишок зложить!
Дай поміч битву описати
І про війну так розказати,
Мов твій язик би говорив.
Ти кажуть, дівка небриклива,
Але од старости сварлива:
Прости ! я може досадив
118.Ів самій речі проступився —
Старою дівчину назвав,
Ніхто з якою не любився,
Ні женихавсь, ні жартував.
Ох, скільки муз таких на світі
У всякім городі, в повіті, —
Укрилиб зверху вниз Парнас!
Я музу кличу не такую:
Веселу, гарну, молодую;
Старих нехай брика Пегас.
119.Рутульці дралися на стіни,
Карабкалися, як жуки.
Турн з ярости дріжав і пінив,
І кричить: „дружненько, козаки!“
В свою Троянці также чергу
В одбої поралися зверху,
Рутульців плющили, як мух.
Пускали колоддя, каміння
І враже так товкли насіння,
Що у Рутульців хляв і дух.
120.Турн бачивши Троян роботу,
Як рать рутульськую трощать,
Як бють їх, не жалій поту,
Рутульці мов вюни пищать, —
Велів везти зо всіх олійниць,
Де тільки єсть, із воскобійниць,
Як можна швидче тарани.
Як-раз і тарани вродились,
І воскобійники явились,
Примчались духом сатани.
121.Приставив тарани до брами,
В ворота зачали гатить;
Одвірки затряслись, мов рами,
І снасть од бою вся тріщить.
Турн сили вдвоє прикладає,
І тарани сам направляв,
І браму рушити велить.
Упала!... Стуком оглушила,
Тродн багацько подушила, —
Турн в кріпость впертись норовить.
122.Біда Троянцям!... Що робити?
А муза каже: „не жахайсь!
„Не хист їх Турну побідити,
„В чужую казку не мішайсь.“
Троянці напяли всі жили
Та вмиг пролом і заложили
І груддю стали боронить;
Рутульці бісом увивались,
Но на пролом не насувались,
А Турн не знав, що і робить.
123.Троянець Геленор одважний
І, як буряк, червоний Лик,
Горлань, верлань, кулачний страшний
І щирий кундель-степовик, —
Цим двом безділля — всяке горе,
Здавалось по коліна море,
Потіхаж — голови зривать.
Давно їм в голові роїлось
І мов на поступки хотілось
Рутульцям перегону дать.
124.Так Геленор з червоним Ликом,
Роздягшися до сорочок,
Між вештанням содомом, криком,
Пробралися подуть тичок
Рутульців добре тасували
І од Рутульців получали
Квитанцію в своїх долгах.
Лик тільки тим і отличився,
Що як до Турна примостився
То з'їздив добре по зубах.
125.Но Турн і сам був розбишака
І Лика сплющив в один мах:
Із носа бризнула кабака,
У Турна околів в ногах.
А также пану Геленору
Смертельного дали затьору,
І цей без духу тут оставсь.
Рутульців це возвеселило
І так їх серце ободрило,
Що і негідний скрізь совавсь.
126.Натиснули і напустились,
Рутульці кинулись на вал;
Троянці, як чорти, озлились,
Рутульців били наповал.
Тріщали кости, ребра, боки,
Летіли зуби, пухли щоки,
З носів і уст юшила кров:
Хто рачки ліз, а хто простягся,
Хто був шкереберть, хто качався,
Хто бив, хто різав, хто колов.
127.Завзятість всіх опанувала,
Тут всякий пінив і яривсь;
Тут лютість всіми управляли
І всякий до надсаду бивсь.
Лигар ударом макогона
Дух випустив із Емфіона
І сам на віки зуби стяв;
Лутецій бе Іліонея,
Ціней Арефа, цей Цінея, —
Один другого тасував.
128.Ремул, рутульської породи,
Троюродний був Турну сват;
Хвастун і дурень од природи,
Що не робив, то все не в лад.
І тут начав що-сил кричати,
Троянців лаять, укоряти,
Себе і Турна величать:
„Ага! проклятії поганці,
„Недогарки, троянські ланці!
„Тепер прийшлось вам погибать!..
129.„Ми вас одучим, супостати.
„Морити вдов, дурить дівок,
„Чужії землі однімати
„І шкодити чужий садок!...
„Давайте вашого гульвісу,
„Я вмиг його одправлю к бісу
„І вас подавимо, як мух!
„Чого прийшли ви, голодрабці?
„Лигать латинськії потапці?
„Пождіть — ваш витісним ми дух!...“
130.Іул Енеєвич дочувшись
До безтолкових цих річей,
Як шкурка на огні надувшись, —
Злість запалала із очей:
Вхопив камінчик, прицілився,
Зажмурив око, приложився
І Ремула по лобу хвись!
Хвастун бездушний повалився,
Іул сердешно звеселився,
А у Троян дух ожививсь.
131.Пішли кулачні накарпаси,
В виски і в зуби стусани:
Полізли тельбухи, ковбаси,
Всі пінили, як кабани.
Всі розкрились через міру,
По сербськи величали віру;
Хто чим попав, то тим локшив,
Піднявся писк, стогнання, охи,
Враг на врага скакав, мов блохи,
Кусався, гриз, щипав, душив.
132.Служили у Троян два брати,
Із них був всякий Голіаф:
Широкоплечий і мордатий,
І по вівці цілком глитав,
Один дражнився Битіасом
І з Кочубейським він Тарасом
Колиб заввишки не рівнявсь;
Другий же брат Пандаром звався,
І вищий од верстви здавався,
Та вялий, мов верблюд, тинявсь.
133.Два брати, грізні ісполини,
В бою стояли у ворот,
Дрючки держали з берестини
І боронили в кріпость вход.
Вони к землі поприсідали,
Троянціж в город одступали,
К собі манили Рутулян.
Рутульці зрять — навстяж ворота,
Прожогом в кріпость вся піхота —
Спішить насісти на Троян.
134.Но хто лиш в город показався,
Того в яєшню і побють;
Битіас з братом управлявся,
Безщадно кров рутульську ллють.
Рутульці з криком в город пруться,
Як од серпа колосся жнуться:
Як над пашней хурчать ціпи,
Так ісполинськії дрючини
Мозчили голови і спини,
І всіх молотять, мов снопи.
135.Побачив Турн таку проруху,
Од злости ввесь осатанів;
Здригнувсь, мов випив чепуруху,
К своїм на поміч полетів.
Як тільки в кріпость протаскався,
Тузити зараз і принявся,
Хто тільки під руку попавсь:
Убив він з Афідном Мерона
І зо всього побіг розгона,
Де Битіас в крові купавсь.
136.З наскоку тріснув булавою
По вязах — великая упав,
Об землю вдаривсь головою
І кріпость всю поколихав.
Реве і душу іспускає
І воздух громом наповняє, —
На всіх напав великий страх.
Не спас ні рост, ні сила многа,
Пропав Битіас, мов стонога:
І ісполин єсть черв і прах!
137.Пандар погибель бачив брата,
Злякався, звомпив, замішавсь
І од рутульська стратилата
Як-мога швидче убіравсь;
Проміж оселею хилявся,
Тини переступав, ховався,
І щоб од Турна увильнуть,
Ворота зачинив у брами
І завалив їх колоддями,
Хотів од бою оддихнуть.
138.Но як же сильно удивився,
Як Турна в кріпості уздрів!...
Тоді із нужди прибодрився
І злостію ввесь закипів.
„Ага ти, шибеник... попався...
„Без зву к нам в гості навязався!“
Пандар до Турна закричав:
„Пожди, от зараз почастую,
„Із тебе вибю душу злую,
„До цього часу храбрував!“
139.„А ну, приліз," Тури одвічає:
„Келебердянськая верства!
„Як бю я — брат твій тес знає,
„Ходи, тобі вкручу хвоста.“
Тут Пандар камінь піднімає
І в Турна зо всіх жил пускає,
Нирнув би Турн на-віки в ад!
Но де Юнона ни взялася,
І перед Турном рознялася,
Попав богиню камнем в лад.
140.Незриму чує Турн заслону,
Бодриться, скаче на врага,
На поміч призива Юнону.
Пандара по лобу стьога
І вовся з ніг його зшибає.
До мізку череп розбиває, —
Пропав і другий великан!
Така потеря устрашила
І серце бодреє смутила
У самих храбріших Троян.
141.Удачею Турн ободрився,
По всіх усюдах смерть носив.
Як кнур свиріпий, розярився
І без пощади всіх косив.
Розсік на-двоє Філариса,
В яєшню розтоптав Галиса.
Крифею голову одтяв;
Щолкав в виски, штурхав під боки
І самії кулачні доки
Ховались, хто куди попав.
142.Троянці злеє умишляють,
Щоб преч із кріпости втікать;
Своє лахміття забірають —
Куди удасться, тягу дать;
Но їх Обозний генеральний,
Над всіми остававсь начальний,
Серест вельможний обізвавсь:
„Куди? — вам сорома немає!
„Хто чув — Троянець утікає!
„Чого наш славний рід дождавсь!
143.„Один паливода ярує,
„А вас тут стільки — боїтесь:
„В господі вашій вередує
„Рутульський шолудивий пес!...
„Що скаже світ про нас, Трояне?
„Що ми шатерники-цигане,
„Що ми трусливіші Жидів!
„А князь наш бідний що помислить?
„Аджеж за воїнів нас числить,
„3а внуків славніших дідів.
144.„Зберіться, Турна окружіте,
„Не сто раз можна умірать:
„Гуртом, гуртом його напріте,
„Од вас він мусить пропадать.“
Агу! Троянці схаменулись
Та всі до Турна і сунулись;
Пан Турн тут на слизьку попав!
Виляв, хитрив і увивався,
І тільки к Тибру що добрався,
То в воду стриб — пустився вплав.