17. Калино-малино.
Калино-малино,
Ряснеє дере́вце!
Хто-ж тебе пригорне,
Дївчинонько серце?
Тяженько здихнула,
Дївчинонька каже:
»Той мене пригорне,
Хто косу завяже!«
Голова хитнулась,
Коса розвинулась,
До білої шиї
Шовком пригорнулась…
Косо, пишна косо!
Хто тебе завяже?…
»Хто мене завяже, —
То віночок скаже.«
Василечку милий,
Любий та коханий!
Зелен барвіночку —
Віночку рутяний!
Хто-ж тебе, віночку,
Розплїтати буде?
»Запитайте, люде,
Мої білі груди!«…
Місяця підповня
Пишні половини —
Груди, білі груди
Милої дївчини!
По кім ви здихне́те
Сердешно з півно́чи?
»По кім ми здихне́мо —
Знають карі очи!…«
Чароньки дївочі —
Горять чорні очи,
Як в чистому небі
Зорі о півно́чи!…
Очи, ясні очи!
Зорі над зорями!
По кім ви зальлєтесь
Першими сльозами?
»По кім ми заплачем —
Не питайте, люде:
Тому перша слїзка,
Хто наш милий буде!
Спаде перша слїзка,
Здихнуть білі груди;
По кім здихнуть груди,
Того вінок буде…
Хто вінок розвяже,
Той косу завяже,
Той дївча пригорне,
Щиру правду скаже.«
17. II. 1858.
|
