Твори (Руданський, 1912–1914)/1/Наука
| ◀ Пяниця | Твори. Том I I. Поезії лїричні. Наука |
Моя смерть ▶ |
|
Дочекав ся я
Свого святенька,
Виряжала в сьвіт
Мене матїнка
Виряжала в сьвіт
Мати рідная
І промовила
Менї бідная:
»Нехай, сину мій,
Ми працюємо,
Нехай цїлий вік
Ми горюємо;
Нехай сохну я,
Тато горбить ся,
Ти на сьвіт поглянь,
Що́ там робить ся.
Та не всї-ж, як ми,
В землї риють ся, —
Може є такі,
Що́ і миють ся;
Та не всї-ж, як ми,
Димом курять ся, —
Може є такі,
Що́ й не журять ся.
Коли найдеш їх,
Милий синочку,
Ти склони себе,
Як билиночку.
Ти склони себе,
Як билиночку,
Простели себе,
Як рядниночку.
Спина з по́хилу
Не іскорчить ся,
Чоло з пороху
Не ізморщить ся.
Спина з по́хилу
Не ізкривить ся, —
За то ступить пан,
Тай подивить ся;
За то ступить пан
На покірного
І прийме тебе,
Як добірного.
І в годиночку —
На драбиночку.
І підеш тогдї,
Милий синочку,
І з панами сам
Порівняєш ся,
В сріблї-золотї
Закупаєш ся;
В сріблї-золотї
Закупаєш ся,
З полем батьківським
Розпрощаєш ся!«
Але стало ся
Друге сьвятенько:
Виряжав у сьвіт
Мене батенько.
Виряжав мене,
Путь показував,
Говорив менї
І приказував:
»Видиш, сину мій,
Як працюємо,
Видиш, сину мій,
Як горюємо.
Кождий на́ сьвітї
На то родить ся…
Не дивись на сьвіт,
Що́ там робить ся!
Ти на пчіл поглянь:
Є робучії,
Але й трутнї є
Неминучії.
Так і на́ сьвітї:
Їдні риють ся,
Другі по́том їх
Тілько миють ся.
Будь ти про́клятий,
Милий синочку,
Як пігнєш таким
Свою спиночку;
Як пігнєш таким
Свою спиночку,
Як простелиш ся
На рядниночку.
І чоло тобі
Нехай зморщить ся,
І хребет тобі
Нехай скорчить ся!
Ти тїкай від них,
Як від гадини,
Ти не жди від них
Перекладини;
Ти не жди від них
Перекладини,
Ти у сьвіт іди
На оглядини.
Ти у сьвіт іди,
Милий синочку,
Ти усе спізнай —
І билиночку.
Тогдї з сьвітом ти
Порівняєш ся,
В добрі-розумі
Закупаєш ся;
В добрі-розумі
Закупаеш ся,
З полем батьковим
Привитаєш ся!«