Перейти до вмісту

Твори (Руданський, 1912–1914)/1/Стефан Руданьский

Матеріал з Вікіджерел
Твори. Том I
Степан Руданьский
Стефан Руданьский
• Цей текст написаний желехівкою. Львів: Товариство «Просвіта», 1912
СТЕФАН РУДАНЬСКИЙ.
 
 

Стефан (Василєвич) Руданьский уродив ся в 1831-ім (?) роцї в Хомутинцях, селї Винницкого повіту на россійскім Поділю, де отець єго був сьвящеником. О єго житю знаємо дуже мало. Дома любив приставати з наймитами і радо слухав їх оповідань; відтак збирав піснї по селах та заводив їх сам в ноти. Науку побирав спершу в духовних школах в Каменци-подільскім: мабуть около року 1843. вступив до бурси, в духовній семінарії зачав в 1851-ім роцї писати поезії в україньскій мові і на него дивили ся там як на поета. Скінчивши в 1855-ім роцї семінарію, не хотїв висьвячувати ся на попа, але пійшов до медично-хірурґічної академії в Петербурзї. Отець нерадий був тому, бо хотїв видїти єго попом, щоби було кому зістати ся на парафії, тим більше, що і старший брат єго також не хотїв попом бути. Здає ся, тому́-ж отець і не дуже щедро, та й тілько в одній половинї 5-лїтнього часу студій, спомагав єго матеріяльно, а був незадоволений з него ще й за то, що він писав поезії і листи до батька в україньскій мові. Правда, що отець і не міг дуже спомагати єго, маючи більше дїтей, як і нарікав в листї до него, що через видатки на синів попав ся в великі довги. З тої причини поет на студіях бідував нераз тяжко; своє гірке положенє описав в вірши ⁣»Студент«. На вакації не вертав ся до далекого дому, а ставав у когось за учителя для дїтей, та й виїздив з паньскою родиною кудись на село під Петербургом, в Новогородску ґубернїю. Пробовав також заробляти на житє видаванєм своїх поезій, і в тій цїли виготовив до друку збірку їх з років 1851. до 1858. під надписом ⁣»|Нива.|Співомовки козака Вінка Руданьського. Київ 1860«, ⁣»не то,«⁣ як писав в листї до брата, ⁣»для слави, а хочби для кишенї, бо біда таки бідою«, а другу збірку, з років 1859.—1890., хотїв видати в Петербурзї, але з невідомих причин не прийшло до того.

Скінчивши студії, опустив в р. 1861. Петербург, та з зародом сухіт. Осїв яко лїкар в Ялтї, купелевім містї в полудневім Кримі. Там хотїв купити собі невеличкий кусень землї, щоби побудовати хату. На ґрунтець здобув ся, але дім поставити не удало ся єму, бо був лїкарем-»безсребренником«. Як який убогий чоловік занедужав, він єму сейчас помагав, а грошей не брав. Панів і не долюблював, а прихиляв ся до простих людей, як і сам жив і одягав ся завсїгди просто. За-тим і оженив ся з простою, зовсїм неосьвіченою дївчиною, від котрої мав двоє дїтей. Та годї єму було бути щасливим, коли тая дружина не розуміла поета. Але в кружку приятелїв він був говірливий та співучий, співав дуже гарно, а любив іменно україньскі піснї, особливо стародавні. Умів і добре декламувати, знав Шевченкового ⁣»Кобзаря«⁣ на память і бесїдуючи приводив часто то оден то другий стих. Взагалї се був чоловік вельми симпатичної вдачі і з чистою душею, котрого любили особливо бідні люде.

Нещасливе житє семейне та ненастанні заходи коло недужих похитнули єго і так вже слабе здоровє: відтак лихі люде не давали єму жити супокійно. Проте в дальших роках холодна безнадїйність залягла єго душу: він і не жив уже, а доживав свого віку. Умер в 1873-ім роцї. Яко міский лїкар похований був коштом міста.

Руданьский був мабуть єдиний з давнїйших україньских письменників, котрий писав тілько рідною мовою. На докори вітця з тої причини так відповідає в листї до брата: ⁣»Заказують менї мою рідню мову. Заказує батько. Але в мене був прадїд і прапрадїд: вони менї не заказали. Не слухає батько моєї мови, за то мене і по смерти може послухають штирнайцять мільйонів моїх їдномовцїв… Батько може не любить своєї мови через те, що нею говорять у нас мужики. А нїби-то в Московщинї не говорять мужики по московській? Та і чим ми лучші від мужика? всї ми рівні і у Бога і у натури.«

Писати зачав під впливом Шевченковим, а теми для своїх поезій брав на перший час і з польских поетів. Польскі вірші та піснї він знав на память, але як прийшло єму часом те саме написати по польски, то робив помилки. Гісторики лїтератури і критики згідно уважають Руданьского за найбільший поетичний талант в україньскім письменстві XIX-ого віка обік Шевченка і висказують жаль, що через лихі обставини житя величезна частка того таланту розтратила ся і не доспіла. Найпопулярнїйшим став він через свої ⁣»Приказки«, се-б то короткі гумористичні анекдоти і оповіданя, взяті з уст україньского народа і переказані віршами з ⁣»незвичайною простотою, влучностію і ґрацією«⁣ (тілько-ж межи ними подибує ся декуди й віршована проза); ще висше треба ставити декотрі лїричні єго поезії, повні то любови до батьківщини, то розпучливого смутку, то також твердої непохитности і надїї. Найслабші суть єго гісторичні співи і декотрі з найперших оповідок.

Хотя за короткого свого житя і при своїм слабім здоровлю написав не так то мало, він не мав навіть того вдоволеня, щоби видїти свої поезії друкованими. Тілько петербурский місячник ⁣»Основа«⁣ помістив в 1861. роцї шість єго віршів, та ще появили ся дрібні уривки з ⁣»байок сьвітових«, а львівска часопись ⁣»Правда«⁣ подала в 1872. роцї переклад I-ої піснї Ілїяди, котрого однакож автор мабуть не бачив. Відтак кілька дальших пісень Ілїяди і деякі инші переклади друковали ся в дальших рочниках ⁣»Правди«, аж в р. 1880 вийшла (в Києві) перша збірка ориґінальних єго поезій, 28 віршів; потім надрукована була більша скількість віршів в львівській часописи ⁣»Зоря«⁣ з 1886., 1893. і 1894. років, а наконець вийшли твори єго в 7 томах у Львові в рр. 1895.—1903. Але і се виданє не обіймає ще всїх єго письм, і справедливо висказав ся др. Ом. Огоновский: ⁣»Пірвалось цїнне намисто і порозсипувались дорогі жемчуги: деякі найшлись сейчас і збереглись від загибели, инші ж покотились геть далеко, так то годї їх доси зібрати.«⁣ За то міг поет мати те вдоволенє, що декотрі єго поезії, навіть недруковані, вже за житя єго стали народними (Повій вітре, Ой з-за гори). Найбільше поезій ориґінальних написав в Петербурзї яко студент; пізнїйше займав ся більше перекладанєм, особливо Гомера.

Руданьский спершу називав вірші свої співомовками, се-б то мовою Співи (так перерусчив назву ⁣»Муза«) або взагалї співочою мовою. А своє з грецкої мови взяте імя Стефан зразу перерусчовав на Вінок. Мова в творах Руданьского єсть подільска, отже де-в-чім відмінна від мови инших україньских письменників та більше зближена до галицкої.