Твори (Стефаник, 1942)/І чого ти, серце моє…
| ◀ Вночі | Твори І чого ти, серце моє… |
Синя книжечка ▶ |
|
І ЧОГО ТИ, СЕРЦЕ МОЄ…
Ользі присвячую
І чого ти, серце моє, гріху багато в собі маєш? І чому ти, серце моє, не тріснеш?
Вечір. Місяць на небі розгаряється, парубоча пісня мостить собі мости до звізд, сира сопілка наймитська жалібно стогне з ясел до вікон панських. Дими спокійно долинами синіють, гуртки чорних овець шукають воріт своїх, за ними діти куряву збивають.
І чого ти, серце моє, квилиш мені в грудях, як покинена пташка? І чому ти, серце моє, не тріснеш?
Вечеряють. Мама дає порядок на столі, ложки тарахкотять, громада споживає мамину страву.
Сирота тисне голову до острого одвірка і нагадує собі щось давнє дуже. Кажуть молитви, розбридаються спати, вікна приймають місяць на себе…
І чого ти, серце моє, тремтиш, як листок на вітрі? І чому ти, серце моє, не тріснеш?