Твори (Шашкевич, 1960)/Любушин суд

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Твори
Маркіян Шашкевич
З Краледвірського рукопису
Любушин суд
Київ: Радянський письменник, 1960
ЛЮБУШИН СУД


Ой Волтаво, про що мутиш воду,
про що мутиш воду срібнопінну?
Чи тя люта розвовнила буря,
тучу з небес зсипавши широких,
гір зелених сполохавши глави,
глин намивши золотопісочних?

Як же мені води не мутити,
коли сварят два родимі браття,
рідні браття за отця дідицтво.
Дуже сварят помежи собою,
лютий Хрудош на кривій Отаві,
Отаві кривій золотоноші,
хоробр Стаглав на студен Радбузі,
оба браття, оба Кленовичі,
Попеля Тетви давного рода,
що з повками прийшов чеховими
через три ріки в сі буйні землі.

Прилетіла дружна ластовонька,
прилетіла з над кривош Отави,

на розложисте сіла оконце,
в отців золотім Любушинім дворі,
в отців дворі святім Вишеграді;
горює і сумно нарікає.

Лиш се вчула єї сестра рідна,
рідна сестра в дворі Любушинім,
молит княгиню внутрь Вишеграда
перед воротьми встановить правду,
обох єї прикликати братей
і по закону їх розсудити.

Каже княгиня виправить посли
по Зутослав з над білой Любиці,
куда красні дуброви ся стелять,
по Лютобор з горба Доброславска,
де Орлицю Лаба випиває.

Ратибора від гор Кирконоших,
де Трут дуже люту сань умертвив,
Радована з камінного моста,
Ярожира з бердів бистрорічних,
Стрезибора з над Сажави ладной,
Саморода з над Мжи сріброноші,
по всі кметі, ляхи і владики,
по Хрудоша і Стаглава братей,
сварящихся за східи отцівські.

Лиш ся зняли ляхи і владики
в Вишеграді (в столиці Любуші),
по родові веський свому станув,
ступит княгиня в яснобілій різі
на отецький престіл в славній соймі.
Дві премудрі виступили діві,

виучені в віщбах витязівських.
У одной суть дошки правдодатні,
меч у другой, кривди караючий;
протів ним поломінь правдозвісна
і під ними вода святосудна.

З отцівського стола золотого
почала княгиня говорити:
«Мої кметі, ляхи і владики!
Сесю братем розсудіте правду,
що ся вадят о спади отцівські,
о отецькі спади між собою.
По закону богів вікожизних
обом в одній пробувати власті
або рівнов розділитись міров.

Мої кметі, ляхи і владики,
виповіди мої осудіте,
чи по вашому они розуму.
Сли не по вашій они суть гадці,
встановіте, як би іншим чином
помирити сколочених братей».

Склонилися ляхи і владики
і почали стиха говорити,
говорити стиха між собою,
і хвалити єї виповіди.
Встав Лютобор з Доброславска горба,
яв такоє слово говорити:

«Славна княгине з отцівского стола,
із отцівского стола золотого!
Розмислили ми твої виповіди.
Збери голоси по народу свому».

Судні діви голоси збирали,
в судину їх святую збирали
і да́ли їх ляхам викликати.

Встав Радован з камінного моста,
Яв голосів числа проглядати
і більшину прокликати в народ,
в народ на сойм, зобран за для суда.

(«Оба рідні браття Кленовичі,
рода давного Тетви Попеля,
котрий прийшов з повки чеховими
в сі дебелні землі чрез три ріки —
погодітся в отечні села,
там вам обом разом панувати».
Встанув Хрудош від кривой Отави,
по утробі му ся жовч розлила —
лютостю всі тряслися сустави,
махнув руков, ревнув ярим туром:
«Горе птицям, сли в їх гнізді змія,
горе мужам, де жена владнує!
Мужу мужам владнувать подоба,
первісткові спадь дати, се правда».

Встала Любуша з золотого стола,
Рече: «Кмети, ляхи і владики!
Чуєте мою осьде поганьбу,
судіть самі по закону правду.
Вже не буду судити вам сварки,
звольте мужу помеж собов рівну,
щоб зелізом владнував над вами —
рука діви слаба владнувати».


Встав Ратибор від гор Корконоші,
взяв такеє слово говорити:
«Нехвально нам правди йськати в німців,
по закону правда в нас святому,
що ю наші принесли отцеве
в сі дебелні землі чрез три ріки…»