Твори (Шашкевич, 1960)/Погоня
| ◀ Слово до чтителів руського язика | Твори Погоня |
Згадка ▶ |
|
Чи то сокіл пташку жене?
Чи то буря хмару несе?
Чи люта джума летить?
Ні!.. То козак конем садить!..
«Гуляй, вороненький, гуляй,
Врага постигай!
Відоб'ємо дівчиноньку,
Пана твоєго сестроньку.
Як прилетиш, поздоровить
І поплеще і промовить,
Погодує тя рукою,
Рученькою біленькою,
І напоїть тя водою,
Водонькою студеною.
Гуляй, гуляй на всі сили!
Чрез болота, чрез могили,
Чрез дуброви, через луки!..
Потанцюєм з татарином!
Не нагріюсь вражим сином,
Як попаде в мої руки!
Скоро блисну му шаблею,
Розіллється біс мазею!»
На ту правду забожився…
А зігнувшися дугою,
До коника приложився,
Шпарков полетів стрілою.
Ані його не спиняє
Рів, ані могила,
Вітром їх перелітає,
Як би мара го носила.
Куди гониш, бісноватий!
Світ вже смерком почорнів,
Сумненько пугач запів,
Ні там людей, ні там хати!
Блуд ту свище, туман грає,
В густі ліси заведе;
Козак на се не зважає,
Гомонить си та й жене.
Станув, к землі припадає
Послухати, де дуднить,
Знов на верх ся вихопляє,
Бистрим соколом летить.
І щез стрілов в густій мряці,
Дудонь замовчає:
Може, ліг вже де в байраці
Та й вовк доїдає.
Десь поїхав ти, козаче?
Темно, тихо і страшненько.
Часом лиш ворон закряче,
Закряче сумненько.
Чи то вірли крильми б'ються?
Чи зірки сіяють?
Ні!.. то козак з врагом труться,
Мечами блискають.
Та вже татар утомився,
К землі сильно вдарен пав…
Ще раз двигся, роз'ярився
І дівчині необачній
Головоньку з плеча зняв.
І кинувся, мов звір лютий,
Козак сильний на врага,
Грудь розколов, щоб добути
Серце диве[1] татара.
Завіз сестру до домоньку,
Поховав ю у садочку,
Посадив над нев руточку,
А в головах калиноньку.
Сам затужив та й заплакав
Та й стався сумненьким,
Та й затужив, та й заспівав
Голосом тихеньким…
«Як би я в сій сторононьці,
Як би я безрідний жив,
Батько, ненька в могилоньці
Та й сестрицю враг вмертвив.
Ходім, коню, в чужиноньку
Думочку думати,
Ходім, коню, на Украйноньку
Степами блукати».
——————
- ↑ Диве — дике.