Тисяча і один острів/Папуга Кеа
| ◀ Ластівки | Тисяча і один острів пер.: О. Варлам Папуга Кеа |
Пелорус Джек ▶ |
|
Коли Нова Зеляндія була ще Аотеароа, країною маорійців, жили там тубільні птахи мов у справжнім раю. Може, в цьому раю маорійці, в усій своїй первородній невинності, один одного залюбки їли, а навіть пили, бо иноді випивали вони геть усю кров із свого ворога, відкривши йому жилу на шиї. Але в глибоких кущах на обидвох великих островах, коли в них не заходила людська нога, не було жодного хижого звіра. В цьому зачарованому лісі багато птахів літати відвикли, бо не знали вони, що таке страх. Велетенський кущ Моа, чотири метри заввишки й трішки недоречний, був справді занадто великий і м'ясистий для цього світу і його брунатні люди вже об'їли, коли з'явилися білі з новими апетитами. Зате карликовий кущ Ківі пережив маорійські часи й у ньому врятувався не один птах, що не вміє літати або літає неохоче. Тут є жайворонок піпіт, що скаче й пурхає, і какапо, місцева папуга, розумний птах, але з млявими безсилими крилами, і века, маорійська курка з її рештками крил на брунатному хребті, спокійна піхота, що ніколи не квапиться, — навіщо-бо?
Потім якось припливло з моря незвичне велике кану; а в ньому приїхав білий „пакега“ цеб-то бурякове обличчя. Він оглянув країну й подумав собі, що це чудовий край, хоч і небагатий на м'ясисту тварину. Була б цілком природна річ, коли б тоді білі почали їсти маорійців; так ні, вони їх, що-правда, винищували, але иншими способами. Цей перший білий „пакега“, капітан Кук (той, що його очі пізніше з'їдено на острові Оагу), ще й кількох годин не пробувши на березі, випустив тут своїх свиней, щоб попасти їх на папоротниках куща; і зараз таки, ей-ей, чудовий рідкий ківі побачив огидне рило, загрозу для мирного безкрилого птаства. Він досі не знав ніякого ворога, він не тікав і, зацікавившись, підходив ближче.
Треба вам сказати, що ці білі розпочали цікаву гру з новозеляндською природою, їхні свині, вівці, корови наситили маорійців так, що тепер вони могли один одного вбивати вже з инших причин, а не лише на те, щоб з'їсти; а ще ж білі дали їм рушниці і тепер це все пішло дуже хутко.Але коли овець стало багато, безліч, тоді прийшов „пакега“ з маленьким сірничком, у січні, коли літня спека висушує навіть болото, і з димом пустив ліс, такий великий, мов спадщина якого князя, чудесний, чарівний кущ, зарослий мохом і папороттю і повний птаства; а потім на тому місці виросла трава для овець.
Але один „пакега“ сказав: „У моїй батьківщині їдять паштети з кріликів; напишу я до Сідней, щоб вислали мені пару добрих породистих кріликів“.
І милувався він, як вискакували його породисті крілики з саду, а що не було тут хижого звіра їх розплодилося безліч, що й дівати нікуди…
Коли кріликів стало дуже багато, перестали білі в Новій Зеляндії любити паштети з кріликів, перестали любити все, що хоча б здалека схоже було на кріликів. Бо крілики общіпували траву, ту, що на ній мали пастися вівці, та й справді трішки за багато розвелося тих кріликів у країні ясних хмар, сказати б, так на кілька десять мільйонів штук більше, ніж треба.
Сказав один білий „пакега“: „Тут уже, мабуть, не поможуть ні рушниці, ні пастки. Ця країна винна в тому, що нема тут хижого звіра, що нема гадюк“.Вихваляйте, о вихваляйте премудрість тих „пакета“, що вони не виписали з сіднейського звіринця пару ягуарів, щоб винищити кріликів, або так з п'ять шість дебелих велетенських боа: вони чудесно розплодились би в нетрях споконвічного куща. Прийшли тільки ласочки й куни, запаковані в ящиках, поштовим кораблем, і багато кішок.
Тоді ківі в темній гущавині пізнав, що таке жах, що таке постійна тривога. Добра довірлива века весело підійшла до першого котяти…
Навіть каже хронограф, що новозеляндські куни не люблять крілячого м'яса, воно таке звичайнісіньке. Вони воліють краще вночі забратися у вівчарню якого-небудь поселенця, а молода баранина приходиться їм вельми до смаку.
Та все це не те, про що я хочу оповідати, те безглузде звіряче винищування й випалювання святого споконвічного лісу або жахлива загибель безпорадного місцевого птаства, тих пацифістів, що вірили в мир і тепер опинилися в дуже прикрому становищі, не вміючи літати, із своїми безсилими дзюбами й безборонними пазурами…
Це не пісня про того доброго, милого, сердечного потішного ківі, що вмирає тут…Про бунтівника моя повість, того мстивого птаха, про кеа, що проти білих війною іде.
Треба вам знати, що той птах кеа, по-латинськи Nestor notabilis, був собі звичайною папугою, як і всі инші папуги з родини Psittaci, і зовсім не зазіхав бути орлом, могутнім шулікою, що хапає малих ягнят.
Простісінька собі папуга. Сорок сантиметрів заввишки, або ще так, гарна сіро-зелена папуга з жовто-червоним коміром і крилами з багряними краями. Воно, правда, його дзюб уже давно міцний і кривий. Але споконвіку їв він тільки ягоди й товстів і старів, бо новозеляндський кущ має багато ягід, і добрих ягід, і таких, що велику мудрість дають…
А коли білі спалили кущ заради вовнистих овець, і коли не було більше ягід, що ж тоді мав робити птах кеа?
Розпочинати вимирати, як його родич стрибун папуга какапо?
Цей птах кеа — дуже розумний птах, ще за мирних часів про всякий випадок не покидав літати, він вправляв свої крила, не так, як його родич какапо, що якось спробував було літати, так собі, жартуючи, і завважив, що він занадто довго скакав по траві та що його крила не в силах носити його.Так саме не був птах кеа таким лояльним підданим, як птах гуя, що, мабуть, з великої пошани, мабуть, вимираючи, зник із списку новозеляндських гатунків птахів, коли нинішня його величність король Георг V з'явився в Новій Зеляндії. А що чорно біле пір'я птаха гуя служить за прикрасу найвищим вождям, то останні маорійці винищили тоді останніх гуя, і, певно, його величність принц (він тоді не був ще королем) ласкаво зрадів, діставши те пір'я, — хто знає, в якому музеї воно тепер гниє. З того чусу нема вже королівського птаха в Новій Зеляндії…
Що до папуги кеа, то треба завважити, що вона була зовсім не така лояльна, як гуя, що поклала свою голову за британську королівську родину, або така лагідна, як ківі, що дав себе знищити, навіть не сказавши пік, або меланхолійна, як какапо, місцева папуга стрибунка…
Проте, кеа й думки не має в тугу вдаватися або смерти собі шукати…
Треба (обуреним тоном) сказати: коли кеа, що любить жити в горах високих, захотілось одного ранку поснідати добрими ягодами в кущі, і коли вона не застала тут ні ягід, ні куща, тільки чорні обсмалені пні, жахливі, мов примари які з простягнутими до неба руками, коли кеа, злетівши з крайнього льодовика, побачила, як склалися для неї обставини, — скорилася вона? Пішла собі геть і покірно з голоду вмерла? Ні!
Коли б папуга кеа мала деякі відомості з біології, вона б, без сумніву, знала, що їй нічого більше не лишилося, як вимерти, бачивши, як кущ перетворюється в пасовисько для овець і ягоди зникають. Пристосовання до середовища, про яке говорять вчені, не може статися зразу, на протязі яких небудь двох генерацій, — це ми знаємо. Та кеа цього не знала.
Це так неймовірно, що раз-у-раз сумніваються в тому природознавці ще й нині; але новозеляндські фармери вівчарі знають це краще, і я сам на власні очі бачив фотографії, що розбивають усякі сумніви.
Коли кеа, дуже розумна папуга з дуже міцним дзюбом, прийшла одного ранку до того куща, що з нього вона ягоди їла, вона й перед нею її найдальші предки…
І не застала на тому місці ягідного куща, а лише попелу купу під травою та вівцю, що мекала й паслася на цій траві…
Тоді сіла папуга кеа на того чужого звіра з якогось иншого світу. Я ніколи цього не зрозумію, як вивчила вона анатомію овець, одно тільки певно:
Вона сіла на вівцю там, де треба. Цупко вп'ялася в руно. Пробила своїм могутнім дзюбом діру у вівці, на тому місці, де заокругляються нирки, і жерла ароматичний товщ над нирками. Нічого більше, тільки товщ. Перелетіла на найближчу вівцю й у неї вижерла товщ над нирками. Її скривавлені жертви лютою смертю конали. Вона не їсть овець, тільки товщ їхніх нирок.
Отака історія про кеа-птаха й заразом повітряного пірата. Я бачив кеа на великому льодовикові. Вона скакала собі недалеко цілком приязно, на краю морени, і цікаво дивилася на мене. О, коли б я тоді мав із собою рушницю й убив того ворога людства або, що те саме, ворога новозеляндської вовняної продукції, найближча новозеляндська урядова установа радо сплатила б мені за голову кеа з її жорстоким дзюбом пів фунта стерлінгів, бо таку ціну накладено на ту криваву голову бунтаря, розбійника. Той птах, що мордує ягнят, має справді буйну волю в тім краю, що нічого иншого на світі не хоче, крім вовни.
Тільки дві живі істоти на двоострові Нової Зеляндії боронилися проти білих, проти їхньої цивілізації, їхньої вовни, всього їхнього безглуздого богозневажливого господарювання.
З маорійцями білі впоралися. Вони їх перемогли, а потім побілили, так що тепер вони сами вже майже білі, ходять у кіно, в церкву, носять штани й глибоко щиро вірять у велику користь вовни для життя.
Але кеа — ні, кеа сіро-зелено-червона папуга південних Альп, вона не скорилася. Вона живе високо-високо в льодовикових горах своїм вільним розбійницьким життям, та шуліка honoris causa, овечі пасовиська добре знають її. Найстарші барани здригаються від її крику, схожого на м'явкання злої кішки. Я не знаю, чи той хижий крик був їй властивий уже споконвіку, чи, може, вона навчилася його тоді, як обрала собі професію шуліки, а не було там орла, щоб його крик можна було перейняти. Бо, кінець кінцем, це ж таки папуга, а папуги добре вміють наслідувати; вона чудесно перейняла м'явкання від кішок, що їх сюди привезли білі.
Так само стежила вона, ця надзвичайно розумна папуга, до певної пори за методами цивілізованої економії, а потім, добре перейнявши науку, вирішила робити так, як роблять господарі в колоніяльних країнах, що їх знає кеа:
Сідає на безборонне ягня, спокійнісінько шматує єдиний добрий нирковий товщ того ягняти й летить собі далі, а жертва її конає.
Так робить кеа, що, кінець-кінцем, таки залишається папугою.