Три мушкетери (1929)/1/15

Матеріал з Вікіджерел
Три мушкетери
Александр Дюма
пер.: С. Столбцов

Частина перша
XV. Судові й військові
Дніпропетровське: Державне видавництво України, 1929
РОЗДІЛ XV
 
СУДОВІ Й ВІЙСЬКОВІ
 

Другого дня по цих пригодах Атос не повернувся, і тому Д'Артаньян з Портосом повідомили пана Де-Тревія про його заник. Араміс дістав відпустку на п'ять день і, як казали, перебував у Руані в родинних справах.

Пан Де-Тревій був за батька для своїх салдатів. Наймолодший і найнепомітніший з них, аби носив мундир мушкетера, міг бути певний в його помочі й підтримці, немов він був йому рідний брат.

Де-Тревій зараз же попрямував до карного судді. Послали по офіцера, що командував постом Червоного Хреста, і, по пильних розвідинах, дізналися, що Атос тимчасово мешкає у Фор-Левек.

Атос зазнав усіх тих лих, що й Бонасьє. Виправдуючись, він посилався на те, що поставлене йому обвинувачення не має підстав, бо він був в іншому місці, і вказував свідків.

Атоса посилали навіть до кардинала, та, на жаль, кардинал на той час був у короля в Люврі.

Це діялося саме тоді, як пан Де-Тревій, одвідавши карного суддю та коменданта Фор-Левека й, не знайшовши Атоса, прийшов до його величности.

Як капітан мушкетерів, пан Де-Тревій мав доступ до короля в усяку пору.

Відомо, з яким упередженням король ставився до королеви. Упередження це дуже вміло підтримував кардинал, що, в справі інтриг, побоювався жінок незмірно більше, ніж мущин. Одна з головних причин такого упередження була приязнь між Ганною Австрійською та мадам Де-Шеврез. Ці дві жінки завдали кардиналові більше клопоту, ніж війни з Еспанією, незгоди з Англією та фінансові труднощі. На його думку, мадам Де-Шеврез допомагала королеві не лише в політичних інтригах, але, — і це найбільше турбувало його, — в любовних.

Король запалився шаленим гнівом по перших же словах кардинала про те, що мадам Де-Шеврез, яка була на засланні в Турі й нібито перебувала там, приїздила до Парижу, де прожила п'ять днів, ховаючися від поліції. Примхливий і невірний своїй дружині король хотів, щоб його взивали Людовик Справедливий і Людовик Цнотливий.

До свого оповідання кардинал додав, що мадам Де-Шеврез не тільки приїжджала до Парижу, ба навіть королева поновила з нею секретне листування, що за тих часів називали „кабала“. Далі кардинал доповів, що він почав уже розплутувати найтаємніші нитки цієї інтриги, але підчас арешту посередниці між королевою та засланкою на заваді став якийсь мушкетер. Він нахабно насмілився припинити акцію правосуддя, кинувшись зі шпадою в руці на чесних виконавців свого обов'язку, які повинні були безсторонньо вивчити справу й подати матеріяли її на ласку королівську. Тут Людовик XIII не міг уже опанувати себе. Він зробив крок до кімнат королеви, блідий і мовчазний. Обличчя короля виявляло обурення, що, вибухнувши, призводило його до найжахливішої жорстокости.

А втім кардинал не сказав і слова про герцоґа Б'юкенгемського.

Саме в той час до короля ввійшов пан Де-Тревій, стриманий, ввічливий і бездоганно одягнений в парадну форму.

Здогадавшися з присутности кардинала і з розлюченого виду короля, що сталося щось незвичайне, пан Де-Тревій зрозумів, що треба кріпитися.

Король доторкнувся вже до ручки дверей, коли почув кроки пана Де-Тревія, і, почувши їх, обернувся.

— Ви прийшли саме вчас, — сказав король, що дійшов до крайнього запалу й не міг вже таїти свої почуття. — Гарні речі чую я про ваших мушкетерів!

— А я, — зимно відповів пан Де-Тревій, — маю доповісти вашій величності гарні речі про судових.

— А що саме? — спитав король.

— Маю за честь доповісти вашій величності, — тим же тоном вів далі пан Де-Тревій, — що дехто з судових, комісарів і поліцаїв, людей, звичайно, поважних, але, як видко, дуже лютих проти військового мундиру, наважилися заарештувати, привселюдно увезти й кинути у Фор-Левек, — і все це з наказу, який вони відмовили мені показати, — одного з моїх, або вірніше одного з ваших мушкетерів, сір; людину бездоганної поведінки, майже славетної репутації. Ваша величність зволите знати його з найкращої сторони — це Атос.

— Атос? — механічно повторив король. — Дійсно, мені знайоме це прізвище. Ми знаємо цю історію. З ним зроблено так в наших інтересах.

— Так значить, — говорив пан Де-Тревій, — це було в інтересах вашої величности схопити цілком безневинного мушкетера, умістити його, наче злочинця якого, між тюремників та провести крізь нахабний натовп благородну людину, що десять разів проливала свою кров на службі вашій величності й ладна проливати й далі?

— Хіба ж так стояла справа? — невпевнено спитав король.

— Пан Де-Тревій не сказав, — байдужно вкинув слово кардинал, — що цей безневинний мушкетер, цей благородний кавалер за годину перед тим вигнав шпадою чотирьох комісарів, надісланих мною, щоб перевести слідство в одній найважливішій справі.

Король скинув оком на кардинала.

— Пошкодовані склали про це протокола, — голосно відповів кардинал на німе запитання короля, — і я матиму за честь подати його вашій величності.

— Невжеж протокол, складений судовими, правдивіший, як слова чести військового? — згорда відказав Тревій.

— Ну ж бо, ну! Годі вам, Тревій! — сказав король.

— Якщо його еміненція має підозру на кого з моїх мушкетерів, — промовив Тревій, — то я й сам, знавши справедливість пана кардинала, прошу перевести дізнання.

— У будинкові, де робили трус, — безстрасно вів далі кардинал, — мешкає, здається, беарнець, друг вашого мушкетера.

— Ваша еміненція має на оці пана Д'Артаньяна?

— Я маю на оці юнака, вашого протеже, пане Тревій.

— Він і дійсно живе там, ваша еміненція.

— Чи не підозрююте ви, що цей юнак дає погані поради?..

— Панові Атосу, вдвоє старшому від нього? — перебив пан Де-Тревій. — Ні! А, головне, пан Д'Артаньян вчорашній вечір перебув у мене.

— Ось як! Виходить, усі ваші мушкетери проводили той вечір у вас!

— Ваша еміненція не ймете мені віри? — з серця сказав Де-Тревій, ввесь почервонівши.

— Ні, борони боже! — відповів кардинал. — Цікаво тільки, о якій годині був він у вас?

— О, це я можу визначити цілком точно, бо, коли він увійшов, я помітив, що було пів на десяту, хоч мені здавалося, що мало бути пізніше.

— А о якій годині вийшов він з вашого будинку?

— Було пів до одинадцятої. Тобто за годину по тій пригоді.

— Проте, — відповів кардинал, що ні на одну мить не брав під сумнів правдивости слів пана Де-Тревія й відчував, що перемога вислизає з його рук, — проте Атоса було заарештовано в тому самому будинкові по вулиці Могильників.

— Хіба ж заборонено відвідувати друзів? Або хіба мушкетер моєї роти не має права приятелювати з ґвардійцем роти пана Дезесара — Д'Артаньяном?

— Чи не той це Д'Артаньян, що поранив Жюсака підчас нещасливої зустрічі коло манастиря босих кармелітів? — спитав король, зиркнувши на кардинала, що почервонів з досади.

— А іншим разом — Бернажу. Так, сір. Ваша величність маєте чудову пам'ять.

— Ну, як же розв'яжемо ми цю справу? — спитав король.

— Ця справа обходить більше вашу величність, ніж мене, — відповів кардинал. — Я настоював би на його провинності.

— Я ладний зараз же повернути вам мою шпаду, сір, — сказав Де-Тревій. — Обвинувачуючи сьогодні моїх салдат, пан кардинал, я певний того, згодом обвинувачуватиме й мене. То краще вже я сяду у в'язницю разом із паном Атосом, якого вже заарештовано, і з паном Д'Артаньяном, якого, напевно, мають заарештувати.

— Чи скінчите ви коли, ґасконська ваша голово? — згукнув король.

— Сір! — не знижував голоса Тревій. — Накажіть звільнити мого мушкетера або нехай віддають його під суд.

— Слухайте, — сказав король. — Чи свідчитесь ви моїм батьком, що Атос перебував у вас підчас цієї пригоди й що він не брав у ній участи?

— Свідчуся вашим славетним батьком і вами самими, кого я шаную над усе в світі.

— Ласкаво візьміть на увагу, сір, — сказав кардинал, — що, звільнивши заарештованого, ми неспроможні будемо дізнатись правди.

— Пан Атос завжди тут і буде готовий відповідати, скоро суд забажає допитати його, — відказав пан Де-Тревій. — Він не втече, пане кардинале. Будьте спокійні. Я відповідаю за нього.

— Звичайно, він не втече, — мовив король. — Та його завжди й знайдуть, як казав пан Де-Тревій. До того ж, — додав він, знизивши голос і кинувши на кардинала благучий погляд, — треба їх заспокоїти; це — найкраща політика:

Така політика Людовика XIII примусила Рішельє всміхнутися.

— Наказуйте, сір, — відповів кардинал. — Вам належить право милувати.

— Право помилування застосовується тільки до винних, — сказав пан Де-Тревій, який хотів, щоб його слово було останнє, — а мій мушкетер невинний. Отже, ваша величність не милуєте, а чините справедливість.

— Він у Фор-Левек? — спитав король.

— Так, сір; в окремій камері, як послідущий злочинець.

— А чорт побирай! — бурмотів король. — Що ж його робити?

— Підписати наказа про звільнення, і край, — підказав кардинал. — Я вважаю, як і ваша величність, що запорука пана Де-Тревія більше, ніж достатня.

Тревій поштиво вклонився, радий, але з домішкою опаски. Він волів би, щоб кардинал ставив опір, а не так легко поступався.

Король підписав наказа про звільнення, а Тревій узяв його з собою.

Коли він виходив, кардинал приязно всміхнувся до нього і, звертаючись до короля, сказав:

— У ваших мушкетерів, сір, між старшиною й салдатами цілковита гармонія. Це корисно для служби і стає їм за честь.

Пан Де-Тревій, тріюмфуючи, ступив у Фор-Левек і визволив мушкетера, що так і не позбувся своєї спокійної байдужости. Д'Артаньянові ж, при першій з ним зустрічі, він сказав:

— На цей раз ви щасливо спекалися лиха. Це вам сплатили за Жюсака. Залишається ще борг за Бернажу. Будьте обачні.

Пан Де-Тревій мав рацію не звірятися на кардинала й не думати, що справу закінчено.

Скоро капітан мушкетерів зачинив по собі двері, кардинал сказав:

— Тепер ми самі, сір, і маємо серйозно поговорити, як буде на те воля вашої величности. Герцоґ Б'юкенгемський протягом п'яти днів жив у Парижі й поїхав тільки сьогодні вранці.