Три портрети/Василь Стефаник/Листи
| ◀ Два селянські сини | Три портрети Василь Стефаник Листи |
Війна у Відні ▶ |
|
ЛИСТИ
Коли відїхав Стефаник із Кракова, того собі не пригадую. Але знаю, що не тоді, як у його біоґрафіях пишуть, а пізніше. Нераз він грозив, що кине Краків, бо тут малярія і неврастенія, така, що він жити негоден. І дійсно кидав, але за якийсь час знов приїздив.
— Щось мене таки до того Кракова тягне, — виправдувався.
І мабуть тягнуло, бо й пізніше, коли сів на господарстві в Русові і коли його питалися, чому нічого не пише, то казав, що мусів би вернутися до Кракова, на Аріянську 1., до того самого покою, де перше мешкав, тоді може й писав би. (Малярія і неврастенія…).
Звичайно тих, що відїздили з Кракова, краківська наша громада прощала комерсом[1]. Такого прощання Стефаника не памятаю. Мабуть несподівано відїхав, попрощавшися з гадкою стати лікарем.
Але звязків ми й дальше не зривали. Листувалися. Та оба не скорі були до листів. Хіба щось дуже важного випало.
Стефаник і листи писав так, як свої оповідання. Ще коротше і ще звязкіше, просто якимсь телєґрафічним стилем, без вступів і закінчень, без принятих епістолярних прикрас[2]. Навіть просив так, якби приказував. І чим дальше, тим менше любив писати. На його книжках, що присилав мені, було тільки: „Дорогому Богданови — Василь”. І на тім кінець.
Із зустрічей поза Краковом пригадую собі наш побут у Микуличині, у новій великій віллі О. Галайчука. Був там тоді пансіон, уже не знаю чий, якоїсь нашої установи. Провадив цей пансіон М. Ґ., молодий, енерґійний, веселий пан, усе дуже елєґантно вбраний, Стефаників вірний приятель і великий любитель його творів. Попав туди також Микола Міхновський і батько Кирило. Зібралася кумпанія невеличка, але славна. Стефаник почував себе знаменито. Сипав дотепами на право й на ліво, так що люди гинули зі сміху. Тільки нарікав, що до гір звикнути не може. Земля, стара ґаздиня і поважна мамуня, коломийки „данцує”, а він привик, що вона поважно поводиться, як на таку достойну жінку пристало.
Ми також танцювали. Навіть Міхновський і батько Кирило в присюди пішли. Тільки Стефаник стояв, дивився і приговорював. Я ніколи не бачив, щоб він танцював.
——————
- ↑ Пригадую собі, як прощали ми навіть у досить численнім гурті Липинського, в задній салі каварні Кіяка, як палко промовляв на тім прощанні Альбін Гербачевський і як прощався з нами сам Вячеслав Липинський.
- ↑ На доказ подаю вірну копію листа до одного нашого дуже заслуженого й шановного фінансового потентата, Стецева 27/6 906.
Можна собі уявити, яке небажане вражіння зробив цей сухий, в імперативнім тоні видержаний лист на такого поважаного адресата! Він мені цей лист прислав з докором, якого то я йому клієнта представив („ВП. Пане После!“)ВП. Пане После! Просіть Ви листом тов-о… аби воно мені почекало з екзекуциєю мого вексля до 1. серпня с. р. Тоді я все поплачу. Шкода, аби я платив кошта екзекуції.
Ви хоть і гніваєтеся на мене, а таки добре мині зробіть. З глубоким поважанєм
В. Стефаник.