туман
| туман |
|
|
Тума́н, ну́, м. 1) Туманъ. Над ним хмарою чорніє туман тяжкий. Шевч. Тумана́ пе́рти. Дурачить, врать. Св. Л. 174. Тума́н навести́ на ко́го. Обморочить, отуманить. На тебе десь туман у Литві навели. Греб. 384. 2) Весенняя хороводная игра. Мил. 49. Ум. Тумано́чок. Шевч. 95, туманець.
- Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924