туманити
туманити
|
|
Тумани́ти, ню́, ниш, гл. Дурачить, морочить. Хто його там думав свататись; так тільки туманив людей. Левиц. Пов. 44. Людей туманити. МВ. (О. 1862. III. 37). І не зводив з ума, не туманив дочку молодую. К. МБ. XII. 278.
- Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924