туркати
туркати
|
|
Ту́ркати, каю, єш, гл. 1) О горленкѣ: ворковать. Шейк. 2) Твердить не переставая, говорить не переставая все о томъ же. О. 1862. VI. 61. Туркав йому, туркав, поки він таки послухав мене.
- Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924