УГГ 1978—1982/Заява Й. Зісельса Чернівецькому обкомові КПУ
 |
|
 | ||
| Як допомогти й отримати допомогу під час війни |
| ◀ Зісельс Йосиф | УГГ 1978—1982 Заява Й. Зісельса Чернівецькому обкомові КПУ (1978) |
Звернення Семена Зісельса до президента США Дж. Картера ▶ |
|
Першому секретареві Чернівецького Обкому КПУ Дікусарову В. Г.
Від Зісельса Йосифа Самуїловииа, замешкалого по адресі:
Чернівці, Гайдара, 9, кв. 23; тел. 34502
ЗАЯВА
Я працюю на Чернівецькому радіотелецентрі з квітня 1971 р. інженером технічного контролю. В серпні 1972 р. після виступу на профспілковому зібранні на захист співробітника, що бажає виїхати з СРСР, мене виключили з комсомолу, після чого директор радіотелецентру Войцев Мирослав Миколаєвич домагався від мене заяви на звільнення за власним бажанням. Я категорично відмовився, і з тих пір директор поставив перед собою мету вижити мене з радіотелецентру, при чому, для досягнення цієї мети він не перебирає ніякими засобами. Свідома брехня й наклеп, безсоромні виступи на зібраннях, зфабриковані догани без попередніх зауважень і попереджень, підступ і фальсифікація — ось арсеналі засобів, вживаних проти мене. І все це за те, що я відверто притримуючись своїх переконань, виступаю на захист людей, по відношенню до яких діється несправедливість, критикую адміністрацію по робочих і інших питаннях, мотивовано не відвідую політзаняття.
З ініціятиви директора за 7, 5 років праці — шість доган (більше, ніж у всіх разом узятих робітників техконтролю на Україні), при чому три з них — за останні два місяці (в той час як на партзборах відкрито говориться, що мені не місце в радіотелецентрі з-за моїх переконань, директор планомірно й неприховано готує звільнення); за єдиним винятком ні однієї цілої тринадцятої зарплатні; безконечні необгрунтовані обвинувачення в неіснуючих гріхах. Так може діяти тільки людина, якій дає надхнення безкарність. І все це — при повній байдужості і на очах усього колективу; мої неодноразові звертання до місцевкому не дали ніякого результату.
Особливо натиск посилився після протизаконних дій проти мене й моїх знайомих з боку Чернівецького УКДБ влітку 1976 р. і наклепницької статті В. Пелеха в обласній газеті 12 грудня 1976 р. Директор радіотелецентру цілком затратив почуття міри і за ці три роки йому пощастило створити навколо мене і групи, в якій я працюю, абсолютно неробочу атмосферу, де процвітають доноси й підозріливість, підглядання і підслухування. Для прикладу, в останній час директор до того дійшов, що їздить за мною по п’ятах після командировки і перевіряє кожен мій рух.
Всі дії проти мене, якими б демагогічними фразами вони не прикривались, я розглядаю як дискримінацію за мої моральні і політичні переконання, як грубе порушення природних людських прав на працю і свободу переконань. Я готовий боронити свої переконання у вільній і відкритій дискусії, але не можу нічого, крім слова правди, протиставити незаконним переслідуванням КДБ, наклепові в газеті й безчесним намаганням адміністрації позбавити мене праці — єдиного джерела існування моєї сім’ї.
Як часто і з яким обуренням пишуть наші газети прп «заборону на професію» в ФНР, але ось те ж саме відбувається в нас, на моєму прикладі, і всі ніби в пот води набрали, сором’язливо відвертаються, як видно, розтративши весь жар і жадобу боротьби за справедливість на захист західніх німців.
Я прошу Вас звернути увагу й припинити різноманітні дискримінаційні дії на мою адресу, дати мені можливість спокійно працювати. Якщо и після цього листа нічого не зміниться, я буду розцінювати ашу мовчанку і реакцію як згоду і одобрения вищеописаних обурливих санкцій проти мене і вважатиму за можливі використати будь-які засоби на свій захист, аж до звернення в міжнародні організаці.
2 листопада 1978 р.
Йосиф Зісельс