Ударя́тися, ря́юся, єшся, сов. в. уда́ритися, рюся, ришся, гл. 1) Только сов. в. Удариться, ударить себя. На руках понесуть тебе, щоб не вдаривсь об камінь ногою. Єв. Мт. IV. 6. Да вдарилась мати об поли руками: тепер же я, мої діти, пропали із вами. Нп. Ой підлинув соколонько під зелений сад та вдарився крилечками об зелений сад. Мет. 177. Шляхтянка скрикнула, підняла руки до неба і, як нежива, вдарилась об землю. Стор. М. Пр. 139. 2) Бросаться, броситься, побѣжать. Дівчата вдарилися в-ростіч. Мир. Пов. I. 148. В погонь.... ударилась за Марком. Мнж. 26. Ударитись навтікача. Броситься бѣжать. 3) Отправляться, отправиться. Ударилась в город мамкувати. Щог. В. 100. У ма́ндри вда́рилась. Отправилась въ дорогу, пошла бродяжничать. Мир. Пов. 11. 95. 4) Обращаться, обратиться къ кому, прибѣгнуть къ кому. Вона вдарилась до знахарки. ЗОЮР. II. 34. Вдарятися в що. Прибѣгать къ помощи чего, обращаться къ чему. Не плач, мати Оврамихо, не вдавайся вліки, — випроводила сина Овраменка у поход навіки. Не плач, мати Оврамихо, не вдаряйсь в ворожки, — поховали сина Овраменка в степу край дорожки. Грин. III. 584. См. Вдаватися. 5) Уда́ритись у го́лос, у плач. Заплакать. Г. Барв. 58. 6) — у ту́гу. Запечалиться. Чуб. V. 402.
