Узбережжя ріки Уборти/II/1. Лівобережжя
| ◀ Перша частина течії ріки Уборти. Правобережжя | Узбережжя ріки Уборти II. Геологічний і геоморфологічний опис узбережжя ріки Уборти Перша частина течії ріки Уборти. Лівобережжя |
Друга частина течії ріки Уборти. Правобережжя ▶ |
|
§ 214. Обидва береги ріки Уборти від її джерела до містечка Емильчина вже описані вище (§§ 8-16); тепер залишається описати лівий беріг і взагалі ліве узбережжя ріки Уборти від цього містечка до села Копища.
Лівий беріг ріки Уборти навпроти містечка Емильчина дуже низовинний і має дуже положистий схил без відслонень; лише на віддаленні 2 або 3 верстов на захід від ріки він звищується, є вкритий лісом, досить міцно заболочений і досягає значних абсолютних височин; згідно з нівелюванням західньої експедиції для висушування болот, тут встановлена абсолютна височина 92,7 сажня на болоті Точевому (№ 9, стор. 100; № 58, стор. 39, під № 820) і трохи на північний схід звідси — височина 93,3 сажня — в урочищу Кододецькому (№ 9, стор. 100; № 58, стор. 39, під № 821); відносні височини цих точок над рівнем ріки Уборти виносять 8,5 і 9,8 метра.
На схилі лівого берега навпроти містечка Емильчина, в штучній ямі, що була зроблена поблизу рівня ріки, видко були такі породи:Грубість.
а. Сірий, дуже піскуватий ґрунт |
0,1 | метра |
б. Червоний, залізуватий алювіяльний пісок |
0,5 | „ |
в. Жовто-білий, верствуватий алювіяльний пісок |
1,2 | „ |
До материкових порід яма не доведена.
§ 215. Від містечка Емильчина до села Рудні Підлубецької (№ 44, т. I, стор. 206; № 84, т. 8, стор. 434: див. вище, § 38) і далі до села Підлубів лівий беріг ріки Уборти узаміт зарослий лісом, положистий і позбавлений природніх відслонень. Згідно з відомостями західньої експедиції для висушування болот, біля села Підлубів ріка Уборть має улітку площу живого перетину 1,54 квадр. сажня, пересічну швидкість течії 0,049 сажня на секунду і витрату води 0,077 кубічн. сажня на секунду. (№ 9 стор. 350). Біля села Підлубів (№ 42, т. I; стор. 205-206: № 84, т. 8, стор. 434) на болотах лівого узбережжя ріки Уборти за першої половини минулого століття здобувано залізну, руду для чавунотопних заводів (№ 8, стор. 3).
В околиці села Підлубів, згідно з моїми дослідами, на поверхні усюди видко поволоку безнаметньових польодовикових пісків, що на них ростуть заболочені ліси; на зораних острівцях полей майже зовсім не видко ґрунту, — плуг вивертає чистий пісок. У південній частині села, на долишньому поверсі положистого берега, з-під польодовикового піску визирають великі скиби дуже звітрілого, сірого, дрібнозернястого граніта.
§ 216. У північній частині села Підлубів, трохи нижче мосту через ріку Уборть, на лівому березі, під церквою, я знайшов штучне відслонення (прямовісний зріз берегового схилу), в якому відслонені були такі породи:
Грубість.
а. Сірий, дуже піскуватий ґрунт |
0,1 | метра |
б. Поземо-верствуваті сірі і жовті безнаметньові піскуваті суглинки і проверстки чистих пісків |
2,2 | „ |
Нижче йдуть осипища на 1,5 метра до рівня ріки. Верствуваті суглинки і піски по усіх своїх властивостях належать до передльодовикових (флювіогляціяльних) покладів.
§ 217. Нижче села Підлубів до гирла річки Глумчі лівий беріг ріки Уборти дуже низовинний і має положисті схили без відслонень. Заплавинові болота тягнуться тут далеко на захід від ріки, здіймаючись по майже непомітному схилі берега. У резервах і свіжих насипах приватної ширококолійної залізниці, що її будовано підчас моїх дослідів, видко було тільки жовті, сипкі, безнаметньові польодовикові піски. Недалеко на північ від цієї залізниці, в урочищу Смоловий Міст (біля колишньої смолярні), на помітному у рельєфі, опуклому піскуватому горбі західня експедиція для висушування болот визначила абсолютну височину 95,5 сажня (№ 9, стор. 102; № 58, стор. 39, під № 822), або 18 метрів відносної височини над рівнем ріки Уборти. Дуже ймовірно, що цей горб збудований з граніта, цілком похованого під грубою поволокою польодовикового піску.
§ 218. Річка Глумча (№ 54, стор. 91, під № 165) у верхів'ях зветься Осовець. Вона починається декількома струмиками з досить великих, але неглибоких (№ 44, стор. 17) лісових болот, що тягнуться між селами і слободами Березницький Майдан, Березники, Липник, Осова (з абсолютною височиною 92,9 сажня, — № 9, стор. 102; № 58, стор. 39, під № 823), Болярка (абсолютна височина 92,2 сажня, — № 9, стор. 104; № 58, стор. 38, під № 759) і Спаські Запруди і тече майже до гирла у невиробленій, лісуватій і болотяній долині без природніх відслонень; з правого боку вона має два допливи — річки Бровник (№ 54, стор. 102, під № 330) і Заровень або Девісябру (там-же під № 331), а з лівого боку — річку Турин (там-же під № 332). Річка Девісябра губиться у болоті урочища Гурного, а далі витікає з цього болота вже під назвою Заровеня; на її березі біля слободи Медвідовки західня експедиція для висушування болот визначила абсолютну височину 91,8 сажня (№ 9, стор. 101; № 58, стор. 39, під № 824), а у верхів'ях річки Бровника, в урочищу Довга, — абсолютну височину 91,2 сажня (№ 9, стор. 100; № 58, стор. 39, під № 825).
§ 219. Усе сточище річки Глумчі і її допливів безсумнівно лежить на кристалічних породах, але груба поволока польодовикових пісків, обширі незаймані ліси і болота скривають під собою ці породи; згідно з переказовими відомостями, тут подекуди існують виступи граніта на поверхню, але знайти їх мені не пощастило. Згідно із вказівками місцевих селян, виступи каменя (скелі граніта) існують, наприклад, серед неприступного улітку болота на дві верстві на південний захід від слободи Медвідовки, у болоті на правому березі річки Девісябри на віддаленні одної верстви на південь від лісового села Заровеньки і в урочищу Гурному (у виді острова на болоті). Спроби мої дістатись до цих пунктів не могли здійснитися, за відсутностю шляхів через непрохідні болота.
§ 220. В селі Великій Глумчі (№ 42, т. I, стор. 196-197; № 84, т. III, стор. 77), на берегах річки Глумчі видко тільки польодовиковий пісок і відслонень нема; в околиці знайдено було кам'яний полірований молот-сокиру і чимало инших неолітичних знаряддів (№ 1, стор. 25). В хуторі Глумецькому, що стоїть на правому березі річки Глумчі, теж видко па поверхні тільки безнаметньовий польодовиковий пісок; тут теж знайдено було полірований кам'яний молот-сокиру (№ 1, стор. 26). У пісках і на болотах біля сумежного села Малої Глумчі і на віддаленні півтори верстви на південь від хутора Глумецького, в урочищу Відмежому, згідно з переказовими відомостями, знаходжено великі кістки вимерлих ссавців (між иншим, як гадати по описах, — кістки мабуть мамута); тут було знайдено за різних часів при розкопках чимало цікавих неолітичних кам'яних знаряддів, — кінчик креміневого спису, поліровані діоритові сокири-молоти з просвердлинами, приладдя для майстерні неолітичного знаряддя, то-що (№ 1, стор. 25-26). В усіх околицях цих сіл росте Azalea pontica.
§ 221. На віддаленні півтори верстви на схід від села Малої Глумчі, біля так званої „піраміди“ (військово-топографічного сигнала 1-ої класи), стоїть хата лісового сторожа, а трохи далі на північ розташувалася нова слобода Паралін, або Паранин, що ще не зазначена на мапах. Біля самої хати сторожа і усюди навкруги у ближчій околиці з-під поволоки безнаметньового польодовикового піску визирають спорадичні, великі, через звітрювання заокруглені скиби і приземкуваті скелі двохлоснякового граніта. Ця кристалічна порода має ясно-сіру або навіть білувату барву, середньозерняста і досить міцна; вона складається переважно з мутно-білого або жовтавого, здебільшого цілком каолінізованого ортоклаза і сірого, димного, зрідка винно-жовтого кварца, містить у собі досить багато мусковіта і біотита і дуже мало чорного, звітрілого амфібола. Каменярень тут нема.
§ 222. Спорадичні скибові виступи того самого ясно-сірого граніта знаходяться і на північ від хати сторожа, у слободі Параліні (на вулицях і по садибах), а також ще далі на північ, в урочищу Жужлі (це місцева назва урочища; на трьохверствовій військово-топографічній мапі воно назване невідомими місцевими мешканцями назвами Цвітовці і Піз). Невеличкі приземкуваті скелі того самого граніта виступають і поблизу вокзала (початкового пункта) приватної ширококолійної залізниці, що тут будувалася підчас моїх дослідів (ця залізниця керується звідси на південь від села Янчі-Рудні і далі на північний схід до станції Білокоровичів).
Описані виступи граніта мабуть охоплюють і той його виступ, що дуже невиразно згадується у цій місцевості Тарасенком, який зазначає його родовище „на шляху з урочища Заровеня до Малої Глумчі“ (урочища Заровеня тут нема, а про слободу Паралін автор чомусь не згадує). З слів того-ж автора, „граніт, що виступає між Заровенем та Малою Глумчею, що-до мінералогічного складу і будови, подібний до граніта Степанівки, відрізняється лише трохи інтенсивнішими механічними деформаціями; останні виявляються у кварці не тільки різким хвилястим загасанням, але иноді доходять до розпадання його на окремі катакластичні зерна“ (№ 41, стор. 23). З свого боку я не знайшов ніякої подібности між гранітами Параліна і Степанівки. (Див. вище, § 312). — Згадана у археологічній літературі вказівка на існування біля слободи Параліна „татарського льоху у лесі“ (№ 1, стор. 26) заснована на непорозумінні, бо леса тут ніде нема.
§ 223. Десь в околицях села Малої Глумчі колектор Ставровський ще за вісьмидесятих років минулого століття знайшов виступ вибухової породи і приставив зразки її до Київського університету, де вони були досліджені Тарасенком; згодом, року 1890, ця місцевість була одвідана Тарасенком з метою збирання петрографічного матеріялу; цей автор подав дуже неповний і неточний опис виступів породи, яку він зараховує до плагіоклазо-уралітового порфірита. Автор пише: „плагіоклазово-уралітовий порфірит знаходиться недалеко від Малої Глумчі в урочищу Заровені; він не утворює суцільного відслонення, а являється у виді розкиданих на протязі кількох десятків сажнів численних окремин, що великість їх не перевищує декількох вершків у діяметрі. Своїм характером відслонення скидається на зруйнований поверхневий виступ масивних порід“ (№ 41, стор. 19–20). Тут автор не зазначив ані віддалення виступу породи від села Малої Глумчі, ані напряму, в якому він знаходиться; урочища „Заровень“ в дійсності тут нема; не зазначена теж форма окремин або скиб вибухової породи і не згадується, що поруч з ними виступають і скиби граніта.
§ 224. При дослідах моїх в цій місцевості я знайшов виступ порфірита на схід-південний схід від села Малої Глумчі, на віддаленні трьох з чвертю верстов, на лівому березі річки Заровеня, або на віддаленні півверстви на схід від згаданої вище (§ 221–222) хати лісового сторожа, на південь від шляху, що провадить з села Малої Глумчі до села Підлубів, метрів на 60 на захід від ложища річки Заровеня, в урочищу, що його звуть тут місцеві селяни Залісся (таку саму назву носить це урочище і на трьохверствовій військово-топографічній мапі). Обидва береги річки Заровеня тут дуже низькі і заболочені. Місце виступу порфірита зветься у селян „вал“; з ним сполучені перекази про татарські могили, склепи і про закопані скарби. В дійсності ніякого „вала“ або насипу тут не видко; серед рідкого гаю тут знаходиться досить великий, мабуть штучного походження рів, до 120 метрів завдовшки, до 5 метрів завширшки і півтора метри завглибшки; рів цей тягнеться приблизно у меридіональному напрямі і має положисті, задерновані схили. На обох схилах рову, особливо-ж на західньому схилі, в густій травиці і між кущами виступає досить велике число ріжкатих скиб і куснів порфірита, що визирають з ґрунту на поверхню; тут-же поруч трапляються скиби і кусні ясно-сірого граніта, тотожнього з описаним вище біля хати сторожа (§ 221). Цей граніт має широке розповсюдження усюди в околицях цього місця, а порфірит виступає лише на обмеженому просторі, з обох боків рову, на площі до 120 метрів завдовшки і до 60 метрів завширшки. Тому треба думати, що порфірит утворює тут широку підземну жилу, або невеликий шток у граніті; на жаль, безпосередньо бачити взаємовідносини цих двох порід неможливо за браком відповідних відслонень.
Форма скиб і куснів порфірита досить одноманітна; вони більш-менш наближаються до паралелепіпедальної форми, мають звичайно криву, нерівну горішню поверхню і пласкі бічні та долішні поверхні, що перетинаються в гострих рубах; один з узятих мною зразків має 5 різких рубів з одного боку. Розміри скиб порфірита невеликі, — вони бувають до 16 сантиметрів завдовшки і до 11 сантиметрів завширшки та завгрубшки; коли зменшується грубість скиби, то вона наближається до плитуватої форми; зрідка трапляються і стовпчасті форми скиб (коли значно переважає одна тільки довжина).§ 225. Що-до петрографічного характеру, то макроскопічно описувана порода являється надзвичайно дрібнозернястою, майже афанітовою і має темно-сіру барву; на поверхні спостерегається бура корка звітрювання; порфірових вилучень в ній не видко. Мікроскопічне дослідження породи Тарасенком показало, що головними її складовинами являються плагіоклаз і амфібол, а другорядними складовинами — кварц, біотит, рудний мінерал (мабуть титаністий залізняк), апатит і пірит; продуктами новоутворення являються епідот, цоїзит, серицит і титаніт. Та відміна породи, що переважає, є дуже дрібнозерняста, — пересічна величина її зернят 0,2-0,4 міліметра у діяметрі — і не має порфірових вилучень; трапляється і инша відміна, що в ній від надзвичайно дрібнозернястої основної маси (з діяметром зернят до 0,05 міліметра) виразно відокремлені порфірові вилучення ідіоморфного плагіоклаза (до 1 міліметра завдовшки і до 0,07 міл. завширшки) і призмочки амфібола (до 0,3 міл. завдовшки); на деяких скибах спостерегається перехід між обома відмінами породи. Природа плагіоклаза автором не з'ясована. Автор знаходить подібність описуваної породи до деяких відмін так званого „волиніта“ (№ 41, стор. 20-22); макроскопічно жодної подібности між цими породами нема.
§ 226. На лівому узбережжю річки Глумчі, на віддаленні півтори верстви на південний захід від села Янчі-Рудні, у болотяному лісі, я знайшов невеликий, приземкуватий горб, що є виступом діорита. Згідно з моїми спостереженнями, ця порода утворює тут великі ріжкаті скиби або окремини приблизно паралелепіпедальної форми, з заокругленими через звітрювання рубами. Мікроскопічне дослідження цієї породи виконав Тарасенко, що називає її лосняковим діоритом і знайшов в ній такі складовини: плагіоклаз (без точнішого його визначення), біотит, кварц, трохи ортоклаза, рудний мінерал, титаніт, иноді вторинний хлорит; структура породи гіпідіоморфно-зерняста. — Згідно з переказовими відомостями, скибові виступи і приземкуваті горби такого самого каменя трапляються в декількох сумежних місцях того самого лісу, в урочищах Рачків і Велика Діброва.
§ 227. Біля гирла річки Глумчі, навпроти описаного вище (§ 38-47) села Янчі-Рудні, лівий беріг ріки Уборти дуже низовинний і болотяний, без природніх відслонень. Тут на лівому березі існував до половини минулого століття невеликий чавунотопний завод („рудня“), що переробляв місцеві болотяні залізні руди (бурий залізняк); їх здобувано на сумежних лісових болотах (№ 6, стор. 76; № 33, стор. 259). Нижче села Янчі-Рудні лівий беріг ріки Уборти майже до самого села Зубковичів усюди лісуватий, має положисті, майже безперервно задерновані схили (зрідка вкриті голими осипищами безнаметньового польодовикового піску) і не має природніх відслонень. В урочищах Смоляк, Калинівка і Калицьке існують приземкуваті горби, в яких, згідно з переказами, під піском є камінь (виступи граніта); на поверхні в цих місцях можна спостерегати лише польодовиковий дрібнозернястий, жовтий пісок. По усіх цих лісах росте рясними заростами Azalea pontica.
§ 228. Біля села Зубковичів (§ 48-49) лівий беріг Уборти положистий, вкритий поволокою польодовикових пісків і не має відслонень. На вершку берега, на північно-західній закраїні села, є декілька полей розвіювання, що зовсім позбавлені рослинности і являють низькі, неправильні піскуваті горби; ймовірно, що це є цілком зруйновані колишні польодовикові бархани. Кладовище села Зубковичів теж міститься на пласко-опуклому, невисокому (до 4 метрів заввишки над рівнем ріки), банюватому, піскуватому горбі, в якому, згідно з переказами, подекуди натрапляли на камінь. Значно вищі піскуваті горби з невиразними обрисами у плані тягнуться неправильними рядами на захід від села на краю великого, неприступного улітку болота Горбаші (ці горби і болото згадує у своїй книзі Толмачов; № 44, стор. 6 і 17-18); болото Горбаші продовжується верстов на сім на захід від села Зубковичів і стає далі глибоким, одкритим, позбавленим лісу; на ньому порозкидані відокремлені острови (наприклад, острови Ярів і Орел, що на їх вершках, згідно з зібраними переказовими відомостями, існують виступи каменя (граніта).
§ 229. На віддаленні біля півтори верстви нижче села Зубковичів по течії ріки Уборти, за гирлом невеликого безнайменного струмика (що тече в положистих, низьких берегах без відслонень), в урочищу Замошьє, у болотяному узліссі, я знайшов скибовий виступ граніта. З польодовикового сипкого піску тут визирає на поверхню безліч ріжкатих, гострогрубих скиб (до кубічного метра) і куснів кристалічної породи, що є звітрілим, дрібнозернястим сірим гранітом. Цей виступ граніта утворює відокремлений у рельєфі горб (зазначений на 3-верствовій військово-топографічній мапі) до двох сажнів заввишки над болотом і займає простір до 200 метрів у діяметрі; він знаходиться на віддаленні півверстви на захід від лівого берега ріки.
§ 230. Нижче урочища Замошья на положистих схилах і на вершку лівого берега ріки Уборти знову видка на поверхні на великому просторі тільки груба поволока сипких, безнаметньових, жовтих польодовикових пісків без ніяких домішок щебіня кристалічних порід. В урочищу Забуччя західня експедиція для висушування болот визначила абсолютну височину 86,2 сажня, трохи далі на захід, в урочищу Южин Колодязь — абсолютну височину 86,0 сажня і ще далі на захід, в урочищу Довгий Лісок, — абсолютну височину 84,1 сажня (№ 9, стор. 102; № 58, стор. 39, під №№ 826 і 827). В усіх цих місцях існують приземкуваті відокремлені горби, але виступів кристалічних порід на поверхню не видко.
§ 231. На віддаленні трьох верстов від села Зубковичів, в урочищу Тхорів Ліс, лівий беріг ріки Уборти звищується і стає досить стрімким (як зазначив і Толмачов, — № 44, стор. 40); але ці стрімкі схили його задерновані і завалені грубими осипищами польодовикового піску і не мають відслонень. Тільки в одному місці біля млину, що зветься Зубковицький Млинок, на закруті ріки Уборти, я знайшов гарне і досить велике відслонення, у виді майже прямовісного урвища, що має мало не 10 метрів відносної височини над рівнем ріки. В цьому відслоненні видко такі породи:
Грубість.
а. Тонка верства сірого, піскуватого лісового ґрунту |
0,1 | метра |
б. Однорідна товща неверствуватих, чистих (без домішок), сипких, безнаметньових, білувато-жовтих польодовикових пісків |
8,3 | „ |
Нижче йдуть дуже грубі осипища тих самих польодовикових пісків. На вершку берега польодовиковий пісок утворює широкі поля розвіювання, що цілком позбавлені рослинности.
§ 232. Повна відсутність природніх відслонень на лісуватих, положистих схилах лівого берега ріки Уборти спостерегається і нижче по течії ріки геть до села Кишинського Млинка (№ 42, т. I, стор. 424; див. § 57); лише подекуди і тут задерновані схили перервані грубими осипищами польодовикових пісків. На віддаленні трьох з половиною верстов вище Кишинського Млинка до ріки Уборти впливає з правого боку струмик Бужок (№ 54, стор. 92, під № 166); гирло його має абсолютну височину 83,7 сажня (№ 9, стор. 103; № 58, стор. 39, під № 828); береги його низькі, почасти піскуваті, почасти задерновані; верхів'я його знаходяться на сумежному (на захід) великому вододільному болоті Пола (№ 44, стор. 17-18), де теж нема відслонень і виступів кристалічних порід (згідно з переказаними відомостями). На віддаленні двох верстов від Кишинського Млинка, біля гирла річки Зольні, західня експедиція для висушування болот визначила абсолютну височину 84,2 сажня. (№ 9 стор. 103; № 58, стор. 39, під № 829).
§ 233. Сточище річки Зольні (№ 54, стор. 92, під № 167) з її верхів'ям річкою Буком і правими допливами — річками Золенкою, Немильнею і Вьюнією (там-же, стор. 103, під №№ 333-335) являє собою обширі лісові болота на кристалічних породах і польодовикових пісках; ці болота перерізані сіткою каналів, що улаштовані західньою експедицією для висушування болот (№ 9, стор. 501; № 44, стор. 20), але проте мало приступні. Береги усіх названих річок дуже низькі, положисті і не мають відслонень, але докладні досліди мої виявили, що невеликі скибові і щебіневі виступи кристалічних порід порозкидані в цій місцевості по вододільних просторах спорадично по лісах і на болотах у багатьох пунктах; усюди такі виступи сірого, дрібнозернястого звітрілого граніта супроводяться поволоками польодовикових пісків. Простежити ці спорадичні виступи граніта і зазначити їх на мапі дуже важко; я знайшов їх у багатьох місцях (№ 48, стор. 374 і 459). Найбільш обширі виступи граніта я знайшов біля таких пунктів сточища річки Зольні; навкруги села Вонячої або Доброволі (№ 42, т. I, стор. 416), де існує невеличке плоскозгір'я граніта овального обрису у плані з прогонами 5-7 верстов (№ 58, стор. 68-69) і з абсолютними височинами 93,0 сажня і 95,1 сажня (№ 9, стор. 102; № 58, стор. 39, під №№ 830 і 831) і з похилом на захід (спад на одну верству виносить 0,68 сажня, пересічний похил 0,00136; див. № 58, стор. 69); в околицях села Голишів (№ 32, стор. 189; № 86, стор. 310, № 42, т. I, стор. 415-416; № 52, стор. 309), на абсолютних височинах 87,4 сажня, 87,5 сажня і 88,0 сажня (№ 9, стор. 102, № 58, стор. 40, під №№ 833-835) і біля села Рудні-Зольні (№ 42, т. I, стор. 422), де колись існував був чавунотопний завод (№ 6, стор. 82; № 33, стор. 263); на болоті Горащів з абсолютною височиною 94,2 сажня (№ 9, стор. 142; № 58, стор. 40, під № 832); на болоті Козява, на абсолютній височині 87,5 сажня (№ 9 стор. 102; № 58, стор. 40, під № 836); в урочищу Воболоття, на абсолютній височині 86,2 сажня (№ 9, стор. 102; № 58, стор. 40, під № 837); біля села Голишівського Майдана, на абсолютній височині 86,1 сажня (№ 9, стор. 102; № 58, стор. 40, під № 838); в урочищу Розбійник, на абсолютній височині 86,1 сажня (№ 9, стор. 102; № 58, стор. 40, під № 839); біля села Ондріївки, на абсолютній височині 88,2 сажня (№ 9, стор. 102; № 58, стор. 40, під № 840) і в урочищу Каменецьке Поле, на абсолютній височині 83,2 сажня (№ 9, стор. 102; № 58, стор. 40, під № 841). По всіх цих місцях росте Azalea pontica.
§ 234. Нижче гирла річки Зольні лівий беріг ріки Уборти звищується і стає стрімким, подекуди урвистим, але схили його ще на значному просторі усюди завалені грубими осипищами сипкого, безнаметньового польодовикового піску; згідно з переказаними відомостями, ці осипища ховають під собою виступи граніта, але на схилах цих виступів не видко. Лише на віддаленні більш одної верстви від гирла річки Зольні, після сумної, утомної одноманітности цих піскуватих осипищ (що виглядають безконечними), на вершку берега починається ряд імпозантних, цікавих виступів кристалічних порід. Картини природи, що тут повстають перед очима спостерегача, мимоволі роблять на нього яскраве вражіння. Серед величезного соснового бора з-під поволоки сипких, безнаметньових польодовикових пісків починають усе частіше визирати грандіозні скиби каменя, а трохи далі на північ і на захід, в урочищу Кам'яний Бір, вже уся дика, безлюдна лісова місцевість густо засіяна на поверхні надзвичайно величними, грандіозними кам'яними скибами, — тут повстає перед здивованим дослідником ціле кам'яне море в густому мурогу лісу. Заокруглені через звітрювання, густим мохом зарослі, паралелепіпедальні скиби граніта досягають тут велетенських розмірів, — до 20 і більш метрів у прогоні; кожна така окрема скиба являє собою цілу скелю; скиби нагромаджені в хаотичному безладді; поруч з велетенськими трапляються і менші скиби, і ріжкатий, звітрілий щебінь. Усі ці скелі і скиби ще не торкнуті рукою людини, незаймані; каменярень тут ніколи не було; здобути від мохуватих, звітрілих з поверхні скель зразки свіжої породи надзвичайно важко, — доводиться порозламати вдарами найбільшого геологічного молотка чимало каменя, щоб дістатись до свіжішої середини скиб, — доводиться наче самому улаштувати тут в малому мірилі цілу одноразову каменярню… Граніт, що усюди тут виступає, є середньозернястий, сірий взагалі і не виявляє відмін; порода складається з білуватого і червонуватого, міцно звітрілого ортоклаза, невеликої кількости білого, цілком каолінізованого плагіоклаза, навпілпрозорого, дуже гарного, ясно-блакитного (рідше сірого, мутного) кварца і звичайного біотита. У свіжому стані порода дуже міцна і має гарний вигляд; вона може служити прекрасним будівельним матеріялом, що його тут є невичерпані запаси.
§ 235. На північному кінці урочища Кам'яний Бір, на великій скибі описаного вище граніта, збудовано за старовинних часів (мабуть якимсь землевласником) кам'яний стовп із статуєю. На захід від цієї „фігури“, на віддаленні трохи більш як півверстви, в урочищу Хивине (що помилкою назване на трьохверствовій військово-топографічній мапі урочище Хвойна), знаходяться ями, що в них навкружні мешканці здавна викопують чорну вогнетривалу ганчарську глину. Ця місцевість являє собою трохи заболочений сосновий бір, в якому справжніх шляхів нема, — кожен одвідувач їде своїм шляхом. Як усюди на Поліссі, здобування тут глини переводиться за зимової пори, а улітку ями покинуті і почасти залляті водою та заплили мулом (від дощів). Зміряна мною глибина ям не перевищує двох метрів; узимку, підчас здобування глини, глибина буває більша. В усіх ямах видко таке відслонення:
Грубість.
а. Сірий, піскуватий лісовий ґрунт |
0,2 | метра |
б. Сипкий, жовтий польодовиковий пісок |
1,0 | „ |
в. Чорна однорідна глина |
дна | ям. |
Грубість чорної глини невідома; згідно з переказами, її не прокопувано до кінця. Верствуватости у глині не помітно; макроскопічних скам'янілостей в ній ніяких ніколи не знаходжено. Глина ця досить масна, в'язка, не буриться від соляної кислоти і не змінюється від неї; при систематичному відмулюванні дає дуже малий остаток піску і не виявляє мікрофавни; після розпалювання набуває жовто-бурої барви; вживається навкружними ганчарами (у слободі Лопатицькій і у Лопатичах) на вироблення ганчарського посуду.
§ 236. На північному краю урочища Хивина, на віддаленні трьох чвертей верстви на захід від лівого берега ріки Уборти, знаходяться великі скибові виступи граніта у формі хаотичного нагромадження паралелепіпедальних скиб серед лісу. Це є червоний, досить грубозернястий, міцно-звітрілий граніт, що з поверхні перетворений на значну глибину у жорству; свіжих зразків породи здобути тут звичайними засобами неможливо. У склад породи увіходять такі мінерали: червонуватий ортоклаз (дуже мутний, міцно каолінізований), напівпрозорий сірий кварц, біотит і дуже мала кількість білого, цілком каолінізованого плагіоклаза. Порода подібна до граніта Кам'яного Бору (§ 234) і відрізняється грубішою зернястостю та сірим кварцом. У свіжому стані вона повинна бути міцною і гарною.§ 237. Над самою рікою в описуваній місцевості відслонень нема: лівий беріг Уборти тут усюди високий і стрімкий, але задернований або являє собою лише осипища польодовикових пісків.
Трохи на північ від урочища Хивина, на північний захід від описаного виступу граніта (§ 236), на віддаленні біля одної верстви від слободи Лопатицької, в заболоченому трохи сосновому лісі (здаля від ріки), знаходяться селянські копальні каоліна. Здобування тут каоліна переводиться теж виключно за зимової пори, а улітку нічим не закріплені стінки відкритих з поверхні ям обвалюються та заповняються дощовими водами. Оглянуті мною численні ями не обширі; глибина їх улітку не більше двох метрів (підчас копання глини глибина буває більша). Краї ям усюди завалені відкидьками, що складаються з піску та досить піскуватого білого каоліна; сами ями заповнені водою і неприступні для дослідів; місцеві селяни запевнюють, що тут взагалі під польодовиковими пісками на глибині одного приблизно метра починається товща чистого білого каоліна, що тягнеться додолу на глибину кількох сажнів (її ані разу не прокопували до кінця). Поземе розповсюдження зложища каоліну, якщо міркувати з розподілу ям і з переказаних відомостей, — невелике; площа, що на ній порозкидані ями, займає простір до 300 метрів завдовшки і завширшки. Цей каолін навкружні ганчари домішують до чорної глини урочища Хивина для вироблювання різного посуду.
§ 238. Слобода Лопатицька (№ 42, т. I, стор. 422) є дуже невеличке і бідне село, що населене переважно ганчарами; узимку, коли нема инших праць, вони вироблюють простий посуд з глини урочища Хивина і з каоліна сумежних копалень. Нівелюванням західньої експедиції для висушування болот тут констатовані абсолютні височини 84,2 сажня і 85,4 сажня (№ 9, стор. 104; № 58, стор. 40, під №№ 842-843); мої барометричні нівелювання дали тут абсолютну височину берега 86,5 сажня (№ 58, стор. 40, під № 844), а відносна височина лівого берега над рівнем ріки виносить 10 і більше метрів.
У літературі слобода Лопатицька згадується лише з приводу колишнього здобування залізних руд з сумежних болот (Кулишівського, Біліна і инш. в узбережжю річки Каменки на захід від слободи); до половини минулого століття ці руди перероблялися на чавун в Рудні Зольні та Рудні Бистрій (№ 33, стор. 263-264; № 44, стор. 102, — узято у Осовського, з помилками — слобода „Хлопотицька“). На геологічних мапах (№№ 20, 21 і 75) тут зазначений граніт — лише по догадках; фактично граніт тут уперше констатований моїми дослідами 1900-1901 р. (№ 48, стор. 374 і 459).
§ 239. В самій слободі Лопатицькій на вулицях і по садибах видко на поверхні лише поволоку сипких польодовикових пісків. Схили лівого берега ріки Уборти почасти положисті і задерновані, почасти стрімкі, але вкриті грубими осипищами тих самих пісків. Млинова гать тут (як і по инших сумежних місцях) збудована тільки з самого хмизу (бо швидка вода вимиває з неї піскуваті та землясті частки) і уся наскрізь пронизується бурхливими струмиками ріки, що виходять з гаті цілими водоспадами; ходити по цій гаті можна тільки з великою небезпекою. Тут, біля самої гати, на лівому березі в одному тільки місці виступають з-під осипищ польодовикових пісків невисокі приземкуваті скелі кристалічних порід (до чотирьох метрів заввишки над рівнем ріки). Ці скелі мають дуже нерівну поверхню і подекуди біля млина не вкриті з поверхні піском та утворюють на поверхні неправильні горбки.
§ 240. Петрографічний склад описуваних скель дуже цікавий. Здалека, з вершка правого берега ріки, вони виглядають однорідними червоними скелями. При ближчому дослідженні виявляється, що вони складаються з двох різних кристалічних порід. Та порода, що утворює головну масу скель, є надзвичайно міцно звітріла: при першому доторканні молотка від неї одвалюються великі звітрілі корки і сиплеться чимало щебіня та жорстви, що ними засипане усе підніжжя цих скель; дібратись тут до свіжої породи і здобути її зразки дуже важко і вимагає багато напруженої праці. Переважну масу скель утворює тут дрібнозернястий, червоний біотитовий граніт; в ньому зрідка трапляються трохи більші (до 3 міліметрів у прогоні) ідіоморфні вилучення ортоклаза і дуже рідко-плагіоклаза. Обидва ці скалинці у породі мутні, каолінізовані; ортоклаз має червону барву, плагіоклаз білий. Кварца у породі досить багато, він має сіру або ясно-блакитну барву. Біотит у формі дуже дрібних лусочок більш-менш рівномірно розсіяний у породі і не утворює скупчень. У свіжому стані порода виглядає гарною і міцною. Каменярень тут ніколи не було.
§ 241. Серед скель описаного червоного дрібнозернястого граніта подекуди виступає зовсім инша порода, що утворює тут жили або дайки різної ширини (від кількох сантиметрів до півтора метра завширшки); точні межі і ширину жил надзвичайно важко визначити унаслідок дуже значної звітрілости обох порід і перетворення їх з поверхні на значну глибину у жорству. Жильна порода відрізняється від головної маси скель перш за все своєрідним плитуватим відокремленням, що є цілком чуже описаному гранітові. Своїм загальним виглядом і характером жильна порода приближається до вибухових порфіритів. Вона збудована з надзвичайно дрібнозернястої, майже афанітової основної маси рожевої барви з порозкиданими в ній невеличкими (до одного міліметра у діяметрі) ідіоморфними порфіруватими вилученнями плагіоклаза та з гніздуватими скупченнями (діяметром до 2 або трьох міліметрів) дрібних лусочок біотита. Тут росте Azalea pontica.
§ 242. Нижче слободи Лопатицької по течії Уборти за рядом урвищ, що загромаджені тільки осипищами сипких польодовикових пісків, у долішній частині схилів лівого берега з'являються знову невеликі, приземкуваті скелі-виступи кристалічної породи, але це вже не граніт; тут виступає сірий, дрібнозернястий, міцно звітрілий гнейс з дуже виразною і типовою тонковерствуватою структурою; верстви гнейса інтенсивно пофалдовані по різних напрямках; переважає азимут падання на північний схід і азимут простягання на північний захід; окрім цих головних фалд спостерегаються і дуже дрібні вторинні фалдочки дуже змінних напрямів. Граніт тут ніде не виступає і взаємовідносини цього гнейса до описаного вище (§ 241) граніта невидкі задля відсутности відповідних природніх відслонень.
§ 243. Низькі скелі такого самого сірого, дрібнозернястого, звітрілого гнейса виступають подекуди з-під грубої поволоки польодовикових пісків біля підніжжя лівого берега і в самому селі Лопатичах (№ 42, т. I, стор. 421-422; № 84, т. 5, стор. 720) або Зацерків'ї (див. § 58). По деяких місцях і на вулицях села (наприклад, біля церкви) з-під поволоки польодовикових пісків визирають заокруглені через звітрювання великі скиби того самого гнейса. Виступів граніта тут теж нема. У північній частині села схил лівого берега ріки Уборти знову стає положистим, складається з самих тільки пісків і не має відслонень кристалічних порід.
§ 244. У селі Лопатичах селяни теж почасти займаються кустарним ганчарством, одержуючи матеріял (каолін і чорну глину) з урочища Хивина і його околиці (див. §§ 235, 237). На болотах на захід і на південний захід від села (в узбережжю річки Каменки) західня експедиція для висушування болот перевела сітку осушливих каналів (№ 9, стор. 209, — канал Лопатицький — 7,33 верстви завдовшки); на цих самих болотах до половини минулого століття здобувано залізну руду (бурий залізняк) для місцевих рудень (№ 6, стор. 50, 74, 76). Осовський згадує село Лопатичі у числі місць, де він знайшов породи „поверху чорнобурих лупаків“ з „виразним похилом верстов“ (№ 34, стор. 7); мабуть на підставі цієї заяви на геологічних мапах, що їх видано геологічним комітетом у Петербурзі (№№ 20 і 21) на захід від Лопатичів зазначено обшире розповсюдження Овруцького пісковика; на міжнародній геологічній мапі Европи тим самим комітетом чомусь вже показано тут розповсюдження Овруцького пісковика (із знаком запиту) під льодовиковими покладами і зазначений лише невеличкий острівець цього пісковика на правому березі річки Каменки (№ 75); а в дійсності в околицях села Лопатичів і на усьому просторі на захід від нього ані сліду Овруцького пісковика або лупаків і льодовикових покладів нема. В околицях росте Azalea pontica.
§ 245. Нижче села Лопатичів по течії ріки Уборти до малого села Гамарні і до гирла річки Каменки схили лівого берега ріки Уборти усюди загромаджені грубими осипищами сипкого, безнаметньового, жовтого, однорідного, дрібнозернястого польодовикового піску і відслонень старших порід тут ніде не видко; безсумнівно під цією поволокою пісків поховані в цій місцевості кристалічні породи, що відслонюються навкруги. Подекуди на лівому березі ріки існують відслонення товщі однорідних польодовикових пісків декілька метрів завгрубшки у формі навіть прямовісних урвищ. Згідно з переказаними відомостями, на описуваному просторі каменя або глини ніколи не знаходжено. Увесь вододільний простір на захід від ріки Уборти до річки Каменки теж вкритий поволокою польодовикових пісків та лісом.
§ 246. Річка Каменка (№ 9, стор. 209; № 54, стор. 92, під № 168), що впливає до ріки Уборти трохи нижче села Гамарні, починається у болоті Хвалісів під назвою річки Порубанець. Уся майже течія цієї річки знаходиться у лісових, болотяних, улітку неприступних нетрях, що цілком безлюдні, не мають ані одного населеного пункта і ніяких шляхів (болота Олевське, Хвилисів, Білин, Кулишівське, Чебновий Ліс, Неведижин, Ковальово); відслонень тут нема; згідно з моїми побіжними спостереженнями і з переказовими відомостями, виступів кристалічних порід тут теж нема; береги річки Каменки трохи звищуються лише поблизу її гирла, біля села Каменки (див. § 247 і далі). У сточищі річки Каменки західня експедиція для висушування болот провела (в межах Довгосільської лісової дачи) 19 верстов каналів, розчистила на 4 верствах течію річки і провела по урочищах Озерці, Мости і Татарський Брід майже 10 верстов магістрального канала „на місці замуленої річки Каменки“ (№ 9, стор. 501).
§ 247. Село Каменка знаходиться на віддаленні одної верстви від гирла річки Каменки, на правому її березі. В цьому селі чимало селян теж займається ганчарством, вживаючи матеріяли з урочища Хивина і його околиці (§§ 235, 237). — На схилі лівого берега річки Каменки, вище кладовища по течії, біля млинової гати, є цілий ряд однакових відслонень, що в них виступають такі породи:
Грубість
а. Жовтий, однорідний, неверствуватий польодовиковий пісок, що виступає безпосередньо на поверхню (без сліду ґрунту) |
4,5 | метра |
б. Скелі гнейса з жилами граніта (до рівня річки) |
5,8 | „ |
Урвища берега тут більш 10 метрів заввишки; поверхня скель гнейса дуже нерівна і нівельована товщею польодовикових пісків, що мають по різних місцях неоднакову грубість.
§ 248. Гнейс, що виступає у відслоненнях села Каменки, є дуже дрібнозерняста, темно-сіра, тонко-верствувата, досить звітріла порода; здобути тут зразки свіжої породи дуже важко. Верстви гнейса дуже тонкі, бувають лише 1-2 міліметра завгрубшки, усюди вони виявляють дуже виразну, надзвичайно інтенсивну дрібну пофалдованість; подекуди на протязі кількох сантиметрів спостерегаються дуже складні, повторні, многократні фалдочки. Грубша і дрібніша фалдуватість видкі і на поверхні, і на бічних площах скель гнейса; визначити напрям фалдуватости неможливо, вона йде по всіх азимутах і дуже часто змінюється на близких віддаленнях (кількох сантиметрів). Нема сумніву, що ця порода перейшла чимало періодів різних дислокацій, що відбилися у цій надзвичайно складній фалдуватості. Ознак окварцування гнейса тут не помічається.§ 249. Жили граніта, якими прорізаний гнейс у відслоненнях села Каменки, дуже різноманітні що-до свого напряму і розмірів. Жильний граніт тут має червону барву і дуже виразно відрізняється на фоні темно-сірого гнейса; граніт середньозернястий, збудований з червоного, мало каолінізованого ортоклаза, незначної кількости сірого, дрібнозернястого кварца і дуже малої кількости лосняка (біотита); останній мінерал часто цілком відсутній і жильна порода тоді перетворюється у червоний, дрібнозернястий апліт. Жили граніта дуже різко одмежовані від товщі гнейса, яку вони прорізали, і здебільшого вистають на горішній поверхні скель гнейса і на їх бічних поверхнях у виді більш-менш прямовісних (вертикальних) дайків, від декількох сантиметрів до півметра завширшки; ці дайки подекуди вистають на 20-30 сантиметрів вище поверхні скель гнейса, що швидче руйнується через звітрювання, ніж міцніший жильний граніт. Подекуди жили граніта перетинають цілком скелі гнейса, а по инших місцях ці жили кінчаються серед гнейса гострими або тупими кінцями; ширина жил дуже нерівномірна, вони то звужуються, то поширюються дуже неправильно; контури жил на перетинах їх (у відслоненнях) дуже викрутасті, ріжкаті і примхливі; вони нагадують контури апофізів, що йдуть від інтрузивного масива у старшу породу; подекуди перетини жил відокремлені серед гнейса, — наче кусень жильного граніта плаває у гнейсі, обмежений неправильними кривими лініями з усіх боків. Взагалі, взаємовідносини гнейса і граніта тут надзвичайно складні і цікаві; очевидьки, граніт є в цій місцевості пізнішею ін'єкцією серед старовиннішого гнейса.
§ 250. На правому березі річки Каменки у селі Каменці теж виступають невисокі скелі сірого, дрібнозернястого гнейса, вкритого товщею однорідного, жовтого польодовикового піску. У цих скелях гнейс має приблизно правильну, досить тонку верствуватість і утворює грубі фалди, що пересічний головний загальний напрям їх спаду є північний схід, а напрям головного загального простягання — на північний захід; але дрібних фалдочок тут не спостерегається; жил граніта або апліта у гнейсі теж не видко; скелі гнейса на усьому просторі відслонень мають однорідний, суцільний склад і вигляд.
З цих фактів треба вивести висновок, що інтрузія гранітово-аплітової магми, яка дала жили у скелях лівого берега, була місцевим, локалізованим явищем, з цим явищем наче було сполучене подекуди і тектонічне дуже дрібне і складне (повторне) пофалдування гнейса на лівому березі річки.
§ 251. Біля кінця гати на правому березі річки Каменки нагромаджені цілі чималі горбки з старих жужелиць; це є забутки колишньої „рудні“, що тут існувала за першої половини минулого століття; ця рудня не згадується навіть у старовинній літературі (№№ 6 і 33). Вода річки Каменки має тут помітну червону барву і залізуватий смак (від розчинених солей заліза).Поруч з горбками жужелиць, біля того самого кінця млинової гати, на вершку гнейсової скелі з долішнього поверху польодовикового піску витікає досить рясне джерело, що облямоване дерев'яною цимриною; джерельна вода виходить тут із щілини у скелі гнейса; вона цілком безбарвна і криштально-прозора, залізуватого смаку не має.
§ 252. Трохи вище села Каменки по течії до річки Каменки впливає з лівого боку безнаймений доплив (№ 54, стор. 103, під № 336), що витікає з вододільного лісового болота Тересини (Трасини); на цьому болоті західня експедиція для висушування болот визначила абсолютну височину 89,4 сажня (№ 9, стор. 104; № 58. стор. 40, під № 845), відносна височина цього болота над рівнем ріки Уборти біля гирла Каменки виносить 19,45 метра (абсолютна височина рівня Уборти тут є 80,3 сажня; № 8, стор. 105); звідси видко, що пересічний похил від болота Тересини до ріки Уборти є досить значний, — 0,0051. — Згідно з переказаними відомостями, на болоті Тересини (що майже неприступне улітку) існують скибові виступи кристалічних порід.
§ 253. На положистих, задернованих берегах безнайменного доплива річки Каменки, на абсолютній височині 84,9 сажня (№ 9, стор. 104; № 58, стор. 40, під № 846), розташоване село Довгосілля (№ 42, т. I, стор. 463). По болотах навкруги цього села за давніх часів (до половини минулого століття) здобувано залізну руду (лімоніт) для місцевих рудень (№ 6, стор. 50 і 76; № 33, стор. 254; № 44, стор. 102); згодом частина цих болот осушена каналізацією західньої експедиції для висушування болот (№ 9, стор. 501).
На північній закраїні села Довгосілля, на узліссі, я знайшов ще 1900 року виступ кристалічної породи (№ 48, стор. 374 і 459); тут з-під грубої поволоки безнаметньового польодовикового піску в одному місці визирають на поверхню невеликі, заокруглені через звітрювання скиби сірого, дрібнозернястого гнейса.
§ 254. На просторі від гирла річки Каменки до села Рудні Бистрої на досить високому і почасти стрімкому лівому березі ріки Уборти видко лише піскуваті урвища, що складаються з грубих осипищ однорідного польодовикового піску; виступів кристалічних порід тут ніде не спостережено. З таких самих осипищ складається лівий беріг ріки і біля хутора Довгосільського Млина, навпроти описаного вище (§ 60) відслонення правого берега. — Подекуди поруч з осипищами тут існують у горішній частині берегового схилу і справжні, майже прямовісні відслонення (метрів до 6 заввишки) тих самих безнаметньових, однорідних, неверствуватих, дрібнозернястих, сипких, жовтих польодовикових пісків під тонкою верствою сірого лісового ґрунту.
§ 255. У самому селі Рудні Бистрій (№ 42, т. I, стор. 463), що стоїть на лівому березі ріки Уборти, існував за давніх часів (до половини минулого століття) чавунотопний завод, що переробляв болотяні залізні руди (лімоніт) з болот околиці села Лопатичів (№ 33, стор. 263). Лівий беріг ріки тут нижчий, ніж правий (№ 44, стор. 40). Як було вже описано вище (§§ 64-65), ріка Уборть поділена тут на два протоки або рукави, що розділені островом. Лівий рукав біля млина менший і вузькіший, ніж правий, але теж несеться з надзвичайно великою швидкістю крізь шлюз гати і крізь саму гать, що являє собою тут лише груду навалених одна на одну кам'яних скиб, які нічим не сполучені. Біля кінця гати на лівому березі і в самому ложищі ріки видкі цілі приземкуваті скелі дуже звітрілого, сірого, дрібнозернястого гнейса, тотожнього з породою, що виступає на правому березі і на острові; жил граніта тут зовсім нема. Скелі гнейса з дуже нерівною поверхнею виступають лише на дуже обмеженому просторі, далі вони поховані під товщею польодовикових пісків, що видкі усюди на поверхні і в самому селі. На лівому рукаві Уборти весною тут теж виникають водоспади.
§ 256. На захід і північний захід від села Рудні Бистрої тягнуться обширі, міцно заболочені ліси, що по них протікає дуже викрутасто з півночи на південь річка Пережог (№ 54, стор. 92, під № 169); верхів'я цієї річки знаходяться на болоті в урочищу Радня; гирло річки трохи нижче Рудні Бистрої. На річці Пережог відслонень я не знайшов; схили її берегів положисті, задерновані, почасти заболочені і заросли лісом; тільки біля гирла видкі великі осипища польодовикового піску. Вода цієї річки має помітний червоний відтінок; її спокійна, повільна течія являє різкий контраст з бурхливими протоками ріки Уборти, що так голосно ревуть біля гати села Рудні Бистрої. — Нижче гирла річки Пережог до містечка Олевська лівий беріг ріки Уборти усюди завалений грубими осипищами польодовикових пісків і виступів кристалічних порід в ньому зовсім нема.
§ 257. Лівий беріг ріки Уборти біля містечка Олевська здебільшого високий і досить стрімкий (біля мосту Київо-Ковельської залізниці він має абсолютну височину 85,01 сажня і відносну височину 12,74 метра над рівнем ріки; № 58, стор. 40, під № 874); але ці стрімкі схили здебільшого загромаджені грубими осипищами сипкого польодовикового піску. Лише зрідка (наприклад, нижче млину на шляху з містечка до вокзала) з-під осипищ у долішній частині лівого берега визирають невисокі скелі червонувато-сірого і блакитнаво-сірого граніта; гнейса тут ніде не видко. Граніт тут є середньозернястий або дрібнозернястий; ортоклаз в ньому дуже рідко являється свіжим, безбарвним; здебільшого він мутний, жовтої, рожевої або червонуватої барви, нерідко білий, каолінізований. Поруч з ортоклазом у граніті зрідка трапляються невеличкі, розмірно ідіоморфні зерна безбарвного плагіоклаза; зерна кварца у породі мутно-сірі, димні, зрідка безбарвні і навпілпрозорі; лусочки біотита порозсіяні більш-менш рівномірно, не утворюють гнізд. Подекуди порода стає сірою, дрібнозернястою і дуже міцно звітрілою.
§ 258. Вище і нижче містечка Олевська по течії ріки Уборти на лівому її березі є декілька коротких ярків, що стрімко спускаються до ріки; в усіх цих ярках видко згори додолу тільки однорідний, сипкий польодовиковий пісок. На вершку лівого берега, осторонь від ріки, я знайшов подекуди щебіневі і невеличкі скибові виступи сірого граніта, що порозкидані у лісі. Ґрунтові шляхи тут на лівому березі дуже незручні для їзди возами; на них або тягнуться дуже глибокі, сипкі, безнаметньові польодовикові піски, або у пісках виступає грубий, твердий щебінь, або нарешті знаходиться ряд глибоких ям, западин та вибоїв у твердому граніті, заповнених зеленою болотяною водою. Инших порід, крім граніта та польодовикових пісків, тут ніде не спостерегається. Тут усюди рясно росте Azalea pontica.
§ 259. На захід від містечка Олевська, на просторі до 22 вірстов у прогоні, на геологічній мапі, що видана геологічним комітетом у Петербурзі (№ 20) зазначено, згідно з Осовським (№ 34, стор. 7), широке розповсюдження на поверхні Овруцького пісковика; на пізніших мапах тут зазначено вже із знаком запитання розповсюдження тої самої породи під якими-сь льодовиковими покладами і невеличкий острівець Овруцького пісковика на поверхні (№ 75), а ще пізніше тут зазначено лише розповсюдження граніта (№ 21). Згідно з моїми докладними дослідами (з року 1900) виступів Овруцького пісковика тут рішуче ніде на лівому березі Уборти нема. Окрім численних спостережень моїх над природніми виступами порід, цілком переконує про відсутність тут Овруцького пісковика низка дослідів моїх у великому числі штучних відслонень вздовж Київо-Ковельської залізниці 1900–1901 років. (Див. № 48, стор. 371–373 і далі тут, §§ 260-266).
§ 260. На віддаленні менш одної верстви на захід від станції Олевськ, що має абсолютну височину 86,39 сажня (№ 58, стор. 40, під № 848), на 220-й верстві Київо-Ковельської залізниці, зроблено було викрій, до 374 метрів завтовшки, до 1,75 метра завглибшки. В цьому викрої було відслонено такі породи:
| Грубість. | Абсол. височини. | ||||
|---|---|---|---|---|---|
| а. | Сірий, дуже піскуватий лісовий ґрунт |
0,1 | метра | 88,76-88,67 | сажня |
| б. | Сипкий, неверствуватий, безнаметньовий, однорідний польодовиковий пісок |
1,5 | „ | 88,67-87,97 | „ |
| в. | Звітрілий, бурий, дрібнозернястий граніт |
— | „ | 87,97 — | „ |
Поверхня граніта під пісками тут дуже нерівна; подекуди він здіймається над дном викрою більш як на один метер, а по инших місцях ховається углиб. Міцна звітрілість граніта у значній мірі полегшила тут прокладання викрою.
§ 261. На 221-й верстві Київо-Ковельської залізниці, на південь від лінії, на невеликому віддаленні (менш за півверстви), у лісі, я знайшов досить великий виступ сірого, дрібнозернястого граніта у виді гарного банюватого горба, що має до 10 метрів відносної височини. Увесь цей горб збудований з великих паралелепіпедальних гранітових скиб, заокруглених на рубах через звітрювання. Біля підніжжя гранітового горба, у сипкому польодовиковому піску, знаходиться значна кількість ріжкатого щебіня і жорстви того самого граніта.
§ 262. Недалеко від описаного горба граніта, на прикінці тої самої 221-ої верстви Київо-Ковельської залізниці, за мостиком на невеличкому болітці, зроблено було недовгий і неглибокий викрій (107 метрів завдовшки і до 1,2 метра завглибшки). В цьому викрої і в сумежних резервах залізниці відслонено було лише однорідний, сипкий, безнаметньовий, жовтий польодовиковий пісок, що в ньому не було домішки гранітової жорстви або щебіня, а граніт тут похований на глибині. Це доводить існування значних нерівностей на поверхні граніта.
§ 263. На 222-ій верстві від Київа ця сама залізниця перетинає невеликий болотяний струмик, що часто висихає за літньої сухої пори (цей струмик є доплив річки Пережог, — див. § 256). У резервах, осушливих ровах і в невеликому викрої на цій верстві залізниці (90 метрів завдовшки, до 1,19 метра завглибшки, на абсолютній височині 89,65 сажня, — див. № 58, стор. 40, під № 849), відслонено було усюди безнаметньовий, типовий польодовиковий пісок, але у долішньому поверсі цього піску теж усюди було видко щебінь та жорству дуже звітрілого граніта; цей щебінь буває або грубий, або дрібний: деякі кусні щебіня заокруглені через звітрювання й скидаються на наметні, але вони заокруглені лише з одного боку, а з инших боків необтерті і ріжкаті. Під щебінем лежить скеля петрографічно тотожнього, звітрілого, сірого, дрібнозернястого граніта. (№ 48, стор. 371-372).
§ 264. Такі самі польодовикові піски, що містять у собі вже на невеличкій глибині щебінь і жорству граніта, а подекуди лежать безпосередньо на звітрілих гранітових скелях, видкі були усюди у резервах і дрібних викроях на 223-226 верствах Київо-Ковельської залізниці. На 224-ій верстві, біля мостика через струмик, що зветься Волока Михайлів Ставок і є одне з верхів'їв річки Пережог, у глибокому осушливому рові відслонено було червоні польодовикові піски, багаті на болотяну залізну руду; зрештою, ці піски досить швидко обезбарвлюються на повітрі, — стають від окиснювання яскраво-жовтими; щебіня і жорстви граніта в них не помітно.
§ 265. Далі на захід, на 227-230-ій верствах Київо-Ковельської залізниці, у досить глибоких резервах і баластієрах (до двох метрів завглибшки) і у короткому викрої 228-ої верстві (до 0,85 метра завглибшки) видко було тільки жовті, сипкі, безнаметньові польодовикові піски без домішки гранітового щебіня або жорстви. (№ 48, стор. 372). В цій лісовій і болотяній місцевості польодовикові піски звичайно бувають багаті на ґрунтову воду, що витікає у резервах і осушливих ровах у виді постійних струмиків.
На 230 верстві від головної лінії залізниці відгалужується ширококолейна галузь на південний захід, до великих піскових баластієрів. В цих баластієрах відслонено було на глибину більш як два метри товщу однорідного, чистого польодовикового піску. В цьому піску знайдено було відламок кістки мабуть великого вимерлого ссавця, що визначити його було вже неможливо.
§ 266. На прикінці 230-ої верстви Київо-Ковельської залізниці, в урочищу Укаменя, на віддаленні півверстви на північ від залізниці, знаходиться невеликий, одиночний, несиметричний підковуватий польодовиковий бархан, орієнтований отвором дуги на захід, згідно з законом гесперотропізма. Ліва галузь його одну верству завдовшки; права галузь міцно зруйнована на прикінці і скорочена; довжина її не більш 0,4 верстви; відносна височина голови бархана виносить до 4 метрів. Західній схил бархана ще помітно стрімкіший, ніж східній.
§ 267. На прикінці 219-ої верстви Київо-Ковельської залізниці, у межах станції Олевська, від головної лінії її відділяється на північ ширококолійна приватна галузь залізниці, так звана Біловіж-Собичинська під'їздна залізниця що була почата будуванням 1905 року з метою експлоатації місцевих лісових багатств. Я оглянув усі резерви і викрої цієї залізниці і одержав від інженіра Б. А. Шталя (що її будував) план і профіль цієї галузи, а також цікаву колекцію зразків порід, що їх було здобуто у свердловинах (104 зразки з 23 пунктів; зразки узяті з глибини до 2,8 сажня або 5,98 метра від поверхні землі). За ласкаве постачання мені цих матеріялів висловлюю інженірові Б. А. Шталю щиру подяку. На жаль, залізниця ця не доведена до кінця (вона повинна була пройти верстов 10 на північ, а далі повернути на північний захід через село Собичин до околиці села Біловіжа). Залізниця ця своїми штучними відслоненнями дала чимало цікавого геологічного матеріяла в місцевості, де раніш природніх відслонень я не знайшов. (Див. §§ 268-288). — По всій довжині цієї залізниці ростуть зарости Azalea pontica.
§ 268. На прикінці 1905 року Біловіж-Собичинська галузь була збудована на протязі 9 верстов на північ від станції Олевська, до урочищ Елка (Ялинка) і Під'ялочка. Місцевість досить швидко звищується у цьому напрямі, як видко з докладної профіли галузи, а саме — від абсолютної височини 86,14 сажня (початковий пункт залізничої галузи) до 95,23 сажня (на віддаленні 6,39 верстви від початкового пункту), на північний схід від хутора Собичинського, в урочищу Косий Круг (див. № 58, стор. 40, під №№ 850 і 851); пересічний спад місцевости виносить 1,42 сажня на верству і пересічний похил місцевости до полудня 0,00284. Пункт з абсолютною височиною 95,23 сажня лежить на віддаленні біля одної верстви на північний схід від хутора Собичинського і є вища точка вододіла між сточищами рік Уборти та Ствиги. Струмики, що їх перетинає залізниця у 5 місцях, до цього пункта течуть взагалі на схід — до Уборти, а на північ від цього пункта — на захід, до допливів ріки Ствиги; цей вододільний пункт знаходиться на віддаленні тільки 5,5 верстви на захід від ріки Уборти.§ 269. Місцевість, що по ній проходить описувана Біловіж-Собичинська залізниця, вкрита змішаними (сосновими і листвяними) лісами, подекуди більш-менш заболоченими. Болота тут неглибокі і мають характер вододільних мохових болот; тільки на 7-ій верстві, в урочищу Матеха (вже у сточищі ріки Ствиги) знаходиться трав'яне джерельне болото, що живиться рясними тут джерелами ґрунтових вод і дає початок річці Студениці (це є правий доплив Ствиги, — див. № 54, стор. 89, під № 128). На 8-ій верстві визначено абсолютну височину 92,41 сажня (№ 58, стор. 40, під № 852). На болотах тут часто порозкидані гранітові острови.
Тут констатовані дуже часті виступи кристалічних порід, — сірого, дрібнозернястого граніта і тонко-верствуватого, темно-сірого, багатого на кварц гнейса; ці виступи почасти щебінюваті, почасти скибові, а нерідко і у виді приземкуватих банюватих горбів. Гнейс здебільшого лежить тут на граніті. Решта площі зайнята суцільною поволокою сипких, безнаметньових польодовикових пісків, що їх грубість змінюється від дуже малої до 3 і більш сажнів (до 6,5 метрів). Ці піски часто містять у собі (в долішньому свойому поверсі) ріжкатий щебінь і жорству граніта і гнейса, а иноді і гострорубі кусні окварцованого гнейса і молочно-білого кварца. З 23 свердловин не зустрічено щебіня і жорстви кристалічних порід лише в 8 свердловинах (на глибинах від 0,5 сажня до 2,4 сажня або від 1,07 до 5,12 метра). На південний схід від хутора Собичинського знаходиться відокремлене плоскозгір'я овального обрису у плані з прогонами від 9 до 12 верстов і з абсолютними височинами від 89 до 95 сажнів, що збудоване з кристалічних порід (№ 58, стор. 68).
§ 270. На початковому пункті Біловіж-Собичинської залізниці свердлуванням пройдено такі породи:
| Грубість | ||||
а. Жовтий польодовиковий пісок |
0,6 | сажня | 1,23 | метра |
б. Сірий каоліновий пісок |
0,5 | „ | 1,07 | „ |
в. Польодовиковий пісок з жорствою граніта |
0,4 | „ | 0,75 | „ |
Свердловину закладено на абсолютній височині 86,99 сажня і закінчено на абсолютній височині 85.49 сажня.
§ 271. На середині першої верстви тої самої залізниці свердловиною пройдено такі породи:
| Грубість | ||||
а. Піскуватий моховий торф |
0,2 | сажня | 0,42 | метра |
б. Середньозернястий, жовтий пісок, з домішкою болотяного гумуса і звітрілих зерен скалинця |
0,1 | „ | 0,21 | „ |
в. Буруватий, неоднорідний суглинок з звітрілими зернами скалинця (ортоклаза) і грудками каоліна |
0,2 | „ | 0,42 | „ |
г. Нечистий каолін с зернами кварца і ортоклаза |
0,1 | „ | 0,21 | „ |
д. Каолінізований на місці граніт |
0,3 | „ | 0,65 | „ |
§ 272. На віддаленні трьох чвертей верстви від початкового пункту описуваної залізниці свердловиною пройдено такі породи:
| Грубість | ||||
а. Піскуватий моховий торф |
0,4 | сажня | 0,85 | метра |
б. Сірувато-жовтий, чистий польодовиковий пісок |
0,2 | „ | 0,43 | „ |
Свердлування почато на абсолютній височині 87,16 сажня і скінчено на абсолютній височині 86,56 сажня.
§ 273. На прикінці першої верстви тої самої залізниці свердловиною пройдено такі породи:
| Грубість | ||||
а. Жовтий польодовиковий пісок |
0,1 | сажня | 0,21 | метра |
б. Попілясто-сірий пісок (з домішкою каоліна) |
0,7 | „ | 1,50 | „ |
Свердловину закладено на абсолютній височині 87,54 сажня і скінчено на абсолютній височині 86,74 сажня.
§ 274. На початку другої верстви тої самої залізниці, на абсолютній височині 87,79 сажня, при свердлуванні на глибину півсажня (1,07 метра), було пройдено згори додолу однорідний (без домішок) сипкий, жовтий польодовиковий пісок.
§ 275. Трохи далі на північ, на другій половині другої верстви Біловіж-Собичинської залізниці, свердловиною пройдено такі породи:
| Грубість | ||||
а. Сірий лісовий ґрунт |
0,1 | сажня | 0,21 | метра |
б. Сипкий, жовтий, однорідний польодовиковий пісок |
0,2 | „ | 0,43 | „ |
в. Піскуватий брунатний суглинок з грубими зернами кварца |
0,2 | „ | 0,43 | „ |
г. Грубий, грудкуватий, жовтаво-сірий суглинок з грубими ріжкатими зернами кварца |
0,3 | „ | 0,64 | „ |
д. Гранітова жорства . . . . . пройдено |
0,3 | „ | 0,64 | „ |
Свердловину закладено на абсолютній височині 89,23 сажня і доведено до абсолютної височини 88,13 сажня. Верстви в і г складають собою долішній поверх польодовикових утворів, загальної грубости 1,07 метра.
§ 276. На віддаленні 1,75 верстви від початкового пункту тої самої залізниці свердловина дала такі результати:
| Грубість | |||||||||
а. Темно-сірий, гумусовий, дрібнозернястий, незаокруглений пісок |
0,1 | сажня | 0,21 | метра | |||||
б. Ясний, жовтаво-сірий, дуже дрібнозернястий, підзолистий пісок |
0,2 | „ | 0,43 | „ | |||||
в. Середньозернястий жовтий пісок |
0,2 | „ | 0,43 | „ | г. Жовтий, нерівнозернястий, грубий суглинок з грубими гострорубими зернами сірого кварца і білого каолінізованого ортоклаза |
0,3 | „ | 0,64 | „ |
д. Попілясто-сірий, нечистий каолін з великою кількістю каолінізованих зерен ортоклаза і зерен кварца |
0,2 | „ | 0,43 | „ | |||||
Свердловину закладено на абсолютній височині 88,61 сажня і доведено до абсолютної височини 87,61 сажня. Верстви а і б належать тут до ґрунтових утворів (що виникли коштом польодовикових пісків), а верстви г і д — до продуктів звітрювання кристалічних порід.
§ 277. На прикінці другої верстви залізниці свердловиною пройдено такі породи:
| Грубість | ||||
а. Чорний, піскуватий торфовий ґрунт |
0,10 | сажня | 0,21 | метра |
б. Сипкий сірий пісок, що має у собі у долішньому поверсі чимало ріжкатих зерен кварца |
0,25 | „ | 0,53 | „ |
в. Каолінізована жорства граніта |
0,40 | „ | 0,85 | „ |
Отвір свердловини лежить на абсолютній височині 87,15 сажня, а дно — на абсолютній височині 86,40 сажня. Верства б належить до польодовикових утворів.
§ 278. На віддаленні 20 сажнів (42,7 метра) на північ від попередньої закладено було свердловину, що пройшла такі породи:
| Грубість | ||||
а. Моховий торф |
0,1 | сажня | 0,21 | метра |
б. Сірий, гумусовий суглинок |
0,1 | „ | 0,21 | „ |
в. Нечистий, сірий каолін |
0,15 | „ | 0,32 | „ |
г. Білий, мало піскуватий каолін |
0,35 | „ | 0,75 | „ |
Свердловину почато на абсолютній височині 87,11 сажня і скінчено на абсолютній височині 86,44 сажня. Польодовикових утворів тут не знайдено.
§ 279. На початку третьої верстви свердловиною пройдено такі породи:
| Грубість | ||||
а. Темно-сірий, грудкуватий суглинок з ріжкатими зернами кварца і звітрілими лусочками біотита |
0,70 | сажня | 1,49 | метра |
б. Каолінізований, дрібнозернястий сірий граніт |
0,15 | „ | 0,32 | „ |
§ 280. Поруч з попередньою свердловиною, на віддаленні 30 сажнів (64 метрів) на північ від неї, новою свердловиною було пройдено такі породи:
| Грубість | ||||
а. Бурувато-брунатний піскуватий суглинок |
0,3 | сажня | 0,64 | метра |
б. Ясно-сірий, нечистий каолін |
2,2 | „ | 4,70 | „ |
Абсолютна височина отвору свердловини виносила 87,21 сажня, а абсолютна височина її дна — 84,71 сажня. Лісовий ґрунт а лежить тут безпосередньо на продукті звітрювання кристалічної породи.
§ 281. На віддаленні 8 сажнів (17 метрів) на північ від попередньої свердловини закладено було наступну свердловину, що пройшла такі породи:
| Грубість | ||||
а. Піскуватий, чорний моховий торф |
0,1 | сажня | 0,21 | метра |
б. Залізуватий, червоно-бурий, піскуватий суглинок |
0,2 | „ | 0,43 | „ |
в. Червоний суглинок з грубими зернами кварца |
0,1 | „ | 0,21 | „ |
г. Білувато-сірий, піскуватий каолін |
0,2 | „ | 0,43 | „ |
Свердловина почата на абсолютній височині 87,26 сажня і скінчена на абсолютній височині 86,66 сажня. Пройдені під торфом породи є продукти звітрювання кристалічної породи (граніта або гнейса).
§ 282. На початку третьої верстви Біловіж-Собичинської залізниці свердловиною відслонено таку низку порід:
| Грубість | ||||
а. Дрібнозернястий, жовтий польодовиковий пісок |
0,5 | сажня | 1,07 | метра |
б. Такий самий пісок з жорствою граніта |
0,3 | „ | 0,64 | „ |
Тут отвір свердловини лежав на абсолютній височині 89,61 сажня, а дно її — на абсолютній височині 88,81 сажня. Зустрічено лише польодовикові породи.
§ 283. Трохи на північ, на віддаленні 68 сажнів (145 метрів), свердловина пройшла такі породи:
| Грубість | ||||
а. Жовтий, піскуватий суглинок (лісовий ґрунт) |
0,1 | сажня | 0,21 | метра |
б. Нечистий каолін |
0,5 | „ | 1,07 | „ |
в. Каолінізований граніт |
0,4 | „ | 0,85 | „ |
Абсолютна височина отвору свердловини виносила тут 89,49 сажня, а абсолютна височина її дна — 88,49 сажня. Ґрунт лежить тут на продуктах звітрювання кристалічної породи.
§ 284. На середині четвертої верстви тої самої залізниці, на абсолютній височині 88,49 сажня, ва південному березі річки Глибока Велика, що є допливом Уборти (№ 54, стор. 92, під № 170), двома поруч закладеними свердловинами до глибини 0,6 сажня (1,3 метра) і 1,2 сажня (2,56 метра) пройдено тільки жорству з грубими куснями звітрілого, тонко-верствуватого, багатого на кварц (окварцованого) білого гнейса; продукти його звітрювання виступають тут безпосередньо на поверхню.
§ 285. Недалеко на північ від двох попередніх свердловин (на віддаленні 15 сажнів або 32 метрів) свердлуванням пройдено такі породи:
| Грубість | ||||
а. Сірувато-жовтий польодовиковий пісок |
1,5 | сажня | 3,2 | метра |
б. Білувато-сірий, піскуватий каолін з ріжкатими зернами димного кварца |
0,5 | „ | 1,07 | „ |
Абсолютна височина отвору свердловини тут була 88,24 сажня, а дна її — 86,24 сажня. Польодовиковий пісок лежить на продуктах звітрювання кристалічної породи.
§ 286. На п'ятій верстві тої самої залізниці, серед мохового болота з дуже змарнілими сосонками (подекуди з очеретом), на абсолютних височинах від 89,81 до 90,59 сажня, закладено було поруч три свердловини, що ними було пройдено 0,9 сажня (1,92 метра), 2,5 сажня (5,34 метри) і 1,1 сажня (2,35 метра) мохового торфу, почасти з торфовим піском і инших порід на згаданих глибинах не зустрічено.
§ 287. На початку другої половини шостої верстви Біловіж-Собичинської залізниці, на південному березі безнайменного струмика що витікає з урочища Балева, свердлуванням пройдено такі породи:
| Грубість | ||||
а. Жовтий польодовиковий пісок |
0,6 | сажня | 1,28 | метра |
б. Жорства з великою кількістю гострорубих куснів тонко-верствуватого, білого окварцованого гнейса |
1,6 | „ | 3,42 | „ |
Свердловина почата на абсолютній височині 91,1 сажня і скінчена на абсолютній височині 88,9 сажня. Польодовиковий пісок вкриває собою тут безпосередньо продукти руйнування окварцованого гнейса.
§ 288. На південному березі безнайменного струмика, що витікає з болота Попова і тече на північний захід, до верхів'я згаданої вище (§ 269) річки Студениці, на середині 8-ої верстви тої самої залізниці, свердловиною було пройдено такі породи:
| Грубість | ||||
а. Піскуватий, темно-сірий гумусовий суглинок (ґрунт) |
0,1 | сажня | 0,21 | метра |
б. Сірувато-білий, нечистий каолін |
2,7 | „ | 5,77 | „ |
Абсолютна височина отвору свердловини виносила 92,41 сажня, а абсолютна височина дна її — 89,61 сажня. Тонка верства лісового ґрунту лежить тут безпосередньо на каоліні, що звертає на себе увагу значною грубістю (більш 5 метрів).
§ 289. На просторі між містечком Олевськом і селом Сущанами лівий беріг ріки Уборти здебільшого невисокий (від 6 до 7 метрів відносної височини); схили його досить стрімкі і найчастіше утворені осипищами сипкого польодовикового піску; але нерідко з-під цих осипищ у долішній частині берега визирають приземкуваті скелі або скибові виступи міцно звітрілого, сірого, дрібнозернястого граніта; вище по схилу звичайно спостерегаються подекуди скибові виступи тої самої породи, але ще частіше — щебінь та гострорубі плиточки дрібнозернястого, тонко-верствуватого сірого гнейса, що лежить, очевидьки, на граніті, але безпосередньо бачити їх взаємовідносини тут неможливо.
§ 290. Здалека від ріки, на вершку лівого її берега, серед поволоки сипкого, безнаметньового польодовикового піску, часто трапляються щебіневі і скибові виступи сірого граніта, а подекуди і банюваті горби, що збудовані з великих, заокруглених через звітрювання, паралелепіпедальних скиб такого самого граніта; звичайно на вершках вони бувають позбавлені поволоки польодовикового піску і кристалічна порода виступає безпосередньо на поверхню.
Такі самі виступи граніта видко по деяких місцях в положистих, піскуватих берегах річок, що впливають з лівого боку до Уборти в цій місцевості, — річок Глибокої Великої (№ 54, стор. 92, під № 170), Радоробеля (там-же, під № 171), Плешовки (там-же, під № 172) і Островка (там-же під № 173). Усі ці річки мають свої верхів'я в сумежних (на захід) болотяних лісах, що ростуть на польодовикових пісках і почасти на виступах кристалічних порід. В них зустрічаються зарості Azalea pontica.
§ 291. На північ від гирла річки Радоробеля більшість скель, що виступають на поверхню здалека від ріки Уборти, на вершках берега, складається з тонко-верствуватого сірого, дрібнозернястого гнейса. Далі на північ цей самий гнейс потроху збагачується у горішньому свойому поверсі на кварц, що являється тут у формі тонких молочно-білих проверстків, а почасти і білих корок на поверхні гнейса (з апофізами по його колишніх щілинах); гострорубі кусні такого окварцованого гнейса, що високогарно одпрепаровані через еолове оброблення, скидаються дуже на тріски або скалки скам'янілого дерева; на них дуже виразно видко тонесенькі проверстки, а найтвердіші з них вистають на бічних поверхнях малесенькими карнізиками або мікродайками.
Виступи тих самих кристалічних порід (граніта і гнейса) з-під сипкого польодовикового піску спостерегаються часто і в великому числі в тих обширих, подекуди більш-менш заболочених лісах, що тягнуться тут далеко па захід від лівого берега ріки Уборти.
§ 292. Околиці села Сущанів (№ 42, т. I, стор. 428-429; № 84, т. 4, стор. 408 і т. 6, стор. 379 і т. II, стор. 605; № 1, стор. 23) здавна згадуються у літературі, як місця виступів різних кристалічних порід та різноманітних цікавих мінералів. Ще Ржончинський (1721 року) подає відомість, наче в околиці села Сущанів „знаходять діяманти, дуже великі, тверді й блискучі, рівні до Богемських або й кращі і такі, що їх важко відрізнити від чужоземних“ (№ 83, стор. 18). Цю відомість (що очевидьки стосується до гірського кришталю гори Золотухи, — див. далі, § 299-303) повторює року 1775 Бюшінг (№ 7, стор. 6) і 1804 року подають у невиразній формі Ладовський (№ 81, т. I, стор. 114) і Клюк № 80, т. II, стор. 55). — У книзі Осовського (1867 р.) наводяться відомості, що автор зібрав через розпитування різних людей, про різні мінерали цієї місцевости (ці відомості про гору Золотуху дано далі, § 299); про саме-ж село Сущани автор подає такі звістки (що засновані на переказах і цілком не відповідають дійсності): „Знамените є у межах кристалічної области, в північний її смузі, збудування невеличкої гори в Овруцькому повіті, поблизу берега ріки Уборти, біля села Сущанів, на шляху до містечка Олевська; в ній, серед пісків, що переважають, знаходяться кварцові, креміневі, гранітові, порфірові і инших порід відламки і кусні, а також різнорідні скам'янілості, а саме кусні дерева, в'язи риб, м'якуни і багато черепашок; нижче їх знаходжено цілі верстви міцного черепашкового вапняка, що складається майже з самісіньких тільки черепашок, що зліплені морським мулом у суцільну тверду масу; в цій самій горі, але ближче до ріки, знаходжено нерідко кістки мамута та инших звірів-велетнів передпотопового світу; випадки знахідок там цих велетенських кісток нерідкі і безсумнівні; на жаль, зрештою, досі нікому не пощастило науково визначити, до якого роду животин належать ці кістки“ (№ 83, стор. 297-298). — Року 1871 той самий автор-дилетант (що ніколи на цих місцях сам не бував) зараховує село Сущани „до місць розвитку поверху чорнобурих лупаків з виразним нахилом верстов“ (№ 34, стор. 7); в дійсності нічого подібного тут нема. — Року 1877 (через 156 років після Ржончинського) гірський кришталь біля Сущан знову був „відкритий“ Бродовичем (№ 5, стор. 276).
На московській художньо-промисловій виставі 1882 року були виставлені, між иншим, два зразки „кварцита“ з Сущанів, що їх доставив колектор Ставровський з увагою, наче „кварцити підлягають гранітам і трапляються у виді окремих куснів і скиб у величезній кількості“ (№ 22, стор. 19, під № 26); це теж не відповідає дійсності. — Року 1887 Забелин повторює відомості Осовського, який наче „відкрив“ біля Сущанів родовище гірського кришталю“ (№ 10, стор. 70). — На геологічній мапі Росії геологічного комітету (1892 р.) зазначено біля Сущанів граніт, а на захід і на схід від ріки Уборти — значні площі розповсюдження Овруцького пісковика (№ 20), що цілком суперечить дійсності. На міжнародній геологічній мапі Европи (№ 75) тут зазначені вже менші площі розповсюдження Овруцького пісковика (при тому із знаком запитання і під якимись льодовиковими покладами), але усе-ж на захід від села Сущанів, поруч з гранітом, зазначено островок Овруцького пісковика, що в дійсності не існує. — Року 1897 Толмачов на підставі цих неправильних даних згадує біля Сущанів „малинові пісковики-кварцити“ (№ 44, стор. 98). — На мапі геологічного комітету 1915 р. (№ 21) вже зазначені тут тільки граніти, мабуть унаслідок моїх оголошених 1902 і 1905 років коротких повідомлень (№ 48, стор. 370, 425, 430; № 51, стор. 9-10).§ 293. Згідно з нівелюваннями західньої експедиції для висушування болот, лівий беріг ріки Уборти біля села Сущанів має абсолютну височину 77,0 сажня (№ 9, стор. 106; № 58, стор. 40, під № 853) і відносну височину 1,9 сажня (№ 9, стор. 107) або 4 метри. Згідно з моїм барометричним нівелюванням, відносна височина лівого берега ріки Уборти у селі Сущанах виносить по деяких місцях 6,5 метрів, а абсолютна височина — до 78,1 сажня (№ 58, стор. 40, під № 854). — Толмачов згадує дуже невиразно, що дно ріки Уборти тут „каменясте“ (№ 44; стор. 40); як було вже зазначено вище (§ 101), каменястість дна ріки Уборти тут почасти природня (виступи граніта, що утворюють поріг упоперек ріки), а почасти штучна (нагромадження кам'яних скиб у виді гати).
§ 294. Лівий беріг ріки Уборти у селі Сущанах здебільшого завалений грубими осипищами сипкого, безнаметньового польодовикового піску, що часто містить у собі ріжкатий, гострорубий щебінь гнейса і окварцованого гнейса. Найкраще відслонення на лівому березі знаходиться трохи нижче млину по течії ріки; тут майже прямовисне урвище берега утворене скелею граніта до 2,78 метра заввишки над вузькою смугою піскуватих алювіяльних покладів, що лежать біля підніжжя цієї скелі і багаті на щебінь того самого граніта. Скеля зложена з сірого, дрібнозернястого граніта, що одягнений зовні чорною корою звітрювання і порозбитий щілинами відокремлення на великі скиби неправильних ріжкатих форм. По обидва боки від цієї скелі схил лівого берега більш-менш положистий, усипаний на поверхні щебінем граніта.
§ 295. На вершку берега в самому селі Сущанах, на вулицях і по садибах, усюди виступають безпосередньо на поверхню суцільні скелі сірого, дрібнозернястого граніта з дуже нерівною поверхнею, з численними горбами і западинами; ці скелі порозбиті щілинами відокремлення на великі і менші скиби неправильних обрисів, більш-менш паралелепіпедальної форми; поволоки польодовикових пісків тут майже усюди цілком нема; вулиці являють собою ціле море голого каміння. Церква села збудована на приземкуватій гранітовій скелі.
Поруч із скелями, скибами і щебінем сірого граніта тут нерідко трапляються також ріжкаті, звітрілі скиби сірого, дрібнозернястого гнейса і гострорубі, досить великі кусні білуватого, тонко-верствуватого, окварцованого гнейса з яскравим еоловим обробленням. Очевидьки, цей грубий щебінь сірого гнейса і білуватого окварцованого гнейса є останок або свідок цілком денудованої, зруйнованої гнейсової товщі, що лежала тут колись зверху граніта.
§ 296. На закраїнах села Сущанів на поверхні з'являється поволока сипких польодовикових пісків, що подекуди багаті на ріжкатий щебінь гнейса і окварцованого гнейса; скелі граніта поховані під цими пісками. Инших порід ніде в околицях села нема. Усупереч до наведених вище вказівок різних авторів, рішуче ніде у селі Сущанах і в його околиці (на велике віддалення навкруги) нема виступів „черепашкового вапняка“, і „чорнобурих лупаків“ (Осовський), „підлеглих гранітами кварцитів” (Ставровський), Овруцького пісковика (мапа геологічного комітета) і „малинових пісковиків“ (Толмачов); кісток велетенських вимерлих животин, зубів риб і инш. тут, згідно з свідченням місцевих селян, ніколи не знаходжено; про подібні знахідки ніколи не чувано і в місцевому лісництві.
§ 297. На північній закраїні села Сущанів, в досить глибокій та вузькій долині, з дуже стрімкими берегами, протікає безнайменний струмик. Схили його берегів, не вважаючи на стрімкість, здебільшого задерновані, але подекуди з-під мурогу в них визирає сипкий польодовиковий пісок, що містить у собі щебінь гнейса і граніта.
Поблизу гирла струмика, на правому його березі, знаходиться невеличке природнє відслонення; на горі тут на глибину півтора метра відслонена однорідна товща неверствуватого польодовикового піску без домішки щебіня; нижче, біля підніжжя урвища, видкі притулені до нього маси делювіяльного, почасти алювіяльного нечистого піску з неправильними проверстками грубого, бурувато-червоного, дуже піскуватого суглинка.
§ 298. За описаним вище (§ 297) струмиком знаходиться високий горб, що відомий у місцевих селян під назвою „Гора Замчище“. Згідно з нівелюванням західньої експедиції для висушування болот, абсолютна височина цього горба виносить 80,2 сажня (№ 9, стор. 104; № 58, стор. 40, під № 855), а рівень ріки Уборти має тут абсолютну височину 75,1 сажня (№ 9, стор. 107), себ-то відносна височина горба є 11 метрів. Згідно з моїм барометричним нівелюванням, відносна височина горба виносить 12,8 метра, а абсолютна його височина 81 сажня (№ 58, стор. 40, під № 856).
Цей горб має форму рогу з дуже стрімкими схилами, що майже усюди задерновані; лише подекуди на південному і східньому (до ріки Уборти звернутому) схилах видко невеличкі відслонення безнаметньового, позбавленого домішки щебіня, польодовикового піску; на північному схилі великі осипища піску містять у собі багато щебіня і ріжкатих скиб гнейса і окварцованого гнейса.
Увесь вершок гори Замчище узаміт усіяний великими скибами звітрілого сірого гнейса, який часто має у собі більшу чи меншу кількість кварцових проверстків, є більш-менш окварцований; поруч з такими скибами гнейса на вершку гори Замчище часто трапляються й скиби та гострорубі кусні цілком окварцованого гнейса і молочно-білого кварца. Тут же знаходиться велике, гарно заховане старовинне городище, що чомусь не згадується в описах цієї місцевости істориками та археологами (див. № 1, стор. 23; № 84, т. II, стор. 605).
§ 299. Невеликий безнайменний струмик, що протікає у глибокій, вузькій долині із стрімкими, здебільшого задернованими берегами, відділяє гору Замчище від другої гори, що стоїть далі на північ, — гори Золотухи, здавна відомого родовища кристалів гірського кришталю, про який (під неправильною назвою „діяманта“) згадують Ржончинський, Бюшінг, Клюк і Ладовський (див. вище, § 292). Про гору Золотуху Осовський подає такі переказові відомості (з увагою, що він „не мав можливости перевірити їх на місці“, — № 33, стор. 239):
„З числа відомих нам тепер родовищ кристалічного кварца найбільш рясне є у селі Сущанах, на відомій горі біля цього села. Там його кристалі досягають значної великости. Найчастіше кусні дерева, відламки його і тріски, що рясно просякнуті кремінем і скам'янілі у кварц, бувають вкриті густими, фантастичними і дуже гарними наростами кристалів цього мінерала. Більшість цих кристалів відрізняється надзвичайною прозорістю і чистотою води та не уступає найкращим сибірським. Усі вони білі або безбарвні; димних мені не траплялося бачити; иноді поверхня їх закрашена жовтою барвою недокисом заліза, що не просякає зрештою до середини мінерала і не сполучений з ним хімічно (в околиці вони відомі під цілком неправильною назвою топазів). Згідно з відомостями від місцевих і навкружних мешканців, знаходжено там цей мінерал блакитної і фіялкової (аметистової) барви, але таких примірників нема між зразками нашої колекції і ми не бачили їх в инших колекціях і тому справжність їх знаходження поки що є сумнівна“… „Кварцові кристалі, що їх знаходжено на згаданій горі, дуже часто доходять до двох вершків завдовшки. В основі своїй вони мають білу мутність, що тягнеться недалеко і швидко уступає горішній, прозорій частині кристаля, що її заступає. Краса і різноманітність зразків скам'янілого дерева з Сущанів, що вкриті кристалічним кварцом, дуже знамениті. Більш докладний опис цієї знаменитої гори може бути зроблений лише після уважного огляду і ґрунтового її дослідження“ (№ 33, стор. 236-238). З дальшого викладу видко, що автор-дилетант (який виявляє взагалі дуже малі знання мінералогії і геології) чомусь строго і уперто відрізняє прозорі і безбарвні або білі кристалі кварца з околиці села Сущанів від кристалів білого безбарвного і димного гірського кришталю, що його знаходжено у Житомирському повіті, і дописує усім цим кристалям якесь „наносне“ походження (мабуть автор переплутує тут первісні материкові родовища з ератичними, а крім того чимало зразків в його колекції, що були ним одержані від різних малоосвічених збирачів, потрапили випадково з різних чужих місць і чужих колекцій і з місцевими родовищами нічого спільного не мають). — В иншому місці своєї книги автор сполучає з горою Золотухою якісь невиразні легенди про родовища золота: „З давніх часів періодично повторюються чутки про зроблене наче відкриття у нас родовищ золота. Одна з таких легенд повстала ще за XVII-го століття і заховалася у переказах місцевого населення до наших днів. Вона зазначала місце золотої руди або золотих розсипищ в Овруцькому повіті, а саме — у горі, що зветься Золотухою, поблизу ріки Уборти, на одну верству на північ від Сущанів. Подібного роду оповідання з'являлися і за пізніших часів, з самого початку XIX-го віку. Иноді вони набували характеру ймовірности і були оголошені у часописах (здається у „Газеті Польській“, що виходила у Варшаві). Нарешті, років п'ять тому, пощастило знайти мниму золоту руду одному піхотному юнкеру (д-ю Веселкину) — і справа почала набувати серйозного характеру, зроблено було навіть розпорядження про науковий дослід цього питання“. (№ 33, стор. 346–347). З цієї цитати видко, що автор (як і чимало инших людей) був заінтригований назвою гори Золотухи і тому мабуть сполучає з нею оці надто невиразні легенди про родовища золота, а справді назва гори Золотухи має зовсім инше походження, від слова „золотці“, що ним названо у місцевого населення кристалі гірського кришталя.
§ 300. Року 1877 Бродович заявив петербурзькому мінералогічному товариству, що ним „знайдено“ родовище гірського кришталю у горі Золотусі. Автор перш за все зазначає, наче доти знаходжено на Волині гірські кришталі виключно лише серед наметнів; автор звернув увагу, що ці ератичні гірські кришталі бувають взагалі помітно обтерті, але між ними трапляються і цілком необтерті, що мабуть походять з недалеких місць — і це навело його на „відкриття“ родовища гірського кришталю у горі Золотусі, про яку автор подає такі (незгідні з дійсністю) відомості: „присутність тут гірського кришталю тісно сполучена з тонкими жилами білого кварца, що перерізують верстви бурувато-червоних кварцитів; гірський кришталь являється тут у виді невеличких, але дуже гарно виобразованих, иноді винно-жовтої барви кристалів, що вкривають стінки жильних порожнеч; між комбінаціями кристалічних форм автор визначив тільки + R, — R, оо P, — 4 R, і блискучі площі “ (№ 5, стор. 275-276). Що-до походження гірського кришталю, автор висловив думку, наче „гірський кришталь кристалізував одночасно з затвердінням або закремнінням бурувато-червоних кварцитів“ (там-же, стор. 277). Помилка автора є в тому, що ніяких „бурувато-червоних кварцитів“ тут нема, а окварцування торкнулося місцевих гнейсів.
До зразку „кварцита“ з Сущанів (див. вище, § 292) колектор Ставровський додав таку увагу: „в деяких місцях у кварцитах знаходяться друзи гірського кришталю, як, наприклад, у горі Золотусі (околиця Сущанів), де вони викопуються місцевими мешканцями під назвою золотці“. (№ 22, стор. 19).
§ 301. Року 1915 Л. Іванов, що робив тут досліди по моїх вказівках, подає такі відомості про родовище гірського кришталю у горі Золотусі; „З родовищ гірського кришталю найбільш відомим здавна являється гора Золотуха поблизу села Сущанів, Овруцького повіту. Золотухою гора названа тому, що кристалі гірського кришталю відомі у місцевого населення під назвою „золотці“, а з золотом ця назва нічого спільного не має. Гора Золотуха (правильніше — горб) зложена з кварцита або міцного пісковика, дуже тонко-лупакуватого. Кусні цієї породи, особливо вже звітрілі, дуже нагадують тріски або відламки скам'янілого дерева, за які вони і рахувалися попередніми авторами. У поперечному зломі порода має цукрувату будову. По щілинах вона закрашена цвітом окислів заліза. Кварцит перетятий жилами суцільного білого кварца, що в його порожнечах є нарослі щітки кристалів гірського кришталю. У поверхневому детрітусі породи і у ґрунті знаходиться маса відламаних кристалів. За короткий час я міг набрати до 80 окремих, більш-менш гарно виобразованих кристалів, але невеликих, не більше як 1,5 см. у прогоні призми, як мутно-білих, так і водяно-прозорих. Дрібні взагалі прозоріші і краще виобразувані. На двох кристалях спостерегається зігнутість площ, на деяких помітно доростання зламаних кінців. З усього числа на 21 кристалях спостерегається тригональна піраміда (1121), що дає здебільшого гарний рефлекс на гоніометрі, а трапецоедр не знайдений ні на одному зразку“ (№ 14, стор. 131-132). — Як буде з'ясовано далі (§ 302), кварцита або пісковика у горі Золотусі нема; взагалі з наведених відомостей різних названих авторів більшість не згоджується з дійсністю і заснована на помилках: так, наприклад, „скам'янілого дерева“ і „трісок“ тут зовсім нема, як нема і кристалів майже 9 сантиметрів завдовшки (Осовський); нема тут і „кварцитів, що підлягають гранітам“ (Ставровський); нема обтертих кристалів гірського кришталю і „бурувато-червоних кварцитів“ з жилами кварца (Бродович), нема і справжнього кварцита або пісковика (Іванов).
§ 302. Згідно з моїми докладними і повторними дослідами, горб, що носить у місцевих селян назву „Гора Золотуха“, розчленований на свойому вершку на два відокремлених горби або має два вершки, — східній та західній; до півночи ці два вершки спливаються в одну досить довгу гряду.
Східній горб має з полудня (з боку струмика) стрімкий схил, що виявляє дуже грубі піскуваті осипища з великою домішкою ріжкатих куснів і гострорубих скиб білуватого, тонко-верствуватого окварцованого гнейса. Схил горба на схід (до ріки Уборти) не такий стрімкий і складається з самих лише осипищ польодовикового чистого піску, без домішок щебіня й скиб. На вершку горба здіймається досить велика суцільна скеля грядуватої форми; гребінь її здіймається, згідно з моїм барометричним нівелюванням, на 16 метрів над літнім рівнем ріки Уборти або на абсолютну височину 82 сажнів (№ 58, стор. 40, під № 857).
Уся ця „гора“ збудована з червонуватого, бідного на лосняк, дуже міцно звітрілого гнейса, що містить у собі величезне число дуже тонких проверстків мутного, молочно-білого кварца (окварцований гнейс), а вершок скелі майже узаміт вкритий грубою корою (до 35 сантиметрів завгрубшки) молочно-білого кварца; уся ця кора порозбита щілинами на ріжкаті, гострорубі, досить великі скиби цілком випадкових, неправильних форм; в них нерідко помічаються невеличкі порожнечі з нарослими молочно-білими кристалами кварца і зовсім прозорими, здебільшого дрібними кристалами гірського кришталю. Біля підніжжя скелі, на значне віддалення навкруги, уся поверхня схилів горба (окрім східнього схилу) густо засіяна відламками і скибами цієї білої кори та куснями звітрілого окварцованого гнейса, що на багатьох з них видко дуже виразне еолове оброблення з рельєфним випрепаруванням тонких (1-2 міліметра завгрубшки) проверстків білого кварца у виді карнизиків, що вистають на поперечних зломах; такі кусні на перший погляд роблять вражіння скам'янілого дерева. Пильне дослідження з'ясувало, що справжнього кварцита або кварцитової відміни Овруцького пісковика (за які я спочатку визначив тутешні породи, — див. № 51, стор. 10) тут цілком нема; порода, що з неї збудований цей горб, повинна бути безсумнівно визнана за гнейс, що згодом був окварцований, — просякнутий тонкими проверстками молочно-білого кварца та одягнутий з поверхні білою корою такого самого вторинного, гідрохімічного кварца (ймовірно, відкладеного гейзерами, — див. №№ 67 і 91).
Кристали гірського кришталю зустрічаються тут у дуже значній кількості; вони здебільшого дрібні й прозорі; зустрічаються вони у порожнечах кварцової кори (нарослими) і частіше — у звітрілому гнейсі (вільні). Зібрана мною значна колекція цих кристалів одіслана була для дослідження до Московського університету (до професора В. І. Вернадського) 1905 року.
§ 303. Західній вершок гори Золотухи (до якого, здається, переважно стосується ця назва) трохи нижчий від східнього і являє собою кам'яний горб приземкуватої форми, насаждений на узбережний горб і виразно відокремлений у рельєфі з усіх боків (окрім північного). Уся ця „гора“ заросла лісом та густим чагарником. У лісовому мурогу на схилах і на вершку гори дає себе у знаки суцільне море каміння, — хаотичне нагромадження скиб і куснів окварцованого гнейса, тотожнього з описаним вище, і молочно-білого кварца. Ям або постійних каменярень тут нема і, згідно з переказаними відомостями, ніколи тут не було; кристали гірського кришталю („золотці“) можна збирати просто на поверхні горба і на його схилах у величезній кількості, — вони цілком вільно лежать у мурогу; вони здебільшого дрібні і зовсім прозорі. Поруч, на щебіні й скибах окварцованого гнейса, що скидається на скам'яніле дерево, трапляються й друзи (щітки) нарослих дрібних кристалів; рідше такі щітки знаходяться у порожнечах білої кварцової кори. Кількість кварца різних відмін виглядає тут надзвичайно великою, наче безмежною. Справжнього Овруцького пісковика або кварцита тут зовсім нема.
§ 304. На північ від гори Золотухи вершок лівого берега ріки Уборти вже на недалекому віддаленні вкритий глибоким, сипким, безнаметньовим польодовиковим піском. Цей беріг на просторі між Золотухою і селом Юровим невисокий (до 7 метрів відносної височини) і має здебільшого положисті, задерновані схили; подекуди ці схили вкриті грубими осипищами сипкого польодовикового піску. Нечисленні виступи кристалічних порід знаходяться тут досить далеко на захід від ріки Уборти, на вершках берега. Схили берегів чотирьох струмиків, що впливають на цьому просторі до Уборти з лівого її боку (з заходу), положисті, піскуваті і не мають справжніх природніх відслонень, але подекуди досить густо усипані щебінем гнейса, окварцованого гнейса і молочно-білого кварца.
§ 305. На віддаленні менш одної верстви на північ від гори Золотухи, в урочищу Новини, на полях і на шляху порозкидано чимало великих (до півметра у прогоні) скиб і гострорубих куснів окварцованого гнейса і молочно-білого кварца. Ці скиби мають подекуди кубічну, по инших місцях плитувату або неправильну форму; поверхня їх вишліфована, часто гарно відполірована, тонко-хвиляста і виявляє дуже виразне еолове оброблення і відпрепарування проверстків кварца у тонко-верствуватій гнейсовій породі, що особливо яскраво видко на бічних зломах плиток породи. Кусні гнейса мають сіру барву, а кусні окварцованого гнейса набувають сірувато-білої і білої барви. Кусні молочно-білої кварцової кори просвітлюють на краях, иноді являються навпілпрозорими. Верствуватість гнейса иноді буває неправильною, переходить в лускувато-шкаралупчасту будову; на площах злому і на кривих поверхнях спостерегаються дрібні лусочки звітрілого мусковіта.
§ 306. Навпроти Рудні Сущанської Нової (див. §§ 111-113) на захід від лівого берега ріки Уборти тягнуться обширі, більш-менш міцно заболочені змішані ліси, що подекуди переходять у справжні грузькі болота (болото Гранне і далі на захід — болота верхів'їв річки Юрівки). В узбережній смузі поверхня усюди вкрита суцільною поволокою сипких, дрібнозернястих, безнаметньових польодовикових пісків; з-під цієї поволоки подекуди визирають щебіневі й скибові виступи гнейса і окварцованого гнейса, але скель цих порід не видко. Схили самого берега здебільшого задерновані і не мають відслонень.
§ 307. В лісовому урочищу Ніжка (між болотом Гранним на заході і рікою Убортю на сході) на приземкуватому, банюватому горбі видко невеликий скибовий виступ амфіболового граніта; кусні цього граніта тут усюди визирають з лісового мурогу; поруч трапляються кусні гнейса і окварцованого гнейса та молочно-білого кварца, які доводять, що тут (мабуть на граніті) існував колись гнейс. Беріг ріки Уборти в цьому місці положистий і вкритий осипищами польодовикового піску. На долі берега є невеличке відслонення алювіяльних порід, до трьох метрів заввишки; в цьому відслоненні видкі неправильно-наверствовані піски і буруваті, дуже піскуваті суглинки з заокругленими зернами кварца. Заплавина ріки Уборти в цьому місці до півверстви завширшки.§ 308. В урочищу Барляни (між ріками Убортю та Юрівкою) абсолютна височина досягає, згідно з нівелюванням західньої експедиції для висушування болот, 76,0 сажня (№ 9, стор. 106; № 58, стор. 40, під № 858); абсолютна височина літнього рівня ріки Уборти виносить тут 73,2 сажня (№ 9, стор. 107), а відносна височина берега майже 6 метрів. Поверхня вкрита тут поволокою польодовикових пісків; в цих глибоких, сипких пісках часто помічаються щебіневі виступи окварцованого гнейса з типовим еоловим обробленням; поруч з ними трапляються невеличкі скиби звітрілого амфіболового граніта, але скель або великих скибових виступів цієї породи тут нема.
§ 309. В так званій колишній Юровській казенній лісовій дачі, що тягнулася далеко на захід через урочища Мойлини, Турок і Сошничок в узбережжя ріки Ствиги, у глибоких осушливих ровах (до півтора метра завглибшки) усюди відслонений жовтий, безнаметньовий, однорідний польодовиковий пісок; в долішніх поверхах цього піску подекуди трапляються спорадичні скиби звітрілого амфіболового граніта до півметра у прогоні. На віддаленні біля двох верстов на південь від села Юрова щебінь й скиби гнейса та окварцованого гнейса зникають і в польодовиковому піску трапляються лише зрідка заокруглені через звітрювання скиби амфіболового граніта.
§ 310. Село Юрове (№ 42, т. I, стор. 417-418; № 84, т. III, стор. 637; № 1, стор. 23) розташоване, згідно з нівелюванням західньої експедиції для висушування болот, на абсолютній височині 77,7 сажня (№ 9, стор. 106; № 58, стор. 40, під № 859) і на відносній височині над рівнем ріки Уборти 10,5 метрів, згідно з моїм барометричним нівелюванням. Тут до ріки Уборти впливає з лівого боку річка Велика Юрівка (№ 9, стор. 209; № 54, стор. 92, під № 174), що починається у лісовому болоті Круги і має два лівих допливи-річки Малу Юрівку (№ 54, стор. 103, під № 338) і Степанівку (там-же, під № 339); усі ці річки мають, як з'ясовано моїми дослідами, низькі, болотяні береги, позбавлені відслонень. На вододільних (мохових) болотах на захід від села Юрова західня експедиція для висушування болот збудувала сітку каналів (№ 9, стор. 493, 501, 503), але ці болота залишилися дуже мало приступними.
§ 311. На геологічній мапі Росії, що її було видано геологічним комітетом у Петербурзі року 1892 (№ 20), біля села Юрова зазначено граніт, а на захід і на схід від села — великі площі розповсюдження Овруцького пісковика, що в дійсності не існують. На міжнародній геологічній мапі Европи (№ 75) біля села Юрова зазначений лише невеличкий острівець граніта. На новішій геологічній мапі (№ 21) тут зазначені болота й край розповсюдження гранітів. Про існування в цій місцевості виступів граніта, продуктів руйнування окварцованого гнейса і польодовикових пісків коротко оголошено в моїх працях (№ 48, стор. 370 і 425). У верхів'ях річки Великої Юрівки, серед лісових болот, знаходиться село Рудня Сущанська Стара (№ 42, т. I, стор. 429), де існував до половини минулого століття примітивний чавунотопний завод № 6, стор. 72), що переробляв місцеву болотяну руду (лімоніт) і привозну руду з околиці села Тепениці (№ 33, стор. 264).
№ 312. Згідно з моїми дослідами, в самому селі Юрові усюди на вулицях і по садибах на поверхні видко лише глибокий, сипкий польодовиковий пісок, що не мав у собі щебіня й скиб кристалічних порід; беріг ріки Уборти тут невисокий, положистий і задернований; але на вузькому просторі між селом та рікою Убортю, на вершку берега, здіймається у виді приземкуватої гряди скибовий виступ дуже звітрілого амфіболового граніта, що порозбитий на великі паралелепіпедальні окремини, заокруглені на рубах. Другий, невеличкий скибовий виступ тої самої породи знаходиться на західній закраїні села, на правому березі річки Степанівки, на західньому схилі приземкуватого горба, що на ньому стоїть церква; тут скиби граніта незначних розмірів визирають з польодовикового піску. Гирло річки Великої Юрівки являє собою невеличке болітце з низькими піскуватими берегами. — В околицях с. Юрова росте Azalea pontica.
§ 313. На захід від села Юрова, на шляху до села Журжевичів, тягнуться одноманітні, здебільшого лісуваті вододільні болота (урочище Турок), що на них у виді довгих, низьких і вузьких гряд порозкидані дуже денудовані руїни польодовикових барханів; ці гряди вже не виявляють виразного плану, розходяться по різних напрямках і нерідко мають подекуди досить стрімкі схили до болота; по деяких місцях гряди поширюються та несуть на собі островки нужденних, піскуватих полей. Вони цілком збудовані з чистого, дрібнозернястого, сипкого польодовикового піску і не виявляють жодних слідів детритуса кристалічних порід; лише на західньому кінці цього простору, в урочищу Сошничок, вже знову з'являються на поверхню виступи граніта (у сточищу ріки Ствиги).
§ 314. З слів Толмачова, нижче села Юрова по течії ріки Уборти, „береги дуже знижуються, ріка звивається, але тече в одному кориті; то правий, то лівий беріг урвистий (до двох сажнів заввишки), нерідко трапляються болотяні старі річища“ (№ 44, стор. 40). Згідно з моїми спостереженнями, на просторі від села Юрова до гирла ріки Перги лівий беріг ріки Уборти зовсім не має відслонень; схили його подекуди положисті, по инших місцях досить стрімкі, але усюди задерновані, в багатьох місцях заросли лісом, що вкриває також і заплавину лівого берега; виступів кристалічних порід у схилах берега я тут не знайшов. Береги трьох струмиків, що впливають з лівого боку до ріки Уборти на описуваному просторі, низькі і піскуваті; біля млину на Уборти теж видко лише осипища польодовикового піску; виступи кристалічних порід спостерегаються тільки на деякому віддаленні від ріки, на вершках лівого берега, біля шляху з села Юрова на північ, як описано далі (§ 315-320).§ 315. На віддаленні півверстви на північ від лівого берега річки Великої Юрівки, за смугою глибокого, безнаметньового польодовикового піску, що не має у собі ніяких домішок, з'являється на полях і на шляху у пісках щебінь; тут на великому просторі знаходиться щебіневий виступ дуже звітрілого амфіболового граніта. Щебінь його негрубий, ріжкатий, почасти перетворений на жорству, виступає безпосередньо на поверхню; щебіня гнейса або окварцованого гнейса тут зовсім нема.
§ 316. На півверстві далі на північний захід, в урочищу Мойлини, на узліссі, на віддаленні більш одної верстви від ріки Уборти, знаходиться досить помітний у рельєфі, одиночний підковуватий у плані польодовиковий бархан. Первісний план його захований ще дуже виразно; схили бархана почасти задерновані, почасти відслонені від рослинної поволоки і виявляють тільки чистий, сипкий, безнаметньовий польодовиковий жовтий пісок. Шлях охоплює голову бархана, що здіймається метрів на 6 над шляхом. Права галузь його півверстви завдовшки, ліва трохи коротша; отвір дуги орієнтований, згідно з законом гесперотропізма, на захід. У середині дуги, між галузями, знаходиться невеличке, замкнене мохове болітце. Західній схил бархана стрімкий (до 20°), східній схил розмірно положистий (до 12°). Навкруги підніжжя описуваного бархана і на його схилах спостерегається лише чистий, безнаметньовий польодовиковий пісок, але на вершку голови бархана я знайшов щебіневий, почасти скибовий виступ дуже звітрілого амфіболового граніта; у глибині бархана розміри щебіня й скиб швидко зростають і сполучаються у цілу скелю. Граніт тут середньозернястий, темно-червоної барви; ортоклаз у ньому міцно каолінізований; кварц здебільшого безбарвний і прозорий, зрідка сірої барви; амфібол міцно звітрілий, матово-чорний; біотита у породі дуже мало.
§ 317. На півверстви на північ від урочища Мойлини, на зовсім рівному місці, знаходиться цікавий, досить великий (біля одної верстви у прогоні) скибовий виступ такого самого темно-червоного амфіболового граніта; тут па поверхні несподівано з'являється ціле кам'яне море, що складається з ріжкатого щебіня та невеликих звітрілих, заокруглених скиб; вони узаміт вкривають собою шлях, сумежні поля і узлісся. Продукти звітрювання належать тут виключно до цього граніта; пильний дослід не виявив присутности щебіня инших порід (гнейса, то-що).
§ 318. Далі на північ і північний захід, у болотяних і лісуватих урочищах Клетна і Дубова Волока, на віддаленні одної і півтори верстви на захід від лівого берега ріки Уборти, знаходиться декілька менших розмірами скибових і щебіневих виступів того самого темно-червоного, середньозернястого, дуже звітрілого амфіболового граніта. Ці виступи з'являються почасти на цілком рівних місцях, почасти-ж утворюють приземкуваті горби й гряди, більш-менш виразно виявлені у рельєфі. Навкруги цих виступів граніта тягнуться на поверхні сипкі, глибокі, чисті польодовикові піски.§ 319. Верстви на дві на південь від гирла ріки Перги у поверхневих польодовикових пісках поруч з грубим щебінем звітрілого червоного амфіболового граніта з'являються знову зовсім ріжкаті кусні й плитки окварцованого гнейса та гострорубі кусні молочно-білого кварца; усі ці кусні гарно виполіровані і виявляють надзвичайно виразне еолове оброблення по окремих тонесеньких верствах, в залежності від їх різної твердоти. Тут-же навпроти гирла ріки Перги на лівому березі ріки Уборти знаходиться два коротких ярки з досить стрімкими схилами; в них згори додолу видко лише самісінький чистий, сипкий, безнаметньовий польодовиковий пісок (тимчасом як на протилежному правому березі ріки Уборти, у селі Перзі, виступають цілі скелі граніта, як описано вже вище, в § 170-175).
§ 320. Нижче гирла ріки Перги до села Рудні Хочинської лівий беріг ріки Уборти дуже положистий і задернований; але на деякому віддаленні від ріки, на вершках цього берега, серед грубої поволоки польодовикових пісків на згаданому просторі знаходиться чотири окремих виступи амфіболового граніта. Ці виступи мають вигляд кам'яних морей з ріжкатого щебіня і заокруглених через звітрювання скиб. Тільки в одному з цих виступів (другому з полудня) до щебіня й скиб граніта домішується невелика кількість ріжкатих і гострорубих куснів окварцованого гнейса і молочно-білого кварца з дуже виразним еоловим обробленням. Тут росте Azalea pontica.
На захід від ріки Уборти далеко тягнуться обширі, заболочені ліси і вододільні мохові болота (урочища Одринищі, Тугощі, Дуброва і инші), що в них знаходяться верхів'я річки Лядської (див. § 324). Улітку ці лісові та болотяні нетри цілком неприступні дослідам; згідно з зібраними переказовими відомостями, там подекуди зустрічаються виступи каміння.
§ 321. Село Рудня Хочинська (№ 52, стор. 238, 309) розташоване, згідно з нівелюванням західньої експедиції для висушування болот, на абсолютній височині 73,2 сажня (№ 9; стор. 106; № 58, стор. 40, під № 860) і на відносній височині 3,4 метра над рівнем ріки Уборти, що становить тут улітку 71,6 сажня (№ 9, стор. 107). В цьому селі за першої половини минулого століття існував був невеликий примітивний чавунотопний завод (№ 6, стор. 50), що перероблював місцеві лімоніти з навкружних болот, які лежать на північний захід від села (№ 33, стор. 264).
Ріка Уборть тут неглибока; улітку її иноді переїздять бродом. Колись тут був млин, від якого ще залишилися останки кам'яної гати, що навпівзруйнована рікою. Серед вулиць села і по садибах виступають подекуди з сипкого польодовикового піску великі, через звітрювання заокруглені скиби червоного амфіболового граніта. Такі самі скиби видко в невеликій кількості і в положистому схилі лівого берега ріки Уборти біля колишнього млина. На північній і південній закраїнах села беріг ріки знижується і стає болотяним.§ 322. На північ від села Рудні Хочинської лівий беріг ріки Уборти стає низовинним і далеко відступає на захід від ложища ріки, залишаючи широку болотяну заплавину (подекуди до півтори верстви завширшки). Схил лівого берега ріки Уборти тут дуже положистий, лісуватий, позбавлений природніх відслонень. На вершку берега, на шляху з Рудні Хочинської до села Хочина, є декілька приземкуватих горбків, що на них знаходяться скибові і щебіневі виступи дуже міцно звітрілого амфіболового граніта; ці виступи визирають з-під поволоки польодовикових пісків; домішки куснів гнейса і окварцованого гнейса тут не спостерегається.
§ 323. Село Хочин, старовинне Хочене (№ 42, т. I, стор. 429-430; № 1, стор. 23; № 52, стор. 238) розташоване, згідно з нівелюванням західньої експедиції для висушування болот, на абсолютній височині 71,6 сажня (№ 9, стор. 106; № 58, стор. 40, під № 861) і на відносній височині тільки 0,85 метра над рівнем ріки Уборти (№ 9, стор. 107). Село лежить на краю широкої, болотяної заплавини Уборти. В самому селі за зимової пори кустарі-ганчари здобувають неглибокими ямами „білу глину“ (каолін); на жаль, улітку ці ями закинуті, заповнені дощовою водою і я не міг їх дослідити. Згідно з переказовими відомостями, каолін лежить дуже близько до поверхні землі і зложище його має значну грубість (більш як 6 метрів); згори він нечистий, має сіру барву, а глибше стає білим; поземе розповсюдження зложищ не з'ясоване. Ізольованість цього родовища каоліну і відсутність таких родовищ по инших навкружних місцях наводять на думку, що каолін утворює тут гніздувате зложище невеликих розмірів.
§ 324. Біля села Хочина впливає до ріки Уборти лівий доплив її — річка Лядська (№ 9, стор. 209; № 54, стор. 92, під № 175), що починається у лісовому болоті Паруб. Ця річка, як з'ясовано її дослідом, на усьому свойому протязі тече в низовинних, положистих, задернованих і здебільшого заболочених берегах, що не мають природніх відслонень. На великих, грузьких болотах на захід і на північний захід від села Хочина (болота Зав'юнище, Страхово, Заболоття, Липиця, Піджердища), що улітку цілком неприступні для дослідів, за старовинних часів здобувано болотяну залізну руду (лімоніт). (№ 6, стор. 50 і 76. № 33, стор. 264; № 44, стор. 102). Ця руда перероблювалася примітивними методами на місцевих „руднях“ (чавунотопних заводах) до другої половини минулого століття. Згідно з переказовими відомостями, виступів каміння на цих болотах взагалі не спостережено.
§ 325. Нижче села Хочина по течії ріки Уборти лівий її беріг стає дуже низьким і болотяним і спливається непомітно з заплавиною. Виступів кристалічних порід тут не спостерегається; на поверхні усюди видко лише глибоку поволоку сипких, безнаметньових польодовикових пісків без домішки продуктів звітрювання кристалічних порід. Згідно з переказаними відомостями, на берегу струмика Мостець (що губиться у болотах) і на просторі між урочищами Гаврилів Лісок, Великий Луктин і Козел та болотом Липиця існують подекуди виступи каміння, що дослідити їх улітку не було можливости. Ще далі на північний захід, на островах полей на південь від села Глушкевичів, згідно з ласкавим повідомленням професора Е. В. Оппокова, стостережено невеликі, приземкуваті, заокруглені через звітрювання скиби каменя, що мабуть теж являють собою виступи кристалічної породи (вони знаходяться трохи на південь від широти урочища Кривульки, див. § 204).
§ 326. Нівелюванням західньої експедиції для висушування болот визначено в північно-західній околиці села Хочина такі абсолютні височини: в урочищу Гаврилів Лісок 70,7 сажня (№ 9, стор. 108; № 58, стор. 40, під № 862); в урочищу Над-В'юнищем 72,5 сажня (№ 9, стор. 106; № 58, стор. 40, під № 863); в урочищу Великий Луктин 74,5 сажня (№ 9, стор. 108; № 58, стор. 40, під № 864) і в урочищу Пошельниця 70,1 сажня (№ 9, стор. 108; № 58, стор. 40, під № 865). В названих болотяних і лісових урочищах, згідно з переказовими відомостями, знаходиться значне число великих полісинтетичних і одиночних польодовикових барханів, що більшість їх зазначена більш-менш виразно і на трьохверствовій військово-топографічній мапі, як виразні риси рельєфу; усі вони орієнтовані отворами своїх дуг, згідно з законом гесперотропізму, на захід; такі бархани існують, наприклад, біля броду В'юнище, в урочищах Над-В'юнищем, Малий Луктин, Козел, Гримяч-Гора, Піджердища, Бороховище, Наталицька Гора і инш.; на превеликий жаль, усі ці місця улітку цілком неприступні для дослідів унаслідок грузьких болот.