Укляка́ти, ка́ю, єш, сов. в. уклякну́ти, ну́, не́ш, гл. 1) Опускаться, опуститься внизъ. Цюкни сокирою по гільці, щоб вона уклякнула, а не зрубуй. Волч. у. 2) Становиться, стать на колѣни. Баба перед образами вклякнула, стала Бога просити, щоб Бог дав їм звітки дитину. Чуб. II. 375. В той час увірю, як нам прикажуть вклякнути при столі, та й рученьки зв'яжуть. Гол. I. 349. 3) Присѣдать, присѣсть на корточки. Скакав, та не вклякнув. Ном. № 8813. 4) Коченѣть, окоченѣть, отъ холода. Будуть морозяні зіми, то се дерево швидко вклякне. 5) Только сов. в. Замолчать, смолкнуть. Непремінний кричав на людей: я вам се та те, я на вас військо наведу! А люде: „Які ж ми бунтовники? ми ж усе платимо як слід і слухаємо.“ Так він і вклякнув, наче води в рот набрав. Новомос. у.
