Україна в минулому/1/Давній Львів у вірменських та вірменсько-кипчацьких джерелах

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ярослав Дашкевич

ДАВНІЙ ЛЬВІВ У ВІРМЕНСЬКИХ ТА ВІРМЕНСЬКО-КИПЧАЦЬКИХ ДЖЕРЕЛАХ

Цілком закономірним є бажання істориків середньовічних міст України поширити джерельну базу досліджень — чи шляхом розшуку невикористаних досі писемних джерел або нової інтерпретації давніше вже відомих, чи при допомозі археологічних розкопок. До поверхово досліджених або й взагалі навикористаних джерел треба залічити складені східними мовами. Окрему категорію становлять джерела вірменською та вірмено-кипчацькою мовами, що були розмовними, канцелярськими і літературними для вірменських поселенців, які з’явилися на території України не пізніше 80-90 рр. XI ст.

Хронікерські, документальні й епіграфічні дані свідчать, що вірмени поселилися у Львові незабаром після його заснування в середині XIII ст. В місті, яке швидко зайняло ключову позицію на львівському торговельному шляху Європа-Азія, вірмени отримали окремий квартал, користувалися самоврядуванням і релігійними свободами. Поселенці займалися міжконтинентальною торгівлею, що стала підставою їх збагачення. Вони розвивали певні види ремесел, зокрема художніх.

Вірменські та вірмено-кипчацькі джерела другої половини XIII XIV ст. стосуються, в першу чергу, минулого колонії. Вони кидають одночасно деяке світло на історію самого міста, як періоду Галицько-Волинської держави (1256-1349 рр.), так і наступного перехідного часу (1349-1387 рр.). Події, пов'язані зі Львовом, відбилися в 5 документах, 2 хроніках та 2 пам'ятках епіграфіки. Документи і написи складено старовірменською мовою, грабаром, з невеликими домішками розмовної мови. Один документ було виготовлено у Львові, 4 - далеко за його межами: у Малій Азії, на території Кілікійського королівства (львівська вірменська громада підпорядковувалася в церковному відношенні католікосові, що мав осідок у Сісі, теперішньому Козані). Хроніки написані вірмено-кипчацькою мовою (практично тотожною з тогочасною кримсько­-татарською), яка остаточно запанувала у львівській колонії в 20-30-х рр. XVI ст. При висвітленні подій до XIV ст. включно хронікери використовували синхронні документальні й, можливо, нарративні джерела.

Необхідно згадати, що під помилковою назвою "вірменських джерел“ в історичній, а також науково-популярній літературі згадуються писемні пам'ятки дуже сумнівного походження (пізні фальсифікати), не вірменські ні за мовою, ні за формальним походженням. Висновки, які намагаються робити з таких “джерел” стосовно історії міст України (Києва, Львова, Кам'янця-Подільського), неодноразово приводили до перекручень і деформацій, про які вже згадувалося в літературі[1] і на яких немає потреби зупинятися знову.

Документи. У Львові було складено одну приватну дарчу грамоту 1363 р.; у Сісі — 4 булли (вірм. кондак) католікосів 1364, 1374, 1383 та 1388 рр.[2]

1. Дарча від 30 серпня 1363 р.[3] ктиторів львівського вірменського храму Аствацаціи (Пресвятої Богородиці) Якоба, сина Шахіншаха з Кафи, і Паноса (Фаноса), сина Аврана з Гагяла (Газала?), про передачу церкви в користування громади. Грамота свідчить, що на час її підписання церква — збережена досі найдалі на Захід висунена пам'ятка вірменської середньовічної архітектури — вже була завершена (церкву, до речі, було збудовано в межах нововизначеної території “готичного” міста; за її межами опинився первісний вірменський церковно-монастирський комплекс довкола храму св. Анни, що виник на окраїні княжого Львова в другій половині XIII ст.). Документ кидає важливе світло на структуру вірменського самоврядування та стан церковної організації, які сформувалися перед 1363 р. й існували, цілком імовірно, також 15 років раніше, тобто до захоплення Львова польським королем. Серед свідків згадуються духовні особи — авакерец (протоєрей, часто намісник єпископа), кронавор (чернець), абега (єромонах, можливо, архімандрит), кагана (священник), а також 12 світських. Виходить, що в 1363 р. церковну організацію очолював авакерец, існував монастир, а самоврядування складалося з 12 старших. Посередньо грамота свідчить про значну кількість вірменів у середньовічному Львові. Підписи свідків — цінний антропонімічний матеріал.

Оригінал на пергаменті не зберігся. Вірменський текст публікувався двічі; видання відрізняються окремими подробицями. Є латинський переклад з першої половини XVII ст. з помилковою датою 1354 р.[4] Інші переклади (польською і німецькою) ще менш адекватні.

2. Кондак від 15 червня (січня?)1364 р.[5] католікоса Месропа I львівській вірменській громаді про призначення єпископом Грігора. Кондак визначав межі єпархії (Львів, Володимир з їх уділами, Луцьк), які явно не рахувалися з тогочасними політичними кордонами, а відбивали існування князівств зі столицями у Львові та Володимирі (і Луцьку). Львів.названо "найблагословеннішою і величною уславленою матір'ю міст, яку охороняє Бог"[6], що нагадує часи, коли Львів справді був столицею держави. В кондаці згадується, що Грігор не перший вірменський єпископ у Львові. Його попередників католікоси не затверджували, їх утримувала львівська громада (можна думати, що вони були ще в галицько-волинський період). Поруч з титулом епископа вживається титул архієпископа. В грамоті відзначається соціальна структура львівської колонії, яку утворювали священики, парони (барони) і ходжі (пани, найбагатша верхівка громади), танутери (старші самоврядування), купці, міщани, мандрівники (купці, що тимчасово перебували в місті), ремісники та рільники.

Оригінал зберігається в Архіві ордену мхітаристів у Венеції. Публікувався вірменський текст[7]; наукового перекладу цілого кондака немає. На оригіналі є дописка католікоса Костандіна від 15 січня 1374 р. про затвердження Грігора вдруге. Приписка опублікована лише частково разом з кондаком.

3. Кондак від 15 січня 1374 р.[8] Костандіна V Сісеці львівській громаді про затвердження єпископом (архієпископом) Грігора в межах раніше визначеної єпархії. Львів знову названо "матір'ю міст, яку охороняє Бог“.

Оригінал також, зберігається у Венеції. Видано вірменський текст[9], переклад не публікувався.

4. Кондак від 2 квітня 1383 р.[10] Теодороса II львівській громаді про підтвердження, згідно з кондаком Костандіна V 1380 р. (цей документ не зберігся), єпископом (архієпископом) Йоганеса Насратіняна в межах новсствореної єпархії (Львів, Луцьк, Манкерман — тобто Київ). Таким чином було підтверджено ліквідацію окремого київського вірменського єпископства[11]. Разом з єпископом до Львова було скеровано' представника католікоса (нвірака) Нерсеса. Згадуються також соціальні категорії: морські й міські купці, танутери, ремісники, рільники та вірменський солтис Абрагам, відомий з багатьох інших львівських джерел. Титул Львова "благословенна, що охороняється Богом, славна і відома королівська і християнська матір міст Львів“ - знову нагадує часи галицьковолинської державності. Як виходить з грамоти Теодороса 1388 р. (див. №5), даний кондак не увійшов у силу.

Оригінал зберігається у Венеції. Видано вірменський текст[12], переклад не публікувався.

5. Кондак від 13 серпня 1388 р.[13] Теодороса II львівській громаді про нове затвердження єпископа Йо ганеса Насратіняна для ще більшої єпархії. Згідно з переліком місцевостей, йому підпорядкували парафії у Львові, Сереті, Сочаві, Кам'янці, Луцьку, Володимирі, Києві, в Молдавії та в Ботині (тепер Ботошані в Румунії)[14], а також в Енкісалаї. Під цим останнім містом треба, мабуть, розуміти Енкі Сарай, тобто Новий Сарай (Сарай ал-Джедід) над Волгою. Поширення юрисдикції єпископа на великі простори одночасно свідчить про ареал торговельних контактів львівських вірменів. Па практиці Йоганесові треба було вести боротьбу з виклятнм католікосом попереднім єпископом Грігором, який від 1380 р. не пускав Йоганеса до Львова. Кондак описує зловживання Грігора, який не зважав на неодноразові послання католікосів, навіть убив одного з нвіраків Теодороса, захопив документи, які нвірак мав з собою, відмовлявся пересилати зібрані церковні податки до Сісу, намагався захопити інші — поза Львовом — парафії. Кондак свідчить про велетенське багатство львівських вірменів, через що Грігор і не хотів покинути Львів. В кондаці наводиться розкішна формула про Львів, "найблагословеннішу, що охороняється Богом, столицю, славну матір міст (метрополію) християнських королів“. Блиск давньої столиці мерехтів у далекій Кілікії ще майже сорок років після того, як Львів перестав бути "матір'ю міст“.

Оригінал зберігається у Венеції. Видавався вірменський текст[15], повний переклад якого не публікувався.

Хроніки. У Львові в 20-30-х рр. XVI ст. було складено дві хроніки, в яких відзначено події XIV ст., що мають відношення до Львова. Значення хронік полягяє, зокрема, ще й у тому, що це взагалі найдавніші нарративні джерела, написані у Львові, які дійшли до нас (нотатки німецьких авторів М. Груневега і Й. Альнпека походять з кінця XVI — початку XVII ст.).

6. "Хроніка Польщі“ подає дві вістки - першу, недатовану, що Казимир Великий збудував у Львові великий і малий замки, а також мури довкола міста, і другу, під 1363 р., що тоді було написано листа про архієпископа Тер Грігора. Очевидно, тут йдеться про кондак Месропа (див. № 2). Хронікер вагався, як датувати кондак, тому крім 1363 р. подав ще 1365 р.

Збереглося дві копії хроніки - одна в Бібліотеці мхітаристів у Венеції, друга - в Національній бібліотеці в Парижі. Перше видання тексту здійснено у 1896 р., наукове видання з перекладом - у 1981 р.[16]

7. "Венецька хроніка“ (назва умовна, спричинена тим, що на початку хроніки згадується Венеція) нотує 3 львівські вістки: 1361 р. — про — будівництво церкви Аствацацін; 1367 р. що Тер Грігор став єпископом; 1384 р., з датою "середа після св. Варфоломія“ — що Казимир Великий взяв мечем Русь від князя Льва. Всі звістки заслуговують на увагу.

Будівництво церкви було завершено, згідно з дарчою від 30 серпня 1363 р. (див. № 1), у 1363 р., але, зрозуміло, що її не можна було збудувати за вісім місяців. Можливо, почали будівництво в 1361 р., а про це була якась нотатка серед церковних паперів. Грігора призначили єпископом у 1364 р. (див. № 2), але королівське затвердження він отримав лише 4 лютого 1367 р. — якраз цей другий документ мав у своїх руках автор хроніки. Дуже цікава вістка, що Казимир захопив Львів у середу після св.Варфоломія 1334 р. Рік 1384 тут помилковий — не лише тому, що тоді не було короля Казимира, але й тому, що в цей рік середа припадала на саме свято св. Варфоломія, а не після нього. Єдиний випадок у 40-70-х рр., коли середа припадала зразу після св.Варфоломія, це 1349 р., 28 серпня.

Можливо, що якраз в цей день було захоплено місто, а хронікер погано розшифрував або обрахував рік, переводячи дату з вірменської ери на еру від народження Христа, тим більше, що вірменські цифри записували літерами. Князя Льва у 1349 р. у Львові не було, але, згідно з моїми дослідженнями, князь Лев залишився для львівської історичної пам'яті пізнішого часу особою, котра символізувала галицьку державу періоду до 1349 р. взагалі. В кожному випадку, дата, яку подає хроніка, заслуговує на увагу.

Збереглися дві нетотожні копії хроніки в бібліотеках Венеції і Парижу. Перше видання 1896 р.; наукове видання з перекладом реалізовано в 1988 р.[17]

Написи. Відомо про 2 написи, виготовлені в другій половині XIII-XIV ст.

8. Намогильний напис 1277 р. згадується у хроніці С. Рошки (1690-1739). Хронікер побачив його у церкві св. Анпи на передмісті Львова. Про цей напис писав історик та географ С. Гювер-Агонц (17401824), запозичивши відомості від Рошки або виписавши їх з нотаток О.Зограпяна, який відвідував Львів у 1791 р. Про могильні написи з середини ХПІ ст. (але без конкретних дат) згадував польський історик Ю.-Т. Крусінський (1675-1756)[18].

Камінь не зберігся. Відома лише дата (726 р. віри, ери), позначена на камені. Якщо виходити з історії вірменської колонії у Львові, вістка про напис 1277 р. виглядає вірогідною.

9. Будівельний напис 1364 р., про спорудження фонтанчика характерної деталі вірменського адміністративно-церковного ансамблю "готичного“ Львова - опублікував мандрівник М. Бжшкянц (1777-1851), щоправда, з помилковою датою 1264 р. Правильне датування (813 р. віри, ери) відновлюється просто, на підставі згадки про короля Казимира у написі та відомостей про завершення будівництва церкви у 1363 р. (див. № 1) - фонтанчик був розташований біля неї[19].

Згадки про інші вірменські написи (наприклад, 1130, 1183, 1184, 1200, 1245, біля 1300 рр.), які трапляються в літературі, викликані нерозумінням вірменського тексту - саме тих даних про Львів, які подав у своїй географії С. Гювер-Агонц.

Висновки. З вірменських і вірмено-кипчацьких джерел, які стосуються історії давнього Львова, до нас дійшли нечисленні рештки, які, тим більше, заслуговують на пильну увагу. їх можна використовувати не лише ж синхронні, але й ретроспективні джерела.

Вони рельєфно показують роль Львова як торговельного центру, ареал інтересів якого охоплював побережжя Малої Азії (Кілікія), Поволжя (Новий Сарай), Крим, Молдавію. Для країн Сходу Львів, незважаючи на втрату незалежності Галицько-Волинською державою, залишався далі столицею королівства - як і до 1349 р. Можливо, що, згідно з інтерпретацією вістки "Венецької хроніки“. Казимир захопив Львів 26 серпня 1349 р. Зв'язки з Кілікією зберігалися і після підкорення її єгипетськими мамлюками. Джерела подають нові факти для висвітлення внутрішніх відносин в Галичині - національна і релігійна терпимість її князів проявилася в існуванні вірменського самоврядування у Львові, у створенні григоріанського єпископства в столиці, у якій, до речі, не було власного православного єпископства.

Зрозуміло, що обговорені джерела мають велике значення для історії львівської вірменської колонії, свідчать про її багаточисельність, великий економічний потенціал, широкі торговельні зв'язки, висвітлюють соціальну структуру. Вони допомагають зрозуміти історію вірменської церковної організації в Україні та, зокрема, у Львові.

Відомості у вірменських та вірмено-кипчацьких джерелах заслуговують, щоб їх ширше використовували при вивченні історії Львова ХIII-XIV ст. Для цього варто подбати про їх наукове видання з перекладом на українську мову.

——————

  1. Дашкевич Я. Р. Грамота Федора Дмитровича. (Нарис з української дипломатики) // Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління УРСР. — К., 1962  — № 4. С. 9–24; Дашкевич Я. Р. Кам'янець-Подільський у вірменських джерелах XIV–XVI ст. // Архіви України. — К., 1970. — № 5. — С. 57–66; Dachkévytch Ya. Les Arméniens à Kiev (jusqu à 1240) // Revue des études arméniennes. — Paris, 1973–1974. — T. 10. — P. 308–316, 331–332, 341–358; 1975–1976. — T. 11. — P. 339–346; Дашкевич Я. P. Каменец — еще раз / Russia Mediaevalis. — München, 1984. — T. 5. — P. 1. — S. 8–11; Дашкевич Я. P. Древняя Русь и Армения в общественно-политических связях XI–XIII вв. (Источники исследования темы) / Древнейшие государства на территории СССР. Материалы и исследования (1982 г.). — М., 1984. — С. 190–194.
  2. Датування кондаків складне, вимагає окремого дослідження. Беру за підставу дати, подані за вірменською ерою.
  3. В літературі трапляються помилкові дані 30 серпня 1356 р., 3 серпня 1363 р. та 30 серпня 1364 р.
  4. Гювер-Агони С. Географія чотирьох частин світу: Азії, Європи, Африки і Америки. - Венеція, 1802. — Ч. 2, т. 2. — С. 133-134; Бжшкянц М. Подорож до Польщі й інших країн, з яких мешкають вірмени... — Венеція, 1830. — С.104-105 (обидві книжки вірм. мовою). Латинський переклад 1641 р.: Obertyriski S. Die Florentiner Union der polnischen Armenier und ihr Bischofskatalog. — Roma, 1934. — S. 41-42.
  5. Альтернативні дати 1361, 1363 pp. (з позначенням 15 січня або 15 червня), помилкова - 1365 р.
  6. Вірм. "майракалак“, тобто столиця (така ж калька з грецького "метрополіс“, як і літописна "мать городов“ по відношенню до Києва).
  7. Алішан Л. М. Літопис вірменів Ляхії і Волощини // Базмавеп. — Венеція, 1895. № 10. — С. 442-445; Алішан Л. М. Кам'янець. Літопис вірменів Польщі й Румунії з додатком першоджерел. - Венеція, 1896. — С. 5-8 (обидва видання вірм. мовою).
  8. В літературі трапляється помилкова дата 1375 р.
  9. Алішан Л. М. Кам'янець... — С. 215-216.
  10. В літературі згадується також під помилковою датою 1384 р.
  11. Див.: Dachkévytch Ya. Les Arméniens à Kiev (de la deuxième moitié du Xlll-e au XVIl-e siècle) // Armenian Studie.;. Etudes arméniennes. In memoriam H. Berbérian. Lisboa, 1986.-P. 189-192.
  12. Алішан Л. M. Кам'янець... - C. 217-220.
  13. В літературі згадуються також помилкові роки 1389, 1390 і 1391.
  14. Деякі автори помилково ототожнювали Ботин (у XIV ст. ще й Ботин Торг) з Відином у Болгарії.
  15. Алішан Л. М. Літопис ... // Базмавеп. — 1895. — N° 11. - С. 529-534; Алішан Л.М. Кам'янець... - С. 9-13.
  16. Алішан Л. М. Кам'янець... — С. 122-123; Dachkévytch Ya. R., Tryjarski E. "La Chronique de Pologne“ - un monument arméno-kiptchak de la première moitié du XVI-e siècle// Rocznik Orientalistyczny. — Warszawa, 1981. — T. 42. — Żesz. 1. — S. 5-26.
  17. Алішан Л. М. Кам'янець... С. 115-1-21; Dachkévyich Ya. R., Tsyjaxski E. Ta Chronique de Venise“ // Rocznik Orientalistyczny. - Warszawa, 1988. — T. 46. — Zesz.2. S. 5-82.
  18. Рошка C. Хроніка або церковні аннали. - Відень, 1964. — С. 136; Гювер-Агонц С. Вказ. пр. - С. 135 (обидва видання віри, мовою); Krasiński J. Th. Prodromus ad tragicam vertentis belli Persici historiam... - Leopoli, 1740 (2-а impressi corv). - P. 124, 128.
  19. Бжшхниц. М. Вказ. пр. - С. 99. Пор. також: Дашекивч Я. Р., Трыярски Э. Армяно­-кыпчакская надпись из Львова (1609 г.) и вопросы изучения средневековых памятников армянской эпиграфики // Rocznik Orientalistyczny. — Warsawa, 1973. T. 35. - Zesz. 2. — S. 125-126.

Ця робота поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 4.0 Unported (Із зазначенням авторства — поширення на тих самих умовах 4.0 неадаптована), яка дозволяє вільне використання, поширення й створення похідних робіт за умови дотримання і зазначення ліцензії та автора оригінальної роботи.