Україна в минулому/1/Маєтковий поділ Теребовельського повіту Галицької землі в другій половині XVI ст.

Додати посилання
Матеріал з Вікіджерел

Ігор Скочиляс

МАЄТКОВИЙ ПОДІЛ ТЕРЕБОВЕЛЬСЬКОГО ПОВІТУ ГАЛИЦЬКОЇ ЗЕМЛІ в другій половині XVI ст.

З втратою своєї державності Україна розвивалася у специфічних соціально-економічних і політичних умовах. Важливим чинником складних етносоціальних процесів, що тут протікали, був вплив системи економічних і політичних відносин у кожній з держав на формування феодальної структури українського суспільства.

Західноукраїнські землі, корпоровані до складу Польщі протягом другої пол. XIV ст., складали Руське і Белзьке воєводства Польського королівства. Досліджувана територія — Теребовельський повіт — поряд з Галицьким і Коломийським повітами була складовою частиною Галицької землі. З трьох повітів Теребовельський мав найбільшу площу, охоплюючи територію сучасних Теребовлянського, Тернопільського і частину Гусятинського, Збаразького, Козівського, Лановецького, Підволочиського, Чортківського районів Тернопільської області.

Вивчення аграрного і суспільно-політичного розвитку Руського воєводства як складової частини Польської Корони дає можливість знайти ключ до розуміння процесу еволюції феодалізму у Галичині. В зв'язку з цим заслуговує на увагу аналіз структури феодального землеволодіння, вивчення географії феодальної власності на землю, її форм, питання про розподіл багатств між різними групами землевласників, еволюції земельної власності, співвідношення між польською і українською шляхтою в розподілі землеволодінь.

Галицька земля, як і інші території Руського воєводства, з цієї точки зору вивчені слабо. Серед українських вчених лише Ю. М. Гроссман, досліджуючи соціально-економічні взаємини в Руському і Волзькому воєводствах, звернув увагу на маєтковий поділ повітів Галицької землі[1]. Польський історик О. Яблоновський — єдиний серед вчених, хто безпосередньо вивчав структуру землеволодіння зазначеної території, щоправда, в контексті історичної географії[2]. Інших праць, які б стосувалися окресленої роботою теми, нами не виявлено. Поряд з цим існують розроблена методологія дослідження, характеристика структури джерельної бази, оцінки її стану збереженості та придатності при використанні.

Метою даної статті є спроба на прикладі Теребовельського повіту Галицької землі дати аналіз структури феодального землеволодіння Руського воєводства у другій половині XVI ст. При висвітленні теми ставляться завдання:

1. Відтворити картину королівського, приватношляхетського і церковного землеволодіння по всіх виявлених поселеннях Теребовельського повіту.

2. Вивчити характерні для даної території форми держання маєтків, юридичні права, на основі яких ними володіли ті чи інші особи.

3. Простежити еволюцію земельної власності і визначити співвідношення між різними видами феодального землеволодіння.

4. Виявити українські шляхетські роди повіту і показати їх частку в економічному житті краю.

Основними джерелами для висвітлення теми були матеріали реляційних і записових книг Теребовельської гродської канцелярії[3], поборові реєстри[4], а також люстрації королівщин другої половини XVI ст.[5]

Королівщини.

Теребовельський повіт, як і інші землі Руського воєводства Польської Корони, був представлений значним ареалом державної земельної власності. Починаючи з другої половини XIV ст., після захоплення Галицької Русі польськими феодалами, питома вага королівщин збільшувалась. Цей процес був зв'язаний з намаганнями королівської влади зміцнити позиції всередині країни за рахунок збільшення свого домену.

На середину XVI ст. частка державних маєтків у феодальному землеволодінні стабілізувалась, і надалі залишилася в основному незмінною.

Яким же стало співвідношення королівщин в Теребовельському повіті в порівнянні з іншими видами земельної власності в другій половині XVI ст.? В зазначений період на території повіту знаходилось не менше 189 поселень[6]. Спираючись на них, можна простежити питому вагу кожного з видів феодального землеволодіння. На жаль Теребовельські гродські книги, що дійшли до нас, подають недостатню інформацію про королівські маєтки. В п'яти опрацьованих таких книгах, що охоплюють період з 1559 по 1580 рік, зустрічаються матеріали лише по 14 населених пунктах, якщо не рахувати даних поборового реєстру 1572 року, внесеного в одну з цих книг[7]. Набагато більшу і різноманітнішу інформацію зустрічаємо в люстраціях і поборових реєстрах. Люстрація 1564 р.[8], перша і найповніша, подає відомості про 34 королівські села і 5 містечок.

Люстрація 1570 р.[9] описує 37 поселень. Чимало населених пунктів, що згадуються в люстрації 1564 р. (16), опущено. На 1570 р. названо 14 поселень, відсутніх у люстрації 1564 р. Отже, люстрації Теребовельського староства 1564 і 1570 рр. охоплюють 53 села і містечка і є основним джерелом до вивчення королівської власності.

З другої половини XVI ст. відомо два поборові реєстри - з 1564 і 1572 р.[10] На жаль, реєстр 1564 р. дуже неповний і не несе потрібної інформації по структурі земельної власності.

Реєстр 1572 р. охоплює 33 поселення Теребовельського староства, причому 14 з них не згадуються в інших джерелах.

Таким чином, комплекс вивчених історичних джерел дає змогу встановити, що в Тсребовельському повіті королівські володіння налічували 6 містечок і 60 сіл. Якщо взяти за основу загальну кількість поселень, наведених П. С. Сіреджуком[11], то питома вага королівщин у феодальному землеволодінні Теребовельщини становила 30,27%. В порівнянні з іншими землями це був високий показник. Так, по Руському і Белзькому воєводствах в цілому королівські володіння становили 21,2% від загального числа врахованих поселень[12]. При цьому площа, зайнята королівщинами, була величезна - більше 1/3 площі повіту.

Юридично королівщини вважалися власністю держави. Фактично ними володіла шляхта. Умови, на яких шляхта володіла королівщинами, були різні. Їх тримали на правах лена, емфітеузи, передачі "у вірні руки", на правах застави, пожиттєвого ("дожевотного") і термінового держання і т. д.

Безпосередньо в управлінні та експлуатації державного скарбу залишалися лише маєтки, передані "у вірні руки", тобто такі, які передавалися приватним особам із зобов'язанням регулярно звітувати про прибутки. Фактично єдиним матеріальним зобов'язанням власників цих маєтків перед державою була сплата "кварти" — четвертої частини прибутків, — і "стації" — податку на утримання війська. Такі маєтки складали, як правило, єдиний масив і управлялися старостою. У 1552–1565 роках Теребовельським старостою виступає Бернард Претвич, у 1565–1580 — Претвич. "Кварта" від староства у 1564 р. становила 3023 золотих[13], у 1570 р. — 2399 золотих[14].

До староства, крім м. Теребовлі, входили села Гумниська, Дереньович, Довге, Застінка, Зубів, Каптури, Могильниця, Романівка, Висілка Романівська, Семенів.

Маєтки Теребовельського староства розміщувалися в міжріччі Стрипи та Серету і складали єдиний масив. Протягом другої половини XVI ст. їхній склад не змінювався, що говорить про зацікавленість королівської влади у стабілізації процесу роздачі своїх маєтків і необхідності надійного джерела прибутків для скарбу. Щоправда, є і винятки. На короткий період часу (до 1564 р.) у шляхетське володіння здавалося с. Довге[15]. Якщо в поборовому реєстрі 1564 р. податок з цього села платили шляхтичі Дмитро, Ячко Боярські і Лиханський[16], то в люстрації, проведеній того ж року, Довге вже бачимо у складі староства[17]. Однак такі факти поодинокі.

Решта королівських володінь Теребовельського повіту, як зазначено вище, перебували в руках шляхти. Ще на Пйотрковському сеймі 1504 р.[18] шляхта добилася прийняття статуту, який визволяв всі королівські маєтки від записаних за ними сум. Статут забороняв королям в майбутньому роздавати або заставляти маєтки, за винятком крайньої необхідності для Речі Посполитої. Раніше заставлені поселення було вирішено вважати заставними до "wydzierżawienia“ - до повернення з держави королю після погашення боргу.

За короля Сигізмунда I роздача в державу королівщин у Польщі була незначна. Однак вказаний статут у зазначеному аспекті фактично не стосувався Руського воєводства, в тому числі і Теребовельського повіту. Багато сіл були тут передані шляхті на праві власності. В більшості випадків мало місце розширення попередніх прав держання до права приватної власності. Немало сіл продавалося з правом викупу. Значна частина цих маєтків потрапила в руки магнатів. Сеймові постанови 1562-1563 рр.[19], спираючись на статут короля Александра від 1504 р., анулювали всі королівські привілеї, за якими роздавались маєтки на ленному праві, у власність, на правах безстрокової застави і т.д. Якраз перша люстрація 1564-1565 рр. і ставила собі на меті не допустити дальшого розтягання державної власності. Багато сіл Теребовельського повіту були отримані в ленно (ленне держання - наслідування по чоловічій лінії. При відсутності нащадків по чоловічій лінії володіння поверталося королю за відповідні суми), в застав (своєрідна форма позики, коли маєток віддавався у володіння особі на встановлений у договорі час за певну суму) та в інші форми.

Шляхта наполегливо домагалася виконання сеймових постанов 1563 р. Так, два села Теребовельського староства - Целіїв і Висілок Целіївський - тримали три брати: Єжи, Ял і Криштоф Талафуси[20]. За декретом Варшавського сейму їх маєтки визнано "голими доживоттями”. Отже, вони повинні були платити "кварту“. Однак брати Талафуси не порахувалися з декретом і відмовилися сплачувати "кварту“. Тоді маєток у них відібрали і передали Миколаю Немоєвському[21].

Як бачимо, королівські володіння, навіть довший час знаходячись у приватних руках, могли повертатися до староства. Правда, джерела подібних явищ в повіті більше не фіксують.

Звичайна доля королівщин, які знаходились в управлінні окремих шляхтичів — надовго або назавжди залишатися в приватних руках. При цьому могли змінюватися як умови їхнього держання, так і самі держателі, маєток міг перейти від одного шляхетського роду до іншого і т.д.

Незважаючи на наполегливість шляхти в боротьбі проти магнатів, реальна сила останніх в другій половині XVI ст. явно переважала, особливо в економічному відношенні.

Держателі королівських маєтків користувалися великими правами. На практиці вони розширяли ці права безмежно: відмовлялися виконувати повинності, вносити "кварту“. Вони, фактично, розглядали королівщини, як свою власність. У 1590 р. на Галицькому сеймику шляхта констатувала: "Багато вже є вільних від боргу (тобто викуплених - І.С.) держав, а "кварти“ своєї не дають"[22].

На Вншснському сеймику у 1597 р. відмічалося, що "деякі добра Речі Посполитої як "дідичні“ узурпували державці"[23].

Мали місце численні факти обміну дідичних маєтків на королівські, що також неодноразово згадувалось у сеймових документах. Причому обмін проводився з вигодою для приватних власників, а не для скарбу.

На матеріалах Теребовельського повіту простежуються зміни у формі держання маєтків: ті, які були вигіднішими для шляхти, стали займати більше місця. Все частіше королівщини переходять у шляхетське держання. Однак надії шляхти на перетворення їх у свою власність не виправдались.

Найрозповсюдженішою формою держання було "доживоття“. В своєму "чистому“, або "голому“ вигляді воно не вкорінилося.

Представники великої шляхти і магнати, зосередивши в своїх руках староства і держави, спираючись на королівські землі, зуміли не тільки примножити свої багатства і політичну силу, але й збільшити власні маєтки.

У Теребовельському повіті основна частина королівщин перебувала в руках шляхти і магнатів. Як правило, в держанні кожного з них знаходилися маєтки, які складали єдиний масив і мали в своєму складі від 5 і більше поселень. Отже, в повіті переважало велике землеволодіння. Через перерозподіл королівських володінь проходив процес посилення місцевої магнатерії.

Як же він проходив на території Теребовельського повіту? На кінець XVI ст. тут знаходилось в шляхетському держанні 56 поселень, або 83,58% від усіх королівщин. Таким чином, в державних маєтках шляхта займала панівні позиції.

Найбільше поселень було у володінні магната Влодека, кам'янецького старости, - 12. Вони складали два великі комплекси володінь, віддалені один від одного. Перший знаходився на захід від Тернополя, в міжріччі Стрипи і Серету.

В документах вони визначені як "держави“. Про форми і термін держання джерела подають скупі відомості. Згадано лише, що с.Лошнівок Влодек тримав в "доживотті голому“, бо на старі суми не "szaga"[24]. Держання королівщин "відповідно зі старими сумами“ було ліквідоване і Влодек володів ними лише на основі "голого доживоття“. На цьому прикладі яскраво простежується намагання шляхти обмежити владу і позиції магнатерії. Втім, у період з 1564 по 1581 роки склад посесорських маєтків кам'янецького старости не змінився. Навпаки, кількість маєтків збільшилась.

Кам'янецький староста вперто відмовлявся визнати невигідну для нього форму держання королівщин. Як відзначав люстратор у 1564 р., Влодек під час ревізії с. Лошаів показав привілеї короля Владислава ще з 1448 р. на "старі суми“ - 50 гривен, за якими до того часу володів селом[25]. Та, незважаючи на це, отримав нового листа на "нові суми“, і "голе доживоття"[26]. Справа в тому, що маєтки, записані на "старі суми“, можна перетворити на дідичні. Цим і пояснюєтеся домагання Влодека залишити свої володіння на "старих сумах“.

Другим шляхетським родом за кількістю посесорських маєтків були магнати Струси. Причому більшість з цих маєтків примикали безпосередньо до їхніх приватних володінь з центром у містечку Струсові. Від цього масиву був віддалений лише Хоростків на заході повіту. Загалом маєтки Струсів налічували 10 поселень.

На відміну від магната Влодека, брати Якуб і Єжи Струси зуміли зберегти вигідну для себе форму держання королівщин. Люстрація 1570 р. прямо на це вказує: "Пани Струси показали... старі суми короля, конфірмовані в 1564 р., і ті суми приписані на тих селах"[27]. Тому люстрація в цих королівська маєтках не проводилася. Зі сфери впливу королівського скарбу випало 10 королівщин, що, звичайно, ослаблювало позиції королівської влади. З другого боку, відбувалася концентрація великої земельної власності.

Струси володіли названими маєтками на праві "голого доживоття“. Згодом, на поч. XVII ст., ці маєтки потрапили до рук інших феодалів. Хоч передача кролівщин з рук одних магнатів до інших і мала місце, проте королівщини надалі залишалися в шляхетському держанні.

На північному сході повіту, вздовж Збруча, галицький староста Ян Сенявський мав у володінні містечко Кам'янку і сім сіл. На Варшавському сеймі 1562-1563 рр. вони були визначені Сенявському на праві "голого доживоття“.

Намагання шляхти узурпувати королівські маєтки яскраво проявилося якраз у діяльності Сенявських. Не задовільнившись правом "голого доживоття“, вони добилися у короля права перетворити частину королівщин у свої шляхетські, дідичні і спадкові володіння. Якщо в люстрації 1564 р. села Росохатець, Мовчанівка, Хмелиська[28] виступали як королівські в посесії Яна Сенявського на праві "голого доживоття“, то у люстрації 1570 р. прямо зазначалось, що "пан Сенявський показав декрет короля, виданий на Люблінському сеймі 1569 р., за яким названі села стали дідичними і від люстрацій є вільними"[29]. Мабуть, король ішов на поступки землевласникам з огляду на нестабільне зовнішнє і внутрішнє становище Речі Посполитої. Втім, вже на початку XVII ст., як свідчить люстрація 1629 р.[30], названі села були знову повернуті до королівського домену. Вірогідно, король свідомо йшов на вигідну для магнатів зміну прав власності, знаючи, що пізніше йому вдасться повернути ці права.

На південному сході від Тернополя магнати Потоцькі володіли 6 посесорськими маєтками: містечком Борки і п'ятьма селами. Розміри "держави“ протягом др. пол. XVI ст. залишилися незмінними.

Використовуючи відсутність контролю за своїми діями з боку урядовців, Потоцький у 1567 р. заснував на королівських грунтах нове село Дзвончики. Власне, протидії королівського двору не було тому, що король також був зацікавлений в розширенні своїх володінь, тим більше, що "кварта“, хоч і не регулярно, та все ж ішла в державний скарб.

Необхідно відзначити, що, починаючи з 60-х рр., держава все-таки примушувала посесорів сплачувати податок. Згідно з даними люстрацій др. пол. XVI ст., наприклад, з маєтків Теребовельського староства, які знаходилися в "державі“ Потоцьких, королівський скарб отримав у 1564 р. 1031 золотий, в 1570 р. - дещо менше.

Велике феодальне землеволодіння представлене також магнатським родом Баворовських. У 1564 р.-1581 рр. вони володіли селами Городниця, Голківці, Сороцьке, Ходоровичі. Як і Струси, Баворовські тримали королівщини відповідно до "старих сум“. Фактично таких маєтків королівський двір не отримував ніяких прибутків. Характерно, що в більшості випадків землевласники експлуатували ті поселення, які безпосередньо прилягали до їх спадкових володінь. Це пояснювалось економічними мотивами: створювався єдиний господарський комплекс, спрощувалася система контролю.

Королівські маєтки, ще знаходилися в шляхетському держанні, переважно перебували в руках великої шляхти та магнатів і були складовою частиною феодального землеволодіння. Їх частка складала майже 70% королівських поселень повіту (39).

В держанні дрібної і середньої шляхти було всього 17 поселень, або близько 30% королівських посесорських маєтків. У її володіннях прослідковується процес частішої зміни власників, що свідчить про нестійкі позиції цієї категорії шляхти. Зустрічаються випадки, коли два села орендують одночасно два власники, причому кожне з сіл поділене між ними на дві частини. Це пояснюється тим, що різні села мали не однакову кількість підданих і, відповідно, приносили різний прибуток. Правда, це відноситься лише до тієї групи поселень, в яких були одні й ті самі землевласники. Так, села Висинічани і Карпівці "тримали" Сутковський і Претвич[31]. В люстрації зазначалося: "Пан Претвич, боячись ліквідації своєї держави, бо листа оригінального не зміг дістати, допустив в свою частину села люстрацію"[32].

В такий спосіб володіли селами Клюїнці і Сорока Катерина Карапчеєвська і Флоріан Пясецький[33]. На відміну від інших, вони у 1568 р. на теребовельських земських рочках ліквідували записані за ними суми і вважали села своїми дідичними[34]

На шляхту, кожий представник якої володів двома королівськими поселеннями, припадало 8 сіл повіту, що склало 14,3% від усіх королівщин.

Сіма селами управляли по одному землевласнику. Місто Тернопіль, засноване 1540 р., було віддане "держати" Яну Тарнавському, а з 1564 р. — князям Острозьким[35].

Експлуатуючи королівщини, шляхта іноді засновувала на їх території нові поселення, здаючи в оренду без дозволу короля його маєтки. Ймовірно, тут слід говорити не про розширення шляхетського держання королівщин, а про вигідні форми їх "держання“. Однак королівська влада не відносилася лояльно до таких дій. Так, село Мшана, засноване теребовельським старостою у 1555 р., у 1570 р. було відібране від нього і передане в посесію Матеусу Горецькому[36].

Дрібне землеволодіння в королівських маєтках повіту, як свідчать документи, налічувало лише 7 поселень (12,4%). З кінця XVI ст. воно стало джерелом для розширення великого землеволодіння і втратило своє значення.

Приватношляхетське землеволодіння.

Шляхетський стан користувався фактично монопольним правом на володіння землею. У другій половині XVI ст. на праві приватної власності шляхті належало 117 населених пунктів Теребовельського повіту (66,97%). Шляхетські маєтки можна було відчуджувати, заставляти, наслідувати, ділити між спадкоємцями і т. д. Чоловік і жінка могли окремо володіти землею. Так, частиною містечка Копичинці спільно володіли Станіслав Копичинський і його сестра Єлизавета[37]. Подружжя Вскжинських, Валентин і Єлизавета зі Збаража, тримали у власності, кожен зокрема, села Завадівка і Острів[38]. Спадковим маєтком графині Софії Тарнавської було с. Яблунів у 1561 р.[39]. В актах Теребовельського гродського суду завжди точно фіксувались імена кожного з подружжя, якщо маєток належав обом.

Слід підкреслити, що шляхетські володіння можна було дробити: ділити між спадкоємцями, дарувати, продавати село або його частину. Наприклад, у 1571 р. Миколай Копичинський відступив свою частину села Миколаю Гербуту за певну суму[40]. Шляхтич Якуб Честоловський актом в гродському суді стверджує співвласником своєї частини села Іванівка Андрія Дубанєвського[41]. Тільки маєтки, що складали так звану ординацію, тобто назавжди об'єднані спеціальним актом в одне ціле, не підлягали поділу[42]. Однак ординація на Теребовельщині не було, як і в переважній більшості повітів Руського воєводства.

Приватношляхетські володіння Теребовельського повіту в другій половині XVI ст. (1559–1580) налічували 117 сіл і містечок. Правда, тут враховано лише ті з них, матеріали про які виявлені в п'яти актових книгах Теребовельської гродської канцелярії[43].

Зроблені підрахунки дають підстави твердити, що на території повіту на кінець XVI ст. у приватній власності шляхти перебувало не більше 145 населених пунктів. Отже, матеріали основних актових книг дають змогу дослідити 80% шляхетських володінь. Можна говорити про те, що вивчення структури шляхетського землеволодіння за матеріалами 80% маєтків дають змогу дослідити поставлену проблему на території Теребовельського повіту в цілому. За кількістю маєтків, якими володіли землевласники, виділяється п'ять категорій шляхетського стану:

1) магнати, котрі володіли десятьма поселеннями і більше;

2) велика шляхта (від 5 до 10 поселень);

3) багата шляхта (від 2 до 4 поселень);

4) середня шляхта (одне поселення);

5) дрібна, або часткова шляхта (частина поселення)[44].

Велике землеволодіння в Теребовельському повіті другої половини XVI ст., безумовно, переважало. Воно представлене родами Давидовських і Вільчеків.

Одному з них, Мартину Вільчеку, належали три містечка: Золотники, Будзанів, Соколів, — і десять сіл: Бурканів, Вербовець, Звиияч, Козова, Косів, Підсоснів, Скомороше, Соколів, Тудорів. Вони розміщувалися у двох анклавах. В долині річки Стрипи лежали Золотники, Соколів, Бурканів, Підсоснів, Соснів, трохи далі на захід Козова. На південь від Теребовлі, на обох берегах р.Серет, знаходились Будзанів, Тудорів, Вербовець, Звиняч, Косів. І лише маєток Скомороше, відірваний від обох масивів, був оточений володіннями Баворовських. Перелічені поселення перейшли до Вільчека у спадок від батька — Яна Вільчека. Козовою він володів спільно з Катериною Вільчек, своєю дружиною[45].

Маєтки іншого феодала — Якуба Давидовського - розміщувалися на північний схід від Тернополя. З півночі вони безпосередньо межували з Волинським воєводством. З заходу і півдні їх оточували королівщини. До складу його шляхетських володінь входили містечко Чернелів з селами Байківці, Галущинці, Жеребки, Киданці, Романове село, Романівка, Ходоровичі, Клопичанка, Смиківі” і Ступки — загалом 11 населених пунктів. При цьому містечком Чернелів, селами Жеребки і Романівка Давидовські володіли спільно з іншими шляхтичами. В 1564 р. Чернелів виступає як власність Давидовських і Сепиговських[46]. В 1571 р. Романівка була володінням Давидовських і Миколая Людзінського[47], у 1574 р. Жеребки — Якуба, Миколая Давидовських і Станіслава Бобринського[48]. Цікаво, що простежується процес витіснення слабшої шляхти зі своїх спадкових володінь. Якщо у 1560–1564 рр. Чернелів ще залишається власністю Давидовських і Сепиговських, то вже у 1574 році він виступає як володіння одного Якуба Давидовського[49].

У другій половині XVI ст. надзвичайне розповсюдження отримала система держання маєтків і у приватношляхетських володіннях. Через систему держань проходив перерозподіл земельної власності. Феодали використовували оренду з тією метою, щоб впливати на дрібну і середню шляхту, поставивши її в економічну залежність від себе. З другого боку, велика власність поступалась дрібній у плані організації і нагляду за господарством. При допомозі держань мало місце свого роду роздрібнення великих володінь з метою кращої організації експлуатації селянства і ведення фільваркових господарств. Це зумовлено пристосуванням складеної раніше структури шляхетської земельної власності до організації потреб фільваркового господарства. При цьому великі землевласники (Вільчек, Давидовський) зберігали за собою право власності і всі інші привілеї. Прикладом орендування може бути маєток Давидовських Байківці. Це село через кожних три роки здавалось в оренду на різних умовах. Так, у 1572 р. шляхтич Ян Рембовський, що орендував Байківці, повинен був побудувати тут млин і викопати ставок[50]. Не завжди система "власник—орендатор" спрацьовувала бездоганно. У 1575 р. гродський суд Теребовлі розглядав позов Якуба Давидовського на Яна Рембовського. Останній не виконав умов оренди: "млин не був побудований, село Рембовський спустошив і ставок спустив"[51]. За 1559–1580 рр. вдалося виявити 16 подібних справ, що їх розглядала канцелярія Теребовельського гродського суду.

В цілому роди Вільчеків і Давидовських володіли на Теребовельщині 24 маєтками, що складало 20,51% від усіх приватношляхетських володінь повіту.

Велику земельну власність представляли феодали Баворовські, Влодеки, Гербурти, Збаразькі, Копичинські, Сенявські, Струси і Ходоровські. Всі вони, нагадаймо, володіли 5 - 9 поселеннями.

Вінцентію Баворовському на праві приватної власності належали села Баворів, Городниця, Сороцьке, Сутківці і Товстолуг. Цей маєтковий масив розміщувався між Тернополем і Теребовлею, в середній течії р.Гнізни. У 1559 р., після смерті Вінцентія Баворовського, у володіння цим маєтком вступила його дружина Єлизавета. З 1571 р. в теребовельських актах землі виступають як власність Миколая Баворовського[52].

На прикладі шляхетського роду Баворовських простежується типовий механізм спадкового наслідування. Маєток міг передаватися як сину, так і дружині, причому після смерті останньої повертався у володіння прямого нащадка по чоловічій лінії.

На відміну від Баворовських, маєтки Станіслава Влодека не складали одного цілого і були розпорошені по території повіту, причому більшість з них знаходилася па кордоні з Волинським воєводством. До складу володінь Влодека входили села Глещава, Іванівка, Качанівка, Плотиче, Плоскіров, Ольшапиця, Росище і Ходачків. В маєтках цієї шляхти села також здавалися в оренду. Проте не завжди і не всі маєтки віддавалися в оренду. Окремі поселення потрапляли до управління шляхтичів. Так було з селом Росища, власністю Влодека. Тут управителем призначено шляхтича Мартина Зардецького, що проживав у тому ж селі[53]. Протягом кількох років бачимо його на цій посаді. В судових актах Зардецький виступає як "factor"[54]. Взагалі до визначення термінів потрібно підходити обережно. Одне і те саме слово у латинській мові може мати кілька значень. В даному випадку слово "factor" в перекладі як управитель не викликає сумніву. Там же Зардецький виступає слугою Станіслава Влодека, що виключає інші варіанти тлумачення слова.

Величина земельного багатства визначалася не тільки кількісно населених пунктів, але й кількістю підданих, що проживали в них, та сумою отримуваного грошового прибутку. В різні роки з тих чи інших причин власник міг мати різну величину прибутку.

На це впливали татарські набіги, шляхетські міжусобиці, неврожаї, епідемії і т.п. Так, у 1559 р. на с. Росища напав королівський загін ротмістра Дерспяка[55]. З протестації, внесеної власником села Влодеком, дізнаємося, що військові дощенту пограбували Росище. Протестація скурпульозно перелічує завдані збитки: "Королівські загони чинили, що хотіли. І підданих побили, забрали півмачка ячменю у Василя, півмачка маку в Дениса, пів третини півмачка проса, 8 кіп вівса, а в Остапка 5 маць вівса, а в Яреми 8 півмачків вівса"[56] і т.д. Всього королівський загін пограбував 24 селян, а двох побили[57].

Рід Гербуртів, багатий і впливовий у Польській Короні, володів маєтками і на Теребовельщині. До їх складу входили Бучиків, Вікно, Глібів і Устрики. Барський староста Мартин Гербурт у 1560 р. є власником сіл Бучиків і Вікно[58]. Вірогідно, у цей час вій володів також іншими селами. У 1571 р. всі п'ять названих маєтків є володіннями Миколая та Яна Гербуртів.[59]

Волинським магнатам князям Збаразьким в Теребовельському повіті як приватні належали села Калинова Руда, Кривчинці, Куйданці, Лозова, Охрімовці і Стриївка. Всі вони розташовувалися на півночі повіту і безпосередньо прилягали до волинських володінь князів Збаразьких. Характерно, що названі села знаходилися в руках різних представників князівського роду. Георгій був власником сіл Калинова Руда і Охрімовці[60], Владислав — села Кривчинці[61], Олександр — села Лозова.[62]

Місцевий шляхетський рід Копичинських володів поселеннями, що знаходились на півдні повіту, з центром у містечку Копичипці. Сюди, поряд з ними, входили ще чотири села: Гадипківці, Креголець, Коцюбинці і Оришківці. Станіслав і Єлизавета Копичипські у 1574 р. володіли не всім містечком, а лише його частиною: того року вони сплатили чопове і податок від корчми зі своєї частини Копичипець[63]. Село Гадинківці виступає власністю Андрія Копичинського і Георгія Чортківського[64]. Брати Станіслав, Андрій і Євстахій Копичипські тримали по частині села Креголець[65].

Лише село Коцюбинці було у єдиному володінні Станіслава Копичинського. Оришківці після смерті Станіслава Копичинського перейшли до його дружини Анни, а пізніше — до їхніх синів Андрія і Людовика[66].

Таким чином, маєтки Копичинських, перебуваючи на початку 50-х рр. XVI ст. в руках одного власника, у 1561-1574 рр. виявилися поділеними на окремі володіння між численими нащадками роду. Проте процес до роздроблення великої земельної власності не був незворотній. Пізніше, на початку XVII ст., перелічені маєтки знову перебували у власності двох шляхтичів з роду Копичинських. Магнати Сенявські на Теребовельщині володіли селами Бенява, Владичин, Козівка, Колодіївка, Сковродинці, Скомороше. Частина з них розміщувалась на північ від Теребовлі, межуючи з королівщинами і маєтками Баворовських. Причому Як і Анна Сенявські виступають як окремі власники. Анна Сенявська, дружина краківського каштеляна, була власником Владичина, Козівки і Скомороше[67]. У 1580 р. Сенявські володіли лише частиною с.Сковродинці[68]. Сам Ян Сенявський, галицький каштелян, залишив у приватній власності села Бенява і Колодіївка[69]. Велика земельна власність у др. пол. XVI ст. була представлена маєтками Струсів. Вони мали села Вербовець, Гаврилівці, Говилів, Залісся, Підбогородичі і Превилів. На початку 60X років ними володіли Станіслав Струс, у 1571-1575 роках Якуб і Георгій Струси, його сини. Тут, як і у випадку з Копичинськими, простежується процес подрібнення земельних володінь великої шляхти.

Власність Яна Ходоровського - містечко Товсте і села Красне, Волока, Гощанка, Зелена, Білка і Малий Борек, - складали єдиний маєтковий масив на сході повіту у межиріччі Збруча і його притоки Гнилки. У 1574 р. Ян Ходоровський як власник всіх семи поселень сплатив державний податок[70].

Таким чином, вісім шляхетських родів володіли 47 поселеннями. На території повіту це становило 40,17% від усіх врахованих приватновласницьких маєтків.

Багата шляхта, яка тримала 2-4 села, на Теребовельщині не була чисельною. Актовий матеріал подає про неї скупу інформацію. За період з 1559 по 1580 роки згадується лише вісім шляхетських родів. Безумовно, їх було більше. Перш за все, серед них виділялися Претвичі. Якуб і Бернард, починаючи з 1552 року, були Теребовельськими старостами, що дозволяло їм брати активну участь в економічному житті краю. Хоч вони і володіли на правах приватної власності лише трьома селами, — Довжанкою (Гречовою), Кобилянами і Соровцями[71], — проте, насправді, економічна вага цього роду була набагато більшою. Експлуатація дев'яти маєтків Теребовельського староства виводила їх на одне з провідних місць серед шляхти Теребовельського повіту.

Ян Сенявський володів селами Варваринці і Грабовець. На правах спільної власності Катерина і Миколай Творовські мали села Біле і Білий Потік. Крім того, за рахунок оренди сіл Ляхівці і Трибухівці вони значно розширили свій економічний потенціал.

Мартин Кунатс, теребовельський возний, тримав села Денисів, Семиківці, Сенько Підлипецький — Підліски і Байківці. Чортків - містечко, Чортків — село і с. Угрин перебували у власності Георгія Чортківського, причому частиною містечка володіли Барбара Станіславова і Катерина, дружина Яна Яссецького. Пізніше, у 1572 р., на правах власника частини Чорткова до них приєднався і Миколай Гольський.

Села Васильківці і Познанка були спадковими маєтками Томаса Васильківського. У 1579 р. Познанка вже перебувала у власності Николая Гербурта. Це приклад перерозподілу земельної власності на користь великої шляхти і розширення феодального землеволодіння.

Як і Творовські, Вскжинські на праві приватної власності спільно володіли селами Завадівка і Острів. Загалом на долю багатої шляхти приходилося 18 поселень, або 10,53% від усіх приватношляхетських маєтків.

Середня шляхта Теребовельського повіту репрезентована 16 шляхетськими родинами, які володіли по одному населеному пункту. Питома вага середньої шляхетської власності була порівняно невелика (13,67%). Цей прошарок панівного класу виступає опорою королівської влади в боротьбі з великими землевласниками і магнатами. Останні всілякими способами намагалися підірвати їхній економічний потенціал.

На Теребовельщині між представниками середньої шляхти бачимо й українські роди: Сметанки, Мишковські, Зборовські, Сухоставські, Боярські.

Миколай Сметанка володів селом Білобожниця. Він орендує Білобожницю Загорському, за що останній зобов'язується сплатити 100 флорінтів[72]. Через рік, у 1575 р., село знову здається в посесію.

Клименту Розреповському належало с. Гусарівка, Матіасу Підвербецькому і Голінському — с.Вишнівчик. І в цьому випадку Голінський на певних умовах здавав скальському старості Лянцкоронському свій маєток в оренду[73]. Мартин Калиновський володів селом Личківці, що на південний захід від Теребовлі, Адам Сапоровський — с.Товстобаба, Бартоломей Коссовський — с. Сущин, Криштоф Мишковський — с.Мишків, Станіслав Чеклінський с.Бахримовці, Андрій Козіховський — с.Бичківці, Софія Тарнавська с.Яблунів, Миколай Людзіцький — с. Карамандич.

Містечко Микулинці, що лежало на р. Серет між Теребовлею і Тернополем, належало Самуелю Зборовському, село Увисла Миколаю Немировському, с.Кобиловлоки — Миколаю Гольському, Прошова — Бялковському Францішку, теребовельському земському возному. Села Сухий Став і Завалів перебували відповідно у власності Степана Сухоставського і Станіслава Ліщинського.

Дрібна, або часткова шляхта в другій половині XVI ст. була численною, хоч і намітилась тенденція до її кількісного зменшення. Середня і дрібна шляхта продавала землі та маєтки багатим власникам, а сама шукала засобів до існування на панських дворах, на військовій службі тощо.

При вивченні актового матеріалу часткову або дрібну шляхту виявлено у восьми поселеннях: Довгому, Іванівці, Малій Луці, Золотниках, Підгайчиках, Нижбірку, Оспіному.

Протягом 1559-1580 рр. "часткові" маєтки часто змінювали своїх власників. Не в усіх випадках вдалося встановити кількісне співвідношення підданих в кожній з частин села. В деяких поселеннях спостерігалася тенденція до дальшого дрібнення. Село Довге у 1561 р. бачимо власністю Криштофа Кремпського, Катерини Ліханської, Степана Боярського, Мар'яна Мединського, власника двох підданих.

У 1573-1575 рр. до них приєднуються Мишко Боярський і Мартин Лиханський. А у 1580 р. Довге належить частинами Степану, Миколаю, Олехну Боярським і Лиханському. Як бачимо, склад "пайовиків" села постійно змінювався кількісно, одні родини змінювалися іншими, що зв'язано перш за все з нестійким матеріальним становищем дрібної шляхти.

У с. Іванівка (від Підволочиська) часткова шляхта представлена ще строкатіше. У період з 1559 по 1580 роки її власниками були вісім шляхтичів. Кожен з них володів всього кількома селянами. Так, у 1559 р. Дмитрій Мединський є власником "підданих Мар’яна, Максима, Макара, Василя"[74]. Ян Честиловський в інвентарному описі своєї частини с.Іванівки виступає посесором 5-ти підданих[75]. В цілому мастку йшла інтенсивна зміна землевласників. 1559 року Ян Честиловський відступає від свого права на частину села на користь Попілька за 2000 золотих[76]. В 1574 р. Якуб Честиловський вводить у володіння частиною села Андрія Дубанєвського[77].

Загалом у 8 поселеннях налічувалось 37 представників дрібної шляхти. Її доля в приватношляхетському володінні була найменшою і становила лише 6,83%.

Проаналізувавши всі п'ять видів приватношляхетського землеволодіння, отримуємо остаточні дані про співвідношення різних категорій шляхетського стану у феодальному землеволодінні:

Питома вага магнатів та шляхти у приватному землеволодінні Теребовельського повіту др. пол. XVI ст.
Категорія шляхетського стану Кількість родів % до загальної кількості родів кількість поселень у приватному володінні % до загальної кількості поселень
Магнати 2 2,76 24 20,51
Велика шляхта 8 10,79 48 41,25
Багата шляхта 18 25,67 18 15,18
Середня шляхта 10 10,79 19 16,24
Дрібна шляхта 37 50,00 8 6,83
Загалом 74 100 117 100
Церковне і війтівсько-міське землеволодіння.

На долю церковного землеволодіння припадало порівняно небагато сіл. Шляхта старалася не допустити зростання церковної власності. Вже на сеймику у Вишні 1590 р. вона намагалася добитися закону, що дозволяв би монастирям купувати землю тільки на основі спеціального рішення. Такі вимоги повторювалися і на кількох наступних сеймиках. Дійсно, право духовенства купувати землю було сильно обмежене. Вже у 1631 році, а у 1635 — особливо, йому взагалі заборонялось купувати шляхетські землі. Крім того, обмежили світським особам право передавати свої землі у спадок церкві, зокрема, монахам[78].

Спроба шляхетського стану обмежити землеволодіння духовенства не мали успіху. Доля духовної власності, не зважаючи на всі перешкоди і протидію шляхти, у деяких регіонах Польської Корони мала явну тенденцію до зростання.

Однак на території Теребовельського повіту у другій половині XVI ст. ця тенденція не простежувалася. Частка церковного землеволодіння тут залишалася незмінною, принаймні у проміжку часу від 1564 до 1580 року. Це пов'язано з боротьбою між державою, з одного боку, і шляхтою — з іншого. До того ж українська шляхта, яка відстоювала інтереси православної церкви, протидіяла спробам католиків розширите ареал земельної власності. А на Теребовельщині існували виключно католицькі церковні маєтки. Львівській католицькій архідієцезії належали села Козлів, Городище, Кропивна і Таворів[79]. Всі вони складали єдиний комплекс і розміщувалися на захід від Тернополя, на берегах річок Стрипи і Васушки. Ці маєтки були подаровані католицькій церкві у 1504 р. королем Александром[80]. Особливо виділявся серед них Козлів. У 1572 р. тут проживали 32 ккети, 10 халупників, знаходилася корчма і т. д. Трохи менше прибутків було від Городища. Тут налічувалося 9 кметів і 5 халупників. Кропивна і Таворів мали всього по два кмети[81].

Католицькому проборству в м. Теребовлі належало село Плебанівка, в кількох кілометрах на південь від міста[82]. Його отримали у 1425 р. на основі грамоти короля Ягайла[83]. У другій половині XVI ст. Плебанівка налічувала 24 сім’ї залежного населення. Вони приносили значний прибуток католицькій парафії, яка за рахунок економічних, заходів зміцнювала свої позиції у місті. Так, у 1572 р. від кожного двору забрано по 10 грош податку[84].

Таким чином, до складу церковних маєтків у Теребовельському повіті другої половини XVI ст. входило п'ять населених пунктів. А частка церковної власності у феодальному землеволодінні складала 2,06%. Для порівняння: у Белзькому воєводстві частка духовних володінь становила 7%, у Львівській і Сяноцькій землях Руського воєводства, відповідно, 4,4% і 5,5%[85].

Як і в королівщинах, у церковних маєтках була розповсюджена система держання. З погляду господарювання і управління такі великі комплекси духовної власності, як на Теребовельщині, нічим не відрізнялися від великих земських володінь, так само, як середні по розміру церковні володіння (І - 2 села) нічим не відрізнялися від середньої шляхетської власності.

Дуже часто здавалось в оренду с. Плебанівка. З 1570 по 1580 рр.воно тричі на трирічні терміни орендувалось. Причому в ролі орендатора виступає настоятель католицької парафії м. Теребовлі Розен. Це наштовхує на думку, що такі маєтки перетворювалися на джерело особистого збагачення духовних осіб. Ішов процес розширення земельних церковних угідь па селі. За десять років у Теребовельському гродському суді п'ять разів розглядалися скарги місцевої шляхти і старости на самовільне захоплення їхніх земель[86].

Однак, як відомо, частина духовенства не була прихильною передавати церковні маєтки в заставне держання або в оренду світським особам. З цією метою приймалися спеціальні постанови. Тільки духовні особи - наприклад, члени капітулу, — могли держати і експлуатувати церковні землі, як це було з Плебанівкою. Такі рішення мотивувались побоюванням, що шляхтичі розорять маєток, поскільки застосовують більш жорстокі форми експлуатації, в результаті чого починаються втечі селян. Наприклад, єпископи досить часто передавали свої столові маєтки в держання шляхті, вважаючи це більш вигідним, ніж передавати їх духовним особам. Як церква намагалася не допустити, щоб їх маєтки попадали в держання шляхті, так і шляхта добивалася аналогічних заходів щодо духовенства. В конституції варшавського сейму 1607 р. прямо говориться: "Світських держав духовні особи "держати" не повинні"[87]. Хоч, очевидно, такі факти мали місце. Крім того, духовенству заборонялося держати і королівщини[88].

Наведені факти свідчать про те, що спроби шляхетського стану— обмежити землеволодіння духовенства не мали успіху. Його частка в Теребовельському повіті, хоч і була незначною (2,06%), проте залишалася незмінною протягом другої половини XVI ст., а. на початку XVII ст. навіть дещо зросла.

Висновки.

Соціально-економічний розвиток земель Польської Корони, а тому числі і Руського воєводства, був тісно пов'язаний з еволюцією феодальної земельної власності. Аналіз її форми, і особливо питання про розподіл землеволодінь дав змогу краще зрозуміти вплив цих процесів на формування панщинно-фільваркової системи.

Ріст великої земельної власності створив сприятливі умови для ведення панщинного господарства, привів до зростання ролі магнатерії і заможної шляхти з соціально-економічному і політичному житті краю.

Структура феодального землеволодіння відповідала співвідношенню сил між різними групами панівного класу в країні. Теребовельський повіт у цьому відношенні не був винятком. Шляхта, як і в інших землях Польської Корони, була монополістом щодо землеволодіння у другій половині XV’ ст. (1559-1580 рр.). Із загального числа врахованих поселень шляхті належало 117 сіл і містечок, що становило 66,97% від усіх земельних володінь. В порівнянні з Львівською і Сяноцькою землями, де частка приватношляхетських володінь була, відповідно, 76,5% і 82,4%, позиції Теребовельської шляхти були відносно слабшими.

Зате Теребовельський повіт представлений значним ареалом королівщин, які налічували 56 поселень (30,27%). Справжніми господарями державних маєтків виступала шляхта. Вона тримала королівські володіння на правах лена, емфітевзиса, так званої передачі "б вірні руки", "доживотного", або термінового держання, коротко термінової посесії. В Теребовельському повіті найбільше поширення отримала така форма держання, як "голе доживоття".

Так званий екзакуційний рух, тобто боротьба шляхти за викуп королівщин, привів до того, що великі землевласники не змогли перетворити королівські маєтки у свою власність. Але вирвати їх з рук шляхетських держателів, перетворити в дійсну державну власність не вдалося. Лише 11 з 66 королівських поселень на Теребовельщині перебували в управлінні королівського старости.

За рахунок королівщин проходив перерозподіл земельної власності. Магнати, велика шляхта (Баворовські, Вільчеки, Влодеки, Сенявські, Полоцьк і, Ходоровські та ін.), використовуючи їх, змогли у другій половині XVI ст. суттєво укріпити свої економічні і політичні позиції.

Шляхетську власність можна було відсуджувати, закладати, наслідувати як по чоловічій, так і по жіночій лінії, ділити між спадкоємцями і т. д.

Великими землевласниками в Теребовельському повіті другої половини XVI ст. виступали Баворовські, Вільчекн, Влодеки, Гербурти, Давидовські, Збаразькі, Копичинські, Сенатські, Струси, Ходоровські.

З другого боку, існувала значна кількість шляхтичів, котрі володіли половиною або меншою частиною села, — Кремпські, Боярські, Попільки, Лончки, Баранецькі, Мединські, Драгомирські, Творовські та інші, загалом 37 родин. Українські шляхетські роди (Сметанки, Мишковські, Зборовські, Сухоставські, Боярські) втрачають політичні позиції в повіті, що яскраво проявилось у зменшенні їхньої частки в приватному землеволодінні. Не видно українців і серед державного апарату управління. Вони репрезентовані лише у середовищі середньої і дрібної шляхти.

У другій половині XVI ст. велике феодальне землеволодіння на Теребрвельщяні переважало абсолютно. До нього можуть бути віднесені королівські маєтки, оскільки, як правило, комплексами або окремими поселеннями знаходилися у шляхетському держанні. Великою власністю в повіті були і духовні володіння - 5 сіл (2,06%). Всі вони без винятку належали католицькій церкві. Спроби шляхетського стану обмежити землеволодіння духовенства не могли завершитися успіхом. Частка церкви у феодальній земельній власності залишалася незмінною, а на початку XVII ст. навіть зросла. Війтівсько-міське землеволодіння представлено лише одним поселенням, яке належало Теребовельському війтівству, і земельними ділянками в містечку Камянка (0,45%).

Така незначна його частка в порівнянні з іншими видами власності пояснюється слабкістю міст, їх незначним значенням у розвитку економіки краю.

Без королівщин велике землеволодіння займало трохи більше половини всіх маєтків (61,76%). Королівщини створили вирішальне переважання і панування великої власності.

На кінець XVI ст. структура феодального землеволодіння в Теребовельському повіті стабілізувалася, склалася остаточно і набрала такого вигляду, який відображав співвідношення в економічному і політичному плані між різними станами панівного класу:

Форма феодального землеволодіння Кількість врахованих поселень % до загальної кількості поселень
Королівщини 66 30,27
Приватношляхетські володіння 117 66,97
Церковні маєтки 5 2,06
Війтівсько-міське землеволодіння 1 0,45
Загалом 189 100

——————

  1. ↑ Гроссман Ю. М. Черты феодального землевладения в Русском и Белзском воеводствах XVI-XVII вв. // Ежегодник по аграрной истории Восточной Европы, 1964. — Кишинев, 1966. — С. 130-143.
  2. ↑ Jabłonowski A. Pisma wybrane. — Warszawa, 1911. — T. IV.
  3. ↑ Центральний державний історичний архів у м. Львові (далі — ЦДІАЛ). — Фонд 17: Теребовельський гродський суд. — Опис 1. — Од. зб. — 7, 8, 90, 91, 94, 95.
  4. ↑ Поборовий реєстр Теребовельського староства 1564 р. // Zrodla dziejowe. — Warszawa, 1902 — Т. XVIII. — Cz. I. — S. 97-100; Поборовий реєстр Теребовельського староства 1572 р. // ЦДІАЛ. — Ф. 17. Оп. 1. — Од. зб. 7. — Арк. 321-324.
  5. ↑ Жерела до історії України-Руси (далі — Жерела). — Львів, 1895. — Т. 1. — С. 114-152; Т.7. — С. 121-137.
  6. ↑ Сиреджук П. С. История заселения Галицкой земли в XIV-XVIII вв. (Автореф... дис. - канд. ист.наух). - Львов, 1989.
  7. ↑ ЦДІАЛ.-Ф. 17. - Оп. 1. - Од. зб. 7. - Арк.
  8. ↑ Там же. -Т. 7.-С 121-137.
  9. ↑ Жерела. -Т. 1.-С. 115-151.
  10. ↑ Поборений реєстр Теребовельського староства 1572 р. // ЦДІАЛ. - Ф. 17. - Оп. 1. - Од. зб. 7. Арк. 321-324. Zrodla dziejowe.. - Warszawa, 1902. - Т. XVIII. Cz. 1. -S. 97-100.
  11. ↑ Сиреджук П. С. Вказана праця. - С. 5.
  12. ↑ Гроссман Ю. М. Вказана праця. - С. 140.
  13. ↑ Жерела. — Т. 1. — С. 129.
  14. ↑ Там же. — Т. 7. — С. 122–129.
  15. ↑ Źródła dziejowe. — T. XVIII. — Cz. 1. — S. 98.
  16. ↑ Там же.
  17. ↑ Жерела. — Т. 1. — C. 124–126.
  18. ↑ Wyczański A. Pozdawnictwo dóbr królewskich za Zygmunta I // Przegląd historyczny. — Warszawa, 1953. — T. XLIV. — Zesz. 3. — S. 158.
  19. ↑ Volumina legum. - Peterburg, 1859. - V. II. - S. 611-612.
  20. ↑ Жерела. - T. 1. - С. 144-145.
  21. ↑ Там же. - T. 7. - С. 131-132.
  22. ↑ Akta grodzkie і ziemskie. - Lwów, 1931. - T. XXIV. - S.7.
  23. ↑ Там же. - Lwów, 1909. - T. XX. - С. 101-102.
  24. ↑ Жерела. - T. 1.- С. 149.
  25. ↑ Там же. - С. 139.
  26. ↑ Там же.
  27. ↑ Жерела. - С. 142.
  28. ↑ Жерела. - Т. 7. - С. 133-135.
  29. ↑ Там же. - Т. 1. - С. 135.
  30. ↑ Львівська наукова бібліотека АН України ім. В. Стефаника (відділ рукописів). Ф. 9. - Спр. 247. - Арк. 129.
  31. ↑ Жерела.-T. 1.- С 151-152.
  32. ↑ Там же.
  33. ↑ ЦДІАЛ. - Ф. 17. - On. 1. - Од. зб. 7. - Арк. 206.
  34. ↑ Жерела. - Т. 7. - С. 130-131.
  35. ↑ Там же. - С. 149.
  36. ↑ Там же. — С. 129–130.
  37. ↑ ЦДІАЛ. — Ф. 17. — Оп. 1. — Од. зб. 8. — Арк. 57, 87.
  38. ↑ Там же. Арк. 10; Од. зб. 7. — Арк. 47.
  39. ↑ Там же. — Од. зб. 91. — Арк. 249.
  40. ↑ Там же. — Од. зб. 7. — Арк. 149.
  41. ↑ Там же. — Од. зб. 8. — Арк. 116.
  42. ↑ Dąbkowski P. Prawo prywatne polskie. — Lwów, 1910. — T. 1. — S. 160, 280–281.
  43. ↑ ЦДІАЛ. - Ф. 17. - On. 1. - Од. зб. 7, 8, 90, 91, 94.
  44. ↑ Гроссман Ю.М. Вказана праця.
  45. ↑ ЦДІАЛ. - Ф. 17. - On. 1. - Од. зб. 7. - Арк.154.
  46. ↑ Źródła dziejowe. — T. XVIII. — Cz. 1 — S. 98.
  47. ↑ ЦДІАЛ. — Ф. 17. — Оп. 1. — Од. зб. 7. — Арк. 94.
  48. ↑ Там же. — Од. зб. 8. — Арк. 89, 162; Од. зб. 7. — Арк. 482.
  49. ↑ Там же. — Од. зб. 8. — Арк. 85–86.
  50. ↑ Там же. — Арк. 379.
  51. ↑ Там же.
  52. ↑ Там же. - Ф.17. - Оп.1;. - Од. зб. 7. - Арк. 74.
  53. ↑ Там же. - Арк. 87. 225.
  54. ↑ Там же.
  55. ↑ Там же. - Од. зб. 90. - Арк. 14-19.
  56. ↑ Там же.
  57. ↑ Там же.
  58. ↑ Там же. - Од. зб. 91. - Арк. 47
  59. ↑ Там же. - Од. зб. 7. - Арк. 179, 197, 427.
  60. ↑ Там же. - Од. зб. 91. - Арк. 417,495.
  61. ↑ Там же. - Од. зб. 7. - Арк. 108.
  62. ↑ Там же. - Арк. 397.
  63. ↑ Там же. - Од. зб. 8. - Арк. 57, 87.
  64. ↑ Там же. - Арк. 104.
  65. ↑ Там же. - Од. зб. 7. - Арк. 425.
  66. ↑ Там же. - Од. зб. 8. - Арк. 104; Од. зб. 91. - Арк. 441.
  67. ↑ ЦДІАЛ. - Ф. 17. - On. 1. - Од. зб. 7. - Арк. 159; Од. зб. 91. - Арк. 75.
  68. ↑ Там же. - Од. зб. 94. - Арк. 322.
  69. ↑ Там же. - Арк. 79.
  70. ↑ Там же. - Од. зб. 8. - Арк. 83.
  71. ↑ Там же, - Од. зб. 7. - Арк. 209; Од. зб. 91. - Арк. 370, 422.
  72. ↑ ЦДІАЛ. - Ф. 17. - Оп. 1 - Ол. зб. 8. - Арк. 369.
  73. ↑ Там же. - Арк. 24.
  74. ↑ ЦДІАЛ, - Ф. 17. - Оп. 1. - Од. зб. 90. - Арк. 129.
  75. ↑ Там же. - Од. зб. 7. - Арк. 136.
  76. ↑ Там же. - Од. зб. 90. - Арк. 221.
  77. ↑ Там же. - Од. зб. 8. - Арк. 116.
  78. ↑ Dąbkowski Р. Op. cit. - S. 177-178, 181-183.
  79. ↑ ЦДІАЛ.- Ф. 17.-On. 1. - Од.зб. 7. - Арк. 325.
  80. ↑ Matricularum Regni Polonia Summaria. - Varsoviae, 1908. - Pars. III. - N’ 1336.
  81. ↑ ЦДІАЛ.- Ф. 17.-On. 1. - Од.зб. 7. - Арк. 325.
  82. ↑ Там же. - Ф. 1,7. - On. 1. - Од. зб. 7. - Арк. 325; Од. зб. 8, 80, 91.
  83. ↑ Jabłonowski А. Ор. cit. - S. 498.
  84. ↑ ЦДІАЛ. - ф. 17. - On. 1. - Од.зб. 7. - Арк. 325.
  85. ↑ Гроссман Ю.М. Вказана праця. - С 140.
  86. ↑ ЦДІАЛ. - Ф. 17. - On. 1. - Од.зб. 7. - Арк. 283; Од. зб. 8. - Арк. 29-33, 84-85, 171-173.
  87. ↑ Volumina legum. - V. II. - f. 1607.
  88. ↑ Dąbkowski P. Op. cit. - T. 1. - S. 181.

Ця робота поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 4.0 Unported (Із зазначенням авторства — поширення на тих самих умовах 4.0 неадаптована), яка дозволяє вільне використання, поширення й створення похідних робіт за умови дотримання і зазначення ліцензії та автора оригінальної роботи.

 
Отримано з https://uk.wikisource.org/w/index.php?title=Україна_в_минулому/1/Маєтковий_поділ_Теребовельського_повіту_Галицької_землі_в_другій_половині_XVI_ст.&oldid=352814