Перейти до вмісту

Україна в міжнародних відносинах/1/Аріанство

Матеріал з Вікіджерел

Аріанство – течія у християнстві, що заперечує вчення про єдину сутність трійці. З'явилася у 4 ст. Її основні положення проголосив пресвітер Арій з м. Александрія. Вселенські собори християнської церкви 325 і 281 засудили А. як єресь. Проте значні прошарки населення міст, передовсім ремісники і торговці, підтримували А., яке у 336-381 посіло становище панівної релігії у Римській імперії. У 4-7 ст. найбільшу опору воно здобуло серед германських племен (готів, лангобардів тощо) під час їхньої християнізації. Відродження аріанського руху припадає на початок Реформації в Європі (16 ст.), де він прибирає назву соцініанства – від прізвища проповідників італійців Лелія і Фауста Социни, які виступали у Швейцарії. У цей період аріанські громади, до яких вступають заможні шляхтичі, постають на Слов'янщині, зокрема на українських землях Речі Посполитої. Їх діяльність сприяла поширенню західних тлумачень свободи совісті і думки людини, просвітництва. Важливими осередками популяризації цих ідей стали засновані аріанцями школи в Чернігові, Києві, Хмельнику, Гощі. В середині 17 ст. А. було розгромлено під тиском католицької церкви, а нав­чальні заклади закрито.

Літ.: Левицкий О. Социнианство в Польше и Юго-Западной Руси // Киевская старина, 1882, №5; Стельмашова А. Аріанство в давній Україні // Пам'ятки України, 1993, №1-6.

М.М.Варварцев.

Ця робота поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 4.0 Unported (Із зазначенням авторства — поширення на тих самих умовах 4.0 неадаптована), яка дозволяє вільне використання, поширення й створення похідних робіт за умови дотримання і зазначення ліцензії та автора оригінальної роботи.