Україна в міжнародних відносинах/1/Гадяцький договір 1658

◀ Гаазька конвенція про захист культурних цінностей на випадок збройного конфлікту 1954

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 1 під ред. Миколи Варварцева Гадяцький договір 1658 (В. М. Горобець)

“Gazette de France” ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2009

Гадяцький договір 1658 – українсько-польська мирна угода, підписана 16 (6) вересня неподалік м. Гадяч гетьманом І. Виговським з урядом польського короля Яна II Казимира Ваза. Підписанню передували тривалі, глибоко законспіровані переговори сторін, на яких українські інтереси представляв П.Тетеря, а польські – С.–К. Беневський. На заключному етапі переговорів у виробленні умов Г.д. з українського боку активну участь брав Ю.Немирич. За умовами Г.д., який завершував десятилітню українськопольську війну, передбачалося повернення Української козацької держави (у складі трьох воєводств: Київського, Чернігівського та Брацлавського) до оновленої Речі Посполитої на правах федеративної її частини – Великого князівства Руського. Державне життя тут облаштовувалося на зразок норм і порядків, що діяли у Великому князівстві Литовському. Крім того, король гарантував амністію всім учасникам війни з Польщею. Військо Запорозьке отримувало підтвердження старих привілеїв, дозвіл на куріння горілки й заведення шинків та право гетьманського суду. Козацький реєстр складався з 60 тис. осіб. За поданням гетьмана щороку 100 козаків із кожного полку мали отримувати нобілітацію. Церковна унія ліквідовувалася. Захоплене раніше унійцями церковне майно, культові споруди поверталися православній церкві. Православний київський митрополит та ще чотири православні єпископи отримували місця в сенаті Речі Посполитої. Православним міщанам гарантувалася рівність у правах із католицькими міщанами. Києво-Могилянський колегіум вперше отримував статус вищого навчального закладу та права, рівні з правами Краківської академії. Передбачалося заснування на території Речі Посполитої ще однієї православної академії, а також відкриття середніх навчальних закладів та друкарень. Г.д. уможливлював вільне повернення в Україну польських землевласників, яким, однак, заборонялося переобтяжувати своїх підданих.

Після підписання Г.д. сторони намагалися скоригувати його положення кожна на свою користь. Гетьманський уряд прагнув збільшити територію Великого князівства Руського, розширити прерогативи його державних інституцій. Водночас польська сторона наполягала на зменшенні удвічі кількості козацького реєстру, звуженні гетьманських повноважень, відмові від насильницьких дій стосовно унійної спільноти. До ратифікованого сеймом Речі Посполитої у травні 1659 тексту Г.д. не увійшли положення про ліквідацію унії на всій території держави, повернення всього відібраного раніше унійцями майна православній церкві, козацький реєстр обмежено 30 тис. осіб. Дія договору юридично була припинена урядом Ю.Хмельницького в жовтні 1659, після підписання угоди з Російською державою. У наступні роки положення Г.д. не раз використовувались урядами Ю.Хмельницького, П.Тетері, П.Дорошенка, М.Ханенка при виробленні умов мирних угод з польськими королями.

Літ.: Герасимчук В. Виговщина і Гадяцький трактат //Зап. НТШ, 1909, т.87–89; Смолій В.А., Степанков В.С. Українська державна ідея XVII–XVIII століть: проблеми формування, еволюції, реалізації. – К., 1997; Горобець В.М. Гадяцька унія 1658 року //Історія України, 1998, № 38, 39; Грушевський М.С. Історія України–Руси. – К., 1998, т. 10; Яковлєва Т. Гетьманщина в другій половині 50-х років XVII століття: Причини і початок руїни. – К., 1998; Горобець В.М. Гадяцька угода 1658 року у контексті міжнародних відносин //Київ. стар., 1999, № 1; Гадяцька унія 1658 року. – К., 2008.

В.М.Горобець.