Україна в міжнародних відносинах/1/Генуезька конференція 1922

◀ Генеральне консульство СРСР у Львові

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 1 під ред. Миколи Варварцева Генуезька конференція 1922 (М. М. Варварцев)

Глухівські статті 1669 ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2009

Генуезька конференція 1922 – міжнародна конференція з економічних та фінансових питань. Відбулася 10 квітня – 19 травня 1922 у Генуї (Італія). У її роботі взяли участь представники 29 держав і 5 домініонів Великої Британії. США прислали спостерігача. Участь УСРР у Г.к. здійснювалася через єдине представництво РСФРР, оформлене 22 лютого 1922 в Москві Протоколом наради повноважних представників союзних з Росією республік. РСФРР доручалося захищати їхні інтереси й укладати та підписувати від їхнього імені “всі акти, які можуть бути вироблені” на Г.к., а також пов’язані прямо або опосередковано з ними інші договори й угоди з окремими державами, як представленими, так і не представленими на конференції. До складу делегації РСФРР увійшов голова Ради народних комісарів й нарком закордонних справ УСРР Х.Раковський, який провів низку попередніх неофіційних переговорів у Берліні та Празі з метою зондування розстановки політичних сил в Європі щодо проблем, запропонованих для обговорення в Генуї. На конференції він вів переважно пропагандистсько-роз’яснювальну роботу серед дипломатів і представників преси. Зі свого боку уряд Української Народної Республіки, який перебував на еміграції, направив до Генуї делегацію на чолі з О.Шульгіним, яка, однак, не отримала статусу учасника конференції, а тому діяла поза межами засідань конференції шляхом неофіційних зустрічей із представниками західних держав й поширення меморандумів.

У Генуї делегації РСФРР було пред’явлено вимоги інших країн визнати всі міжнародні борги, фінансові зобов’язання царської Росії, взяти на себе відповідальність за збитки від дій радянського і попередніх йому урядів або місцевих властей. Пропонувалося всі позики, укладені з Росією після 1 серпня 1914, вважати погашеними тільки після сплати певної суми, а всі націоналізовані підприємства повернути іноземним власникам. Делегація РСФРР, очолювана Г.Чичеріним, погодилася обговорити питання про борги, концесії і компенсацію колишнім іноземним власникам, зажадавши, у свою чергу, відшкодування збитків від іноземної інтервенції, визнання де-юре радянського уряду і надання йому фінансової допомоги. До фінансової комісії Г.к. було передано окремий меморандум про кредити, який представив і підписав Х.Раковський. Радянською стороною також була порушена проблема загального скорочення озброєнь.

У ході конференції Г.Чичерін висловив протест, в якому вказувалося на дискримінацію українського населення в окупованій Румунією Бессарабії, зверталася увага на перешкоди, які чиняться волевиявленню населення Східної Галичини, а також на угоди, укладені між генералом П.Врангелем і представниками румунського та югославського урядів “з метою підготовки нападу на Українську Республіку і провокування найкровопролитніших й спустошливих воєнних операцій”.

Жодне з питань, висунутих у Генуї, не знайшло позитивного вирішення, і їхнє подальше обговорення було перенесено на Гаазьку конференцію 1922. Під час Г.к. 16 квітня 1922 у Рапалло поблизу Генуї між Німеччиною і РСФРР було підписано договір, який передбачав негайне відновлення дипломатичних відносин між ними, відмову від взаємних претензій та розвиток торговельно-економічних стосунків. Дія Рапалльського договору була поширена на Україну та інші союзні з РСФРР республіки згідно з договором між ними і Німеччиною від 5 листопада 1922.

Літ.: Материалы Генуэзской конференции (Подготовка, отчеты заседаний, работы комиссий, дипломатическая переписка и пр.). – М., 1922; Україна і зарубіжний світ. – К, 1970; White S. The origins of detente. The Genoa conference and Soviet Western relations 1921–1922. – Cambridge, 1985.

М.М.Варварцев.