Україна в міжнародних відносинах/2/Ізмаїл

◀ Золота Орда

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 2 під ред. Миколи Варварцева Ізмаїл

Ізраїль ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2010

ІЗМАЇЛ — місто Одеської обл., розташоване на лівому березі Кілійського гирла Дунаю за 80 км. від Чорного моря. Населення 77 тис. осіб (2008).

У 12 ст. на місці сучасного І. існувала генуезька колонія, від 14 ст. — слов'янське селище Сміл у складі Молдавського князівства. Наприкінці 15 ст. Османська імперія перетворила його на свій опорний пункт для боротьби проти запорозьких козаків у Придунав'ї. 1595 козацькі загони на чолі з гетьманом Г. Лободою і С. Наливайком захопили Сміл. Після повернення турки спорудили тут фортецю, назвавши її І. Проте і вона не витримувала навальних атак запорожців, які оволодівали нею 1609 і 1621.

Від 2-ої половини 18 ст. І. стає одним із ключових місць у протистоянні між Російською та Османською імперіями. 26 липня 1770 під час війни 1768–74 російська армія при підтримці запорожців взяла під контроль І., примусивши турецьку залогу (близько 20 тис. вояків) поспішно залишити її. За Кючук-Кайнарджійським мирним договором 1774 І. повернуто Порті, яка відтоді розгорнула в ньому масштабні фортифікаційні роботи під керівництвом німецьких і французьких інженерів. Унаслідок цього тут постала одна із найпотужніших в Європі фортець (за оцінками тогочасних військовиків, «неприступна»), оперізана більш як шестикілометровим валом у 8 метрів заввишки і глибоким ровом, наповненим водою. Під час російсько-турецької війни 1787–91 в І. отаборилося 35-тисячне військо під орудою досвідченого полководця Айдозлі Махмет-паші. Призначений командувати зосередженими біля фортеці російськими частинами генераланшеф О. Суворов надіслав ультиматум про її добровільну здачу впродовж 24 годин. Однак ця вимога була відхилена турецькою стороною. 11 грудня після інтенсивного бомбардування розпочався штурм І., в якому брали участь 30 тис. вояків. У їх складі разом із полками російської регулярної армії були чорноморські козаки на чолі з генерал-майором Дж. Де Рібасом, колишнім підданим Неаполітанського королівства. Наступ забезпечувала очолена кошовим отаманом А. Головатим козацька флотилія, з човнів якої десантувалися штурмові підрозділи. Упродовж 10-годинної битви турецька залога зазнала цілковитого розгрому, втративши 26 тис. убитими і 9 тис. полоненими, 245 гармат, 30 суден. Утрати наступаючих: 2 тис. вбитих і близько 3 тис. поранених. Падіння Ізмаїлу набуло великого резонансу в Європі, а в столиці Порти, Константинополі, спричинило народне повстання. Османська імперія змушена була піти на перемовини із російською стороною, що завершились Ясським мирним договором 1791, за яким І. повертався під турецьку владу.

14 вересня 1809, у період війни Росії проти Туреччини, І. був захоплений військами під командуванням генерала П. Багратіона і за Бухарестським договором 1812 приєднаний до Російської імперії. У 1820-х рр. у ньому з'явилася цивільна адміністрація — магістрат, дума, інші установи. 1830 утворено Ізмаїльське градоначальство. Пожвавилося торговельне судноплавство, почалася забудова міста особняками дворян і купців.

За умовами Паризького трактату 1856, яким завершилася Кримська війна, І. знову перейшов під турецьке управління, що тривало аж до війни 1877–78, коли російське військо взяло його штурмом 13 квітня 1877. Укладений 1878 Берлінський трактат остаточно визначив приналежність І. до Російської імперії.

Від 1-ої пол. 19 ст., залишаючись військовим форпостом, І. виступає осередком міжнародних торговельних зв'язків на перетині річкових і морських шляхів Південно-Східної Європи. Важливим важелем його розвитку став порт, що спеціалізувався головним чином на експорті зерна. У середині 19 ст. звідси щороку вивозили на зарубіжні ринки 330–340 тис. чвертей пшениці. 1898 ізмаїльський експорт, в якому переважало зерно (головно кукурудза), досяг 8 млн. пудів вартістю 2,5 млн. рублів. Водночас імпорт товарів загальною вагою 700 тис. пудів обчислювався 200 тис. руб. В І. проводилися два щорічні ярмарки, що збирали понад 10 тис. осіб, включно з іноземними комерсантами. Найвпливовішою верствою в місті стало купецтво. Після запровадження 1831 гільдійського устрою в Бессарабії І. налічував понад 200 купців усіх трьох гільдій, а в 1838 — вже 285. Найбільша питома вага у товарообігу припадала на торговців-судновласників, операції яких сягали країн Центральної й Південної Європи та Близького Сходу.

У цей період населення І. зростало за рахунок українських і російських поселенців, а також вихідців із турецьких володінь на Балканах — греків, болгар, молдаван, албанців. На початку 20 ст. тут налічувалося 22 тис. жителів, професійні заняття яких були пов'язані переважно з роботою в порту, на суднах, рибних промислах. Від початку 1830-х рр. в І. діяв цех вільних матросів, що обслуговував морські й річкові рейси. У місті виникло власне суднобудування — баркасів, човнів тощо.

У 19 — на початку 20 ст. прикордонне становище І. широко використовували громадсько-політичні рухи в Росії і Україні для зв'язків із зарубіжними центрами визвольної боротьби, транспортування на терени імперії нелегальної літератури. 1869–71 у місті жив і учителював болгарський поет Х. Ботев, який водночас займався конспіративно-революційною діяльністю на доручення патріотичних організацій своєї країни. В І. також працював один із фундаторів професійної музичної культури Румунії, композитор і хоровий диригент, українець за походженням Г. Музическу.

Після розвалу Російської імперії на початку 1918 І. був окупований Румунією. Перебування міста під її владою припинилося у червні 1940, коли, відповідно до умов радянсько-румунського врегулювання питання про Бессарабію, воно увійшло до складу УРСР. На початку Великої Вітчизняної війни, після запеклих боїв протягом місяця, І. захопили румунські війська. Його визволення відбулося під час Яссько-Кишинівської наступальної операції Радянської армії в серпні 1944. Цього ж року тут постало Дунайське державне пароплавство, що розпочало свою діяльність з обслуговування потреб фронту, здійснивши зокрема доставку 25 тис. т боєприпасів і продовольства для партизанів Югославії.

У повоєнні роки І. відновлювався як головна перевалочна база радянських вантажів на Дунаї — металу, вугілля, руди, будівельних матеріалів, збіжжя. Першими основними контрагентами І. стали балканські країни та Австрія. Протягом подальших десятиліть його торговельне судноплавство обійняло понад 50 країн Європи, Азії, Африки. До участі у зарубіжних зв'язках приєдналися промислові підприємства міста, в тому числі консервний комбінат, рибний завод, продукція яких неодноразово відзначалася на ярмарках і виставках у Празі, Марселі та інших містах. У 21 ст. Ізмаїл продовжує відігравати роль найбільшого українського порту на Дунаї.

Літ.: Орлов Н. А. Штурм Измаила Суворовым в 1790 году. — СПб., 1890; Жуков В. И. Города Бессарабии 1812–1861 годов. — Кишинев, 1964; Історія міст і сіл УРСР: Одеська область. — К., 1969; Марчук Ю. І., Тичина А. К. Ізмаїл: Історичний нарис. — Одеса, 1997.

М. М. Варварцев.