Україна в міжнародних відносинах/2/Ізраїль

◀ Ізмаїл

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 2 під ред. Миколи Варварцева Ізраїль

Індія ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2010

ІЗРАЇЛЬ, Держава Ізраїль (Yisra'el, Isră'il, Medinat Yisra'el) — близькосхідна держава в західній частині Азії, у Східному Середземномор'ї. Територія — 20,8 тис. км2 (разом із територіями, приєднаними під час арабо-ізраїльської війни 1948–49). Столиця (згідно з рішенням кнесету Ізраїлю, яке Рада Безпеки Організації Об'єднаних Націй у резолюції № 478 визнала таким, що «не має законної сили») — м. Єрусалим. Головний економічний і культурний центр — м. Тель-Авів. Адміністративно-територіальний поділ — 6 округ. Населення — 7,3 млн осіб (2007). Етнічний склад: євреї — 80,1%, інші — головним чином араби. Офіційні мови — іврит та арабська. Державна релігія — іудаїзм, поширені також іслам, християнство та інші. Літочислення ведеться за місячним календарем.

І. є парламентською республікою. Конституції не має, її замінюють окремі конституційні закони. Законодавча влада представлена однопалатним парламентом — кнесетом (120 депутатів), який обирається за партійними списками на 4 роки і формується за системою пропорційного представництва. Главу держави — президента — обирає кнесет терміном на 7 років. Президент призначає прем'єр-міністра (традиційно ним стає лідер партії, що здобула більшість голосів на парламентських виборах), який формує кабінет міністрів і фактично керує країною.

І. — член Організації Об'єднаних Націй (з 1949) та інших міжнародних організацій.

В Ізраїлі релігія не відокремлена від держави: питання особистого статусу громадян перебувають у віданні релігійних судів. Проте юрисдикція рабинів стосується тільки шлюбу, поховання, релігійних традицій, питання статусу іммігрантів. Проблемами іудаїзму опікується міністерство релігії та колегія рабинату. Послідовники інших конфесій підпорядковуються керівництву своїх релігійних організацій.

Утворенню держави І. передувала активна діяльність Всесвітньої сіоністської організації, яка виникла 1897 і мала на меті заснування єврейської держави на території Палестини. 1920 Ліга Націй надала Великій Британії мандат на управління Палестиною. Проголошення в листопаді 1917 декларації А.-Дж. Бальфура, міністра закордонних справ Великої Британії, відкрило шлях єврейській колонізації Палестини. Це спричинило єврейськоарабське протистояння. Після закінчення Другої світової війни ситуація в цьому регіоні остаточно вийшла з-під англійського контролю, що змусило Велику Британію звернутися в лютому 1947 до ООН з проханням розглянути палестинське питання.

Ізраїль утворено 14 травня 1948 на підставі резолюції № 181 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада 1947 про скасування британського мандату на управління Палестиною й поділ її території на дві незалежні держави: єврейську й арабську. Єврейській державі відводилася територія в 14,1 тис. км2, арабській — 11,1 тис. км2. Єрусалим виділили в самостійну адміністративну одиницю з міжнародним статусом. Арабські держави не визнали цього рішення. 15 травня 1948 війська Єгипту, Йорданії, Лівану, Сирії, Саудівської Аравії, Ємену й Іраку оголосили війну І. Розпочалася арабоізраїльська війна 1948-49, в ході якої І. приєднав 6,7 тис. км2 території, передбаченої для утворення арабської держави. З цих земель було вигнано близько 950 тис. арабів, що призвело до виникнення проблеми палестинських біженців та стало причиною перманентного арабсько-ізраїльського протистояння. Періоди загострення позначилися низкою війн: Суецька криза 1956, Шестиденна війна 1967, Війна Судного дня 1973, військова операція «Мир Галілеї» 1982.

У перші дні незалежності фінансова допомога єврейської діаспори дала змогу не тільки утвердитися Державі І., а й перемогти у війні 1948–49. Нині І. отримує майже половину фінансової підтримки (близько 3 млрд дол. США на рік), яку виділяють США для іноземних країн. Більшість цих коштів йде на потреби ізраїльської армії. 1991 в Мадриді (Іспанія) розпочався процес мирного врегулювання близькосхідного конфлікту. 1993 у Вашингтоні (США) були підписані документи про взаємовизнання І. та Організації визволення Палестини. Процес мирного врегулювання відбувається за схемою «мир в обмін на території» й передбачає виведення І. військ з окупованих арабських територій та визнання держави І. і гарантії безпеки з боку арабських держав. Головним посередником у врегулюванні близькосхідного конфлікту виступає так званий близькосхідний квартет — США, Російська Федерація, Європейський Союз та ООН.

Серед основних проблем, які постають перед державою І., є абсорбція (лат. аbsorptio — поглинання) іммігрантів. Однак близькосхідний конфлікт спричинив процес реімміграції — масового виїзду євреїв з І. переважно до США та країн Західної Європи. Зокрема, до 1995 з України в І. виїхало понад 500 тис. євреїв, але згодом чисельність українських євреїв в І. скоротилася майже на 200 тис.

Українські євреї відіграли велику роль у творенні та розвитку І. На етнічних українських землях народилися й жили лідери світового сіоністського руху І.-Л. Пінкснер, Б. Горохов, В. Жаботинський. З України походять другий президент Ізраїлю Іцхак Бен-Зві (1884–1963), прем'єр-міністр Голда Меїр (1898–1978), міністр закордонних справ Моше Шарет, голова кнесету Шевах Вайс, засновник індустрії Ізраїлю А.Шенкар та ін.

Держава І. визнала незалежність України 25 грудня 1991, а вже наступного дня були встановлені між ними дипломатичні відносини. В жовтні 1992 в м. Тель-Авів відкрилося посольство України. На початку 1993 почало функціонувати посольство І. в Києві.

Україну та І. поєднує низка двосторонніх угод, зокрема, «Спільна декларація про поглиблення й подальший розвиток взаємовідносин, партнерства та співробітництва між Україною і Державою Ізраїль» (1996); міжурядові угоди про морську торгівлю і судноплавство, про співробітництво між інститутами стандартів двох країн, програма наукового співробітництва.

1999 товарообіг між двома країнами становив 240 млн дол. США і від 2003 набуває стабільну тенденцію до зростання. Основу українського експорту до І. складають чорні метали, зернові культури, продукти харчування, деревина. З І. Україна імпортує гуму, пластмаси, дорогоцінне каміння, машини та устаткування, продукцію хімічної промисловості, овочі й фрукти (головним чином цитрусові).

Нині в І. проживає понад 300 тис. вихідців з України, переважна більшість яких переїхала у 1990-х рр. Діють їхні земляцькі об'єднання, товариство українсько-єврейських зв'язків, Асоціація українських студій, до якої увійшли близько 300 учених. 1994 в Єрусалимі відкрито першу українську бібліотеку ім. Блумфільда (співзасновники — Центральна наукова бібліотека ім. В. Вернадського НАН України та Інститут історії, філософії і регіональних студій Єврейського університету). Розвиваються мистецькі зв'язки.

Приблизно 35 тис. етнічних українців — членів змішаних сімей — є громадянами І. В Хайфі 2001 було створено Об'єднання українців в Ізраїлі, яке є першим офіційно зареєстрованим осередком українців на Близькому Сході.

Від 1994 в кнесеті та у Верховній Раді України діють парламентські асоціації дружби «Ізраїль–Україна» та «Україна–Ізраїль».

Літ.: Факты об Израиле. — Иерусалим, 1995; Україна в системі міжнародних відносин: історична ретроспектива та сучасний стан. — К., 1997; Сайгакова Л. О. Українсько-ізраїльські відносини 1991–1997. — Одеса, 1998; Трощинський В. П., Шевченко А. А. Українці у світі. В кн.: Україна крізь віки. — К., 1999, т. 15; Крюков А. А. Израиль сегодня. — М., 2000; Миграционные процессы и их влияние на израильское общество. — М., 2000; Зовнішня політика України в умовах глобалізації. Анотована історична хроніка міжнародних відносин (1991–2003) / Відп. ред. С. В. Віднянський. — К., 2004.

М. С. Бур'ян, Я. Л. Шолох.