Україна в міжнародних відносинах/2/Дипломатична служба УРСР

◀ Дипломатична служба Української козацької держави

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 2 під ред. Миколи Варварцева Дипломатична служба УРСР (А. М. Зленко)

Дипломатичні і консульські служби УНР і Української Держави ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2010

ДИПЛОМАТИЧНА СЛУЖБА УРСР. Постала відповідно до прийнятого 1 лютого 1944 сесією Верховної Ради СРСР закону «Про надання Союзним Республікам повноважень у галузі зовнішніх відносин та про перетворення у зв'язку з цим Народного Комісаріату Закордонних Справ із загальносоюзного в союзнореспубліканський народний комісаріат». Відповідно Верховна Рада УРСР законом від 5 березня 1944 створила республіканський Народний комісаріат закордонних справ.

Д.с. УРСР зосереджувалася здебільшого у багатосторонній дипломатії шляхом участі в міжнародних міжурядових організаціях. 1945 УРСР стала однією з держав-засновниць Організації Об'єднаних Націй, що давало їй можливість бути причетною до обговорення світових та регіональних міжнародних проблем. Українська дипломатія брала активну участь в роботі ООН і вже в перші роки її існування внесла чимало пропозицій до Статуту, інших документів ООН, тимчасових правил процедури Генеральної Асамблеї ООН, проектів резолюцій про створення Комісії з розслідування становища, що склалося в Індонезії (1946), підтримала рішення про створення Держави Ізраїль (1947), щодо біженців та переселенців, переміщених осіб, представництва неурядових організацій в Економічній і соціальній раді ООН (ЕКОСОР), роботи Дунайської комісії тощо. Д.с. УРСР забезпечила вступ України 1947 до Всесвітньої організації охорони здоров'я, 1947 — Всесвітнього поштового союзу, 1948 — Всесвітньої метеорологічної організації, 1954 — ЮНЕСКО та Міжнародної організації праці (МОП), 1956 — Європейської економічної комісії, 1957 — Міжнародного агентства з питань атомної енергії (МАГАТЕ).

УРСР поставила свій підпис під Паризькими мирними договорами 1947 (з Італією, Румунією, Угорщиною, Болгарією та Фінляндією), Віденською конвенцією про дипломатичні відносини (1961), Договором про заборону ядерних випробувань в атмосфері, космічному просторі та під водою (1963), міжнародними пактами про цивільні та політичні права, про економічні, соціальні та культурні права (1968), Договором про заборону розміщення на дні морів і океанів та в його надрах ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення (1971), конвенціями, спрямованими на заборону бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї (1972), проти апартеїду (1974), на заборону воєнного або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище (1977), багатьма іншими міжнародними договорами. Україна обиралася (1948–49, 1984–85) непостійним членом Ради безпеки Організації Об'єднаних Націй, тричі ставала членом ЕКОСОР ООН, неодноразово — членом Адміністративної ради МОП, Виконавчої ради ЮНЕСКО, Ради керуючих програм ООН з навколишнього середовища, Ради з промислового розвитку (ЮНІДО), Конференції ООН з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД), Ради керівників МАГАТЕ, Комітету боротьби з апартеїдом. Дипломати УРСР проводили політику з проблем захисту прав людини, роззброєння, збереження миру. З їхньої ініціативи в ООН було проголошено міжнародний рік медичних досліджень, боротьби з неписьменністю, допомоги в підготовці кадрів для прискорення індустріалізації країн, що розвиваються.

Один із напрямів діяльності дипломатії УРСР був пов'язаний із заходами щодо збереження миру й безпеки у світі. Її представники брали активну участь у розв'язанні ООН проблеми роззброєння, зокрема заборони хімічної зброї, незастосування сили, заборони мілітаризації космічного простору, ліквідації залишків колоніалізму, заборони найманства.

Українські дипломати призначалися й обиралися на керівні посади в ООН та інші міжнародні організації: Д. Мануїльський — головою першого комітету першої комісії Конференції Об'єднаних Націй в Сан-Франциско (1945), на який покладалися завдання розробки преамбули й 1-го розділу 31 Статуту ООН «Цілі і принципи», та головою Ради безпеки ООН (1948–49); В. Кравець і Г. Удовенко — головуючими в Раді безпеки ООН відповідно 1984 і 1985; Г. Удовенко — головою другого комітету ГА ООН (1987), головою спеціального політичного комітету ГА ООН (1989); П. Недбайло — головою 23-ї сесії Комісії ООН з прав людини (1967; був серед перших — разом із Р. Кассеном і Е. Рузвельт — нагороджений ООН відзнакою за значний внесок у захист прав людини та основних свобод); Г. Шевель — віце-президентом ГА ООН; В. Мартиненко — віце-президентом Комітету із соціальних питань ЕКОСОР (1981); Ю. Кочубей — головою Адміністративної комісії Генеральної конференції ЮНЕСКО (1985) і заст. Генерального директора ЮНЕСКО (1987–92); А. Зленко — віцеголовою Генеральної конференції ЮНЕСКО (1987). Співробітники Д.с. УРСР працювали на різних посадах у секретаріатах та робочих органах ООН, ЮНЕСКО, МОП, МАГАТЕ, Європейської економічної комісії та інших міжнародних і міжурядових організацій.

Літ.: Голуб В. Україна в Об'єднаних Націях. — Мюнхен, 1953; Батюк В. Г. Україна в Міжнародній організації праці. — К., 1968; Українська РСР у міжнародних організаціях. — К., 1984; Нариси з історії дипломатії України. К., 2001; Зленко А. М. Дипломатія і політика. — Х., 2003.

А. М. Зленко.