Україна в міжнародних відносинах/2/Дипломатична служба Української козацької держави

	СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
	Як допомогти й отримати допомогу під час війни

◀ Дипломатична служба України

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 2 під ред. Миколи Варварцева Дипломатична служба Української козацької держави (В. С. Степанков)

Дипломатична служба УРСР ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2010

ДИПЛОМАТИЧНА СЛУЖБА УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ. Постала за традиціями Війська Запорозького і діяла без оформлення у відповідну спеціалізовану установу. Її функції виконувала група військовиків, які займалися проведенням зовнішньої політики. Управління службою здійснювалося старшинською радою й гетьманом. Рада розробляла напрями зовнішньої політики, умови угод і договорів. Гетьман здійснював практичне керівництво зносинами з іншими країнами: приймав іноземні посольства та вів з ними переговори, інструктував українських послів і заслуховував їхні звіти, брав участь у виробленні найважливіших дипломатичних актів і підписував їх. Поточну роботу виконувала Генеральна військова канцелярія, писарі якої готували відповідну документацію.

Упродовж 1648 зусилля дипломатичної служби Української козацької держави спрямовувалися на збереження воєнно-політичного союзу з Кримським ханством, пошук порозуміння з Османською імперією, залучення правителів Російської держави й Трансільванського князівства до боротьби за корону в Речі Посполитій. 1649–1653 основна увага приділялася досягненню визнання з боку Польщі й інших країн незалежності Української козацької держави, запобіганню створення антиукраїнської коаліції, пошуку надійного протектора. Протягом 1654–1657 служба займалася формуванням антипольського союзу держав, нейтралізацією політики Польщі й Криму, возз'єднанням західноукраїнського регіону з козацькою Україною, захистом внутрішнього суверенітету від посягань царського уряду. Важливою сферою діяльності козацьких дипломатів 1648–1657 був збір інформації про характер міжнародних відносин, внутрішньополітичне становище потенційних союзників і противників, їхню військову потужність тощо.

На основі козацьких традицій склався власний церемоніал прийому іноземних гінців, посланців і послів, ведення з ними переговорів та організації безпеки їхнього пересування теренами держави, постачання для них і конвою продовольства й фуражу. Форма прийому (як правило, в Чигирині) залежала від рангу (гонець, посланець, посол) особи, яка приїжджала з візитом, політичного статусу того, хто її посилав, і важливості покладеної на неї дипломатичної місії. Участь гетьмана в зустрічі посольств практикувалася рідко; цю функцію виконував хтось із генеральної старшини чи полковників. Члени посольств отримували помешкання неподалік від місця проживання Б. Хмельницького. Існували відмінності в ритуалах аудієнцій для послів різних країн, що зумовлювалося врахуванням традицій їхньої дипломатичної служби та політичними цілями українського уряду. Секретні питання обговорювалися лише гетьманом наодинці з послом в окремій кімнаті. Прикметними рисами етикету були інтенсивність переговорного процесу та його швидке завершення.

Дипломатична служба Б. Хмельницького мала у своєму складі перекладачів, знавців доріг, людей, пристосованих до мандрівного життя, секретарів посольств, посланців і послів. Функцію останніх переважно виконували полковники й генеральні старшини, які уповноважувалися гетьманом укладати угоди й договори. Склад і чисельність посольств залежали від важливості дорученої їм дипломатичної місії. Велика увага приділялася оформленню відповідної документації. Листи, адресовані монархам, підписувалися гетьманом й скріплювалися печаткою. Інколи гетьман удавався до титулатури «Божою милістю», що використовувалася європейськими монархами. Практикувалися різноманітні стилі написання листів до іноземних правителів і глав урядів, що було зумовлено враховуванням узвичаєних у тих чи інших країнах норм етикету. Як правило, зміст укладених договорів в Українській козацькій державі не розголошувався і був відомим дуже обмеженому колу осіб.

Літ: Голобуцкий В. Дипломатическая история освободительной войны украинского народа 1648–1654 гг. — К., 1962; Шевченко Ф. П. Дипломатична служба на Україні під час визвольної війни 1648–1654 рр. В кн.: Історичні джерела та їх використання. — К., 1964, вип. 1; Крип'якевич І. П. Богдан Хмельницький. — Львів, 1990; Грушевський М. Історія України-Руси. — К., 1995–97, т. 8; т. 9, кн. 2; Федорук Я. О. Міжнародна дипломатія і політика України 1654–1657. — Львів, 1996, ч. 1; Горобець В. Еліта козацької України в пошуках політичної легітимації: стосунки з Москвою та Варшавою. 1654–1665. — К., 2001; Смолій В. А., Степанков В. С. Становлення української дипломатичної служби. Зовнішня політика уряду Б. Хмельницького (1648–1657 рр.). В кн.: Нариси з історії дипломатії України. — К., 2001; Степанков В. С. Дипломатична служба України та основні принципи її функціонування у роки гетьманування Богдана Хмельницького (1648–1657 рр.) // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету. Історичні науки. — 2002, т. 6 (8); Чухліб Т. В. Культура дипломатичних відносин. В кн.: Історія української культури. — К., 2003, т. 3; Його ж. Гетьмани і монархи. Українська держава в міжнародних відносинах 1648–1714 рр. — К.–Нью-Йорк, 2003.

В. С. Степанков.