Україна в міжнародних відносинах/2/Договори Київської Русі з Візантією

	СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
	Як допомогти й отримати допомогу під час війни

◀ Договірні статті українських гетьманів

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 2 під ред. Миколи Варварцева Договори Київської Русі з Візантією

Додаткова угода Російської СФРР з Німеччиною 1918 ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2010

ДОГОВОРИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ З ВІЗАНТІЄЮ. Процес договірного оформлення відносин між обома державами бере початок у 860, коли київський князь Аскольд обступив м. Константинополь і добився вигідної для себе угоди, яка, ймовірно, забезпечувала права руських купців у Візантії. Текст цього договору не зберігся. Перший відомий історикам договір Русі з Візантією укладено 911 між великим князем київським Олегом й імператором Левом VI та його співправителем Александром. Йому передувала угода, укладена 907 після переможного походу Олега на Константинополь, в якій коротко було викладено основні положення мирних стосунків між обома країнами. У цій угоді містилися дві відсутні в договорі 911 статті: сплата одноразової данини імперією русичам й їх право на безмитну торгівлю у Візантії. Головною метою Русі було добитися привілеїв для купців: до середини 11 ст. руська торгівля орієнтувалася на візантійські ринки, де князь, бояри й дружинники збували данину, зібрану під час полюддя, й воєнну здобич, купуючи зброю, вино й предмети розкоші. Договір 911 створював режим найбільшого сприяння русичам на ринках імперії (те ж саме — візантійським купцям на Русі): вони мали бути забезпечені там житлом, харчами й припасами на зворотний шлях. Таких вигод не мали купці жодної іншої країни. Київська Русь добивалася у такий спосіб визнання на міжнародній арені. Метою візантійського уряду під час укладання договору з Олегом було убезпечення північних кордонів і володінь імперії в Криму, а також одержання військової допомоги від Київської Русі, за що імперія зобов'язалася їй сплачувати щорічну данину. Цей договір вписано до «Повісті временних літ».

Наступний договір, включений також до «Повісті», укладено після невдалих воєнних походів великого князя київського Ігоря Старого 941 і 944. Не відважившись іти далі на Константинополь після звістки про зібрання Візантією сильного війська, Ігор уклав з нею 944 договір, менш вигідний від Олегового. У ньому вже не йшлося про безмитну торгівлю у Візантії та не згадувалося про сплату нею данини Русі, натомість остання змушена була взяти на себе зобов'язання захищати від ворогів візантійські володіння в Криму.

971 укладено договір між великим князем київським Святославом Ігоровичем, обложеним візантійцями у м. Доростолі (нині м. Сілістра, Болгарія), й імператором Іоанном Цимісхієм. Святослав зобов'язався не воювати з Візантією; ані в Болгарії, ані в Криму не піднімати проти неї народи; надавати імперії військову допомогу. Цей договір вписано до «Повісті временних літ» без згадок про торгівлю й вигоди для руських купців.

Останній похід Русі на Візантію стався 1043. Тоді руський флот під командуванням Володимира — старшого сина великого князя київського Ярослава Мудрого зазнав поразки. Відтак Ярослав почав створювати коаліцію проти імперії і її правителю Константину IX Мономаху довелося запропонувати йому мир. Угоду уклали між 1046 і 1052 та скріпили шлюбом доньки імператора з четвертим сином Ярослава Всеволодом Ярославичем. Цей договір був сприятливим для Русі; його текст не зберігся.

Літ.: Истрин В. М. Договоры Руси с греками X в. // Известия Отдела русского языка и словесности Академии наук, 1924, т. 29; Левченко М. В. Очерки по истории русско-византийских отношений. — М., 1956; Литаврин Г. Г. Условия пребывания древних русов в Константинополе в X в. и их юридический статус // Византийский временник, 1993, т. 54.

М. Ф. Котляр.