Україна в міжнародних відносинах/2/Договір про дружбу і братерство між Українською СРР і Туреччиною 1922

	СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
	Як допомогти й отримати допомогу під час війни

◀ Договір про дружбу, добросусідство і співробітництво між Україною і Республікою Білорусь 1995

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 2 під ред. Миколи Варварцева Договір про дружбу і братерство між Українською СРР і Туреччиною 1922

Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Турецькою республікою 1992 ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2010

ДОГОВІР ПРО ДРУЖБУ І БРАТЕРСТВО МІЖ УКРАЇНСЬКОЮ СРР І ТУРЕЧЧИНОЮ 1922. Укладено 2 січня 1922 у м. Анкарі (Туреччина) уповноваженим уряду УСРР, членом ВУЦВК та РНК, головнокомандувачем збройними силами України й Криму М. Фрунзе та уповноваженим Великих національних зборів Туреччини, депутатом ВНЗТ, комісаром закордонних справ Юсуфом Кемаль-беєм. Підписанню договору передувала українськотурецька конференція, що проходила 25–29 грудня 1921 в Анкарі. Зміст договору в основному повторював головні положення аналогічних договорів Туреччини з республіками Закавказзя (13 березня 1921) та з РСФРР (16 березня 1921). Кожна із сторін зобов'язалася не визнавати будьяких договорів або інших міжнародних актів, прийнятих усупереч їх волі, а також денонсувати всі попередні договори між Російською імперією та Османською імперією або Україною і Туреччиною, що не відповідали обопільним інтересам.

Уряд УСРР підтвердив усі положення договору стосовно території Туреччини та її кордонів, визнані попередніми договорами Туреччини із РСФРР і республіками Закавказзя, а також статті щодо режиму її капітуляції, тобто УСРР не визнала окупації державами Антанти низки районів Туреччини, в тому числі й столиці — Стамбула.

Водночас, Туреччина визнала УСРР незалежною й суверенною державою в територіальних межах, установлених згідно з договорами УСРР з РСФРР і сусідніми державами. За цим договором, міжнародний статус проток Босфору і Дарданелл (тобто виходу із Чорного в Середземне море) мала визначити конференція причорноморських держав, при цьому застерігалося, що її рішення не повинні завдавати шкоди суверенітету та безпеці Туреччини.

УСРР і Туреччина зобов'язувалися не допускати утворення або перебування на своїх територіях ворожих, відповідно до Туреччини та УСРР, організацій, груп, офіційних осіб, а також, встановити на своїх територіях режим найбільшого сприяння для громадян кожної з договірних сторін, які перебували на території другої (на них поширювалися всі права й обов'язки, що випливали із законів країни перебування, за винятком обов'язків із національної оборони, від яких вони звільнялися; питання їхнього сімейного, спадкового права та дієздатності мали бути вирішені спеціальною угодою). Планувалося розробити і підписати поштову, телеграфну, консульську конвенції та радіоконвенцію. До укладання консульської конвенції стосунки між обома державами регулювалися нормами міжнародного права на засадах взаємності. Договір передбачав установлення дипломатичних відносин між обома державами й підлягав ратифікації. У червні 1922 у Харкові відбувся обмін ратифікаційними грамотами, для чого туди прибула турецька делегація на чолі з міністром охорони здоров'я Різа Нур-беєм.

Укладанням договорів Туреччини з РСФРР, республіками Закавказзя та УСРР радянські республіки розширювали коло держав, які їх визнавали, а також прагнули надати національно-визвольній боротьбі турецького народу соціалістичного спрямування та розв'язати на свою користь проблему статусу проток, а Туреччина прагнула домогтися від держав Антанти перегляду невигідного для неї Севрського мирного договору 1920, який став результатом поразки Туреччини у Першій світовій війні у складі Четверного союзу.

Літ.: Українська РСР на міжнародній арені. Збірник документів (1917– 1923 рр.). — К., 1966; Україна і зарубіжний світ. — К., 1970; Мельтюхов М. Советско-польские войны. — М, 2001; S. Kostova (укл.). Rulers of the Ottoman Empire. The sultans of the Osman Gazi dynasty. — Sophia, 2003.

В. В. Павленко.