Україна в міжнародних відносинах/3/Класицизм

◀ Кіпр

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 під ред. Миколи Варварцева Класицизм

Кодацька облога 1648 ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2012

КЛАСИЦИЗМ (від лат. сlassicus — взірцевий) — художній напрям у європейському мистецтві 17 — поч. 19 ст., якому притаманне наслідування естетичних зразків епохи античності. К. ґрунтувався на філософії раціоналізму, передусім ідеях Р. Декарта. Найвищого розквіту набув упродовж 17 ст. у Франції у період абсолютизму, коли став офіційною естетичною доктриною, та за доби Просвітництва. Базувався на ідеї сильної державної влади освіченого монарха. Вперше канонічні правила К. щодо єдності місця, часу й дії у драмі було офіційно затверджено 1638 в «Думці французької Академії щодо трагікомедії (П. Корнеля) «Сід». У вироблення засад К. вагомий внесок зробила французька Академія живопису і скульптури.

Характерною рисою К. є поділ мистецьких жанрів на вищі (у літературі — ода, трагедія, епопея; в живописі — історичний, релігійний, міфологічний жанри) та нижчі (у літературі — комедія, сатира, байка; у живописі — пейзаж, натюрморт, портрет). Канони просвітницького К. визначив Н. Буало в поемі «Поетичне мистецтво» (1674).

У французькій літературі К. знайшов втілення в трагедіях П. Корнеля й Ж. Расіна, комедіях Ж.-Б. Мольєра, байках Ж. Лафонтена, трагедіях Вольтера, прозі Ф. Ларошфуко, Ж. Лабрюйера. У німецькій літературі 2-ї пол.

18 ст. виник т.зв. веймарський К., представлений творчістю Й.-В. Гете, Й.-Ф. Шіллера. Теоретиком К. у живописі 17 ст. був Н. Пуссен. Архітектура К. вирізняється монументальністю, симетрією об'ємно-планувальних рішень, симетрично-осьовою композицією, широким застосуванням ордеру, строгістю форм, стриманістю декору. Одним із найяскравіших прикладів поєднання елементів К. й бароко в палацово-парковому мистецтві стала резиденція французьких королів Версаль (1661–1708, архіт. Л. Лево, Ж. Ардуен-Мансар). За правління Наполеона І у Франції виник стиль ампір, що являв собою завершальний період у розвитку К. У театральному мистецтві К. позначений помпезністю й статичністю спектаклів, розміреним читанням віршів. Канони К. в музиці знайшли відображення у творчості представників Віденської класичної школи — композиторів Й. Гайдна, В.-А. Моцарта, Л. ван Бетховена. В Україні К. набув поширення наприкінці 18 — у 1-й пол. 19 ст. Відповідно до його засад забудовувалися міста Київ, Чернігів, Полтава, Херсон, Маріуполь, Миколаїв, Катеринослав, Одеса, Севастополь та ін. До найвизначніших зразків української палацово-садибної архітектури К. належать маєток П. Румянцева-Задунайського в с. Качанівці на Чернігівщині (70-ті рр. 18 ст., архіт. М. Мосципанов), маєток Шидловського в с. Мерчику на Харківщині (1776–1778, архіт. П. Ярославський), палац М. Камбурлея в с. Хотині на Сумщині (кінець 18 ст., архіт. Дж. Кваренгі), маєток графа Завадовського в с. Ляличах на Брянщині (1797, архіт. Дж. Кваренгі), палац К. Розумовського в м. Батурині на Чернігівщині (1799–1803, архіт. Ч. Камерон), маєток П. Галагана в с. Сокиринцях на Чернігівщині (1829, архіт.

П. Дубровський). У Києві утвердженню К. сприяв архіт. А. Меленський, під керівництвом якого здійснювалася відбудова Подолу після пожежі 1811.

У стилі К. створювалися парки «Софіївка» в м. Умані (1796–1805), «Олександрія» в м. Білій Церкві (1797–1829), Контрактовий будинок у Києві (1815–1817, архіт. В. Гесте), новий будинок Київської академії (1822–1825, архіт. А. Меленський), приміщення Ніжинської гімназії вищих наук князя О.О. Безбородька (1824, архіт. Л. Руска), дзвіниця Успенського собору в Харкові (1824–1833, архіт. Є. Васильєв), Оссоленіум (1826–1827, архіт.

П. Нобіле та Ю. Бем), Львівська ратуша (1827–1835, архіт. Й. Маркль, Ф. Трешер), будинок Київського університету (1837–1843, архіт. В. Беретті) тощо.

На засадах К. розвивалася творчість видатного скульптора І. Мартоса — автора проекту пам'ятника А.-Е. Рішельє в Одесі (1823–1828), Потьомкіну-Таврійському в Херсоні (1829–1836) та ін. Мартос започаткував своєрідний тип надмогильних пам'ятників. У співавторстві з Ж. Тома де Томоном він створив проект надгробка генерал-фельдмаршала П. Румянцева-Задунайського в Успенському соборі Києво-Печерської лаври (1797–1805). Мартос також є автором проекту надмогильного пам'ятника К. Розумовському в Батурині (1803–1805) та І. Висоцькому на кладовищі Видубецького монастиря (20-ті рр. 19 ст.). У стилі К. виконано пам'ятник князю Володимиру в Києві (1850–1853, автори — В. Демут-Малиновський, П. Клодт, О. Тон). До львівських пам'яток К. належать фонтани на площі Ринок з фігурами Нептуна, Діани, Амфітріти, Адоніса (1793, автор — Г. Вітвер), роботи скульптора А. Шімзера — надгробні пам'ятники й декоративне оздоблення будівель Львова. Риси К. простежуються в розписах Андріївської церкви в Києві, палаців Розумовських у Києві, Козельці, Покорщині, Яготині, Глухові, Почепі, палацу Вишневецьких у с. Вишнівці на Тернопільщині, палацах П. Завадовського в Ляличах та Комбурлеїв у Хотині. Мотиви К. характерні для іконостасів собору Різдва Богородиці в Козельці, собору Мгарського монастиря поблизу Лубен, Почепського Свято-Воскресенського собору. У стилі К. працював живописець В. Боровиковський. У літературі К. позначився на творчості Ф. Прокоповича, І. Котляревського, П. ГулакаАртемовського, Г. Квітки-Основ'яненка та ін. Традиції К. в музичному мистецтві справили вплив на композиторів М. Березовського й Д. Бортнянського.

Літ.: Нариси з історії українського мистецтва. — К., 1966; Мистецтво кінця ХVІІІ — першої половини ХІХ століття. — К., 1969, т. 4, кн. 1; Попович М.В. Нарис історії культури України. — К., 1999; Ковальчук Х.І.

Особливості архітектури Львова наприкінці ХVІІІ — першої половини ХІХ ст. (стильові тенденції та типологія споруд): Автореф… канд. архітектури. — Львів., 2005.

О.А. Іваненко.