Україна в міжнародних відносинах/3/Кіпр

◀ Кіотський протокол 1997

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 під ред. Миколи Варварцева Кіпр

Класицизм ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2012

КІПР, Республіка Кіпр — острівна держава на сході Середземного моря, розташована в 113 км. на південь від Туреччини і приблизно в 120 км. на захід від узбережжя Сирії й Лівану. Територія — 9251 км². Населення (греки і турки) — 1,08 млн осіб. Столиця К. — Нікосія.

За конституцією, що набула чинності 16 серпня 1960, державна система країни заснована на принципі етнічного дуалізму. К. — президентська республіка. Президент і віце-президент репрезентують виконавчу владу через Раду міністрів. Законодавча влада належить Палаті представників, депутати якої обираються кожною громадою (грецькою і турецькою) роздільно. Палата представників складається з 80 депутатів (56 місць зарезервовано за греками та 24 — за турками-кіпріотами). Після міжгромадянських зіткнень в грудні 1963 турки-кіпріоти не беруть участі в роботі Палати представників, Ради міністрів й інших державних органах республіки.

I ст. до н.е. — IV н.е. — римський період в історії К. 46 н.е. римський проконсул прийняв християнство, на острові була заснована перша християнська церква К. Після розпаду Римської імперії К. у 395 став частиною Візантії. 1571 острів захопила Османська імперія, а серед населення острова з'явилася нова громада — турецька. 1878 територія К. перейшла під британське правління, в обмін на підтримку, надану Туреччині в російсько-турецькій війні. Остаточно острів був анексований 1914: реальна влада перейшла в руки британського губернатора. 1925 Велика Британія офіційно проголосила К. своєю коронною колонією.

Після Другої світової війни серед грецького населення зростає рух за об'єднання з Грецією, що призвело до зіткнень греків з англійцями та утворенню у 1955 Союзу борців за визволення нації. У відповідь 1957, за прямої допомоги Туреччини, турки-кіпріоти створили збройні загони Турецької організації самооборони, які підтримувалися британською владою.

Під тиском НАТО міністри закордонних справ Великої Британії, Греції й Туреччини зібралися в лютому 1959 на конференцію в Цюріху, на якій була підписана попередня греко-турецька угода. Після цього проведено конференцію в Лондоні за участю всіх зацікавлених сторін. У результаті було досягнуто домовленості про надання К. політичної незалежності при дотриманні самоврядування громад і гарантії з боку всіх трьох держав. У грудні 1959 президентом К. обрано Макаріоса III. Парламентські вибори в липні 1960 принесли перемогу його прихильникам, які утворили Патріотичний фронт, а віце-президентом острова став турок-кіпріот Ф. Кучук. 1960 К. отримав незалежність і в ході переговорів між Великою Британією, Грецією та Туреччиною був розділений на дві самоврядні громади — турецьку(18%) й грецьку(80%).

1974 військова хунта у Греції організувала державний переворот на К., основною силою якого стали збройні формування грецької громади — Кіпрська національна гвардія. Макаріос III був усунений з поста президента.

У результаті перевороту в 1974 до влади прийшла група радикалів.

У відповідь турецька армія висадилася на острові і в ході бойових дій взяла під свій контроль близько 35% площі К.

1983 турецький сектор острова проголосив себе Турецькою Республікою Північного Кіпру (ТРПК), однак цю державу визнала тільки Туреччина.

З 1985 по квітень 2005 керівником або президентом турецької громади був Р. Денкташ, який проводив лінію на зближення північного К. з Туреччиною; з 17 квітня 2005 ТРПК очолив М.А. Талат. Проте, згідно з міжнародним правом, Республіка Кіпр зберігає суверенітет над всією територією, що входила до її складу до 1974. Згідно з резолюцією РБ ООН № 541 від 18 листопада 1983 ТРПК є незаконним утворенням, а турецькі війська повинні бути виведені з цієї території.

1 травня 2004 Республіка Кіпр вступила до Європейського Союзу.

21 травня 2006 на К. відбулися парламентські вибори, в ході яких більшість депутатських мандатів завоювала Прогресивна партія трудового народу (АКЕЛ) на чолі з генеральним секретарем ЦК партії Д. Хрістофіасом. В лютому 2008 він був обраний президентом.

Того ж року в Нікосії лідери двох кіпрських громад — М.А. Талат (турецької) і Д. Хрістофіас (грецької) — в ході перших особистих переговорів домовилися про створення двосторонніх технічних комітетів і робочих груп, в межах яких експерти повинні опрацювати деталі нової угоди за умовами мирного врегулювання кіпрського конфлікту.

Нині К. є досить привабливим для іноземних інвестицій. З 1975 були ухвалені закони, що дозволяють іноземним підприємцям створювати офшорні підприємства.

К. офіційно визнав незалежність України 27 грудня 1991, а 9 лютого 1992 в Нью-Йорку було підписано Протокол про встановлення дипломатичних відносин між двома країнами. 1997 уряд К. призначив голову правління Експобанку Ю.І. Гетьманенка Почесним консулом Республіки Кіпр в Україні. У серпні 1999 в Нікосії відкрито Генеральне консульство України на К., яке в червні 2002 р. було перетворене на Посольство. Першим Послом України на К. було призначено Маркова Д.Ю. З 2008 Важливим результатом співпраці К. та України стало узгодження позицій сторін в межах міжнародних організацій та підтримка К., як члена Євросоюзу, ініціатив України щодо співробітництва з ЄС. Кіпрською стороною на найвищому рівні висловлено запевнення, що К. продовжуватиме надавати підтримку євроінтеграційним прагненням України. 4–5 липня 2011 відбувся офіційний візит президента К.Д. Хрістофіаса до України. За даними 2011 найбільший обсяг українських інвестицій спрямовано до К., що становить 97,2% від загального інвестування в країни ЄС. При цьому К. також є одним із найбільших іноземних інвесторів української економіки: з початку 2011 його інвестиції досягли $12,089 млрд. і складають 24,9% від усього обсягу.

Літ.: Белох К.Ю. Греческая история. — М., 2009; Гуреев А.А. Все о Кипре. — М., 2005; Святые обители Кипра. — Никоссия, 2007; Северное побережье Кипра. — Никосия, 2004.

К.О. Гула.