Україна в міжнародних відносинах/3/Литовська метрика

◀ Литва

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 під ред. Миколи Варварцева Литовська метрика

Литовсько-московські війни 1500–1503, 1507–1508, 1512–1522, 1534–1537 ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2012

ЛИТОВСЬКА МЕТРИКА (від лат. metrica — книга записів, інвентар) — комплекс зшитків або книг великокнязівської канцелярії Великого князівства Литовського 15–18 ст. з копіями документів, що видавалися від імені князя, панів-ради князівства і сейму. До книг ЛМ вносилися також інші матеріали (переклади ярликів кримських ханів, регести з московської дипломатичної документації, матеріали лівонського ордену тощо), що не мали до них прямого відношення. ЛМ послужила основою великокнязівського, а пізніше — головного державного архіву князівства. Документація велася латиною, староукраїнською та старопольською мовами. Листи-записи й виписи з книг метрики використовувалися у правових та довідкових цілях усіма суб'єктами права: верховною владою, державними установами, привілейованими станами та групами, магістратами, міщанами, церквою, етнічними громадами та ін. На основі метричних записів на відповідні звернення з державної канцелярії видавалися юридично завірені листивиписи (копії з копій). У результаті діяльності державної канцелярії відклалися книги ЛМ, які за видовими ознаками розподіляються на книги записів, судових справ, публічних справ, переписів, дипломатичних справ та сигілат (регести, які завірені канцелярською печаткою актів).

ЛМ є основним і найбільш репрезентативним комплексом джерел середини 15 — третьої чверті 16 ст. з історії пізньосередньовічної та ранньомодерної історії України, дає широкі можливості для вивчення зовнішньої та внутрішньої політики великокнязівського уряду, змін у територіальноадміністративному устрої та судовій системі, дослідження законодавства, соціально-економічного та етнокультурного розвитку українських, а також литовських, білоруських, деяких російських земель, містить документи з політичних, торговельних, культурних зв'язків з європейськими країнами. Цінну інформацію містять посольські акти, інструкції, дипломатична переписка з кримськими ханами, московськими царями, матеріали військового та оборонного характеру, переписи війська Великого князівства Литовського, сеймова документація, обласні привілеї тощо. Левову частку становлять джерела, що дають можливість вивчати історію формування та еволюцію шляхетського землеволодіння, державного й церковного господарства, суспільний й економічний статус землевласників, міщанства, селянства, питання торгівлі, митної системи. Це основний комплекс офіційних актів для визначення державної території та її історичних регіонів, територіально-адміністративних одиниць, вивчення соціальних та демографічних процесів, історії етнічних громад, населених пунктів, дослідження генеалогії князів, панів, бояр та зем'ян, а також біографій політичних та державних діячів литовської держави. Книги ЛМ наповнені різноманітними матеріалами щодо повсякденного життя, звичаїв і традицій різних прошарків населення, соціальних конфліктів, дають певне уявлення про духовне життя, свідомість та менталітет населення князівства.

Основну частину джерельного матеріалу ЛМ складає актова документація. Зважаючи на існуючі різноманітні класифікації документи поділяються на декілька груп. Першу, найбільшу, складають акти публічно-правового характеру. До них належать: 1) Листи або грамоти, які видавались від імені великого князя литовського чи представників центральної влади, розпорядження місцевій адміністрації з господарських та фінансових справ; «листи» про надання шляхті земельних володінь та селян; дозволи на організацію ярмарків та торгів, відкриття корчм; дозволи на безмитну торгівлю; «листи», які являли собою майнові (переважно земельні) операції між шляхтою; «листи» про взаємовідносини між світськими та духовними особами; «листи продажні», що становили акт купівлі-продажу нерухомого майна. 2) Привілеї — ними фіксувались пожалування магнатам, шляхті, представникам місцевої королівської адміністрації на нерухоме майно, тримання мита, організацію ярмарків і торгів, безмитну торгівлю тощо. До привілеїв слід також віднести уставні земські грамоти, які були офіційними законодавчими актами судово-адміністративного, публічно-правового, приватноправового та соціально-економічного характеру і надавалися верховною владою областям/землям для законодавчого забезпечення внутрішніх відносин. 3) Підтвердження — грамоти, в яких великий князь від свого імені підтверджував магнатам, шляхті, духовенству, купцям та міщанам попередні надання (наприклад, на володіння нерухомим майном); 4) Вольності — спеціальні документи, яким міські громади звільнялись від сплати мит і стягнення деяких податкових зборів на певний термін внаслідок різноманітних лих; 5) Устави — загальнодержавні акти, до яких відносяться митні устави; 6) Сеймові постанови — рішення, ухвалені на загальноземських чи обласних сеймах; 7) Оренди — документи-угоди які жалувались великим князем на певних умовах особам на стягнення мит, торговельних зборів, тримання корчем, використання млинів тощо.; 8) Лічби і квитації — рахунки, способи фіксації коштів, які надходили від митників; 9) Відправи («отправы») — реєстри надань грошима, продуктами, речами з державного скарбу князям, панам, зем'янам та служебникам, які, здебільшого, забезпечувались на місцях доходами з корчем, мит, ключів, судових зборів за асигновками (квитаціями) великого князя; 10) Признання — офіційні фіксовані надання прав та повноважень; 11) Визнання — посвідчення достовірності документу особою, від імені якої він складався; 12) Дипломатичні акти — документи, які виникали як в сфері міжнародних, так і внутрішньодержавних відносин (відмови — «отказы» на посольства великих князів литовських правителям інших держав, що їх передавали через послів). Окрему групу публічно-правових документів складають судові джерела. До них належать: 1) справа — документ, у якому зазначалась сутність судової справи; 2) відстрочення справи («отложение справы») — перенесення слухання судової справи на інший час; 3) оповідання («оповедане») — запис скарги позивача або запис свідчень; 4) вирок/декрет/ухвала — рішення винесене великим князем (або від його імені), панів ради, вищих судових інстанцій у справі. До другої групи належать документи приватно-правового характеру (духовні, дарчі, купчі грамоти, приватні листи та контракти тощо). Третю групу складають облікові документи. Основними вважаються ревізії, які належать до групи документальних джерел. Крім ревізій, до облікових документів належать люстрації, інвентарні описи, податкові реєстри, реєстри доходів із королівщин.

Зростання інтересу істориків до джерел ЛМ активізувалося наприкінці 18 ст. З цього часу друком починають виходити окремі документи або їхні фрагменти. Публікації окремих частин або комплексних матеріалів ЛМ почалися з 1830-х рр. У цей час І. Данилович, М. Оболенський, М. Погодін та Д. Дубенський видали посольські книги ЛМ. («Сборник князя Оболенського»; «Книга посольская Метрики Великого княжества Литовського»). У другій пол. 19 ст. тематично-хронологічні збірники матеріалів опублікували І. Данилович («Skarbiec dyplomatόw»), К. Пуласький («Stosunki Polski z Tatarszczyzną od połowy XV w.»), С. Бершадський («Документы и регестры к истории литовских евреев»), Л. Зельверович («Литовская метрика. Государственный отдел Великого княжества Литовского при Правительствующем Сенате»), А. Прохаска («Materjały archiwalne wyjęte głόwnie z Metryki Litewskiej od 1348 do 1607 r.»), Ф. Леонтович («Акты Литовской метрики», «Грамоты Великих князей Литовских с 1390 по 1569 год.» (разом з К. Козловським)), М. Довнар-Запольський («Документы Московского архива Министерства юстиции», «Литовские упоминки татарским ордам», «Акты Литовско-Русского государства»), І. Малиновський («Сборник материалов, относящихся к истории панов рады Великого княжества Литовского»).

На початку 20 ст. у зв'язку із діяльністю Археографічної комісії у Петербурзі у плани її роботи входила підготовка з комплексного видання книг ЛМ. Протягом 1903–1915 нею було опубліковано чотири томи у серії «Русская историческая библиотека», в які ввійшли переважно найбільш ранні регеcти та книги записів, судових справ та сеймових матеріалів 16 ст.

Новий етап видання книг ЛМ почався у 80–90-х рр. 20 ст. з утворенням міжнародної редакційної комісії за участі джерелознавців-метрикантів Литви, Польщі, Білорусі та Росії, пізніше до проекту підключилися й українські фахівці. Литовські, польські та білоруські метриканти станом на 2007 видали більше 30 книг ЛМ. В Україні та Росії вийшло по одній книзі.

Дослідницькими й видавничими центрами ЛМ стали Інститут історії Литви, Вільнюський університет, Інститут історії ПАН, Інститут історії НАН Білорусі, Національний історичний архів Білорусі, Інститут археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, Острожський відділ Інституту археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, а також Інститут історії України НАН України.

Значні зрушення у вивченні ЛМ відбулися у середині 20 ст., пов'язані насамперед з роботами М. Бережкова. У 1946 надрукована його докторська дисертація «Литовская Метрика как исторический источник. Ч. 1. Первоначальный состав книг Литовской Метрики до 1522 г.». Вчений відновив початковий склад найбільш ранніх 32 книг ЛМ за 1440–1523. Він довів, що книги-копії, переписані у кінці 16 — початку 17 ст., частково відрізняються від оригіналів, містять прогалини, вставки та помилки. Друга та треті частини праці М. Бережкова («О первоначальном составе книг Литовской Метрики 1523–1569 гг.» та «Государственная канцелярия Великого княжества Литовского до Люблинской унии») так і не були до кінця реалізовані.

Важливу працю про практичне використання ЛМ на основі інвентаря С. Пташицького спільно підготували гарвардська дослідниця П.К. Грімстед та польська архівістка І. Пулковська-Курасьова. Особлива увага приділена матеріалам ЛМ і частково Коронної метрики, що зберігаються у Варшаві, Кракові та Вільнюсі, а також т.зв. Руської (Волинської) і Підляшської серіям.

Публікації з проблем історії ЛМ виходять також у спеціалізованих виданнях, — «Новости Литовской Метрики, Вильнюс» та «METRICIANA: Даследаванні і матэрыялы Метрикі Вялікага Княства Літоўскага, Минск» та інших журналах та збірниках наукових праць.

Літ.: Dogiel M. Limites Regni Poloniae et Magni Ducatus Litvaniae ex originalibus et exemplis authenticis descripti. — Vilnae, 1758; Сборник князя Оболенского. № 1. Книга посольская Великого княжества Литовского 1506 г. — М., 1838; Грамоты Великих князей Литовских с 1390 по 1569 год, собранные и изданные под редакцией В. Антоновича и К. Козловского. — К., 1868; Stosunki Polski z Tatarszczyzną od połowy XV w. T. 1. Stosunki z Mendli-Girejem chanem tatarόw perekopskich (1469–1515). Akta i listy / Wydał K. Pułaski. — Krakόw; Warszawa, 1881; Materjały archiwalne wyjęte głόwnie z Metryki Litewskiej od 1348 do 1607 r. / Wyd. A. Prochaska. — Lwόw, 1890; Документы Московского архива Министерства юстиции / Подготовил М.В. Довнар-Запольский. — М., 1897, т. 1.; Акты Литовско-Русского государства / Изд. М. Довнар-Запольским. (1390–1529). — М., 1899, вып. 1; Пам'ятки історії Східної Європи. Джерела XV–XVII ст. Т. 5. Руська (Волинська) Метрика. Книга за 1652–1673 рр. Підготував до друку П. Кулаковський. — Острог–Варшава–Москва, 1999; Lietuvos Metrika. — Vilnius, 1998–2011; Блануца А. Документація Литовської метрики про шляхетські наїзди на українських землях Великого князівства Литовського в 20-х рр. XVI ст. (за матеріалами книги записів № 14) // Український історичний збірник. — К., 2007, вип. 10; Блануца А. Надання та підтвердження Олександра Ягеллончика на українські землі Великого князівства Литовського // Terra cossacorum: студії з давньої і нової історії України. Наук. зб. на пошану докт. істор. наук, проф. Валерія Степанкова. — К., 2007; Князі Масальські: документи і матеріали XVI ст. / Підготовка до друку й авторський текст А. Блануци, Д. Ващука. — К., 2007, вип.1; Ващук Д. Документи з історії міста Луцька та Луцького повіту початку XVI ст. // Український істор. зб. — К., 2007, вип.10; Ващук Д. Документи до історії князівської родини Сангушків на Волині середини XVI ст. // Україна в Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до кінця XVIII ст.). — К., 2007, вип 7.

А.В. Блануца, Д.П. Ващук.