Україна в міжнародних відносинах/3/Литовсько-московські війни 1500–1503, 1507–1508, 1512–1522, 1534–1537

Матеріал з Вікіджерел
Україна в міжнародних відносинах.
Енциклопедичний словник-довідник.
Випуск 3

під ред. Миколи Варварцева

Литовсько-московські війни 1500–1503, 1507–1508, 1512–1522, 1534–1537
Київ: Інститут історії України НАН України, 2012

ЛИТОВСЬКО-МОСКОВСЬКІ ВІЙНИ 1500–1503, 1507–1508, 1512– 1522, 1534–1537 — війни між Великим князівством Литовським (ВКЛ) і Великим князівством Московським (ВКМ) за давньоруську спадщину.

Приводом до їх початку став самовільний перехід частини верхнєокських і сіверських князів з-під зверхності великого князя литовського Олександра під владу великого князя московського Івана III Васильовича.

У травні 1500, ще до офіційного оголошення війни, московські війська трьома групами розпочали наступ на східні землі ВКЛ й захопили Брянськ (нині місто в РФ), Гомель (тепер місто в Білорусі), Любеч, Мценськ (місто в Орловській обл., РФ), Мосальськ (місто в Калузькій обл., РФ), НовгородСіверський, Оршу (місто Вітебської обл., Білорусь), Рильськ (місто Курської обл., РФ), Серпейськ (тепер село Калузької обл., РФ), Стародуб, Путивль, Дорогобуж (місто Смоленської обл., РФ). 14 липня 1500 під Дорогобужем на р. Відроша (басейн Дніпра) відбулася битва між литовськими (7–8 тис. вояків під командою кн. К. Острозького) і московськими (20–25 тис. під командою кн. Д. Щені) військами, яка закінчилася поразкою литовців і полоненням К. Острозького. У лютому 1501 литовські посли в Москві запропонували припинити війну, проте вел. кн. Іван III Васильович відмовився.

Влітку і восени 1502 та в лютому 1503 московські війська здійснили кілька успішних рейдів у внутрішні райони ВКЛ. У березні 1503 до Москви прибули литовські посли з новою пропозицією миру. Московський уряд погодився лише на 6-річне перемир'я. Згідно з його умовами, ВКЛ передавало Великому князівству Московському захоплені ним 20 міст і 70 волостей і визнавало за Іваном III Васильовичем титул «Государ всієї Русі». Угода була ратифікована королем польським і великим князем литовським Олександром у Варшаві в червні 1503.

1507 спалахнув конфлікт між литовською владою й кн. М. Глинським, який для боротьби за поновлення своїх посад, відібраних у нього новим королем польським і вел. кн. литовським Сигізмундом I, запросив на допомогу московські війська. Наприкінці 1507 московські полки здійснили невдалу спробу захопити Кричев і Мстиславль (нині міста Могильовської обл.). У січні 1508 кн. М. Глинський зайняв Мозир (місто Гомельської обл.) і Бобруйськ (місто Могильовської обл., Білорусь), однак під Слуцьком (місто Мінської обл., Білорусь) зазнав невдачі. Не отримавши вчасно додаткової допомоги від Василія III Івановича, М. Глинський відступив до Московської держави.

У травні–липні 1508 три московські армії рушили походом проти ВКЛ, але під натиском литовського війська відступили до своїх кордонів. У серпні литовці здійснили похід на Сіверщину, а також захопили міста Білий, Торопець (нині міста Тверської обл., РФ) і Дорогобуж (місто Смоленської обл., РФ), однак утримати їх не змогли. 8 жовтня 1508 в Москві було підписано «Вічний мир». Згідно з його умовами, Москва повертала Литві шість захоплених волостей і відпускала полонених. Литва, у свою чергу, визнавала завоювання покійного вел. кн. Івана III Васильовича. Крім того, було домовлено, що ні Вільно, ні Москва не вступатимуть у військові союзи з Кримським ханатом. Угода була ратифікована Сигізмундом I у Вільно в січні 1509.

В обох попередніх війнах ВКМ так і не вдалося реалізувати ідею повернення собі всієї «давньоруської спадщини» — земель Смоленщини, Полоччини і Київщини. Не змирилося з їх результатами і ВКЛ. Наприкінці 1512 розпочалася нова війна, приводом до якої стали литовсько-кримські переговори і напад кримців у травні 1512 на верхнєокські князівства. Московський уряд звинуватив литовців у нацьковуванні татар до нападу на московські землі й у листопаді цього ж року спорядив похід свого війська на Полоцьк (місто Вітебської обл., Білорусь) і Смоленськ (місто в РФ). Невдовзі війська з-під Полоцька були відведені.

У червні 1513 московські війська розпочали наступ одразу на чотирьох напрямках з метою захоплення Смоленська, Полоцька, Вітебська і Орші. Бої тривали до листопада і закінчилися для Москви безрезультатно. Наприкінці травня 1514 вони розпочали новий наступ на Смоленськ. Незважаючи на успішну оборону міста, частина місцевої аристократії і духовенства перейшла на бік Москви, що й привело до капітуляції Смоленська 31 липня 1514. Незабаром московські полки захопили Мстиславль, Кричев (нині міста Могильовської обл.) і Дубровно (місто Вітебської обл., усі в Білорусі). Проте 8 вересня 1514 під Оршею литовське військо (30 тис. осіб під командою кн. К. Острозького) розгромило супротивника (40 тис. вояків під командою кн. І. Челядніна). Литві вдалося повернути Мстиславль, Кричев та Дубровно. Тоді ж литовці разом із кримцями здійснили кілька нападів на Сіверщину. На початку 1515 вони повторили спільно з кримцями напад на Сіверські землі. Пізніше московські полки ходили під Рославль (місто Смоленської обл., РФ), Полоцьк, Вітебськ і Мстиславль, а литовці діяли під Великими Луками (місто Псковської обл., РФ).

У вересні 1517 в Москві розпочалися мирні переговори, проте вони не поклали край воєнним діям. Улітку 1518 московське керівництво спробувало відновити широкомасштабну війну проти Литви. Були атаковані Полоцьк, Вітебськ, Слуцьк. Однак перемога була за литовцями.

2 вересня 1520 в Москві було підписано перемир'я на півроку, а 25 грудня 1522 встановлено перемир'я на п'ять років. Фактично ж воєнні дії між державами не припинялися. Але тривалий час центральні уряди були не готові до нового масштабного протистояння й кілька разів підписували перемирні угоди: 25 грудня 1522 — на п'ять років, 25 грудня 1526 — на шість років, 24 березня 1532 — на рік. Водночас від поч. 1530-х рр. вел. кн. Василій III Іванович став зосереджувати війська на Смоленщині і Сіверщині. З Кримським ханатом і Молдавським князівством було укладено протилитовський (і протипольський) союз, і кримське військо вторглося на Київщину й обложило Черкаси. Смерть Василія III Івановича на початку грудня 1533 і усобиці при московському дворі змінили політичну ситуацію. Сподіваючись на ослаблення московської влади, литовські можновладці 15 лютого 1534 на віленському сеймі вирішили розпочати наступ на ВКМ.

Воєнні дії вели як власні війська сторін, так і кримські чамбули (татарські загони кінноти). Найбільшими акціями були: в серпні і вересні 1534 напади литовських загонів кн. О. Вишневецького, А. Немировича і О. Дашковича на Смоленщину і Сіверщину; рейд взимку 1534–35 московського війська на чолі з кн. І. Овчиною-Телепневим-Оболенським у центральні райони ВКЛ, спорудження московськими силами на литовській території фортеці Івангород на Себежі (нині місто Псковської обл., РФ) і її оборона від війська А. Немировича 1536; захоплення в липні–серпні 1536 литовцями Гомеля, Почепа, Радогощі (нині село; обидва у Брянській обл., РФ) і Стародуба, що стало фіналом війни.

25 грудня 1536 в Москві розпочалися мирні переговори, які закінчилися підписанням 18 лютого 1537 п'ятирічного перемир'я (набуло сили 25 березня 1537). За умовами угоди за ВКМ залишався Себеж, а до ВКЛ переходив Гомель. Договір було ратифіковано королем польським і вел. кн. литовським Сигізмундом І Старим 27 червня 1537 в м. Краків.

Літ.: Русина О. Сіверська земля у складі Великого князівства Литовського. — К., 1998; Кром М.М. Стародубская война (1534–1537 гг.). В кн.: Очерки феодальной России. — М., 1999, вып. 3; Тарас А.Е. Войны Московской Руси с Великим княжеством Литовским и Речью Посполитой в XIV–XVII веках. — М., 2006; Черкас Б. Україна в політичних відносинах Великого князівства Литовського з Кримським ханатом (1515–1540). — К., 2006.

Б.В. Черкас.

Ця робота поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 4.0 Unported (Із зазначенням авторства — поширення на тих самих умовах 4.0 неадаптована), яка дозволяє вільне використання, поширення й створення похідних робіт за умови дотримання і зазначення ліцензії та автора оригінальної роботи.