Україна в міжнародних відносинах/3/Меноніти

◀ Мексика

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 під ред. Миколи Варварцева Меноніти

Миколаїв ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2012

МЕНОНІТИ — релігійна громада протестантів-анабаптистів, заснована у 30-х роках 16 ст. нідерландським священиком Менно Симонсом. Поширювала свою діяльність у Німеччині та Нідерландах. Основні принципи віровчення менонітів — мирне співжиття у суспільстві, відмова від застосування сили, свідоме хрещення по вірі, етичне самоудосконалення. Внаслідок релігійних переслідувань меноніти переселилися до Пруссії — в Данциг, Ельбінг, Марієнбург, наприкінці 1780-х рр. переїхали до Російської імперії, де їм було обіцяно свободу віросповідання, звільнення від військової та цивільної повинностей. Їх звільняли від сплати податків терміном на 10 років, кожна сім'я одержувала 65 десятин землі. У 1789 перші 228 сімей з Данцига прибули до Катеринославської губернії і заснували поблизу м. Олександрівська колонії Хортиця, Розенталь, Ейнлаге, Кронсвейде, Нейдорф, Шенхорст, Нейнбург. 1793–96 М. оселялися в Олександрівському та Новомосковському округах. 1800, через часті неврожаї у менонітських колоніях, уряд переселив 150 сімей на р. Молочна Таврійської губернії, виділивши їм 120 тис. десятин землі. 1803–06 сюди прибуло ще приблизно 365 менонітських сімей. 1804–1822 тут існувало 27 колоній М.

Основними заняттями М. було землеробство, тваринництво, садівництво та шовківництво. У кожній колонії діяли млини, маслобійні, цегельні заводи.

Завдяки широкому використанню машин та найманої праці більшість господарств М. були високопродуктивними і прибутковими. У колоніях працювали школи, гімназії, училища, діяла мережа будинків для сиріт, інвалідів, що утримувалися громадським коштом. М. також створювали промислові підприємства, головним чином у галузі сільськогосподарського машинобудування і переробки сільськогосподарської сировини, ремісничі майстерні, торговельні будинки. Один з найбільших — заснований М. 1880 «Торговий будинок Лепп і Вальман» — 1903 був перетворений в акціонерне торгово-промислове підприємство. Запровадження у Російській імперії 1874 обов'язкової військової служби, що суперечила релігійному вченню М., скасування статусу колоністів і пільг спонукало їх у 70-х рр. 19 ст. до еміграції, в основному до Америки. 1917 в Україні налічувалося близько 70 тис. М. 1917–1921 роки стали часом господарського занепаду менонітських колоній. Перерозподіл земельних фондів у країні підірвав основи їхньої економічної стабільності. Це спричинило різке зростання еміграційних настроїв в середовищі менонітів. До 1924 з країни виїхала 1/7 частина менонітського населення.

1925 в УСРР налічувалося 56,8 тис. М. У період нової економічної політики постали кооперативні організації «Союз нащадків голландських вихідців» (1922–1926) і «Всеросійське менонітське сільськогосподарське товариство» (1923–1928), метою яких було господарське відродження занепалих господарств. Подальша суцільна колективізація, голодомор 1932–1933 призвели до економічного руйнування одноосібних господарств. На початку 1930-х рр. колективізовано 60% господарств хортицьких і 75% молочанських М. У 1930-ті рр. були закриті усі молитовні будинки, заборонено проведення богослужінь, а значна частина М. депортована до східних районів СРСР. У роки Другої світової війни М. були евакуйовані з України до Німеччини, де вони одержали німецьке громадянство. Частина із них 1945 з Німеччини виїхала до Канади і Південної Америки.

Літ.: Кулинич І.М., Кривець Н.В. Нариси з історії німецьких колоній в Україні. — К., 1995; Осташева Н.В. На переломе епох: менонитское сообщество Украины в 1914–1931 гг. — М., 1998; Очерки истории немцев и менонитов Юга Украины (конец ХVIII — первая половина ХІХ в.). — Днепропетровск, 1999; Якубова Л. Соціально-економічне становище етнічних меншин в УСРР (20-і — початок 30-х років ХХ ст.). — К., 2004; Шитюк М.М. та ін. Німці Півдня України: історія і сучасність. — Миколаїв, 2009.

Н.В. Кривець.