Україна в міжнародних відносинах/3/Миколаїв

	СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
	Як допомогти й отримати допомогу під час війни

◀ Меноніти

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 під ред. Миколи Варварцева Миколаїв

Мирні переговори між Українською державою та РСФРР 1918 ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2012

МИКОЛАЇВ — головне місто Миколаївської області. Промисловий і культурний центр Півдня України, морський порт. М. розташований на лівому березі Бузького лиману при злитті рік Південний Буг та Інгул.

Населення 506 тис. осіб (2008). 4 ст. до н.е. — 3 ст. н.е. на місці сучасного М. існували грецькі і римські поселення. Від 9 ст. тут знаходилися опорні пункти міжнародного шляху «із варяг у греки». 13 ст. навколишню територію захопила Золота Орда, 14 ст. — Велике князівство Литовське. За Кючук-Кайнарджийським мирним договором 1774 територія нинішнього М. була включена до складу Російської імперії, що послужило поштовхом до створення нового осередку морських зв'язків чорноморсько-середземноморського басейну. У липні 1788 тут закладено суднобудівну верф, а поселення навколо неї дістало ім'я М. — на честь св. Миколая — покровителя мореплавців. Цим іменем було названо й спущений на воду в серпні 1790 перший корабель (фрегат), яким започатковано спорудження великих військових парусних суден. 1794 у М. розміщується штаб-квартира Головного командира флоту і портів на Чорному морі, 1805 — управління Миколаївського і Севастопольського військового губернатора. У 1820-х у М. започатковано будівництво пароплавів, перший з яких — «Везувій» — став до ладу 1820. Від початку 19 ст.

М. перетворюється на основну суднобудівну базу Чорноморського флоту, кораблі якого беруть участь у походах і битвах на Чорному і Середземному морях. Під час війни між Францією і Росією 1812 миколаївці сформували корабельний екіпаж, який забезпечував наступальні дії російських військ проти армії Наполеона Бонапарта і брав участь у закордонному поході до Парижа 1814.

1862 в М. відкрито торговельний порт, до якого почали заходити також судна з країн Європи і Азії. Свої консульські служби заснували АвстроУгорщина, Велика Британія, Іспанія, Італія (дані 1878). Левову частку вантажів, що йшли з М. на зовнішні ринки, складало збіжжя. Розширенню діяльності порту сприяла побудована 1873 залізниця, яка з'єднала М. з Харковим. Наприкінці 19 ст. за експортом зерна він посів перше місце в Російській імперії, а за загальним обсягом міжнародної торгівлі третє місце після Петербурга і Одеси. У 1880-х роках звідси щороку відправляли в середньому понад 23 млн. пудів збіжжя. 1914 цей показник досяг понад 37 млн. пудів. З огляду на зростання експортних потоків 1893 збудовано припортовий елеватор, для приймання великотоннажних — океанських суден поглиблено фарватер. У зв'язку з початком розробки у Придніпров'ї корисних копалин до статей миколаївського експорту додалася залізна і марганцева руда.

Значну роль у розбудові промисловості М. відіграло залучення іноземних капіталів. У 1890-х роках бельгійське акціонерне «Товариство суднобудівних, механічних і ливарних заводів у Миколаєві» заснувало велике суднобудівне підприємство — «Французький завод». 1907 воно об'єдналося з Чорноморським заводом «Товариства механічного виробництва у Південній Росії» під назвою «Наваль». Його власником 1912 стало французьке «Анонімне товариство миколаївських заводів і верфів». На його корабельнях і в цехах будувалися військові та торговельні судна, парові котли, дизелі, товарні вагони, цистерни. 1915 тут створено перший мінний загороджувач «Краб», який брав участь у бойових діях на Чорному морі проти німецьких і турецьких флотів.

У міському господарстві М. заходом бельгійської компанії 1895 з'явилася кінна залізниця, перетворена пізніше на електричний трамвай. Своїм міжнародним зв'язкам М. був завдячний й запровадженню у 1890-х роках нового виду спорту — футболу, з яким жителів міста познайомили екіпажі англійських суден. На початку 20 ст. тут відбувалися матчі із зарубіжними командами.

1917–1920 події революції і громадянської війни супроводжувалися у М. втручанням держав Четверного союзу і Антанти. У березні 1918, після зміни влади Української Народної Республіки радою робітничих і військових депутатів, місто захопили німецькі війська, у грудні того ж року вступили французи. У серпні 1919 М. був окупований армійськими частинами під командуванням генерала Денікіна. Після відновлення радянської влади (січень 1920) в М. відбувалися відбудовні роботи, передусім у торговельному порту, який відкрив навігацію у 1923. Цього і наступного року перевезення товарів здійснювали понад 2300 суден, в тому числі 89 іноземних. У цей період М. підтримував зв'язки з портами Антверпена, Гамбурга, Гібралтара, Роттердама, Трієста, Марселя.

1929 у миколаївському порту зведено новий — найбільший в Європі — елеватор місткістю у 41 тис. тонн. Під час Великої Вітчизняної війни М. було окуповано німецько-фашистськими військами 16 серпня 1941. Нацистська влада прагнула використати для потреб рейху промисловий і трудовий потенціал М. На примусові роботи до Німеччини вивезли понад 5 тис. жителів. Під керівництвом адмірала фон Бедеккера було розроблено план для відбудови і реконструкції суднобудівних заводів. Проте вдалося налагодити лише ремонт вагонів, випуск литва. Безрезультатними виявилися спроби підняти затоплений 1941 док, незважаючи на залучення відряджених до М. німецьких і голландських інженерів. Героїчною сторінкою у літопис М. ввійшла десантна операція в порту 68 моряків під командуванням К. Ольшанського, яка завершилася 26 березня 1944 визволенням міста. Усі її учасники були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

У повоєнний час М. розвивався як центр суднобудування і судноплавства.

Створене тут суховантажне судно «Партизанська слава» експонувалося на Всесвітній виставці в Монреалі. Продукція М., зокрема парфуми, демонструвалася також на виставках у Познані, Брюсселі та інших міст світу.

Адресатами призначення виробів миколаївських підприємств стали десятки зарубіжних країн, в тому числі Бірма, Індія, Афганістан, Єгипет, Куба, Польща.

Літ.: Ге Г.Н. Исторический очерк столетнего существования города Николаева при устье Ингула (1790–1890). — Николаев, 1890; Нестеровский Б. и др. Порт на Буге. — М., 1962; Людковський Ш.С. Миколаївський морський торговий порт (До 100-річчя з дня заснування) // УІЖ, 1962, № 3; Николаевщина в годы Великой Отечественной войны 1941–1945 гг. Документы и материалы. — Одесса, 1964; Історія міст і сіл Української РСР.

Миколаївська область. — К., 1971; Николаеву 200 лет. 1789–1989. Сб. док.

и материалов. — К., 1989; Крючков Ю.С. История Николаева: от основания до наших дней. — Николаев, 1996; Шкварець В.П. та ін. Історія рідного краю. Миколаївщина. — Миколаїв, 2004.

М.М. Варварцев.