Україна в міжнародних відносинах/3/Молдовани в Україні

◀ Молдова

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 під ред. Миколи Варварцева Молдовани в Україні

Молдовські походи війська Б. Хмельницького 1650, 1652, 1653 ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2012

МОЛДОВАНИ В УКРАЇНІ — національна меншина, третя за чисельністю після російської і білоруської. За переписом 2001 в Україні нараховувалося 258,6 тис. М., у тому числі в Одеській обл. — 123,7 тис. осіб, у Чернівецькій — 67,2 тис., у Миколаївській — 13,1 тис., у Кіровоградській — 8,2 тис., у Херсонській — 4,1 тис., в Автономній Республіці Крим — 3,7 тис., у Вінницькій обл. — 2,9 тис., у Полтавській — 2,5 тис. 70% М.

визнали рідною молдовську мову, 17,6% — російську, 10,7% — українську.

За віросповіданням М. у більшості є православними християнами.

Формування молдовської народності відбувалося в умовах входження земель сучасної М. до Київської Русі й Галицько-Волинського князівства (10–13 ст.), а також взаємодії зі слов'янським населенням у межах Молдовського князівства.

М. переселялися на українські землі ще за Литовської доби, коли князь Федір Коріатович розмістив на Поділлі волоські загони. З 16 ст. молдовські селяни цілими родинами оселялися на Лівобережній Україні, Поділлі та ін.

Під час Визвольної війни українського народу сер. 17 ст. у війську Б. Хмельницького було близько 6 тис. М. Молдовські загони очолювали С. Волошин, Г. Мунтянин, С. Рингач.

Після невдалого для Росії Прутського походу 1711 Петра І, який уклав угоду про союз з молдовським господарем Д. Кантемиром, чимало М. осіли на українських землях. Кантемир зі своїм військом і почтом були поселені на Слобожанщині, де заснували села Абазівку, Бузівку, Волохів, Волохівку, Молдову, Трояново, Волоську Балаклію. У 18 ст. пожвавилася заохочувана російським урядом молдовська імміграція до України. 1752 у північнозахідній частині запорізьких степів (територія сучасної Кіровоградської обл.) було створено військове поселення Нова Сербія, де значну частину населення складали М. (у 1754 — 78%). Цього ж року на території поселення було зведено фортецю св. Єлисавети, названу на честь імператриці Єлизавети Петрівни (з 1775 — місто Єлисаветград). Військові поселенці поділялися на два полки — гусарський і пандурський піхотний. 1752 до Нової Сербії прибув молдовський шляхтич М. Замфіраковіч, якому було дозволено організовувати переселення волохів до Російської імперії. 1753 на північносхідних територіях запорізьких степів (сучасні Луганська й Донецька області) постала нова адміністративно-територіальна одиниця Слов'яносербія з центром у м. Бахмут. Її населення, що значною мірою складалося з М., поділялося на два гусарські (Бахмутський, Луганський) і два пікінерські (Донецький, Дніпровський) полки. У Слов'яносербському й Бахмутському повітах було засновано низку молдовських військових поселень: Слов'яносербськ і Жовте (1765), Хороше і Черкаське (1766), Земляне (1700), Луганське і Троїцьке (1778), Государев Буєрак (1779), Корсунь (1882).

У межиріччі Чорного Ташлика, Синюхи й лівого берега Бугу було розміщено Молдовський гусарський полк, сформований із військових, що під час російсько-турецької війни 1768-1774 перейшли на бік Росії. Йому було надано 14–15 тис. десятин землі, поділеної на 16 рот: шанець Павловський (Новоукраїнка), Велика Виска, Песчаний Брод, Чорний Ташлик, Тернівка, Інгульськ, Добрянка, Синюхин Брід, Липняжка (Червона Слобідка), Плетений Ташлик, Лиса Гора, Тишківка, Сухий Ташлик (Глодоси), Грузька, Ольшанка, Катерининський (Ольвіопіль). Досить частими були випадки втечі М. із полку на Запорізьку Січ. На базі Молдовського гусарського полку було створено Бузьке козацьке військо (1785).

Переселення М. на українські землі активізувалося після укладення Кючук-Кайнарджійського мирного договору 1774, згідно з яким Туреччина зобов'язувалася не перешкоджати еміграції з Молдови й Валахії. 1779 М. складали 18% населення Херсонської губернії. За період з 1764 до 1782 чисельність М. у Новоросії зросла втричі. Молдовські бояри, що переходили у підданство Росії, отримували землі між Південним Бугом і Дністром. 1792 у Тираспольському й Ананьївському повітах їм було надано 260 тис.

десятин землі. Після російсько-турецької війни 1787–1791 М. оселялися на теренах Хортиці. Наприкінці 18 — у першій пол. 19 ст. вони проживали здебільшого у Херсонській губернії: у 1851 їх нараховувалося 75 тис., у 1868 — 106,9 тис., у 1897 — 147,2 тис. Найбільше М. мешкало в Тираспольському, Єлисаветградському, Ананьївському повітах Херсонської губернії. 1897 у Тираспольському повіті проживало близько 60 тис. М. Чисельність молдовського населення в Подільській губернії складала у 1860 — 7,4 тис., у 1872 — 12 тис., у 1889 — 22 тис., у 1897 — 26,7 тис. М. мешкали передусім у Балтському, Ольгопільському, Ямпільському повітах цієї губернії. У Катеринославській губернії, переважно Бахмутському повіті, у 1794 проживало 3,9 тис. М., у 1833 — 7,3 тис., у 1857 — 9,2 тис., у 1897 — 9,17 тис. М. привнесли в сільське господарство Південної України власні традиції вівчарства, конярства, шовківництва, виноградарства, вирощування тютюну. У межах Російської імперії М. були об'єктом русифікаторської політики, і як наслідок, у 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. на українських землях не було навчальних закладів з молдовською мовою викладання.

За переписами УСРР (УРСР), 1926 налічувалося 259,3 тис. М., 1959 — 241,6 тис., 1970 — 265,9 тис., 1979 — 293,6 тис., 1989 — 324,5 тис. Майже ¾ М. проживали в сільській місцевості, переважно у Чернівецькій і Одеській, а також Кіровоградській і Миколаївській областях.

Політика незалежної Української держави щодо молдовської, як і інших національних меншин, базується на Декларації про державний суверенітет України (1990), законі «Про національні меншини в Україні» (1992), Конституції України (1996) та інших державних актах. 1996 набула чинності Угода між міністерством України у справах національностей та міграції і департаментом національних відносин при уряді Республіки Молдова про співробітництво з питань національних меншин.

1998 створено Всеукраїнську національно-культурну молдавську асоціацію, що об'єднує громадські організації М. Одеської, Київської, Запорізької, Вінницької, Дніпропетровської, Донецької, Чернівецької, Кіровоградської областей, Києва й Севастополя.

З 2005 проводиться Всеукраїнський фестиваль молдовської культури «Валуриле Ніструлуй — Дністровська хвиля», щорічно відбуваються мистецькі фестивалі «Мерцішор», «Флоріле далбе», фестиваль молдовської мови «Мова — безсмертний свідок». 2011 у фестивалі «Мерцішор» взяли участь артисти Київського академічного муніципального театру опери і балету.

Від 2004 молдовською мовою видається газета «Лучаферул», що фінансується Одеською облдержадміністрацією. Одеська, Чернівецька, Закарпатська держтелерадіокомпанії забезпечують вихід в ефір програм молдовською мовою.

В Україні діють 16 дошкільних і 6 загальноосвітніх навчальних закладів з молдовською мовою навчання, 6 загальноосвітніх навчальних закладів з молдовською та українською мовами навчання, 1 загальноосвітній навчальний заклад з молдовською та російською мовами навчання. Упродовж 2000– 2010 розроблено навчальні програми й підручники з молдовської мови для середніх шкіл. Підготовку викладачів для закладів з молдовською мовою навчання забезпечують Ужгородський національний університет, Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича, Ізмаїльський державний гуманітарний університет.

2010 Верховна Рада ратифікувала підписану 2009 у м. Кишиневі Угоду між Україною і Республікою Молдова про співробітництво у забезпеченні прав осіб, які належать до національних меншин.

Літ: Наулко В.І. Етнічний склад населення Української РСР. — К., 1965; Шишмарёв В.Ф. Романские поселения на юге России. — Ленинград, 1975; Кабузан В.М. Заселение Новороссии (Екатеринославской и Херсонской губерний) в ХVІІІ — первой половине ХІХ в. (1719–1858 гг.). — М., 1976; Зеленчук В. Население Бессарабии и Поднестровья в ХІХ в. — Кишинёв, 1979; Наулко В.И. Исторический очерк формирования молдавского населения Украины: Украинско-молдавские этнокультурные взаимосвязи в период социализма. — К., 1987; Орлик В.М. До питання історії волошськомолдавських поселень на Україні. — К., 1996; Наулко В. Хто і відколи живе в Україні. — К., 1998; Етнонаціональні процеси в Украні: історія та сучасність. — К., 2001; Зовнішня політика України в умовах глобалізації 1991– 2003. Анотована історична хроніка міжнародних відносин. — К., 2004; Тучинський В.А. Молдавани Півдня України з найдавніших часів до початку ХХ ст. — Вінниця, 2007; Українці в Молдові, молдовани в Україні: Матеріали міжнародної наукової конференції, Кишинів, 9 жовтня 2008. — Кишинів, 2008; www.mon.gov.ua.

О.А. Іваненко.