Україна в міжнародних відносинах/3/Народна (громадська) дипломатія

	СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
	Як допомогти й отримати допомогу під час війни

◀ «Наполеоніда»

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 під ред. Миколи Варварцева Народна (громадська) дипломатія

Народний комісаріат закордонних справ Української РСР ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2012

НАРОДНА (ГРОМАДСЬКА) ДИПЛОМАТІЯ — міжнародний рух рядових громадян, спрямований на оздоровлення міжнародної обстановки і покращання взаєморозуміння між державами та народами в ім'я розумного розв'язання глобальних проблем. За іншим визначенням дослідників, громадська (народна — для країн з обмеженою демократією та авторитарними режимами) дипломатія — це неофіційна як зовнішньополітична, так і внутрішньополітична діяльність незалежних безпосередньо від урядів фізичних і юридичних осіб, неурядових організацій, рухів і інститутів, що спрямована на збереження миру, розвиток і поліпшення міждержавних відносин, дружби, взаєморозуміння і співпраці між різними народами. Деякі автори розглядають «народну дипломатію» як «громадські зв'язки країн із зарубіжними організаціями», акцентуючи при цьому, що народна дипломатія є «сферою рухів, активним засобом міжнаціонального і міжнародного спілкування».

Отже, народна дипломатія є не тільки системою погоджених, солідарних відносин, акцій і заходів двостороннього і багатостороннього характеру, а й активним засобом міжнаціональної і міжнародної співпраці народів і особливо молоді, формування світогляду, взаємозв'язку та взаємозалежності процесів, зміцнення єдності та згуртованості демократичного руху, розвитку міжнародного спілкування молоді, взаємозв'язку групових і соціальних пріоритетів.

Одним із перших напрямів чи проявів народної дипломатії був пацифістський рух, що засуджував війни та будь-які інші форми насильства. Він виник ще на початку ХІХ ст. і набув масового характеру наприкінці Першої світової війни і в міжвоєнні роки. Сьогодні, в умовах глобалізації та розвитку глобального громадянського суспільства перед таким явищем, як народна чи громадська дипломатія, яке перетворилося в цілком самостійний інститут політики, відкриваються нові можливості і постають нові, значно ширші завдання.

По-перше, розширилося коло акторів народної дипломатії. До них поряд з громадськими організаціями, насамперед зі спрямованістю на міжнародну діяльність, можна віднести ТНК, міжпарламентські асамблеї, комітети чи групи міжнародної співпраці, політичні партії, організації національних меншин і діаспори, організації з розвитку міжнародного туризму, міжнародні наукові чи культурно-освітні організації та союзи, міжнародний рух міст-побратимів, а також фізичних осіб — підприємців, спортсменів, діячів науки і культури, трудових емігрантів тощо.

Наприклад, зростаючий авторитет міжнародного туризму, його економічна, політична та соціальна значущість у житті сучасного суспільства визнані урядами більшості країн світу. Активний туристський обмін дедалі більше розглядається як важлива складова частина передусім соціальноекономічних і культурних інтеграційних процесів, як невіддільна ланка в розвиткові міжнародної гуманітарної співпраці. Саме в цьому значенні туризм по праву характеризується як надзвичайно значущий канал цивілізованої комунікації народів і особистостей, що й рефлексує поняття «народна дипломатія».

По-друге, збагатилися й урізноманітнішали методи народної дипломатії: співпраця, неофіційні візити, участь у конгресах і конференціях, у роботі міжнародних організацій з правом дорадчого голосу, в узгодженні, підготовці і розробці документів, а також акції протесту або акції підтримки (солідарності), діалог, пошук консенсусу і компромісів, інформаційнопросвітницька діяльність тощо.

Серед функцій чи завдань представників громадського сектору у сфері «народної дипломатії» фахівці часто називають такі: – поширення правдивої інформації про Україну, її зовнішню і внутрішню політику;

– поширення світогляду жителів України; – популяризація культури народів України, їх мов, насамперед української; – розповсюдження інформації про те, що така країна, як Україна, у світі є, розповідати більше про неї, щоб її краще знали в світі.

Причому, народна дипломатія за визначенням ні в якому разі не повинна будуватися у вигляді односторонньої інформаційної кампанії, а має бути саме діалогом громадян України з громадянами інших країн світу, взаємним обміном і збагаченням інформацією, думками, світоглядом.

У цьому контексті не менш важливим завданням представників громадського сектору в сфері «народної дипломатії» є поширення країнознавчої інформації, зокрема популяризація історії, культурних традицій зарубіжних народів і країн, їх сучасного становища та ролі в світі, місця у міжнародних відносинах та досвіду їх взаємин з Україною тощо. І тут особлива роль належить ученим, науковцям-фахівцям з історії зарубіжних країн та міжнародних відносин, які в силу своєї професійної діяльності сприяють поглибленню знань українського суспільства про зарубіжний світ, особливості історії та культури окремих країн і народів, а отже є повноцінними учасниками «народної дипломатії».

Особливо важливими на сучасному етапі, з урахуванням євроінтеграційного стратегічного курсу зовнішньої політики України, є європейські студії вітчизняних науковців, що сприяють утвердженню в українському суспільстві чіткої європейської самоідентифікації, підвищенню європейської культурної ідентичності, подоланню міфологізованого психологічного бар'єру в адаптації масової свідомості до системи європейських цінностей та формуванню позитивної суспільної думки щодо європейського вибору України як безальтернативного шляху до демократичної, правової, соціальної і процвітаючої європейської держави, що дасть можливість максимально наблизити Україну до її провідних західних партнерів і забезпечити в перспективі її повноцінне входження до Європейського Союзу.

С.В. Віднянський