Україна в міжнародних відносинах/3/Одеса

◀ Норвегія

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 під ред. Миколи Варварцева Одеса

Одеське болгарське настоятельство ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2012

ОДЕСА — місто, адміністративний центр Одеської області, найбільший промисловий, науковий і культурний центр на Півдні України. Розташоване на північно-східному березі Чорного моря. Населення 1007 тис. осіб (2011).

За античної епохи територію сучасної О. заселяли греки. Наприкінці 4 ст. тут побутують тюркські племена, у 6 ст. — анти. Італійські мореплавці 14 ст. цю частину чорноморського узбережжя позначали на своїх картах словом «La ginestra» (назва чагарника дроку), де у 15 ст. існувало татарське поселення Хаджибей (Гаджибей). Відтоді воно перебувало під владою Великого князівства Литовського, пізніше — Польщі, згодом — Кримського ханства. Саме татарам сплачували тут мито польські і литовські купці, які приїздили за сіллю. У 18 ст. поселення захопили турки, які спорудили поблизу фортецю. 1769 під час набігу запорозькі козаки здобули тут кілька тисяч коней, багато великої рогатої худоби, вівців. У ході російсько-турецької війни 1787–91 Хаджибей взяли штурмом (14 вересня 1789) полки чорноморських козаків разом з батальйонами російської армії під командуванням генерал-майора, колишнього неаполітанського офіцера Й. Де Рібаса. За Ясським мирним договором 1791 поселення було включено до складу Російської імперії.

У відповідь на представлений Де Рібасом (тоді вже у чині віце-адмірала) проект облаштування на місці Хаджибея військово-торговельного порту імператриця Катерина ІІ рескриптом 27 травня 1794 доручила йому, «щоб створюване вами місто надавало торговцям не тільки безпечне від негоди пристанище, але захист, заохочення, покровительство». Будівництво міста і гавані розпочалося за планами французького військового інженера Деволана. Водночас, відгукуючись на заклик петербурзького уряду до переселення у новоприєднані до імперії території і надання пільг переселенцям, до О. (її назва офіційно вживається із січня 1895) рушило багато іноземців.

За першим одеським переписом, 1797 в місті мешкали 3153 особи, в тому числі 224 «іноземці» та понад 600 вихідців теж з-за кордону — болгар, греків, албанців, молдован. У числі перших мешканців О. були чорноморські козаки, яким виділили ділянки для поселення на терені сучасного Пересипу. Затверджений 1796 герб із написом чотирма мовами (російською, грецькою, італійською та німецькою) підкреслював міжнародний характер нового центру Причорномор'я.

Першими градоначальниками О. були французькі емігранти А.Е. Рішельє і О.Ф. Ланжерон, діяльність яких (1803–1814, 1815–1822) справила вплив на прискорений розвиток її благоустрою та економіки, перетворення на потужний осередок морської торгівлі. 1796 в О. з'явилася біржа — друга в Російській імперії. Від початку 19 ст. майже всі експортно-імпортні операції здійснювалися комерсантами Західної Європи; найбільші обороти товарів припадали на контори Безнера, Гульєльмуччі, Моченіго, Огера, Рено та інші, які послуговувалися кредитами англійських, французьких та інших зарубіжних банків. У самій О. перший комерційний банк з капіталом у 300 тис. руб. постав у 1801 заходом француза Фур'є та ліворнського комерсанта Жома. 1826 з метою розширення економічних зв'язків Північного Причорномор'я передусім з європейськими країнами, згідно з імператорським указом засновано торговельну компанію Ленсена і Делеги. Також «височайшим» указом наступного року дозволено діяльність головної контори Антверпентської чорноморської компанії, яка вела торговельні зносини між Російською імперією, нідерландським королівством та його колоніями в «обох Індіях».

Важливу роль в ознайомленні ділових кіл Західної Європи з економічними перспективами О. та у приверненні інвестицій відіграли дослідницькі звіти і публікації, з якими на поч. 19 ст. виступали у Франції, Італії, Швейцарії, Великій Британії негоціанти, які працювали і відвідували О. — Ш. Сікар, С.-Ж. Антуан, Ж. Рьойї, Г. Кастельно, Дж.Б. В'єссе та ін.

1819 в О. запровадили заохочувальну систему торгівлі — порто-франко (діяла впродовж 40 років) — для безмитного ввезення і складування іноземних товарів. Завдяки цьому тільки за три роки (1822–24) у вигляді зборів з проданих закордонних виробів одержано понад 1600 тис. руб. асигнаціями. За весь період пільгової торгівлі О. отримала щонайменше 150 млн руб. сріблом.

Завдяки експорту зернових культур, передусім пшениці, вже у першій третині 19 ст. О. посіла перше місце в Росії й Європі у постачанні збіжжя на зовнішні ринки. 1816 звідси було вивезено 1059 тис. четвертей — 80% зерна, експортованого з усіх портів Північного Причорномор'я. Рекордним за весь попередній період став 1847, коли товарообіг сягнув 45883 тис. руб. сріблом, в тому числі 34764 тис. за рахунок відпускної торгівлі. Тоді ж з одеського порту вийшло 1663 судна, завантажені 2788 тис. четвертей пшениці. У 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. потоки вантажів різке зростають: у 1 пол. 1860-х щорічне вивезення зерна за кордон сягає 18, 2 млн пудів, а вже 1889 — 105, 5 млн пудів, з яких Велика Британія імпортувала 26, 2 млн пуд., Нідерланди — 20 млн, Бельгія — 12 млн, Італія — 9,5 млн, Німеччина — 8 млн., Франція — 7,5 млн. Решту придбали Іспанія, Швеція, Данія, Єгипет, країни Південної Америки. Від 2-ї пол. 19 ст. номенклатура одеського експорту збільшується за рахунок кукурудзи, ячменю, борошна, насіння льону, цукру, спирту, шерсті, шкір, риби, великої рогатої худоби, коней, вівців, домашньої птиці. Головними одержувачами худоби були Туреччина, Єгипет, Болгарія, Греція, Велика Британія і навіть Гонконг.

В останній третині 19 — на поч. 20 ст. у торговельних зв'язках О. найактивнішу участь бере Франція. 1884 в місті працювали близько 900 французьких комерсантів і підприємців. Протягом 1875–83 сюди прибули 352 французькі пароплави, які доставляли текстильні, галантерейні, залізні, аптекарські вироби, вина, посуд, вогнетривку цеглу, фрукти, консерви тощо. Сюди надходили також бавовна — з США, Єгипту, Персії і Туреччини, рис, чай, кава, фрукти — з Туреччини, Індії, Китаю, Кореї. У 1883–88 одеський порт обслуговував щороку 1229 суден. 1901 вартість його товарообігу складала 128 млн, а 1903 — 173 млн руб.

З 1828 в О. запроваджено пароплавний рух. Його регулярна міжнародна лінія — до Константинополя — відкрилася 1831. Створене 1833 для її експлуатації «Товариство чорноморського пароплавства» 1841 перейшло під управління державної адміністрації, яка придбала у Великій Британії чотири потужні пароплави. 1856 в О. постало «Російське товариство пароплавства і торгівлі», флот якого вже 1875 налічував 95 суден і забезпечував пасажирське сполучення з Константинополем, Галацем, Трієстом, Марселем. Міжнародне значення одеського порту особливо зросло з відкриттям 1869 Суецького каналу. Було організовано перші рейси пароплавів до Індії та Китаю в порти Бомбея і Ханькоу, звідки вони доставили бавовну і чай.

1878 кораблі іншої пароплавної компанії «Доброфлоту» започатковують в О. маршрут до Владивостока із заходом в африканські та азійські порти.

Подальшому зростанню О. та її зв'язків із зарубіжними торговельними партнерами сприяло прокладання у 1860–70-х рр. залізничних ліній: О. — Балта–Єлисаветоград–Кременчук та О. — Київ. У 1900-х рр. в розпал експорту щодоби до О. прибувало до 1000 вагонів з українським збіжжям.

В умовах економічної кон'юктури й постійного попиту на трудову силу відбувалося стрімке збільшення населення. 1852 О. нараховувала 96446 мешканців, з них — 9651 іноземець, 1897 — 403,8 тис. осіб різних національностей, включно з окремими громадами — італійською, французькою, німецькою та ін.

Торговельно-економічні та інші інтереси зарубіжних країн в О. забезпечували їхні дипломатичні представництва. Якщо 1804 в місті існували австрійське, французьке, іспанське та неаполітанське консульства, то 1894 свої консульські установи в О. мали 21 держава: Австро-Угорщина, Бельгія, Бразилія, Велика Британія, Греція, Данія, Іспанія, Італія, Нідерланди, Норвегія, Німеччина, Персія, Португалія, Сербія, США, Туреччина, Швейцарія, Швеція, Японія. Свого агента в місті утримувало також російське міністерство закордонних справ.

Від заснування О. розбудова її міського господарства та промисловості відбувалося за активною участю зарубіжних компаній і купців. У 1830-х почалося масове забрукування вулиць камінням, яке привозили у вигляді баластру судна з Тріеста, Ліворно, Неаполя. 1834 фабрикант француз Пішон та його компаньйон Віттенберг надали кошти для зведення 45-метрової башти для водопостачання міста. 1864 німецький інженер Рідінгер заснував газовий завод, який протягом 49 років монопольно займався вуличним освітленням.

У 2-й пол. 19 ст. новий вид громадського транспорту — конно-залізну дорогу запровадили бельгійці, а на початку 20 ст. за участю кампаній Франції, Бельгії і Німеччини — електричний трамвай та електрифікацію будинків.

Від перших років заснування О. відіграла помітну роль у визвольних рухах народів, підпорядкованих Османській імперії. До міста прибували біженці і емігранти з Балканського півострова, Придунав'я, середземноморського Архіпелагу і Константинополя. 1795 з метою допомоги була створена «Комісія для греків і албанців». 1814 виникло таємне товариство «Філікі Етерія»; до нього приєдналися і фінансували сотні одеситів, які взяли участь у грецькій революції 1821.

У 1830-х рр. в О. підтримували нелегальні зв'язки революційна організація «Співдружність польського народу» та її керівник Ш. Конарський, національно-визвольні товариства «Молода Італія» та «Молода Європа» (Швейцарія). 1860 одеська італійська діаспора збирала і надсилала кошти на озброєння визвольної армії Дж. Гарібальді. З О. також пов'язані події болгарського національного відродження: від 1854 діяло «Одеське болгарське настоятельство», видавалися болгарські книжки, у 1850–60-х рр. жили і працювали Г. Раковський, Х. Ботев та інші діячі болгарського руху. У 2-й пол. — поч. 20 ст. місто О. служила транзитним пунктом поширення в Україні і Росії видань центрів політичної еміграції — лондонської газети «Колокол», революційно-демократичної і соціалістичної літератури з Франції, Швейцарії, Німеччині.

1854 під час Кримської війни О. перетворилася на фронтове місто: тоді вогонь берегових батарей перешкодив висадці англо-французького десанту.

З вибухом Першої світової війни в О. зосереджувалися головні тилові комунікації Румунського фронту. У березні–листопаді 1918 місто перебувало під австро-німецькою окупацією, в листопаді 1918 — квітні 1919 — англо-французькою. У серпні 1919 його захопила Добровольча армія російського генерала Денікіна. Із вступом Червоної армії 7 лютого 1920 у місті відновлено радянську владу. Почалася відбудова і модернізація порту. Вже в листопаді 1923 О. прийняла 32 іноземних пароплави, вартість вантажообігу складала 86 млн руб. 1931 на базі акціонерного товариства «Радторгфлот» створено Чорноморське пароплавство з управлінням в О. Під час громадянської війни в Іспанії його кораблі доставляли з О. республіканцям зброю, ліки, одяг, продукти харчування, з початком Великої Вітчизняної війни допомагали в обороні міста проти німецьких і румунських військ в серпні–жовтні 1941.

У період фашистської окупації тут діяли десятки підпільних збройних груп і загонів. 10 квітня 1944 О. була визволена частинами 3-го Українського фронту.

1965 на відзнаку подвигу одеситів О. присвоєно звання «місто-герой».

У післявоєнний період відбувалося будівництво нових і реконструкція багатьох промислових підприємств і порту, який поповнився новими суднами. У 1950-х рр. розпочалися регулярні вантажні рейси до Індії та інших портів, відкрилися пасажирська лінія до Дурреса (Албанія), морські туристичні круїзи навколо Європи. Наступного десятиліття з О. відправлялися вантажі у 92 країни світу. 1983 почала діяти перша в світі станція міжнародного морського супутникового зв'язку. Розширилися також позиції одеських підприємств на міжнародних ринках. 1958 золотою медаллю Всесвітньої виставки у Брюсселі було відзначено продукцію заводу фрезерних верстатів.

У 20 ст. О. приєдналася до всесвітнього руху поріднених міст, вступивши у дружні зв'язки з Ліверпулем, Марселем, Олександрією, Йокогамою, Генуєю, Варною та ін.

Становлення і розвиток культури О. відбувалися у тісній взаємодії з художньо-інтелектуальною спадщиною народів Західної і Східної Європи.

Це передовсім позначилося на принципах забудови і формуванні архітектурного обличчя міста завдяки праці італійських зодчих Ф. Фраполлі, Ф. Боффо, Дж. Торрічеллі, Ф. Моранді, А. Бернардацці.

1812 на базі міського театру була заснована італійська опера, з діяльністю якою пов'язана постановка шедеврів музики Россіні, Белліні, Доніцетті, Верді, Пуччіні та ін. Від початку 20 ст. на одеській сцені здобували славу найбільші знаменитості оперного співу: італійці М. Баттістіні — «король баритонів», Т. Руффо, Дж. Ансельмі, французька примадонна Л. Нікіта, іспанка Е. Де Ідальго тощо. З концертами виступали видатні віртуози інструментального мистецтва — угорський піаніст Ф. Ліст (1847), польський скрипаль Г. Венявський (1850-і рр.), іспанський «король скрипалів» П. Сарасате (1882, 1902), бельгієць Е. Ізаї (1882). Подіями культурного життя О. стали гастролі артистів драми — американського трагіка А. Олдріджа, А. Рісторі, Е. Россі, Т. Сальвіні, Е. Дузе (Італія), С. Бернар, Б. Коклена — старшого, А. Жюдік (Франція), Е. Поссарта, Л. Барная (Німеччина) та ін.

1912 вперше демонструвала своє самобутнє мистецтво японської драми Ганаке. У зарубіжні турне відправляються одеські трупи. Від 1970-х рр. географія вистав театру опери та балету (нині — національний академічний театр опери та балету) охоплювала міжнародний фестиваль «Варненське літо» (Болгарія), Фінляндію, Туреччину, Сирію, Іорданію, Ірак, Кувейт, Мальту, Єгипет, Канаду, В'єтнам, Італію. Інші театральні колективи виїздили до Великої Британії, Греції, Іспанії, Німеччини, Швейцарії тощо.

О. також приймала артистів Австрії, Болгарії, Індії, Куби, Румунії, США, Франції, Чехії, Чорногорії. Від 1998 стала місцем міжнародного фестивалю оперних співаків «Золота корона». Починаючи від 1-ої пол. 19 ст. О. налічувала десятки навчальних закладів різних типів: гімназії, училища, пансіони, серед яких головне місце посідав заснований 1817 Рішельєвський ліцей. Важливу ділянку освіти — навчання західноєвропейських мовам — в них забезпечували фахівці з Франції, Італії, Швейцарії, Німеччини, які розробляли й укладали підручники й словники.

За працями, написаними викладачами італійської мови і літератури А. Піллером, А. Даньїні, Д. Де Віво, навчалися учні і студенти не тільки О., а й інших міст України і Росії. Від поч. 19 ст. в О. друкувалися французькою, італійською та іншими мовами художні та історико-географічні твори, оперні лібретто, періодика. Першим одеським часописом був франкомовний «Messager de la Russia Méridionale» («Вісник Південної Росії», 1820–23), після якого також французькою виходила газета «Journal d'Odessa» («Одеська газета», 1823–81), німецькою — «Odessaer Zeitung».

1839 постала перша в О. наукова установа — Одеське товариство історії та старожитностей, члени якого у своїх студіях широко послуговувалися історичними документами з архівів і бібліотек середземноморських країн (Лігурійське товариство історії батьківщини, Ватиканська бібліотека, римська Академія деї Лінчеї та ін.). Від 1865 головним центром природничих і гуманітарних наук в О. стає Новоросійський університет (нині — Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова). В галузі всесвітньої історії його вчені заснували дослідження культури європейського середньовіччя (П. Біціллі), доби англійського Відродження (В. Крусман), германістики (В. Надлер), Французької революції кінця 18 ст. (Г. Афанасьєв), зовнішньої політики США після Другої світової війни (С. Аппатов), історіографії країн Тропічної Африки (Д. Урсу). 1895 засновник візантології проф. Ф. Успенський створив у Стамбулі Російський археологічний музей.

У галузі природничих наук в університеті особливе місце посіли студії з біології, великою мірою завдяки використанню бази зоологічних станцій Франції та Італії, де працювали основоположник ембріології, мікробіології та імунології І. Мечников (1908 лауреат Нобелівської премії), фундатор загальної і порівняльної ембріології О. Ковалевський та ін. У паризькому Інституті Пастера стажувалися бактеріологи Я. Бардах, О. Веріго. Активну роль у встановленні і співробітництві з зарубіжними колегами відіграло організоване 1870 при університеті Новоросійське товариство дослідників природи, яке налагодило міжнародний обмін науковими виданнями й інформацією. У 1880 кількість його закордонних адресатів сягало 120 в 19 країнах Європи, Америки, Африки та Австралії. Подальшому розширенню наукових контактів сприяло створення у 20 ст. в О. інститутів НАН України, нових вищих навчальних закладів (нині 11), дослідницьких медичних центрів.

Літ.: Notizie di Odessa. — Firenze, 1817; Сикар К. Письма об Одессе. — Спб., 1818; Скальковский А. Первое тридцатилетие истории города Одессы 1793–1823. — Од., 1837; Смольянинов К. История Одессы. — Од., 1853; Одесса. Исторический и торгово-экономический очерк Одессы в связи с Новороссийским краем. — Од., 1881; Из пришлого Одесы. Сб. ст. — Од., 1894; Коханский В. Одесса за сто лет. Истор. очерк. — Од., 1894; Одесса: 1794–1894. К 100-летию. — Од. 1895; Стара Одеса. Архітектура Причорномор'я. — Од., 1927; Золотов В.А. Внешняя торговля южной России в первой половине ХІХ века. — Ростов н/Д. — 1963; Гуржій І.О. Україна в системі всеросійського ринку 60–90-х років ХІХ ст. — К., 1968; Саркисьян С., Ставницер М. Улицы рассказывают… — Од. 1968; Історія міст і сіл Української РСР. Одеська область. — К., 1969; Одесская область в Великой отечественной войне 1941–1945. Документы и материалы. — Од., 1970; Tirelli M.C. Realtà e prospettive economico-commerciali della Russia meridionale sul finire degli anni trenta del secolo XIX: il rapporto del console sardolucchese in Odessa // Studi storici e geografici, Pisa, 1979, № 3; Герлігі П. Одеса. Історія міста, 1794–1914. — К., 1999; Історія Одеського університету (1865–2000). — Од., 2000; Варварцев М.М. Італійці в культурному просторі України. — К., 2000; Станко В.Н. Історія Одеси. — Од., 2002; Воронцов М.С. Записки губернатора. Мемуари. — Од., 2003; Одесская старина. Очерки одесских краеведов ХІХ века. — Од., 2006.

М.М. Варварцев.