Україна в міжнародних відносинах/4/Падуанський університет

Матеріал з Вікіджерел
Україна в міжнародних відносинах.
Енциклопедичний словник-довідник.
Випуск 4

під ред. Миколи Варварцева

Падуанський університет
Київ: Інститут історії України НАН України, 2013

ПАДУАНСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ — один з найстаріших університетів Європи. Заснований 1222 в м. Падуя (Італія) студентами і професорами першого в країні — Болонського університету у складі теологічного і правничого факультетів, до яких згодом прилучився медичний. Нині на його 13 факультетах навчаються 65 тис. студентів.

У середні віки П.у. увійшов до мережі головних науково-освітніх центрів Західної і Східної Європи, де навчалися і працювали багато видатних діячів культури і науки епохи Відродження, в тому числі Лудовіко Аріосто, Галілео Галілей, Джованні Піко делла Мірандола, Торквато Тассо, Микола Коперник, Франциск Скорина. Цієї і наступної доби — бароко у П.у. регулярно набувала освіту молодь з українських земель Польського королівства і Великого князівства Литовського. Вперше українські студенти з'явилися тут у 14 ст. Серед тих, хто поглиблював свої знання в Падуї, були Юрій Котермак з Дрогобича — перший український автор друкованої книги, виданої 1483 у Римі, мислитель і письменник Станіслав Оріховський (1513–1566) з Перемишля — «український демосфен», широку популярність якому в Європі надали виступи на захист християнської цивілізації від турецької загрози.

Від 1592 українці в П.у. гуртувалися у спільній з поляками, литовцями й білорусами студентській громаді. Відтоді аж до 1745 у заведеній нею метриці «польської нації», власноручно зареєструвалися 2359 осіб. У записах деяких з них національна самоідентифікація позначалася: «рутен», «русин», «роксолан». Вони брали активну участь в організації навчального процесу в університеті, зібраннях корпорації, працювали на її виборних посадах. Велику кількість студентства презентувала українська шляхта — Вишневецькі, Заславські, Острозькі та ін., а також польська і литовська (Радзивілли, Сапіги тощо), представники німецького бюргерства, діяльність яких була тісно пов'язана з державною адміністрацією, судами, церковною ієрархією, торгівлею та цехами у містах на українських землях. Для багатьох П.у. ставав місцем завершальних студій після навчання в університетах Болоньї, Рима, Кракова, Базеля. Тут же продовжували освіту також студенти Києво-Могилянської академії. Протягом кількох століть П.у. служив джерелом поповнення провідної культурної, церковної, військової верстви українського козацтва. Вихованцями його були визначний поет і теоретик мистецтва поезії кінця 16 — поч. 17 ст. Кипріян, релігійний і політичний діяч І. Курцевич–Булига, який став сподвижником гетьмана П. Конашевича–Сагайдачного, корсунський полковник, герой визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького Станіслав Мрозовецький (загинув під Збаражем 1649) та ін. На студії до П.у. приїздили з різних місцевостей України, найчастіше зі Львова: 1591 — Іоанн Альнпек — відомий в місті німецький аптекар і письменник, 1592 — брати з грецького купецького роду Корняктів тощо. У Падуї продовжували наукову кар'єру виконавці докторських студій, обіймаючи потім посади професорів, серед яких у 1670-х рр. був Михайло Боїм. Ще раніше сюди перейшов з Болоньї, де отримав 1449 докторат з медицини, математик і астроном Мартин Іоан (родом з Перемишля).

У 19 ст. П.у. здійснював зв'язки з усіма університетськими центрами України. Від 1836 його випускник Т. Ванцетті працював професором у Харківському університеті, де здобув визнання авторитетного в Європі фахівця з оперативної хірургії та офтальмології, а, повернувшись 1853 до альма-матер, навчав вже італійську молодь набутими в Україні знаннями.

Обидва університети налагодили також обмін науковими препаратами — з ініціативи проф. анатомії П.у. Л. Брунетті, якого харківські вчені обрали 1868 своїм почесним членом. Його працями послугувався в ці роки й медичний факультет Новоросійського університету в Одесі. У Києві першими в 1830-х рр. встановили наукові контакти з П.у. ботаніки, організувавши обмін насіннєвим матеріалом для своїх ботанічних садів і дослідницькими публікаціями. Серед науковців П.у. постали зацікавлення проблемами історії та сучасного становища України, до яких привернув увагу своїм подорожнім звітом проф. судової медицини А. Томассіа — «Поїздка до Києва» (1898), перевиданим у Падуї 1902 окремою книжкою під назвою «Святий Київ». Проголошення державної незалежності України в 1991 надало новий поштовх науково-освітньому співробітництву Падуанського, Київського та інших університетів обох кран.

Літ.: Archiwum nacij polskiej w uniwersytecie padewskim. — Wroclaw, 1971, 1972, t. 1–2; Наливайко Д.С. Україна і європейське Відродження // Вітчизна, 1972, № 5; Goleniščev-Kutuzov I.N. Rinascimento italiano e le letterature slave dei secoli XV e XVI. — Milano, 1973, vol. 1; Пахльовська О.Є.-Я. Українсько-італійські літературні зв'язки ХV–ХХ ст. — К., 1990; L'universitа in Italia fra etа moderna e contemporanea. — Bologna, 1991.

М.М. Варварцев.

Ця робота поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 4.0 Unported (Із зазначенням авторства — поширення на тих самих умовах 4.0 неадаптована), яка дозволяє вільне використання, поширення й створення похідних робіт за умови дотримання і зазначення ліцензії та автора оригінальної роботи.