Україна в міжнародних відносинах/4/Перше травня

◀ Перша світова війна

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 4 під ред. Миколи Варварцева Перше травня

Перший чехословацький корпус ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2013

ПЕРШЕ ТРАВНЯ — день міжнародної солідарності трудящих, свято весни, праці і миру. Встановлено 1889 міжнародним соціалістичним конгресом у Парижі, який започаткував створення ІІ Інтернаціоналу.

Резолюція, схвалена делегатами, проголошувала, що 1 травня 1890 «буде проведено міжнародну маніфестацію, для того щоб в усіх країнах і всіх містах трудящі пред'явили вимогу про законне скорочення тривалості робочого дня до 8 годин». Дата спільного виступу була призначена на відзнаку 1 травня 1886, коли робітники Чікаго вийшли з аналогічною вимогою на демонстрацію, яка завершилася кривавою розправою з боку поліції.

Маніфестація 1890 перетворилася на подію світового масштабу, до якої прилучилися сотні тисяч людей у країнах Європи (Австро-Угорщині, Бельгії, Великій Британії, Данії, Іспанії, Італії, Нідерландах, Німеччині, Португалії, Франції, Швейцарії, Швеції та ін.), Америки (у США, Кубі, Перу, Чилі), Австралії. У Російській імперії робітничі демонстрації відбулися лише у Польщі (Варшава) і Фінляндії (Гельсінгфорс). В Україні центром Першотравня став Львів, де організовано зібралися близько 4000 українських, польських та єврейських робітників, перед якими виступили делегат паризького конгресу друкар Й. Данилюк та інші промовці. У наступному, 1991-у р. спільні акції протесту повторилися з ініціативи місцевих соціалістичних і профспілкових організацій. Відтак у серпні того ж року конгрес ІІ Інтернаціоналу у Брюсселі прийняв рішення проводити щорічно маніфестації П.Т. В Україні від 1890-х рр. першотравневий рух охопив, незважаючи на репресивні заходи властей, усі індустріальні центри, де на зборах і сходках, які відбувалися спершу нелегально, їх учасники знайомилися з історією робітничого руху в Західній Європі, обговорювали завдання спільної боротьби за «визволення праці і людства». Важливу роль у приверненні громадської уваги до становища трудящих відігравала у передтравневі дні агітація за допомогою масового розповсюдження листівок й емігрантських видань на промислових підприємствах і вулицях міст. Перехід в Україні, за прикладом західноєвропейських робітничих маніфестацій, до відкритих форм боротьби за ідеї П.Т. позначили політичні страйки і демонстрації, які вперше проходили у Києві 1897, Катеринославі, Маріуполі, Кривому Розі, Дебальцево 1899, Харкові, Миколаєві 1900. Їх організаторами були робітничі союзи й осередки партій соціалістичного спрямування — російських та українських соціал-демократів, соціалістів-революціонерів, польських соціалістів, Бунда. Активну участь у підготовці та популяризації П.Т. брали представники інтелігенції, в тому числі українські письменники — М. Павлик, І. Франко, Л. Мартович та ін. 1902 Л. Українка опублікувала у львівському часописі української соціал-демократичної партії «Воля» свій переклад нарису «Першого мая» визначного італійського белетриста Е.Де Амічиса.

Вперше вільне відзначення П.Т. відбувалося в Україні після повалення російського самодержавства. 1917 найбільша за чисельністю (понад 150 тис. осіб) і тривалістю (від ранку до вечора) демонстрація пройшла в Одесі під лозунгами миру, демократичної республіки, «землі і волі», 8-годинного робочого дня, знайшовши широкий відгомін в Англії та інших країнах Європи. 1919 в УСРР за рішенням Всеукраїнського центрального виконавчого комітету П.Т. було оголошено святом республіки, яке відтоді проводилося під керівництвом партійно-державного апарату, а його складовою частиною стали військові паради. Україна одна з перших у світі законодавчо закріпила одну з головних вимог П.Т. — про 8-годинний робочий день.

Протягом 20 ст. першотравневий рух у світі розгортався під гаслами захисту економічних та політичних прав трудящих, боротьби проти мілітаризму, війн, колоніалізму і неоколоніалізму, за національну незалежність народів. У період після Першої світової війни П.Т. було заборонено диктаторськими режимами в Італії, Іспанії, Португалії тощо, а нацистська Німеччина, позбавивши його характеру міжнародної солідарності, оголосила «днем праці нації», який проходив під контролем націонал-соціалістичної робітничої партії. Перемога антифашистської коаліції в Другій світовій війні й подальший розпад колоніальної системи сприяли піднесенню і розширенню руху П.Т., передусім у країнах Африки, Азії, Латинської Америки, проведенню величезних за кількістю людей демонстрацій: 1946 у Токіо взяли участь півмільйона осіб, 1950 у Варшаві — близько мільйона та ін. У багатьох країнах відбувалося перетворення П.Т.

на державні й національні свята. 1955 у США за президентства Д. Ейзенхауера воно набуло офіційної назви — День лояльності, пізніше додали другу — День законності. Того ж року П.Т. визнано Ватиканом як літургійне свято «Святого Йосифа, ремісника», під час якого папа римський служить «месу на славу праці і трудящих». Нині П.Т. відзначається майже в усіх країнах світу; в його організації беруть участь різні за ідеологічними і політичними орієнтаціями партії, профспілки й громадські рухи, що зумовлює проведення часом відокремлених одна від одної маніфестацій.

Літ.: El Primero de Mayo en el mundo. — Mйxico, 1981–1982, vol. I–II; Россель А. 1 Мая. 90 лет борьбы трудящихся мира. — М., 1982; Фрикке Д. 1 Мая: история, традиция, борьба. — М., 1986; Фонер Ф.Ш. Первое Мая. Краткая история международного праздника рабочих. 1886–1986. — М., 1988; Варварцев Н.Н. Первомая живые истоки. Исторический очерк. — К., 1989.

М.М. Варварцев.