Україна в міжнародних відносинах/4/Райхскомісаріат «Україна»

	СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
	Як допомогти й отримати допомогу під час війни

◀ Радянсько-польська війна 1939

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 4 під ред. Миколи Варварцева Райхскомісаріат «Україна»

Рапалльський договір 1922 ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2013

РАЙХСКОМІСАРІАТ «УКРАЇНА» (Reichskommissariat Ukraine) — адміністративно-територіальна одиниця німецького цивільного управління, яка існувала в роки Другої світової війни на частині території сучасної України і південних областей Білорусі. Р.У. утворено за наказом А. Гітлера 20 серпня 1941. Райхскомісаром України в тому ж наказі фюрер призначив гауляйтера і верховного президента Східної Пруссії Е. Коха, а центром Р.У. визначив м. Рівне. Підпорядковувався Р.У. Міністерству окупованих східних територій у Берліні на чолі з райхсміністром А. Розенбергом. В адміністративному статусі Р.У. існував з 20 серпня 1941 по 15 листопада 1944, як територіальна одиниця — із 1 вересня 1941 до кінця квітня 1944.

Протягом року, з 1 вересня 1941 по 1 вересня 1942, військовим управлінням до Р.У. було передано територію колишніх Волинської, Дніпропетровської, Житомирської, Запорізької, Кам'янець-Подільської (нині Хмельницька), Київської, Кіровоградської, Полтавської, Ровенської (нині Рівненська) областей; майже всю Миколаївську область без 3-х західних районів; 6 північних районів Тернопільської області; північносхідні райони Вінницької та Одеської областей; а також пд. райони 4-х білоруських областей — Брестської, Пінської, Поліської і Гомельської.

Цю територію було поділено на генеральні округи, неофіційна назва — «генералкомісаріати», округи, неофіційна назва — «гебітскомісаріати», та райони, причому радянський поділ на райони було збережено. Максимальних своїх розмірів Р.У. досяг 1 вересня 1942 і перебував у цих межах до 1 вересня 1943, до початку об'яви евакуації із лівобережної частини України. У цей період Р.У. займав площу 339 275,83 км2, на якій на 1 січня 1943 проживало більш ніж 16,9 млн. людей.

Р.У. мав 6 генеральних округ — Волині та Поділля, Житомирську, Київську, Дніпропетровську, Миколаївську та Криму (частина Таврії), які на 1 січня 1943 ділилися на 114 округ, котрі налічували разом 433 райони.

Попередньо Р.У. мав складатися з 14-ти генеральних округ і охоплювати етнічні землі України, які не відійшли до Генеральної Губернії і Румунії, та пд. і пд.-зх. області Росії. Крім названих 6-ти створених генеральних округ, планувалося утворити ще Воронезьку, Ростовську, Саратовську, Сталінградську, Харківську, Юзівську (Юзівка — нині Донецьк), Чернігівську генеральні округи та Генеральну округу Німців Поволжя.

Адміністративні одиниці — ген. округу, округу і район — очолювали відповідно: ген. комісар (генералкомісар), окружний комісар (гебітскомісар), голова району. У великих містах, що прирівнювалися до округи (Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Київ і Кривий Ріг), управління здійснював міський комісар (штадткомісар). Найнижчою ланкою в сільській місцевості були сільські громади, у містах без поділу на райони — міські громади, а в містах із поділом на райони — міські районні громади. Органами управління найнижчих ланок були відповідно сільські управи на чолі зі старостою, міські управи на чолі з бургомістром та міські районні управи на чолі з головою.

Представники німецької влади займали посади генеральних, окружних і міських комісарів. Місцеве, т. зв. допоміжне, управління починалося з районного рівня. У великих і малих містах органами місцевого управління були міські управи, на чолі яких у містах із поділом на райони стояв голова, а у містах без поділу на райони — бургомістр. У тому випадку, якщо місто або містечко було місцем перебування генерального комісара або окружного комісара, то посаду бургомістра займав представник німецької влади.

Генеральні округи очолювали наступні генеральні комісари: Генеральну округу Волині та Поділля — обергруппенфюрер CA Гайнріх Шьоне; Житомирську генеральну округу — державний президент м. Мюнстер Курт Клемм, із 28 жовтня 1942 — заступник гауляйтера Райнпфальц, бригадефюрер СС Ернст-Людвіг Лайзер; Київську генеральну округу — в. о. генералкомісара бригадефюрер CA Гельмут Квіцрау, із 11 лютого 1942 — оберфюрер CA Вальдемар Магунія; Дніпропетровську генеральну округу — оберфюрер СС Клаус Зельцнер; Миколаївську генеральну округу — группенфюрер Націонал-соціалістичного авіакорпусу, оберстлейтенант резерву Евальд Опперман; Генеральну округу Криму (частина Таврії') — колишній гауляйтер Відня Альфред-Едуард Фрауенфельд.

Право визначати зовнішні кордони Р.У. мав лише А. Гітлер. Західний кордон між Галичиною, яка увійшла до Генеральної Губернії, і Р.У. пролягав по лінії Сокаль–Броди–Підволочиськ–р. Збруч–р. Дністер. Кордоном між Р.У. і Ген. Губернією по суходолу слугували кордони суміжних колишніх радянських районів. Південний кордон Р.У., що межував із Румунією на ділянці між Дністром і Південним Бугом, Гітлером було затверджено на початку листопада 1941. Він пролягав по лінії Хотин–р. Дністер–Василюти–р. Лядова–Примазениця–Бар–р. Рів–р. Південний Буг.

Межу північного кордону Р.У. з Райхскомісаріатом Остланду після остаточного узгодження з Гітлером було оголошено райхсміністром А. Розенбергом у грудні 1941 двома наказами. У першому наказі від 4 грудня було визначено кордон між Р.У. і Райхскомісаріатом Остланду, що проходив по Брестській і частково Пінській областях, а лінію кордону, що перетинав Пінську, Поліську і частково Гомельську області колишньої Білоруської РСР, визначено в наступному наказі від 17 грудня. На першій ділянці пн. кордон Р.У. перетинав Брестську обл. і заглиблювався на її територію до 30 км на північ від залізничної гілки Брест–Пінськ–Гомель, а в районі міста Береза — майже до 65 км, а на другій ділянці перетинав Пінську, Поліську і частково Гомельську області приблизно в 10–20 км на північ від залізничної гілки Брест–Пінськ–Гомель. Сх. кордоном Р.У. слугували межі східних прикордонних районів тодішніх Київської, Полтавської, Дніпропетровської і Запорізької областей.

Політику, яка проводилася на території Р.У. німецьким цивільним управлінням, можна викласти кількома характерними заявами райхскомісара України Е. Коха: «1. Німецький народ — це народ господарів;

2. Східні народи, як українці, так і всі інші, призначені слугувати своїм природним господарям; 3. Експлуатація Сходу є правом і обов'язком Німеччини; 4. Повне оволодіння завойованим Сходом вимагає знищення прошарку місцевої інтелігенції та всіх елементів, які становлять потенційну загрозу німецькому пануванню, будь то росіяни, українці або євреї». Українцям же щодо їхнього майбутнього лише обіцялося, що доля їх та їхньої країни буде вирішуватися після війни фюрером, зважаючи на наслідки двадцятирічного панування більшовизму, загальну ситуацію і відношення самих українців.

У Р.У. було встановлено режим расового, політичного і поліцейського терору, економічної експлуатації не тільки трудових ресурсів цієї території, а і її природних багатств. Протягом 1941 — поч. 1942 було знищено все єврейське населення, яке проживало в Р.У. У грудні 1941 заборонено діяльність представницького органу українців — Української національної ради в Києві, 1942 — діяльність Академії наук, вищих навчальних закладів, закрито школи, окрім 4-річних початкових. Починаючи із січня 1942, потягнулися з Р.У. перші транспорти з примусовими робітниками (переважно молоддю), яких вивозили на роботу до Німеччини. На селі було збережено колгоспи, котрі лише змінили назви на «громадські господарства». У церковному питанні німецька адміністрація не бажала посилення ні Української автокефальної православної церкви, ні Української автономної православної церкви, граючи на антагонізмі між ними.

Як адміністративно-територіальна одиниця Р.У. мав свій закритий кордон, свою валюту — карбованець, яка була в обігу лише на його території, свою банківську систему, представлену Центральним емісійним банком України і мережею господарських банків. Це відрізняло його від інших утворених адміністративно-територіальних одиниць німецького цивільного управління в окупованих країнах Європи і, у першу чергу, від Райхскомісаріату Остланду, адміністративно-територіальний устрій і управління якого були досить схожими. Перелічені особливості Р.У. аж ніяк не свідчили про його автономію. На території Р.У. діяли німецькі суди, імперське поштове управління, імперське управління залізниць, підрозділи імперського уповноваженого з виконання чотирьохрічного плану і, головне, німецька цивільна адміністрація та поліційне управління.

Із наближенням під ударами Червоної армії лінії фронту до кордонів Р.У. 1 вересня 1943 було оголошено про евакуацію німецьких цивільних установ із лівобережної частини України, а 7 вересня евакуацію було оголошено вже в Києві. З цього часу територія Р.У. почала невпинно зменшуватися. У лютому 1944 за наказом А. Гітлера Р.У. передав до Генеральної округи Білорусії Брест-Литовську, Кобринську і Пінську округи, а наприкінці квітня 1944 — Любомльську та Ковельську округи, а також північні райони Володимир-Волинської і Горохівської округ.

Як адміністративна одиниця Р.У. офіційно діяв до 15 листопада 1944.

Від цього дня за наказом райхсміністра А.Розенберга, виданим 28 жовтня 1944, припинялася діяльність усіх служб Р.У.

Літ.: Die Zivilverwaltung in den besetzten Ostgebieten (Braune Mappe), teil 2: Reichskommissariat Ukraine. — Berlin–Neukölln, 1941; Dallin A. German Rule in Russia 1941–1945: A Study of Occupation Policies. — New York, 1955; Орловский С., Острович Р. Эрих Кох перед польским судом. — М., 1961; Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні 1941–1944 pp.: Зб. документів і матеріалів. — К., 1963; Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. — Париж–Нью-Йорк–Львів, 1993; Рекотов П.В. Органи управління на окупованій території України (1941–1944 pp.) // УІЖ, 1997, № 3; Ветров І. Економічна експансія Третього рейху в Україні 1941–1944 pp. — К., 2000; Berkhoff К.С. Harvest of Despair: Life and Death in Ukraine under Nazi Rule. — Cambridge, 2004; Лисенко О., Нестеренко В. Окупаційний режим на Україні у 1941–1943 pp.: Адміністративний аспект. В кн.: Архіви окупації 1941–1944. — К., 2006; Єржабкова Б. Шкільна справа та шкільна політика в Рейхскомісаріаті «Україна» 1941–1944: У світлі німецьких документів. — К., 2008; Себта Т.М. Адміністративно-територіальний устрій Райхскомісаріату Україна у термінах і назвах: Походження та сучасне бачення. В кн.: Збірник праць молодих вчених та аспірантів [Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського HAH України]. — К., 2010, т. 19, кн. 2, ч. 2.

Т.М. Себта.