Україна в міжнародних відносинах/4/Радянсько-польська війна 1939

◀ Рада національної безпеки і оборони України

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 4 під ред. Миколи Варварцева Радянсько-польська війна 1939

Райхскомісаріат «Україна» ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2013

РАДЯНСЬКО-ПОЛЬСЬКА ВІЙНА 1939 — воєнна операція Червоної армії проти Польщі у вересні—жовтні 1939 з метою зайняття західноукраїнських та західнобілоруських земель, що перейшли до радянської сфери інтересів згідно із cекретним додатковим протоколом до договору про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом. Радянський план передбачав масований наступ військ одночасно на кількох головних напрямках: на Гродно (місто в Білорусі) і Вільно (нині м. Вільнюс), на Барановичі–Брест (нині місто і адм. центр Брестської обл., Білорусь), на Рівне–Луцьк–Володимир-Волинський, на Тернопіль–Львів, на Бориславські нафтові родовища. На 8-й день операції війська мали вийти на «Керзона лінію». Їхнє подальше просування з виходом на рубіж Вісли і Нарева (прит. Вісли) залежало б від загального розвитку воєннополітичної ситуації в Польщі.

Для виконання цих завдань залучалися, переважно, війська двох військових округів — Білоруського особливого та Київського особливого, на базі яких були створені два фронти — Білоруський (командувач — командарм 2-го рангу М. Ковальов, нач. штабу — комдив М. Пуркаєв) та Український фронт (командувач — командарм 1-го рангу С. Тимошенко, нач. штабу — комдив М. Ватутін). У першому оперативному ешелоні перебували: 21 стрілецька і 14 кавалерійських дивізій, 16 танкових і 2 мотострілецькі бригади та Дніпровська військова флотилія, які були зведені в 7 армій, кінно-механізовану групу та один окремий стрілецький корпус. Загальна чисельність військ першого ешелону обох фронтів становила понад 617 тис. вояків, майже 5 тис. гармат і мінометів, майже 4,8 тис. танків та 3,3 тис. бойових літаків. Крім того, з армійськими частинами взаємодіяли 16,5 тис. прикордонників НКВС.

У зв'язку з нападом на Польщу німецьких військ польське верховне командування зосередило основні сили в західних регіонах країни. Східні регіони належали до тилової зони, де перебували підрозділи корпусу охорони прикордоння, кілька батальйонів територіальної оборони, Пінська військова флотилія та запасні частини, що готували маршові поповнення для фронту. Загальна чисельність польських військ на західноукраїнських і західнобілоруських землях напередодні радянського наступу, за підрахунками польських істориків, становила приблизно 400– 450 тис. вояків, до 600 гармат, до 100 танків і броньовиків, бл. 160 бойових літаків. Переважна більшість польських вояків були щойно призваними резервістами, яким бракувало зброї, боєприпасів та обмундирування. Бойову цінність мали тільки прикордонні підрозділи (12 тис. вояків) та Пінська військова флотилія (понад 2 тис. вояків, 40 бойових і 50 допоміжних кораблів).

17 вересня 1939 польському послу в Москві В. Гжибовському була вручена нота радянського уряду, в якій стверджувалося, «що польська держава та її уряд фактично перестали існувати», а «залишена без керівництва Польща перетворилася на зручне поле для всіляких прикрих випадків і несподіванок, що можуть створити загрозу для СРСР». Тому радянський уряд, аби не допустити до цього і взяти під захист життя та майно населення Західної України і Західної Білорусі, віддав наказ Головному командуванню Червоної армії перейти польський кордон.

У той момент, коли польському послу зачитували ноту, війська Білоруського та Українського фронтів почали наступ. За перший день вони подолали кілька десятків кілометрів, зайнявши Рівне, Тернопіль, Чортків, Молодечно, Барановичі, Несвіж (Білорусь). 18 вересня Червона армія вступила до Дубна, Луцька, Золочева, Коломиї, а також Слоніма і Новогрудка (обидва міста Гродненської обл., Білорусь), 19 вересня — до Ліди, Волковиська (Білорусь), Кобрина (Білорусь), Володимира-Волинського, Рогатина, Станіславова (нині м. Івано-Франківськ), вийшла на підступи до Львова та Гродно. 20 вересня були зайняті Кобрин і Ковель.

Вранці наступного дня, згідно з директивою наркома оборони, наступ був призупинений, оскільки на деяких ділянках (у районі Білостока (нині м. Бялисток, Польща), Бреста та Стрия) радянські частини ввійшли в контакт із дивізіями вермахту.

21 вересня в Москві був підписаний спеціальний радянсько-німецький протокол, який регулював відхід вермахту з територій, що за секретним додатковим протоколом до договору про ненапад належали до сфери інтересів СРСР. Було домовлено, що німці почнуть відхід 22 вересня, щоденно відступаючи на 20 км. Німецькі ар'єргардні та радянські авангардні підрозділи мали розділяти 25 км.

Після укладання протоколу 22 вересня до зайнятих німцями Стрия, Білостока і Бреста вступили радянські частини. У Бресті з нагоди передачі міста відбувся спільний радянсько-німецький парад (єдиний, усупереч поширеній тезі про кілька спільних військових парадів). Того ж дня радянські війська увійшли до Львова, захисники якого з 12 вересня тримали оборону проти німців. Після кількох турів переговорів польський генерал бригади В. Лянгнер вирішив без бою здати місто Червоній армії. 15-тис. польський гарнізон склав зброю.

24 вересня радянські війська вступили до Дрогобича, Комарно, Жовкви, 25 вересня — до Осовця, Більська-Підляського (нині обидва міста Підляського воєводства), Холма (нині м. Хелм, Польща), 26 вересня — до Білої-Підляської (нині м. Бяла-Подляска), Замостя (нині м. Замость; обидва Люблінського воєводства, Польща), Яворова, Самбора, 28 вересня — до Перемишля, 29 вересня — до Ломжи, Седльце та Лукува (нині міста в Польщі).

На досягнутих рубежах 29 вересня рух радянських військ був зупинений, оскільки вранці цього дня був укладений радянсько-німецький Договір про дружбу та кордони, згідно з яким землі між Наревом, Західним Бугом, Віслою та Саном передавалися німецькій стороні, в обмін на включення Литви до радянської сфери інтересів. Тепер уже Червоній армії довелося віддавати німцям щойно зайняті території.

Поступовий відхід на лінію нового кордону розпочався 5 жовтня й завершився 13 жовтня. 16 жовтня кордон взяли під охорону прикордонні війська НКВС. Воєнна операція Червоної армії проти Польщі добігла кінця. За явно заниженою інформацією, радянські війська втратили вбитими 1173 особи, пораненими — 2002 особи, зниклими безвісти — 302 особи. Втрати польських військ оцінюються в 3,5 тис. загиблих, 20 тис. поранених та понад 450 тис. полонених. Загалом поляки чинили слабкий, неорганізований та нескоординований опір. Мали місце бої локального характеру. Деякі з них відзначалися напруженим і запеклим характером. Наприклад, два дні точилися бої на вулицях Вільно (18–19 вересня) та Гродно (20–21 вересня), кілька днів поляки оборонялися на лінії укріплень в районі Сарн (17–20 вересня). Найбільшу боєздатність проявили польські прикордонники, які завдали поразки радянським військам біля Шацька.

Воєнна операція Червоної армії пришвидшила воєнну поразку Польщі та змусила польське військово-політичне керівництво передчасно залишити країну й евакуюватися ввечері 17 вересня до Румунії (на момент початку наступу польський президент, уряд та головнокомандуючий, усупереч твердженням радянської сторони, перебували на польській території). Її прямим наслідком стало включення західнобілоруських та західноукраїнських земель до складу СРСР.

Літ.: Szawłowski R. [Liszewski K.] Wojna polsko-sowiecka, 1939. — Warszawa, 1996, t. 1–2.; Grzelak Cz. Kresy w czerwieni: Agresja Związku Sowieckiego na Polskę w 1939 roku. — Warszawa, 1998; Мельтюхов M. Советско-польские войны: Военно-политическое противостояние 1918–1939 гг. — М., 2001; Україна у Другій світовій війні: Погляд з XXI сторіччя. — К., 2010, кн. 1.

А.О. Руккас.