Україна в міжнародних відносинах/4/Румуни в Україні

	СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
	Як допомогти й отримати допомогу під час війни

◀ Рота імені Тараса Шевченка

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 4 під ред. Миколи Варварцева Румуни в Україні

Румунія ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2013

РУМУНИ В УКРАЇНІ. Більшість істориків сходяться в тому, що етногенетичними предками румунів була певна балканська спільнота, мова якої була спорідненою з албанською. На початку нової ери фракогето-дакські предки румунів зазнали культурної і мовній романізації з боку Стародавнього Риму, на завершальному етапі етногенезу — сильного слов'янського впливу.

Найдавніші контакти слов'ян із романізованим населенням карпатодунайських земель сягають 6–7 ст. Слов'янський елемент долучився до формування етнічної спільноти влахів (волохів) — етногенетичних предків як румунів, так і молдаван.

У 14 ст. волохи з Марамурешу і Південної Трансильванії стали селитися на території сучасних Тячівського і Рахівського р-нів Закарпатської обл. У 1340-х pp. марамурешські волохи на чолі з намісником угорського короля воєводою Драгошем із Джулешті заснували в долині р. Молдова східнороманське територіально-політичне утворення — оборонну «марку» Молдавія, територія якої була розширена від гір до р. Сірет. У 2-й пол. 14 ст. воєвода Лацку переніс столицю країни з м. Бая до м. Сірет (тепер південна частина Буковини). За молдавського воєводи Петра Мушата (1375–91) була також інкорпорована Шипинська земля (частина теперішньої Чернівецької обл.), що включала замки Цецин, Хмелів, Хотин. За результатами польсько-молдавської війни 1497–99 Молдавське князівство включило до своїх володінь Русько-Довгопільський окіл (Північна Буковина). Цим було завершено процес територіального формування Молдавської держави, яка на півночі охоплювала зону етнічних контактів слов'ян і східних романців.

На північному прикордонні Молдавії (Північна і Північно-Східна Буковина), в Кимпулунзькому околі, вздовж р. Черемош в Іспасі, Банилові, Вилавчу, Костинцях та між р. Прут і р. Дністер у П'ядиківцях, Іванківцях, Южинці, Кулівцях, Репужинцях, Малому Кучурові, де переважало українське населення, воєводи оселяли своїх осадників — дрібних волоських землевласників, які складали компактні групи в селах. Волоське етнічне коріння на Буковині також мали власники маєтків — бояри та мазили (відставні бояри), служилі люди, представники молдавської адміністрації та вищої православної церковної ієрархії краю.

Сприятливі соціально-економічні умови життя селян у Молдавському князівстві приваблювали до нього волоських переселенців із Трансильванії. Зокрема, 1763 сюди втекло 24 тис. родин. Більшість із них оселилися в уже існуючих селах Буковини, частина засновувала нові.

Після прилучення Буковини до імперії Габсбургів 1774 австрійська адміністрація заохочувала переселенський рух трансильванських волохів для збільшення чисельності населення краю. Лише впродовж літа і осені 1778 на Буковину із Трансильванії переселилося 117 родин. Наприкінці 18 ст. трансильванські волохи-переселенці осіли в таких населених пунктах північної частини Буковини, як Багринешти, Тереблече, Карапчів над Сіретом, Купка, Череш, Чудин, Кам'яна, Цурень, Чернівці, Остриця, Молодія, Зеленів.

Після створення в серед. 19 ст. Румунської держави (із 1862 — Румунське князівство, із 1881 — королівство) волохи Запрутської Молдови, Буковини, а також жителі Валахії й Трансильванії поступово почали вважати себе румунами (уперше назву «румуни» зафіксовано в 16 ст.). За австрійською статистикою, в 1851 на Буковині проживало майже 185 тис. румунів. Там, де зони розселення румунів і українців стикалися на лінії етнографічного розмежування, обидві спільноти жили змішано. 1910 кількість румунів на Буковині зросла до 273 тис. (34,4%).

Остаточно політично румунська нація консолідувалася після приєднання Буковини, Бессарабії та Трансильванії (1918) до Румунського королівства. Королівька адміністрація намагалася якнайшвидше інкорпорувати новоприлучені території. Проводилася політика асиміляції національних меншин, здійснювалися маніпуляції з національною статистикою на користь румунської спільноти. Загальнорумунський перепис населення 1930 показав, що на Буковині проживало 379,3 тис. румунів. Значна кількість жителів румунської національності мешкала в Хотинському (36 тис. осіб) та в Акерманському (82 тис. осіб) повітах Бессарабії.

Після прилучення Північної Буковини та Бессарабії до СРСР у серпні 1940 була створена Чернівецька обл. До її складу увійшла також частина Хотинського пов. Бессарабії та населені румунами м. Герца і ряд сіл, відокремлених від Дорогойського пов. Старого королівства (території Румунії до 1918).

В УРСР румуни компактно або змішано з українцями населяли переважно південно-західну частину Чернівецької обл. та прикордонні з Румунією райони Закарпатської обл. За Всесоюзним переписом населення 1970, в УРСР жило 112,1 тис. румунів. 1989 в УРСР налічувалося 134,8 тис. румунів (із них 100,3 тис. осіб припадало на Чернівецьку обл.).

За даними Всеукраїнського перепису населення 2001, в Україні проживало 151 тис. румунів (0,3% населення країни). Із них у Чернівецькій обл. проживало 114,6 тис., або 12,5% населення краю; у Закарпатській — 32,1 тис. (2,6%), інші були розселені дисперсно в АР Крим, Донецькій, Одеській, Миколаївській, Херсонській, Кіровоградській областях і м. Київ, де їхня кількість становила від кількох сотень до кількох десятків осіб. Зокрема, в Одеській обл. проживали 724 румуни.

У Чернівецькій обл. румунське населення посідає друге місце за чисельністю і компактно проживає в Герцаївському — 28,2 тис. осіб (94%) і Глибоцькому — 66,2 тис. осіб (67%) районах, а також складає частину населення Сторожинецького — 33,7 тис. осіб (37,5%) і Хотинського — 5,4 тис. осіб (7,1%) районів та м. Чернівці — 13,0 тис. осіб (7,5%). На Закарпатті румуни становлять майже 2,5% від усього населення області й компактно живуть у кількох населених пунктах Тячівського і Рахівського районів.

Представники румунської меншини беруть участь у діяльності органів виконавчої влади та державного управління. Так, серед 360 депутатів Чернівецької обласної, міських, районних, селищних і сільських рад 154 є румунами. У Рахівському р-ні Закарпатської обл. серед 63 депутатів 4 румуни; у Тячівському із 74 депутатів райради — 8 румунів.

Нині в Україні функціонує 17 румунських національно-культурних товариств. У Чернівецькій обл. зареєстровані та діють 10 румунських громад, Закарпатській — 4, Одеській — 3. На всеукраїнському рівні діє міжрегіональне об'єднання «Румунська спільнота України».

В Україні 2008 діяли 92 загальноосвітні навчальні заклади з румунською мовою викладання. Крім того, функціонують 11 шкіл з українськорумунськими мовами навчання і 2 школи з російсько-румунськими мовами. У Чернівецькій обл. діють ліцеї та гімназії, де вивчається румунська мова. У Закарпатській обл. функціонує 12 шкіл із румунською мовою навчання та 2 школи з російською, українською та румунською мовами.

Педагогічні кадри для румуномовних шкіл готують кафедра класичної та румунської філології Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича та його педагогічне училище.

Функціонує розгалужена мережа закладів культури. У Чернівецькій обл. діють 95 румунських аматорських театрів, театрів-студій, 3 дитячі художні школи, 100 танцювальних колективів, 82 музичні ансамблі. 2002 в с. Біла Церква Рахівського р-ну Закарпатської обл. відкрито культурнопросвітницький Центр румунської культури. Щорічно за ініціативи Чернівецького обласного товариства румунської культури ім. М. Емінеску проводяться різноманітні культурно-мистецькі свята, зокрема «Мерцішор», «Лімба ноастре чя Ромине», «Флоріле далбе».

Для румунів України виходять румунською мовою періодичні видання й теле- і радіопрограми. На всеукраїнському рівні видається румуномовна газ. «Конкордія». У Чернівецькій обл. виходять близько 10 періодичних видань румунською мовою: «Аркашул», «Плай роминеск», «Курієрул де Чернеуць», «Жунімя», «Лумя», журнал для дітей «Фегурел» та ін., у Закарпатській обл. — газети «Мараморошани» і «Апша».

Літ.: Наулко В. Географічне розміщення народів в УРСР. — К., 1966; Добржанський О.В. Чисельність українського і румунського населення Буковини за статистикою XIX — початку XX ст. // УІЖ, 1998, № 6; Пилипенко Т. Окремі аспекти українсько-румунських відносин в сучасних умовах // Форум націй, 2009, квітень; Чучко М. Етнодемографічна ситуація на Буковині в першій половині XX — на початку XXI ст. В кн.: Історико-політичні проблеми сучасного світу: Збірник наукових статей. — Чернівці, 2011, т. 23–24.

О.В. Добржанський, М.К. Чучко.