Україна в міжнародних відносинах/4/Угорщина

◀ Угорці в Україні

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 4 під ред. Миколи Варварцева Угорщина

Ужгородський національний університет ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2013

УГОРЩИНА (Magyarország) — держава в Центральній Європі, парламентська республіка. Площа — 93 036 км². Межує зі Словаччиною, Україною (спільний кордон 215 км), Румунією, Сербією, Хорватією, Словенією, Австрією. Населення — понад 10,43 млн. осіб: угорці (92%), роми (4%), німці (2%), інші — євреї, хорвати, румуни, словаки, серби, словенці, українці (близько 1 тис. осіб). Значна частина етнічних угорців (33% або понад 3,5 млн. чол.) мешкає у прикордонних державах, а також в Америці (1,7 млн. чол.). «Закон про закордонних угорців» формально поширив практику подвійного громадянства, а в угорське законодавство у травні 2010 внесено зміни, за якими угорське громадянство може надаватися не лише угорцям, а й особам з іншою етнічністю, предки яких жили на території Австро-Угорської імперії (тобто і мешканцям західноукраїнських земель). Столиця — м. Будапешт (бл. 2 млн. мешканців). Офіційна мова — угорська (мадярська).

Проголошення незалежності — 11 листопада 1918. Після повалення комуністичного режиму країна згідно з конституцією 1989 мала офіційну назву Угорська Республіка. З 1 січня 2012 набрала чинності нова конституція, яка офіційно затвердила скорочену назву — Угорщина. Глава держави — президент, який обирається парламентом терміном на 5 років.

Найвищий законодавчий орган — однопалатний парламент Державні Збори, які складаються із 386 депутатів. Виконавча влада належить уряду на чолі з прем'єр-міністром.

Угри (мадяри) на чолі з Арпадом перейшли Карпати зі сходу 896 й оселилися на Тисо-Дунайській низовині (Паннонії), почавши завойовувати волохів та слов'ян, що там жили. Згідно з мовознавчими дослідженнями, вони походили від ураломовного населення, що мешкало на лісистих землях між Волгою й Уралом. Після т. зв. «здобуття батьківщини» напівкочові племена угрів об'єдналися в Угорське князівство, протягом 10 ст. з їхнім переходом до осілості воно поступово трансформувалося у християнську державу, військова могутність якої давала змогу угорцям здійснювати грабіжницькі походи на просторі від Константинополя до Східної Франкської імперії. Вагомий вплив на залучення угорців до європейської цивілізації мало поширення християнства.

Прийняття нової віри за часів правління угорського великого князя Гези (970–997) допомогло зміцнити центральну владу й налагодити рівноправні стосунки із сусідніми країнами. В результаті у 70–90-ті рр. 10 ст. формується ранньофеодальна Угорська держава на чолі з династією Арпадовичів (у 1000 проголошено утворення Угорського королівства, а 1 січня 1001 син Гези Іштван І першим із центральноєвропейських правителей отримав патронат і корону з рук папи Сільвестра II), яка починає претендувати на контроль над землями Дунайської низини і Карпатського регіону. Вдало моделюючи династичні й дипломатичні відносини із правителями сусідніх держав й отримавши значні територіальні здобутки, на початку 12 ст. Угорське королівство перетворюється на одну з найвпливовіших держав Центрально-Східної Європи. Воно розширило власні володіння на Балканах, налагодило співпрацю з папством і примирилося із Візантією, уклало династичну унію з Польщею, уникнуло залежності від німецьких імператорів та активізувало зовнішню політику на східному напрямі. Особливо тісні відносини склалися в 11–13 ст. між Угорським королівством і Галицьким (згодом — ГалицькоВолинським) князівством та Київською Руссю.

15–17 ст. в історії У. позначилися насамперед війнами з туркамиосманами та боротьбою проти австро-габсбурзького гніту. В 1526 більша частина території Угорського королівства перейшла під владу Османської імперії. У західних і північних частинах країни закріпилися австрійські Габсбурги, а після поразки національно-визвольної війни угорців 1703–1711, в якій брали участь і закарпатські русини-українці, вся територія У. опинилася під їх владою. Яскрава сторінка угорської історії — революція 1848–1849, придушена спільними зусиллями австрійських та російських імператорських військ. Революційні події тих років в У. мали вплив на селянський рух в Буковині і національно-культурне піднесення в Закарпатті.

У 1867–1918 У. була однією зі складових частин двоєдиної монархії — Австро-Угорщини, яка у 1914 стала разом з Німеччиною ініціатором розв'язання Першої світової війни. Після розпаду Австро-Угорщини в результаті поразки у війні в листопаді 1918 проголошено Угорську Народну Республіку, в березні 1919 — Угорську Радянську Республіку, у 1920 відновлено монархію. У Другій світовій війні Королівство Угорщина було союзником Німеччини (у березні 1939 здійснило анексію Карпатської України), брало участь у війні проти СРСР (в січні 1943, наприклад, 2-а угорська армія втратила під Воронежем 2/3 свого складу — 40 тис. вбитими, 35 тис. пораненими і 60 тис. потрапили в полон).

У березні 1944 територію У. окупували німецькі війська. У грудні 1944 в м. Дебрецен було створено тимчасовий національний уряд, який оголосив війну Німеччині. 4 квітня 1945 територія У. була звільнена від німецьких військ. 1 лютого 1946 У. проголошено республікою, 15 квітня 1949 — народною республікою. Угорська Народна Республіка (УНР), в якій було встановлено комуністичний режим, 1949 стала членом Ради Економічної Взаємодопомоги, 1955 — Організації Варшавського договору; у політичному, військовому та економічному відношенні була тісно пов'язана з Радянським Союзом. У 1955 УНР стала членом ООН. У жовтні-листопаді 1956 радянські війська придушили народну антитоталітарну революцію в Угорщині. У 1970–80-ті рр. у країні здійснювалися експерименти з розвитком «ринкового соціалізму». 1973 УНР приєдналася до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, 1982 встановила відносини зі Світовим банком і Міжнародним валютним фондом. Восени 1988 до влади в У. фактично прийшла угорська антикомуністична опозиція, розпочавши політичні трансформації та соціально-економічні перетворення. У червні 1991 радянські війська залишили територію Угорської Республіки. З 1991 У. проводить активну регіональну політику в рамках Вишеградської групи, де координує зусилля з Польщею, Чехією і Словаччиною в процесі європейської інтеграції. 12 березня 1999 вона стала членом НАТО, 1 травня 2004 — членом Європейського Союзу.

Угорська Республіка однією з перших держав світу визнала незалежність України. 3 грудня 1991 встановила дипломатичні відносини з Україною. Генеральне консульство Угорської Республіки в Києві було перетворено у Посольство УР в Україні, яке стало першим зарубіжним посольством у незалежній Україні. 6 грудня 1991 у Києві підписано Договір про основи добросусідства та співробітництва між Україною і Угорською Республікою, який став першим документом такого рівня, який підписала Україна. 24 березня 1992 в Будапешті відкрито Посольство України в Угорщині — перше дипломатичне представництво незалежної України за кордоном. Про розвиток українсько-угорських добросусідських відносин свідчить сформована впродовж 1991–2009 договірноправова база двостороннього співробітництва: 75 міжнародних документів різного статусу — від міждержавних до міжвідомчих, які охоплюють увесь діапазон співпраці в політичній, економічній, соціальній, військовій та гуманітарній сферах. Створені й успішно діють міжурядові комісії з торговельно-економічного та науково-технічного співробітництва і з питань транскордонної та прикордонної співпраці. За товарообігом У. посідає друге місце серед партнерів України в ЦентральноСхідній Європі: з 1992 по 2006 він збільшився із 260 млн. до понад 1,75 млрд. дол. На території України працює близько 150 спільних українсько-угорських підприємств з угорським капіталом. З 1993 успішно діє єврорегіон «Карпати» за участю прикордонних регіонів України, У. та інших сусідніх країн. У 2003 Державні Збори Угорщини ухвалили постанову щодо Голодомору 1932–1933 в Україні, де засуджується винищення українського народу.

Літ.: История Венгрии: В 3-х томах. — М., 1971; Венгрия сегодня. — Будапешт, 1985; Советский Союз и венгерский кризис 1956 г. Документы. — М., 1998; Українсько-угорські історичні зв'язки. Зб. ст. — К., 1964; Мандрик І.О. Проблеми відновлення державності Угорщини на переломному етапі дуалізму (1867–1890 рр.). — Ужгород, 1997; Задорожний О.В. Україна–Угорщина: міст до наступного тисячоліття. — К., 2001; Центральноевропейские страны на рубеже ХХ–ХХІ вв. Аспекты общественнополитического развития. — М., 2003; Україна–Угорщина: спільне минуле та сьогодення. — К., 2006.

С.В. Віднянський.