Україна в міжнародних відносинах/4/Херсон

	СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
	Як допомогти й отримати допомогу під час війни

◀ Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 4 під ред. Миколи Варварцева Херсон

«Холодна війна» ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2013

ХЕРСОН — місто, адміністративний центр Херсонської обл. України. Розташований на правому березі Дніпра, біля Дніпровського лиману Чорного моря. Населення 300, 6 тис. жителів (2012), разом із населеними пунктами агломерації (Гола Пристань, Цюрупинськ та ін.) — 425 тис. осіб. Один з найбільших промислових і культурних центрів Півдня України.

Початкова історія міста пов'язана з російсько-турецькою війною 1735–1739, коли тут було зведено укріплення Олександрівський Шанець (1737). Після перемоги російських військ у наступній війні проти Османської імперії 1768–1774 було обрано як місце створення Чорноморського флоту. В червні 1778 вийшов указ імператриці Катерини ІІ про заснування тут фортеці і верфі. Відтоді розпочалося й будівництво міста, найменоване на честь античного Херсонеса Таврійського. Того ж року складено регулярний план міста, а керівництво його реалізацією доручено генералу-цехмейстеру І.А. Ганнібалу та інженеру-полковнику М.І. Корсакову. Будівництво нового міста в Причорномор'ї привернуло увагу в Західній Європі, де, зокрема, 1786 французький мандрівник Жільбер Ромм у своїх записках повідомляв про величезний розмах робіт силами солдатів, матросів, робітників. Навколо самої фортеці було зведено вал заввишки 18 метрів із зовнішнім ровом, всередині — арсенал, склади, майстерні, ливарний завод, собор, розміщено 800 гармат. 1783 із стапелів верфі зійшов перший корабель — 66-гарматний фрегат «Слава Катерини»; у будівництві його та інших суден взяв участь Ф.Ф. Ушаков — невдовзі адмірал, переможець баталій з турецьким флотом на Чорному і Середземному морях.

1786 у Х. проживали майже 10 тис. осіб. Крім військових і поселенців з України і Росії було багато іноземців — «різномовних з великої частини Європи», за свідченням прибулої сюди 1787 російської імператриці.

Х. став колискою і першою базою Чорноморського флоту (засновано адміралтейство) і водночас торговельним портом. Вже 1780 сюди було доставлено греками вантажі з Архіпелагу. 1784 від причалу Х. відійшли до Франції 4 судна з пшеницею та іншими продуктами сільського господарства, 1787 — 19 суден; того ж року прибули з Марселя 18 торговельних кораблів. В останній третині 18 ст. через херсонський порт здійснювалися торговельні зв'язки, крім Франції, з Італією, Іспанією та іншими країнами. Головними статтями експорту були зерно і ліс, який сплавлявся з верхів'їв Дніпра; номенклатуру імпорту складали текстильні вироби, цукор, фарби, прянощі, меблі. Тут вперше на українському Півдні відкрили свої дипломатичні представництва західноєвропейські держави, серед них 1787 генеральне консульство Неаполітанського королівства.

Одним з найбільшим посередників у міжнародній торгівлі Х. став 1781 торговельний дім марсельського негоціанта А.Антуана, який виступав пропагатором розширення товарообігу між портами південної України і Франції — у виданій в Парижі 1805 книзі «Історичні нариси про торгівлю та навігацію на Чорному морі». Він же почав вкладати капітали у розбудову виробничої сфери Х. (салотопний завод).

У цей час важливе місце посіла боротьба з епідеміями. У 1780-х рр. у ліквідації чуми активну участь взяв лікар, основоположник вітчизняної епідеміології, вихованець Києво-Могилянської академії, Страсбурзького та Лейденського університетів Д.С. Самойлович. У Х. працював також англійський філантроп Джон Говард, який безкоштовно подавав медичну допомогу хворим жителям; пам'ять його увінчана обеліском, відкритим у місті 1820.

Побудова наприкінці 18 ст. одеського порту, який перебрав на себе основні потоки чорноморської торгівлі, призвело до скорочення міжнародних комерційних операцій в Х. Разом з тим місто залишилося центром суднобудування, яке нарощувало свої потужності. 1797 була заснована ще одна — міська верф, де почали будувати торговельні судна і човни, частина їх йшла на продаж за кордоном. Протягом 1810–1830 тут було спущено на воду 356 суден.

Під час Кримської війни 1853–1856 Х. перетворився на центральний пункт зосередження військових резервів, які поповнювали військові частини на оборонних рубежах Кримського півострова, було розгорнуто госпіталь для поранених солдатів і офіцерів севастопольської оборони.

Наприкінці 1890-х рр., після робіт з поглиблення дніпровських гирл та прориття судноплавного каналу, який з'єднав порт глибоководним шляхом з морем, Х. почав приймати великотоннажні морські пароплави.

1905 від його причалів в країни Західної Європи відійшли 120 суден, які перевезли 22,5 млн. пудів вантажів, переважно зерно і щогловий ліс.

Свого максимуму вивезення зернових досягло 1911, коли 239 суден транспортували 59,6 млн. пудів. У цей період Х. посів 4-е місце по зерноекспорту серед портів Російської імперії. Проте імпортні операції мали мінімальні розміри: більшість іноземних кораблів прибували з баластом, виняток становили італійські судна, які доставляли вироблену з вулканічної лави плитку для замощення херсонських вулиць.

За всеросійським переписом населення 1897, в Х. мешкало 59,1 тис. осіб: росіяни (бл. 28 тис.), євреї (понад 17 тис.), українці (11, 6 тис.), німці (0,4 тис.). В місті діяли підприємства суднобудівної, машинобудівної, легкої, харчової промисловості, понад 300 торговельних закладів, дві щорічні ярмарки.

Першим освітнім закладом Х. стала 1783 гімназія для дітей іноземцівпереселенців (припинила діяльність у 1790-х рр.). 1813 відкрито повітове училище, 1815 — губернську чоловічу гімназію, 1818 — засновану героєм війни 1812 проти наполеонівської армії Д.В. Давидовим школу для солдатських дітей, 1834 — училище торговельного мореплавства (готувало штурманів, шкіперів, суднобудівників). Пізніше з'явилися жіночі гімназії, реальне училище, земське сільськогосподарське училище.

Культурне життя міста зосереджувалося навколо театру, в якому виступали російські, українські та іноземні артисти: у 1830-х рр. М.С. Щепкін, у 1870-х — на поч. 20 ст. М.Л. Кропивницький, І.К. Тобілевич, П.К. Саксаганський, М.К. Садовський, італійська трупа Густаво Сальвіні (1898), російська трупа В.Е. Мейєрхольда. В Х. публікував свої твори й перекладав вірші Т.Г. Шевченка визначний осетинський поет-демократ Коста Хетагуров, який відбував тут 1899–1900 адміністративне заслання.

Після лютневої революції 1917 в Росії влада у місті перейшла до ради робітничих депутатів, де більшість представляли партії есерів і меншовиків. Від січня 1918 до 1920 Х. переходив спочатку під контроль більшовиків, потім австро-німецьких військ, Директорії УНР, гетьманців, військ Антанти, армії генерала Денікіна, Червоної армії. Найбільший опір херсонці вчинили австро-німецьким окупантам, піднявши збройне повстання, придушене після запеклих боїв. У січні–березні 1919 Х. став ареною боротьби проти англо-франко-грецького десанту, після якого до міста прибула французька місія, британський віце-консул. 25 лютого радянський тимчасовий робітничо-селянський уряд України висловив урядові Франції протест проти окупації Х. Водночас серед французьких солдатів і матросів розгорталася антивоєнна пропаганда, внаслідок чого окремі підрозділи зажадали від свого командування повернення на батьківщину. Влітку 1919, коли більшовикам вдалося тимчасово оволодіти Х., тут сформували з іноземців — румунських, угорських та чеських солдатів — «залізний полк», який було відправлено на Південний фронт.

Відбудова зруйнованого під час громадянської війни та іноземної інтервенції міського господарства і промисловості Х. почалася разом із відновленням зовнішньоекономічних зв'язків. У червні 1923 в порту пришвартувалося перше іноземне судно — «Джорджія», прибуле з Італії.

Важливу частку в експорті продукції обійняли херсонські промислові підприємства. У місті стали до ладу нові заводи — електромашинобудівний, консервний, бавовнянопрядильний, нафтопереробний та ін.

1931 завод сільськогосподарського машинобудування був відзначений золотою медаллю Фесалонікської виставки у Греції.

Під час Великої вітчизняної війни Х. перебував під німецькою окупацією 13 червня 1941 — 13 березня 1944. В опорі загарбникам брали участь різні організації: радянські групи «Центр», «Патріот Батьківщини» та ін., а також націоналістичне підпілля з числа командированих активістів ОУН(р) із Західної України. Місто було визволене військами 3-го Українського фронту і вже 30 березня 1944 набуло статусу центру новоствореної Херсонської області.

У повоєнні десятиліття подальшого розвитку дістало традиційне для Х. суднобудування. 1952 засновано нове підприємство цієї галузі — Херсонський суднобудівний завод — один з найбільших в Україні і Європі. Збудований тут 1965 перший у світі суховантажний газотурбохід експонувався (макет) на міжнародній виставці ЕКСПО-67 у Монреалі (Канада), а океанські танкери, контейнеровози, криголами, суховантажні і багатоцільові судна заводу почали купувати десятки держав — Угорщина, Німеччина, Пакистан, Іран, Кувейт та ін. У цей же час кукурудзозбиральні комбайни та інші машини сільськогосподарського призначення заводу ім. Петровського набули попиту у різних країнах Європи і Азії й були відзначені на виставці ЕКСПО-70 в Японії золотою медаллю.

Міжнародне визнання також набула марка заводу «Паллада» — провідного у світі підприємства з випуску велетенських стаціонарних і плавучих доків, які не мають аналогів за рубежем і нині працюють у Росії, Азербайджані, Японії, Південній Кореї, Нігерії, Алжирі, Єгипті тощо. У 2-й пол. 20 ст. морський порт Х. приймав і відправляв кораблі понад 40 країн Європи, Азії, Африки, Америки. Через нього проходять традиційні товари українського експорту — зерно, лісові матеріали, метал, марганцева і залізна руда, мінеральні добрива.

Розширення культурних зв'язків тісно пов'язано з діяльністю мистецьких колективів Х. Серед них — створений 1955 заслужений ансамбль танцю, який своє перше велике турне здійснив по містах Італії (Рим, Генуя, Мілан та ін.). Від початку 21 ст. в місті проводяться щорічні міжнародні фестивалі — сучасного мистецтва, театральний, поетичний.

Містами-побратимами Х. стали Жешув (Польща), Залаегерсет (Угорщина), Шумен (Болгарія), Сент-Етьєн-дю-Рувре (Франція), Кент (США), Трабзон і Зонгулдак (Туреччина), Осло (Норвегія), Смоленськ (Росія); херсонці також співпрацюють з низкою міст-партнерів у Росії, Китаї, Молдавії ті ін.

Літ.: Горловский Д.Н. Итоги двадцятилетия Херсонского городского самоуправления. Краткий историко-экономический очерк города Херсона. — Херсон, 1896; Дружинина Е.И. Северное Причерноморье в 1775–1800 гг. — М., 1959; Золотов В.А. Внешняя торговля южной России в первой половине ХІХ века. — Ростов-на-Дону, 1963; Херсонская область в годы Великой Отечественной войны (1941–1945). Сб. док. и материалов. — Одесса, 1968; Сергеева Г., Архипов Е. Херсон. — К., 1968; Історія міст і сіл Української РСР. Херсонська область. — К., 1972; Херсон. Страницы истории. 1778–1978. — Симферополь, 1978; Херсону 200 лет. 1778–1978. Сб. док. и материалов. — К., 1978; Белоусова Е.М. и др. Херсон. — Симферополь, 1988; Херсон. Путеводитель. — Симферополь, 1988; Херсон. Офіц. сайт: http//www.city.kherson.ua (укр.).

М.М. Варварцев.