Україна в міжнародних відносинах/4/Чехи в Україні

◀ Центральноєвропейська ініціатива

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 4 під ред. Миколи Варварцева Чехи в Україні

Чехія ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2013

ЧЕХИ В УКРАЇНІ. За переписом населення 2001 в Україні проживало 5917 чехів (у 1989 — 9,1 тис. чол.). У 1992–1993 у зв'язку з Чорнобильською катастрофою, наслідки якої торкнулися чеських поселень на Волині, Україну покинуло 1800 чехів. Найбільше чехів проживало в Житомирській обл. — 839 осіб, Запорізькій обл. — 808, Криму — 749 і Одеській обл. — 503. Компактні поселення чехів: м. Львів, с. Богемка Врадіївського р-ну Миколаївської обл., с. Новогородовка (колишня колонія Чехоград) Мелітопольського р-ну Запорізької обл., с. Веселинівка Березівського р-ну Одеської обл., с. Мала Зубівщина Коростенського р-ну Житомирської обл., с. Миколаївка Козятинського рну Вінницької обл. У Криму найбільше чехів мешкає в Сімферополі і Джанкої, а також у с. Лобанове Джанкойського р-ну і с. Олександрівка Красногвардійського р-ну. Незначна кількість чехів проживає в Закарпатті, зокрема в Ужгороді. Під час останнього перепису населення 20,1% чехів в Україні назвали рідною мовою чеську, 42,3% — українську, 36,2% — російську.

Перші згадки про чеські поселення на Русі-Україні належать до 13 ст. У польських хроніках згадується, що під час голоду в Чехії 1281–1282 деяке число чехів оселилося в Галицькому князівстві. Вихідці з Чехії, Моравії і Сілезії належали до оточення Юрія II Болеслава та Володислава Опольчика, а також до галицької і волинської шляхти (родини Хотко, Врани). Були чехи і серед римо-католицького духовенства на руських землях. Згодом у польському війську перебували чеські наймані «роти», що виконували переважно охоронну службу на польсько-молдавському кордоні над Дністром (рота Кани наприкінці 15 — на поч. 16 ст.). Експедицією на Молдавію 1509 командував Ян Чернін. В Україні й Литві чехи були відомі як гармаші в польських залогах і замках. Індивідуально селилися чехи в Перемишлі, Коломиї, Холмі, а головним чином у Львові, що з 15 ст. став містом, яке через своє торговельно-господарське значення притягало колоністів з чеських і німецьких земель. Серед львівських міщан на той час були вже декілька носіїв прізвищ із додатком «Чех», «Чеський» тощо. Один з них — Ніколас Богемус — побудував каплицю на честь чеських святих Віта, Вацлава і Прокопа, а Альберт Чех Тучампський був війтом Львова. Унаслідок релігійних війн у Чехії, зокрема після Білогорської битви 1620 і втрати Чехією незалежності, на західноукраїнських землях селилися втікачі з чесько-братської спільноти. Наприклад, діяч цієї спільноти Ян Брож разом із своїми однодумцями в 1630-х рр. поселився на Підляшші у Володаві; тут 1634 відбувся з'їзд представників чесько-братських громад Польщі й Литви, в якому брав участь Я.А. Коменський. Чехи були пов'язані з українським козацтвом.

На думку деяких істориків, серед організаторів козацтва був чеський князь Фрідріх Острозький. Окремі козацькі родини мали чеське походження. З козацької старшини відомий рід Орликів (гетьман Пилип Орлик), який веде свій початок від чехів. Чеські впливи (таборитів) помітні в термінології козацького війська, організації табору, військовій тактиці. Одним із генералів Петра І був Ян Бернар Вейсбах, який брав участь у Полтавський битві, а 1735 став київським губернатором й одержав від царя великі земельні володіння, що належали гетьману І. Мазепі та його старшині. На цих землях Вейсбах розвинув активну господарську діяльність, зокрема в текстильній промисловості.

Масове переселення чехів з Австрійської імперії на територію України почалося в першій половині 18 ст., коли Катерина ІІ заохочувала до переселення на Кримський півострів європейців, обіцяючи виділити їм землю. Тоді 170 чеських сімей зважилися поміняти місце проживання.

Зокрема, з цього часу на українських землях були відомі чеські музиканти, які зі своїми капелами мандрували містами: Ян Богумір Прач, А. Єдлічка, Я. Ландвара. Постійно приїжджали в Україну купці, ремісники, а до Галичини і Буковини — австрійські службовці чеського походження. Популярними на українських землях були чеські броварі.

Новий етап чеської колонізації України розпочався в 2-й пол. 19 ст.

Після скасування кріпосного права, впродовж 1860–70-х років виникли перші чеські колонії (переважно хліборобські), зокрема на Волині, Поділлі, в Криму. У 1868–1870 на Волині оселилися 946 чеських родин, які одержали 17,5 тис. десятин землі. У Рівному було створено спеціальну комісію для поселення чехів, які на вигідних умовах купували поміщицьку землю, переважно у Дубенському, згодом Луцькому, Острозькому, Житомирському та Володимирському повітах, а також на Херсонщині, в Таврії і на Кубані. Головними поселеннями чехів були села: Людгардівка (1863) на Волині, Чехівка на Поділлі, в Криму — Табір, Царевич, а поблизу Мелітополя — с. Чехоград. З 1870 чеським переселенцям було дозволено приймати російське підданство, і вони отримували право організовувати окремі общини та волості, на свободу віросповідання, а також звільнялися на п'ять років від будь-яких платежів і податей та військової служби. Було утворено чотири чеські волості:

Рівненську, Лубенську, Луцьку і Купічевську. Інші чеські поселення належали до українських волостей Житомирського, Овручського, Новоград-Волинського повітів. 1870–1871 вихідці з Богемії закупили у поміщиків 20 тис. десятин землі в центральній частині Кримського півострова, що стало початком заснування тут і на прилеглих землях невеликих чеських колоній. Так, у Таврійській губернії з'явилася Новгородовка, а в Херсонській — с. Богемка. З 1874 потік чеських переселенців в Україну зменшується через ускладнення процесу придбання землі та розповсюдження на них військового обов'язку. На початок 20 ст. в Україні було близько 130 чеських поселень, а число чехів сягало 65 тис. чол. Чехи займалися переважно сільським господарством. Завдяки новітній сільськогосподарській техніці, що завозилася ними з Чехії, і прогресивним методам хліборобства вони ставали заможними селянами, мали свої школи, пресу, товариства і кооперативи. У кожній чеській колонії був духовий оркестр, а кожний вчитель повинен був знати музичну грамоту.

Більшість чехів належали до католицької церкви і протестантської громади «Чеських братів», частина з них прийняли православ'я.

Чимало чехів — ремісників, будівельників, пивоварів тощо — оселилися у Львові, Києві, Житомирі та ін., сприяючи своєю ініціативною працею розвитку промислового виробництва. Львівська чеська громада, що налічувала на поч. 20 ст. близько 1000 осіб, брала активну участь у господарському житті міста й регіону: з 1874 по 1920 у Львові діяла філія чеського банку «Славія», а фірма «Кох-і-Нур Гартмутг 2» виробляла олівці. Культурні потреби львівських чехів задовольняло товариство «Чеська бесіда» (1867–1939), що видавало свою газету і мало бібліотеку.

У Києві, на Шулявці, перебувала колонія чехів, які переважно працювали на заводі Гретера і Криванека (нині завод «Більшовик»). Наприкінці 19 — на початку 20 ст. на київському Хрещатику працював великий магазин «Депо музичних інструментів Г.І. Їндржишека», при якому 1909 було відкрито студію звукозапису, а 1911 на Шулявці побудовано фабрику грамплатівок «Екстрафон». 1915 на території фабрики відкрито виробництво підвод для потреб російської армії — «Чеська обозна фабрика», або «Возовка», на якій навесні 1916 працювало до 300 робітників, переважно з числа чехів — колишніх військовополонених австрійської армії.

З ініціативи Чеського благодійного і просвітницького товариства ім. Яна Амоса Коменського, яке діяло в Києві в 1907–1918 на чолі з «некоронованим королем російських чехів» Генріхом (Йїндржихом) Їндржишеком і об'єднувало близько 500 осіб чеської національності, на Шулявці був влаштований парк «Стромовка», де проходили народні гуляння, виступали оркестри, давалися спектаклі самодіяльного Чеського театру.

Поблизу парку була побудована й відкрита 1907 Київська чеська школа (у 1910 в ній навчалося 86 дітей з чеських родин, директор — Ярослав Боучек), яка діяла до 1934. У Києві виходили чеські газети: «Českэ pravoslavnэ kalendбř» (1888, ред. Ф. Яреш), «Ruskэ Čech» (1906–1908, ред. В. Вондрак), «Čechoslovan» (1911–1914, 1916–1918, ред. В. Швіговський і В. Хорват), «Československэ Denнk», «Československэ Vojak» і «Svoboda» (1917–1918), які в роки Першої світової війни пропагували програму національно-визвольного руху чехів і словаків та створення незалежної Чехословацької держави. У серпні 1914 у Києві з місцевих чехів був організований батальйон російської армії — «Чеська дружина», до якої згодом приєдналися військовополонені чехи і словаки з австрійської армії, і яка стала першоосновою Чехословацького корпусу (легіону) в Росії, сформованого в Києві у вересні 1917. У Києві знаходилося відділення Чехословацької національної ради на чолі з В. Чермаком, яке підтримувало взаємини з Українською Центральною Радою, а також діяли Комітет громадян Чехословацької республіки і Товариство з імпорту сільськогосподарської продукції, в Одесі — Чехословацька торговельна палата. В УНР за чеською меншиною визнавалися права згідно з законом про національно-персональну автономію. У лютому–березні 1918 частина українських чехів виїхали з частинами Чехословацького легіону, що відступали, на схід Росії, до Владивостока і далі до Франції.

Чимало чеських офіцерів були в Галицькій армії Західноукраїнської Народної Республіки.

За Ризьким мирним договором 1921 близько 20 тис. західноукраїнських чехів (понад 70% від тих, що мешкали в межах сучасної України) опинилися на території Польщі. Водночас чехи мігрували й оселялися в радянській Україні, зокрема на Одещині, Донбасі. Загалом в Україні в міжвоєнні роки зафіксована наступна чисельність чехів: 1924 — 9137 осіб, 1927 — 12500, 1930 — 15905, що становило 0,05% всього населення республіки. В УСРР і Кримській АСРР 1926 проживало 17500 чехів. Чеських колоністів — власників великих підприємств, дрібних підприємців, інженерно-технічних і сільськогосподарських працівників — уряд ЧСР розглядав у міжвоєнний період як «піонерів чехословацького народногосподарського і культурного життя» та посередників у чехословацько-українських господарських взаєминах і надавав їм всіляку підтримку.

Значною групою чехів, що жили на українських землях у міжвоєнні роки, були чеські службовці, військові, торгівці, підприємці й колоністи на Закарпатті. Вони масово заселяли цей край після приєднання Підкарпатської Русі (Закарпаття) до Чехословацької республіки 1919: якщо 1921 їх було тут 2 тис. осіб, то 1930 — вже 21 тис., а 1938 — понад 30 тис. осіб. Наявність у Закарпатті значної кількості чехів з вищою, ніж у місцевого населення, освітою, фаховою підготовкою і позицією «панівної нації» забезпечувало їм привілейоване становище. Відтак керівний урядовий апарат краю в центрі і на місцях на 80% складався з чеських службовців. У містах (Ужгороді, Мукачевому, Чопі) розбудовувалися окремі квартали для чеських мешканців, впроваджувалося чеське шкільництво (1935 у Закарпатті діяли 3 чеські гімназії, учительська семінарія, 23 горожанські й 182 початкові школи), поряд із місцевими партіями діяли філії чехословацьких партій, виходила численна чеська преса, що сприяло поступовій чехізації краю. В часи автономної Карпато-української держави (жовтень 1938 — березень 1939) чисельність чехів у краї дещо зменшилася, а після окупації Закарпаття Угорщиною вони практично повністю залишили його.

Напередодні Другої світової війни в Україні мешкало 52 тис. чехів.

Під час війни українські чехи, зокрема волинські, підтримали заходи зі створення чехословацької військової частини, вступивши 1944 до Чехословацької військової бригади на чолі з Л. Свободою, яка брала участь у визволенні України. Після війни, на підставі чехословацько-радянської угоди про обмін населенням 1945, значна частина чехів виїхала на батьківщину: 1959 в Україні залишилося 14,5 тис. чехів. Чеські громади мають свої товариства в багатьох регіонах країни. У Києві діють національно-просвітнє товариство ім. Я.А. Коменського і «Вишеград», Львові — «Чеська бесіда», Житомирі — Товариство волинських чехів, Мелітополі — «Богемія», Сімферополі — «Кримські чехи». 1993 засновано Кримське культурно-просвітницьке товариство «Влтава», 2000 — національнокультурне товариство «Чеська родина» в Одесі. Створені культурні товариства чехів на Волині, Закарпатті та Донбасі. Ужгородське товариство чеської культури Я.А. Коменського і Клуб Т.Г. Масарика були серед ініціаторів відкриття 2002 в Ужгороді пам'ятника почесному громадянину міста, першому президенту Чехословацької республіки Томашу Г. Масарику. Останніми роками з ініціативи чеських товариств проводиться Всеукраїнський фольклорний фестиваль чеської культури «Чехи України», який вже проходив у Києві, Одесі, Джанкої, Луцьку.

Літ.: Рихлік Є. Досліди над чеськими колоніями на Україні // Записки Етнографічного товариства. — К., 1925, кн. 1; Ковба Ж. З історії чеської еміграції // Українське слов'янознавство. — Львів, 1970, вип. 1; Железный А.И. Наш друг — грампластинка. — К., 1989; Дрбал О., Кріль М., Моторний В. Українсько-чеські культурно-громадські взаємини. — Львів, 1992; Євсеєнко І.В. Чеська національна громада у Львові у 20–30-ті рр. // Пороги, 1997, № 4; Рибаков М.О. Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва. — К., 1997; Наулко В. Хто і відколи живе в Україні. — К., 1998; Вегеш М.М., Віднянський С.В. Країни Центрально-Східної Європи та українське питання (1918–1939). — Київ — Ужгород, 1998; Падяк В. З історії відкриття в Ужгороді пам'ятника президенту Т. Масарику: формування громадської думки (1992–2002). — Ужгород, 2003; Романцов В.О. Населення України і його рідна мова за часів радянської влади та незалежності (ХХ — початок ХХІ століття). — К., 2008; Муратовы А. и Д. Йиндржих Йиндржишек или Генрих Игнатьевич. Некоронованный король русских чехов // Русское слово (Прага), 2009, № 7–8, 9, 10.

С.В. Віднянський.