Україна в міжнародних відносинах/6/Неєдли (Nejedlý) Зденек

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Україна в міжнародних відносинах (2016
Неєдли (Nejedlý) Зденек (С.В. Віднянський)
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Видання: Київ: 2016.

НЕЄДЛИ (Nejedlý) Зденек (10.02.1878, Літомишль, Австро-Угорщина — 09.03.1962, Прага) — чеський історик, музикознавець, літературний критик, громадський і державний діяч. Народився в родині відомого чеського композитора й педагога Романа Неєдли. Закінчив філософський факультет Карлового університету в Празі, доктор філософії (1900), член Чеського наукового товариства (1903), дійсний член Чеської академії наук і мистецтв (1907), у 1909–1939 і 1945–1962 професор Карлового університету, 1939–1945 — Московського університету і науковий співробітник Інституту історії АН СРСР, 1945–1952 — фундатор і перший президент Чехословацької академії наук, член багатьох зарубіжних наукових установ, у тому числі дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка у Львові (1925), член-кореспондент АН СРСР (1947). Будучи одним з перших дослідників історії чеської музики та літератури, зокрема догуситських і гуситських пісень, творчості Б. Сметани (у 1920-х роках опублікував чотиритомну монографію «Бедржих Сметана») та інших діячів чеської культури, видавав журнали «Smetana» (1910–1920-ті роки) і «Var» (1922–1930). У цілому, творча спадщина Н. складається з 3808 праць, причому переважна частина з них присвячена історії (у Празькому університеті він був учнем відомого історика Я. Голли, методи критичного аналізу джерел якого справили вплив на формування молодого вченого, щоправда, в подальшому Н. критично оцінював погляди свого вчителя, як і Ф. Палацького, В. Томека та інших своїх попередників). Сам учений завжди вважав головними свої праці з історії і відносив себе до «цеху істориків». Для нього була характерна широта історичного діапазону як хронологічного, так і тематичного. Протягом більш як 60 років наукової діяльності він досліджував, по суті, всі періоди чехословацької і загальної історії — від проблем стародавньої і середньовічної історії до питань нового часу і новітньої історії, від питань чеської історії до історії Словаччини, Буковини, Закарпаття та міжслов’янських зв’язків. Зокрема, він був одним із перших чехословацьких істориків, який переконливо доводив, що археологія — напрямок історичної науки і що історія є «єдиним процесом». Серед питань, які цікавили Неєдлого-історика, на першому плані перебуває історія чеського революційного руху 15 ст. — гусизму, в якому він бачив не тільки релігійний і національний рух, а, насамперед, величну соціальну битву. Як науковий співробітник Празького національного музею (1899–1909) влітку 1900 Н. вперше відвідав Росію, де окрім джерел та історіографії з чеської історії вивчав російську мову, літературу, музику, історію й ознайомлювався з російською дійсністю. Одним із перших учених на Заході вітав жовтневий переворот у Росії 1917: «Як я міг не вітати цю велику подію? І за її світове значення, й за те, що вона була переповнена тим, про що говорили мені наша національна історія й давнє прагнення нашого народу визволитися не тільки від іноземних, а й від вітчизняних пригноблювачів. Тому я ні на секунду не вагався і віддався цій великій події всією душею й гарячим серцем». Під його впливом Н. перейнявся комуністичними ідеями (1929 вступив до Комуністичної партії Чехословаччини і до останніх днів свого життя залишався її активним діячем), що вплинуло й на філософські переконання і методологію його наукових досліджень (його вважали одним із засновників марксистської історіографії в Чехословаччині), та став прихильником радянської Росії, невтомним поборником чехословацько-радянської дружби. З його ім’ям пов’язано заснування 1925 «Товариства економічного і культурного зближення з новою Росією» (з 1931 — «Товариство культурних і економічних зв’язків з СРСР») і створення «Союзу друзів СРСР» (1930), що невдовзі став масовою громадською організацією в ЧСР, а також Чехословацького комітету дій із зміцнення миру (1935) і Комітету друзів республіканської Іспанії (1936). Як керівник цих організацій він виступав у багатьох містах Чехії і Словаччини та на підприємствах республіки з лекціями про Радянський Союз, небезпеку фашистської загрози і необхідність об’єднання проти фашизму і нацизму прогресивних сил світу. Його перу належить також ряд пропагандистських праць про «першу в світі країну соціалізму»: «Боротьба за нову Росію», «Історія Радянського Союзу», двотомна монографія «Ленін». Н. вітав підписання Чехословацькою республікою 1922 торговельних угод з радянською Росією і радянською Україною, встановлення дипломатичних відносин між ЧСР і СРСР 1934 та підписання договору між Чехословаччиною і Радянським Союзом про взаємодопомогу 1935, який, на його думку, «не був лише дипломатичним пактом. Він виявляв волю і почуття народу… Це була перемога… народних мас, здійснення їх гарячого бажання». На початку 1936 заснував і очолив редколегію щомісячного журналу «Прага–Москва» («Praha– Moskva»), який став інформаційним джерелом для чехословацької громадськості про життя, розвиток економіки, науки і культури в СРСР, окремих союзних республіках, у тому числі і в Україні. Зокрема, березневе число журналу за 1939 було повністю присвячене Т.Г. Шевченку з нагоди 125-літнього ювілею українського поета. Ставлення самого Н. до Шевченка як великого мислителя, художника, полум’яного пропагандиста ідей братерства і дружби слов’янських народів і незламного борця за свободу знайшло найбільш яскраве відбиття у ґрунтовній редакційній статті вченого «Тарас Шевченко», в якій наголошувалось: «Знати Шевченка означає знати Україну». Н. добре знав і любив Україну, виявляв інтерес до історії українського народу, його багатої національної культури, підтримував творчі контакти з багатьма діячами української науки і культури (П. Тичиною, К. Студинським, І. Микитенком, О. Корнійчуком, М. Рильським, М. Бажаном, В. Вернадським, О. Богомольцем, О. Палладіним, В. Філатовим). Про це свідчить і низка його наукових робіт з історії України — «Українці», «Українське питання», «Довбуш», «Начерк про українську народну пісню», «Короткий нарис історії Карпатської України». У міжвоєнні роки Н. неодноразово відвідував СРСР, у тому числі Україну, зокрема, брав участь у святкуванні 200-річчя Академії наук СРСР (1925) і десятиліття жовтневої соціалістичної революції (1927), відвідав постановку опери І. Дзержинського «Тихий Дон» (Ленінград, 1936), українську прем’єру опери Б. Сметани «Продана наречена», а також Тижні чехословацької культури в Києві (1937). У роки Другої світової війни Радянський Союз, зокрема Москва, стали на шість років другим домом для Н. Після окупації Чехословаччини Німеччиною йому за допомогою радянського посольства в Празі вдалося на початку квітня 1945 таємно виїхати до СРСР, де він активно включився в наукове, культурне і громадсько-політичне життя. Зокрема, працюючи в Інституті історії АН СРСР і Московському університеті, він приділяв особливу увагу дослідженню російсько-чеських зв’язків, насамперед зв’язків гуситів із російським і українським народами й російсько-чеських революційних зв’язків у роки трьох російських революцій. У радянських наукових виданнях були також опубліковані окремі його дослідження з історії Західної України, Буковини і Закарпатської Русі-України. Разом з відомими радянськими істориками Б. Грековим, В. Пічетою, М. Тихомировим, М. Державіним та іншими закладав основи слов’янознавства, виховував кадри славістів, активно пропагував історичні знання серед населення. Водночас Н. брав участь у громадсько-політичному житті чехословацької еміграції у СРСР, зокрема в роботі керівництва КПЧ, що перебувало під час війни в Москві, з організації боротьби поневолених народів проти гітлерівських загарбників і створення на території СРСР чехословацьких військових частин, у діяльності Всеслов’янського комітету (віце-голова) та інших антифашистських організацій, виступав на радіо і як публіцист у пресі та перед громадськістю. Зокрема, в газеті «Советская Украина» за 11 вересня 1942 була надрукована його велика стаття «Чехи і українці» про традиції багатовікової дружби між двома слов’янськими народами та їх братній союз у боротьбі проти спільного ворога — нацизму. Восени 1943 — восени 1944 він тричі зустрічався з воїнами Чехословацької бригади (корпусу): напередодні його участі у визволенні Києва, поблизу Чернівців і перед Карпато-Дуклінською операцією. За свідченням командира Чехословацького армійського корпусу генерала Л. Свободи, лекції та бесіди Н., що містили вагомі історичні, політичні й національно-культурні аргументи, сприяли морально-політичному вихованню воїнів, серед яких було чимало українців, зокрема закарпатців, і сприяли їх підготовці до бойових дій на фронті. У березні 1945 разом з іншими членами сформованого тимчасового уряду Національного фронту Н. виїхав із Москви через Україну на визволену територію Чехословаччини і до кінця свого життя працював на відповідальних державних і громадсько-політичних посадах: міністра шкіл і народної освіти (1945–1946), міністра праці і соціального забезпечення (1946–1948), міністра шкіл, наук і мистецтв (1948–1953), заступника прем’єрміністра (1953) і міністра ЧССР без портфеля (1953–1962). Одночасно з 1945 він був депутатом Національних зборів (парламенту) Чехословаччини, з 1946 — членом ЦК і президії ЦК КПЧ, головою Союзу чехословацько-радянської дружби і Слов’янського комітету Чехословаччини, членом Чехословацького комітету захисту миру, президентом Чехословацької академії наук і професором Празького університету. Зокрема, за його ініціативою чехословацький уряд у перші повоєнні роки передав Радянському Союзу твори мистецтва, рідкісні видання, літературні пам’ятки та інші культурні цінності, що були вивезені гітлерівцями із СРСР, у тому числі з культурних установ України, і опинилися на території Чехословаччини, а також архіви російської та української міжвоєнної еміграції. Незважаючи на величезну зайнятість державними та громадськими справами, Н. працював над багатотомною історією свого народу. На жаль, цей задум йому не судилося повністю здійснити, але вже перший том «Історії чеського народу» був відзначений Державною премією ЧССР. Виступаючи 17 вересня 1959 на ІІІ з’їзді чехословацьких істориків, Н. звернувся до нового покоління дослідників із закликом, який став своєрідним заповітом ученого: «Не дивіться на минуле як на самоціль у будь-якому розумінні. Минуле є минуле. Оживляти труп — не мета науки. Істинна наука створює цінності, якщо це справжня наука… У цьому розумінні я вже давно сформулював своє ставлення до історії: мене перш за все цікавить історія майбутнього. Так, історія майбутнього». Невтомна праця вченого, державного і громадського діяча дістала широке визнання як у Чехословаччині, так і в інших країнах. Н. був нагороджений трьома орденами К. Готвальда, орденом Республіки, болгарським орденом Георгія Димитрова, а за величезний внесок у зміцнення чехословацько-радянської дружби уряд СРСР нагородив його двома орденами Леніна, його іменем названа одна з площ Москви.

Тв.: Бедржих Сметана / Пер. з чешского. — Прага, 1924; Борьба украинцев Буковины за свою национальную независимость // Вестник АН СССР, 1940, № 11/12; История Закарпатской Руси до ХІV столетия // Известия АН СССР: Серия истории и философии, 1945, № 4; История чешского народа / Пер. с чешского. — М., 1952, т. 1: Чехия в древнейшие времена; Алоис Ирасек: (биогр. очерк) / Пер. с чешского. — Прага, 1952; Статьи об искусстве / Пер. с чешского. — Л.–М., 1960; Избранные труды / Пер. с чешского. — М., 1960.

Літ.: Bibliografie díla Zdeňka Nejedlého. — Praha, 1959; Зденек Неедлы — выдающийся общественный деятель и ученый. — М., 1964; Гундоров А. Памяти большого друга Советского Союза // Советское славяноведение, 1968, № 1; Віднянський С.В. Один з основоположників марксистської історіографії в ЧССР (До 100-річчя з дня народження З. Неєдлого // УІЖ, 1978, № 2; Мельникова И.Н. Неедлы и Украина // Украина во взаимосвязях славянских народов (К ІХ Международному съезду славистов). Сборник научных трудов. — К., 1983.

С.В. Віднянський.

Ця робота поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 4.0 Unported (Із зазначенням авторства — поширення на тих самих умовах 4.0 неадаптована), яка дозволяє вільне використання, поширення й створення похідних робіт за умови дотримання і зазначення ліцензії та автора оригінальної роботи..