Україна на карті Європи/Від автора
 |
|
 | ||
| Як допомогти й отримати допомогу під час війни |
| Україна на карті Європи Від автора |
Розділ 1 ▶ |
|
УДК 355.48
ББК 68.35
д-р іст. наук А.О. Буравченков,
Інституту соціології, психології та соціальних комунікацій
Національного педагогічного університету ім.М.П.Драгоманова
Галушко К.
Г48 Україна на карті Європи: Україна та українці у картографії від Античності до ХХ століття : науково-популярне видання / К. Галушко – К., 2013. – 143 с.
Як і коли на карти Європи і світу потрапила Україна? Який простір вона обіймала в різний час? Які історичні назви наших земель змінювались протягом століть? Як спілка етнографії, статистики і географії дозволила змалювати на карті етнічний простір українців? Коли Україна як країна набула сучасних обрисів? Відповідям на усі ці питання присвячене дослідження автора, який прагнув у науковопопулярній формі висвітлити низку питань, які постійно дискутуються в науці та публічному просторі України.
Видання розраховане на студентів, викладачів, усіх, хто цікавиться коріннями української ідентичності, історією та географією.
Канадського інституту українських студій
© Галушко К., 2013
Історична географія – цікава річ, і містить вона у собі чимало інтригуючих тем. Деякі з них інколи відверто руйнують наші сучасні стереотипи. Старі карти можуть нам відкривати цілі втрачені світи. Держави та імперії утворювалися та зникали, країни і народи змінювали свої межі і назви. Наприклад, траплялася і така штука як "створення країн". Не держав, зазначу, – саме країн. Це звучить дивно, але в останні 500 років картографи були схильні зображувати на карті Європи переважно держави: імперії, королівства, князівства. Іноді – адміністративні одиниці – як-от воєводства чи губернії. Але існували бездержавні народи, які також мусили колись потрапити на карту: ті ж українці з Україною, словаки зі Словаччиною, білоруси з Білоруссю чи естонці з Естонією. До часу цих країн на карті не існувало. Але місцеві люди хотіли, щоб на карті були не Естляндська і Ліфляндська губернії Росії – а Естонія; не Малоросія, Новоросія, Південно-західний край, Королівство Галичини і Лодомерії, коронний край Буковина, – а Україна. Але шлях цих народів на карту Європи був складним і часом тернистим.
Віддавна малювали на мапі Польське королівство, але 1795 року воно припинило своє існування внаслідок поділу між Росією, Австрією і Пруссією. Королівство, держава зникають з політичних карт, але ж країна Польща залишалася і самі поляки також. Перед картографами вставало питання: що тепер зображувати і писати на місці колишньої Речі Посполитої? Відповідали на це питання по-різному у різних країнах, позначаючи свій інтерес у подальших перспективах "польського питання". Потім, у ХХ столітті Польська держава відновиться, але на неї очікуватиме ще один поділ: у 1939 році її знищать гітлерівська Німеччина та Радянський Союз. Втім, до 1939 року і сама Варшава не була "безгрішною" (наприклад в "українському питанні"): вона прибирала з карт назву "Україна", вважаючи, що те, що ми звемо "Західна Україна" – це натомість "східні окраїни Польщі" чи "Східна Малопольща".
Деякі речі є для нас звичною даністю: наприклад образ нинішньої України на карті від часів стандартної радянської "Українська РСР і Молдавська РСР". Але сто років тому уявлення про простір і межі Росії, Польщі або України були іншими і при своїй іншості ще й дуже різними. Існували регіони, які сьогодні відсутні на карті, – наприклад Малоросія, Новоросія чи Південно-західний край. Те, що ми на карті бачимо "Україною", сто років тому офіційно було переважно "Південною Росією", при тому, що "Україна" також траплялася на цій карті – але була вона набагато меншою, ніж зараз. "Молдавія" тоді знаходилася зовсім не там, де сьогодні, а з приводу існування відсутніх взагалі на карті назв "Естонії" чи "Латвії" з вами могли б посперечатися. Щодо існування в уяві людській образів країн, держав, цивілізацій в різні історичні періоди точаться суперечки зазвичай серед дослідників "ментальної картографії". Нас же у цій книжці більше цікавить картографія "реальна" – створення географічних карт, про що тут і йтиметься.
Ми простежимо, які пригоди відбулися з назвою нашої країни на карті та місцем українців в європейській географії. Сподіваюсь, що читач дізнається чимало цікавого і зможе по новому оцінити здобутки колишніх гетьманів та модерного українського національного руху. А за умов, коли сьогодні дехто сумнівається в "легітимності" української держави чи стверджує, що "Україна не відбулася", варто зайвий раз пересвідчитися у надійних коріннях нашої ідентичності і підставах нашого простору.У цьому дослідженні були використані джерела з фондів Канадського інституту українських студій та Університету Альберти (Едмонтон, Канада), Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського, Нью-Йоркської публічної бібліотеки, експозиції Віденського музею глобуса, Національного історичного музею України, Державного російського історичного музею (Москва), Національного історико культурного заповідника "Кам'янець-Подільська фортеця", Бібліотеки ім.О.Ольжича, матеріали з колекцій автора та його колег.
Дослідження здійснювалось за підтримки Канадського інституту українських студій.
Оскільки це видання має науково-популярний характер, значний науковий апарат було опущено. Зацікавлений читач може дізнатися про основні публікації з проблематики книги з доданої вибраної бібліографії.
Автор щиро вдячний за допомогу, консультації, надання необхідних матеріалів та підтримку його роботи Богдану Кліду, Девіду Джонсу, Ярсу Балану, Джону-Полу Химці (Едмонтон), Романові Сенькусу (Торонто), Максиму Майорову (Севастополь), Інні Храпуновій (Нью-Йорк), Дмитрові Вортману, Андрію Плахоніну, Олександру Кучеруку, Дмитрові Адаменку, Олексію Курінному, Ігорю Срібняку (Київ), Андрію Галушці (Лондон), Сергію Шаменкову (Одеса), Руслану Йолтуховському (Кам'янець-Подільський), Володимиру Кришенику (Ужгород), Олегу Корнієнку (Суми) та усім добродіям й добродійкам, хто долучився до підготовки цієї книги та взяв участь у критичному обговоренні її фрагментів на Facebook.